ІНДУСТРІЯ ТУРИЗМУ НА АМЕРИКАНСЬКИХ ГІРКАХ ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Темпи розвитку світового туризму вражають. Згідно з прогнозами фахівців, кількість мандрівників уже найближчим часом дорівнюватиме населенню Китаю, а надходження від туризму сягнуть одного трильйона доларів США.

Не оминули ці тенденції й Україну. За останні десять років кількість туристичних підприємств збільшилася майже в 1000 разів. Лише у ЗАТ туризму та екскурсій «Укрпрофтур» — найбільшому туристичному об’єднанні України — діють 77 туристичних господарств, 69 бюро подорожей і екскурсій та інші підрозділи. Торік вони обслужили 1,1 мільйона туристів на суму близько 80 мільйонів гривень. Не менш активно працюють й інші туристичні організації України.

Але чи можна вважати це достатнім, якщо, наприклад, у Туреччині, де туристична діяльність — одне з найважливіших джерел бюджетних надходжень (37%), торішній дохід становив майже 10 мільярдів доларів?

Про це розмова з головою Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України Валерієм ЦИБУХОМ.

— Валерію Івановичу, як, на вашу думку, можна оцінити вплив законодавчої і виконавчої гілок влади на розвиток вітчизняного туризму?

— З одного боку, держава на всіх рівнях законодавчої і виконавчої влади робить усе необхідне для подальшого розвитку туризму. Але, з другого боку, окремі кроки законодавчих і виконавчих органів, не пропрацьовані попередньо з фахівцями, призводять до негативних наслідків, насамперед для економіки країни. Так, наприклад, було ухвалено Закон України «Про культурну спадщину» і відповідні зміни до Закону України «Про оподаткування», що абсолютно суперечать указам Президента, постановам Кабінету міністрів і Верховної Ради, спрямованим на розвиток внутрішнього і в’їзного туризму. Запровадження ексурсійно-туристичного збору вслід за прийняттям цих документів стало справжнім зашморгом для багатьох суб’єктів туристичного підприємництва. Врешті-решт, після численних звернень наших громадських організацій, Верховна Рада виправила цю помилку. Але скільки витрачено часу і зусиль фахівців, яким можна було знайти краще застосування!

До речі, Державна податкова адміністрація України підтримала пропозицію Туристичної асоціації України й Укрсоюзтуру скасувати цей збір, з огляду на нечітке визначення термінів і відсутність економічної ефективності від його впровадження, а наші консультанти чітко й наочно пояснили «опонентам», як на законних підставах можна не сплачувати екскурсійного збору, продовжуючи водночас екскурсійну діяльність. Це досить вагомий аргумент проти прийняття невиважених рішень без участі спеціалістів і фахових громадських об’єднань,

Передбачаю й іншу проблему, яку більшість підприємств країни муситимуть розв’язувати в обхід закону, щоб його не порушити. Маю на увазі впровадження касових апаратів у туристичній діяльності при розрахунках готівкою. Це стосується не санаторіїв, готелів чи потужних туристичних підприємств (практично всі вони мають прикріплені від банків каси), а турфірм, де працює від трьох до семи осіб.

— То в чому ж проблема?

— Згідно із законодавством, туристичні підприємства повинні користуватися реєстраторами розрахункових операцій (касовими апаратами) при здійсненні розрахунків готівкою. Але яким чином вони зможуть проводити режим попереднього програмування найменувань і цін на послуги, як того вимагають положення статті 3, п.11 згаданого закону? При продажу туристичних послуг їхня вартість залежить від низки чинників, пов’язаних із сезонністю, категорією розміщення, харчуванням, переліком екскурсійних і транспортних послуг, що, як правило, індивідуальні для кожного клієнта і фіксуються в угоді, яку укладає турист, згідно з вимогами Закону України «Про туризм». Окрім того, досить широко практикується формування туристичного продукту відповідно до запитів туриста з наступним визначенням і узгодженням ціни. Застосовуючи касові апарати, туристичні підприємства не в змозі забезпечувати режим попереднього програмування конкретних послуг.

У відповідь на відповідний запит Укрсоюзтуру ДПАУ пропонує частину послуг програмувати в режимі поточного програмування. Але терміну «поточне програмування» у законі немає, він однозначно передбачає лише режим попереднього програмування. Якщо навіть піти на пропозицію податківців, то це фактично призведе до суто технічної заміни прибуткового касового ордера фіскальним чеком касового апарата і не забезпечить додаткового контролю. А законодавчо нечітке визначення механізму застосування касових апаратів лише збільшить кількість непорозумінь, що виникають під час перевірок туристичних підприємств.

До того ж, за підрахункам фахівців, з понад 3 тисяч ліцензованих туристичних підприємств касовими апаратами обзаведуться лише 200—300. Адже великі фірми мають відповідні угоди з банками про розрахунки готівкою, а левова частка малих, наприклад, відсилатиме туристів вносити готівку безпосередньо на банківський рахунок. Можливостей оминути положення закону на цілком законних підставах достатньо.

Тому, з огляду на проблеми, що виникнуть із запровадженням касових апаратів, ми звертаємося до Державної податкової адміністрації і Мінекономіки з проханням включити туристичні підприємства в перелік підприємств сфери торгівлі, громадського харчування й обслуговування, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування касових апаратів.

— Але попри все, кількість туристичних організацій у країні продовжує зростати. Кому належать повноваження видавати ліцензії, що дозволяють проводити туристичну діяльність, і чи однаковою мірою цей держорган доступний усім охочим їх одержати?

— Ліцензії на туристичну діяльність видає Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму. Водночас у Києві, Одесі, Ужгороді, Автономній Республіці Крим, де сконцентровано потужні органи управління туристичною діяльністю, цю роботу можна було б здійснювати ефективніше. На місцях і ситуацію знають краще, і керівники підприємств як на долоні, й інформація різноманітних зацікавлених органів під рукою. До речі, переважна більшість скарг від громадян і організацій, запитів слідчих і судових органів скеровується саме на місця, адже там легше розібратися в ситуації. Водночас майже формальне оформлення дозволу, що по суті є лише технічною перевіркою наявності необхідних документів, залишається прерогативою центру.

На думку Укрсоюзтуру, для підвищення ролі і розширення можливостей місцевих органів, які відповідають за розвиток туристичної діяльності, було б доцільно передати право на видачу ліцензій згаданим містам та АР Крим. Тому ми розраховуємо на підтримку і допомогу профільного комітету Верховної Ради з метою внесення змін у відповідне законодавство. Впевнений, що це не тільки допомогло б консолідувати можливості регіональних туристичних підприємств, а й сприяло б підвищенню їхньої відповідальності за якість туристичного продукту.

— Незадовільна якість послуг, наданих туристам вітчизняними готелями і базами розміщення, стала притчею во язицех. Що, на ваш погляд, могло б істотно в досяжному майбутньому змінити ситуацію на краще?

— Справді, такі проблеми є, про них знають і все робиться для того, щоб їх усунути. Але головною причиною нарікань, насамперед іноземців, є не низький рівень готелів, а гіпертрофований розрив між якістю послуг і тарифами на них. Для підтвердження сказаного мною наведу конкретний приклад: під час проведення в Києві чергових зборів Європейського банку реконструкції та розвитку нарікань на розміщення практично не було, головним чином тому, що оплата цієї послуги була централізованою.

Проте готелі не можуть знизити цін на розміщення через непомірні податки і відрахування.

Нещодавно це питання розглядав Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Верховної Ради України. Приводом послужило звернення посольств іноземних держав у нашій країні в зв’язку з порушенням статті 23 Конституції України. Відповідно до неї, іноземні громадяни, які перебувають на території України на законних підставах, мають рівні права з українськими громадянами. Водночас ціни в готелях для них набагато вищі, ніж ті, що пропонуються українцям.

Сьогодні, завдяки продуманій позиції російських колег у ціноутворенні в готельному господарстві, середньорічна завантаженість готелів Москви становить 80 відсотків, а Санкт-Петербурга — 95.

Ще одна проблема для готельного бізнесу — податок на землю, що безпосередньо збільшує вартість розміщення в готелях, санаторіях і оздоровчих закладах.

Діючі санаторії й оздоровчі комплекси мають значні прилеглі території, за які мусять сплачувати податок. Якщо під час сезону особливих труднощів не виникає, то в міжсезоння, коли наплив клієнтів значно зменшується, сплачувати його дуже важко. Як правило, у підприємств не залишається коштів на поточний ремонт, підготовку до наступного сезону і приведення в належний стан тієї ж прилеглої території.

— Отже, без відповідного економічного аналізу ефективності зменшення готельного збору і податку на землю для туристичних підприємств переконати Мінекономіки і Мінфін у доцільності такого кроку практично неможливо?

— Саме тому вважаю, що назріла нагальна потреба створення відповідного наукового центру туризму. Це сприяло б і науковому обгрунтуванню статистики туризму як синтетичної сфери, діяльність якої впливає на розвиток багатьох галузей економіки країни, і остаточному визнанню туризму як економічної сфери діяльності.

У березні нинішнього року в Москві Всесвітня туристична організація проводила регіональний семінар для країн СНД «Статистика туризму. Впровадження допоміжних розрахунків для туризму». Саме застосування розрахунків, уже впроваджених у багатьох країнах, дає можливість визначити в цифрах вплив туризму на економічні взаємостосунки різних галузей. Після семінару, в якому брали участь представники як НБУ, так і суб’єктів туристичної діяльності, була досягнута домовленість з Міністерством економіки України передбачити, по-перше, у майбутньому бюджеті країни окремо рядок «туристична діяльність» і, по-друге, провести спільне засідання колегій Мінекономіки і Держмолодьспорттуризму на тему «Вплив туризму на економіку країни».

— Як ваші справи з організацією в’їзного туризму і перебуванням іноземних туристів у нашій країні?

— Туристичні підприємства і держава зацікавлені в збільшенні потоку іноземних туристів в Україну. Це і прибуток для туристичних підприємств, і збільшення валютних надходжень, і поповнення бюджету. Першим істотним кроком у цьому напрямку став спільний наказ Міністерства закордонних справ України і Держмолодьспорттуризму про скасування референса. Наступним кроком, на думку фахівців, має стати внесення доповнень у постанову Кабінету міністрів від 5 травня 2000 року «Про внесення доповнень у Правила оформлення візових документів для виїзду в Україну» і включення до переліку віз, наданих без наявності якогось запрошення, туристичної візи з літерою «Т», третім — запровадження так званої «поліцейської візи», або дозволів на в’їзд в Україну, особливо в Сімферополь (Крим).

Ми вважаємо за доцільне підтримати пропозицію Ради міністрів АР Крим про проведення експерименту з відкриття віз для іноземців з країн ЄС, Канади, США, Японії, Швейцарії, Австралії безпосередньо в аеропорту м. Сімферополь, що має величезне значення для подальшого розвитку туризму. Питання розглядається вже другий рік, але, як той казав, віз і нині там.

Заслуговує на увагу ще один аспект діяльності туристичних підприємств. За часів Радянського Союзу традиційними маршрутами, популярними в іноземних туристів, були подорожі Ленінград—Москва—Київ —Одеса (у різній послідовності). Цікавість до таких турів в іноземців існує і тепер. Проте проблема в’їзду в Російську Федерацію та Україну стримує потенційні можливості туристичних організацій обох країн. Дуже важливо привернути увагу міністерств закордонних справ РФ і України до розв’язання цієї проблеми.

Питання вже обговорювалося за участі Укрсоюзтуру і керівників національних туристичних відомств країн СНД у ході робочих зустрічей у Москві під час проведення туристичної виставки в березні нинішнього року. У травні в Криму було прийнято спільне рішення Ради з туризму країн-учасниць СНД з участю РАТА та Укрсоюзтуру звернутися до Виконкому країн СНД з пропозицією розглянути питання про запровадження єдиної візи для в’їзду громадян країн Європи, США, Канади, Японії, Австралії в Україну, Росію та Білорусь. Ми розуміємо, що це питання має непросте фінансове підгрунтя і потребує серйозного вивчення, але віддача для економік країн значно перевищить надходження від оформлення віз.

— А що ви можете сказати про співпрацю із закордонними посольствами в Україні з оформлення в’їзних віз у їхні країни українським громадянам?

— На жаль, ситуація тут не тішить. Посольства країн Шенгенської зони досить неприхильно ставляться до наших туристичних підприємств і окремих громадян, ігнорують численні звернення про необхідність упорядкування процесу одержання віз. Водночас жодне з них не надає інформації, які саме туристичні підприємства порушують їхні вимоги, щоб ми могли адекватно реагувати. Вважаю, що час вживати серйозних заходів щодо припинення такої дискримінації. Тут ми розраховуємо на підтримку МЗС України, маємо намір задіяти можливості Укрсоюзтуру, щоб звернутися до туристичних організацій цих країн і закордонних засобів масової інформації. І, нарешті, ми залишаємо за собою право навіть бойкотувати посольство однієї з країн і відмовитися посилати туди туристів.

— Валерію Івановичу, які побажання ви хотіли б висловити, підбиваючи підсумок нашої розмови?

— Повернуся до того, з чого починав. Проблеми, що стримують розвиток надзвичайно перспективної для нашої країни туристичної індустрії, потребують негайного рішення. Я підкреслюю — індустрії, бо до неї входить понад 50 галузей національної економіки. Але при розробці тих або тих законодавчих актів, що стосуються туризму, слід широко використовувати знання і досвід спеціалістів підприємств туристичної сфери. Це особливо важливо саме тепер, коли тривають дебати навколо проекту податкового кодексу, готується проект кодексу туристичного.