Інформаційний двобій, або Як людина в краватці перемагає людину в капцях

Інформація править світом, бо від неї залежать наші рішення.

Інформаційна війна - це атака інформації на інформацію, у результаті чого в нашій голові виникає інша картинка дійсності і ми стаємо іншою людиною. Людина в краватці в цьому разі перемагає людину в капцях, яка навіть не помічає своєї поразки.

Різні інформаційні потоки сьогодні більше розділяють людей, ніж економічні чи фінансові. З останніми ми змирилися і не йдемо на штурм олігархічної системи. А ось із приводу інформаційних уявлень ми готові до бою.

Можна пояснити це й тим, що ми в принципі більш агресивні. Пострадянську людину дослідники характеризують як таку, що має підвищену агресивність через хронічний стрес, який виникає через неопрацьованість травм минулого, хоча й нині причин для стресу аж задосить. Агресивність, імовірно, й породжує час простих рішень на кшталт "забрати і поділити", першим варіантом яких був 1917-й.

Основним транслятором агресивності і далі залишається телебачення. Воно багато в чому перестало сьогодні бути візуальною комунікацією, бо видає силу-силенну слів, породжувану "телеполітологами" з екрана. Це сприяє й основному нинішньому типу споглядання - кухонному, коли телевізор став частиною сніданку-обіду-вечері, і треба ділити увагу між тарілкою та екраном.

Останні події з Саакашвілі продемонстрували, що телебачення залишається біля керма країни. Усі відразу стали телеглядачами, виникла спільна для всієї країни подія для обговорення. Телебачення - це канал емоційного зараження. Свого часу "пєрєстройка" заповнила емоціями країну і повела її в інший бік. Обидва Майдани були породженням емоцій. У нормі емоції керовані, але коли масові емоції виходять за рамки, у країні відбуваються кардинальні зміни. Відоме правило, що мейнстримні медіа не можуть закликати до заворушень.

Емоції чіпляють глядачів більше, ніж інформація.

Телевізійна економіка влаштована так, що змушує всістися біля телевізора якнайбільшу кількість людей, оскільки телебачення "продає" своїх глядачів рекламникам. Робити це дедалі складніше, бо є могутній конкурент - Інтернет. Процес створення свого якісного продукту для власного глядача - тривалий і витратний. Тому на озброєння взято інший метод - лякати глядача страхами. З цієї причини теленовини переповнені негативними подіями. Це універсальний метод, який не потребує індивідуального калібрування. Бояться однаково всі - чоловіки й жінки, старі й діти. Якби ми були ще більш уразливими, то кожний перегляд новин додавав би пасмо сивого волосся у кожну голову.

При цьому різко більшає новин-дрібничок на кшталт розповідей про весілля-розлучення акторів Голлівуду. А новина про народження двійні Анджеліни Джолі взагалі стала хітом продажів. Ці новини з далекого життя тішать око, але з них жодної користі. Це варіант казок для дорослих, якими ми готові заповнювати свій час.

Люди моніторять Фейсбук, Твіттер, дивляться у свої смартфони, аби не пропустити щось важливе, але що саме, вони навіть самі не знають. Просто це відповідає правилам минулих часів нашої еволюції, коли всі мали відслідковувати небезпеку. Саме з цієї причини негативна інформація завжди була важливішою за позитивну. Адже незнання позитиву не так небезпечне, як незнання негативу.

Людина зависла на інформаційному гачку. 43% користувачів дивляться у свої смартфони вже через п'ять хвилин після пробудження. 10% користувачів смартфонів звертаються до них 5427 разів на день. Середній же користувач 2617 разів намагається побачити щось нове. У людей виник новий тип залежності, іменований FOMO - fear of missing out. Це коли боїшся не дізнатися про те, що знають інші

Однотипні процеси є й у Фейсбуку. Людина стежить за вподобайками під своїми постами, бо кожна чужа вподобайка несе їй позитив, причому й самі вподобайки були вигадані, щоб розкріпостити емоції тих, хто їх ставить. А відтак інформація про людину продається й купується, оскільки бізнес і політтехнологи навчилися її використовувати. Черговий американський президент - Трамп - був обраний таким чином, як до цього двічі обирався Обама.

Пояснення поведінки втуплених в екрани людей полягає в тому, що ми не можемо випадати з соціальних груп. Ми не самостійні сутності, ми частина тієї чи іншої соціальної групи, у рамках якої ми відчуваємо і свою безпеку, і свою значущість.

Коли Росія "розхитувала" президентські вибори в США, вона, навпаки, працювала на зіткнення різних соціальних груп, у низці випадків навіть виводячи їх на вулиці один проти одного. Люди готові битися з тими, хто порушує їхній інформаційний світ.

До речі, на ту саму мету була спрямована й внутрішня американська інтернет-боротьба, яку провокувала фірма "Херріс-медіа" з Техасу - субпідрядник у кампанії Трампа. Вони однотипно збільшували рівень тривоги й страху. Така атмосфера працювала на обрання Трампа, бо його виборці групуються навколо лідера, коли відчувають небезпеку. Потім "Херріс-медіа" допомогла обранню правих сил у Німеччині, які називалися "Альтернатива для Німеччини", давши їм 94 місця з 709 наявних у парламенті.

Відомі експерименти Фейсбуку з поширенням емоцій у мережі. Фейсбук потім виправдовувався, але факт залишається фактом - Інтернет передає емоції, як вірус.

Нині ми стали менш захищеними, перейшовши в суспільство, в якому ризики стали буденністю. Можеш кинути роботу і започаткувати свою справу. Але якщо залишишся ні з чим - ніхто не винен, це був твій вибір. Інформаційні потоки спонукають нас саме до такого вибору, розповідаючи про життя багатих і вродливих, які, навіть збиваючи на перехресті пішоходів, однаково виходять сухими з води.

Держави ж самоусунулися від своєї соціальної політики. Це відбулося не тільки на пострадянському просторі, а є загальною тенденцією. Держава більше не забезпечує потрібного рівня медицини, освіти, науки. Держава продає нам страхи, від яких потім сама й захищає. Продає інформаційно, тому всі новини побудовані на негативі. У відповідь на цю інформаційну атаку ми маємо зіщулитися в кріслі й дякувати державі за те, що ще живі.

Сьогодні ми стали менш захищеними не тільки у фізичному, а й у віртуальному світі, створюваному телесеріалами для дорослих і мультиками для дітей. Сучасний герой телесеріалу - це найчастіше негативний персонаж. Згадаймо бодай "Картковий будиночок", причому Кевін Спейсі виявився таким самим і в реальному житті, що змусило творців серіалу знімати шостий сезон уже без нього. А дивні типажі дитячих мультиків з намальованими ніби з гострих кутів фізіономіями на відміну від круглих і пухнастих героїв старих мультфільмів...

Сучасна пропаганда часто уникає прямих відображень дійсності в кіно. Це можуть бути чисто фантастичні ситуації, наприклад норвезький серіал "Окуповані" про спробу втручання Росії, включаючи військове, у життя Норвегії. Або російський серіал "Ті, що сплять", де "сплячі" агенти, до речі, всі вони - випускники МДІМВ, завербовані ЦРУ, намагаються зірвати важливі китайсько-російські переговори з енергетики. Непряме відображення ситуації важливе для того, щоб працювати в наймасовішій на сьогодні формі - телесеріалах, бо прямі атаки перетворюють усе на агітку.

До речі, сучасне літературознавство побачило в "12 стільцях" Ільфа і Петрова пряму участь у кампанії проти Троцького, яка засуджує лівацтво. Кампанію цю вели Сталін і Бухарін. Тобто знову пропагандистські смисли були заховані в художню дійсність.

Велика кількість фантастичних телесеріалів явно готує нас до настання жахливого майбутнього, де людина людині точно буде ворогом. Добрий Вінні-Пух залишається в нашому далекому минулому, сьогодні він вештався б вулицями з пістолетом або помповою рушницею.

Соціальні медіа й телесеріали правлять світом. І ті, і ті наповнені емоціями. Образ світу в наших головах дедалі менше відповідає реальності, бо він формується не традиційними ЗМІ, а соціальними медіа і телесеріалами, які створюють художню дійсність. І обговорюємо більше ми тепер саме цю реальність, яка навіть швидше віртуальна, а не інформаційна. Саме звідси виростає коріння фейків і постправди, оскільки ця конструйована реальність чимраз далі відходить від дійсності. У такій реальності добре помітно тільки те, що нам хочуть продемонструвати.

Ми залежні від інформаційної картини світу, яка визначає всі наші рішення. Вона створюється інформаційними потоками, які іноді перетворюються то на хвилі, то на цунамі. Людина в капцях не має проти них жодного захисту. Будь-яке спотворення картини світу веде нас до хибних рішень, чого не повинно бути ні на рівні президента, ні на рівні окремого громадянина.