Ілюзія вмирає останньою

З Наталею Чабан ми колись училися в університеті. Потім наші дороги розійшлися — колишня однокурсниця повернулася в Тернопіль, отже, ми не бачилися більш як десять років і зустрілися випадково, коли вона приїхала до Ужгорода у відрядження. Зараз Наталі — тридцять із хвостиком, вона належить до того типу жінок, які змушують чоловіків озиратися — струнка, приваблива, доглянута, до того ж приємна у спілкуванні. Але, попри ці плюси, в особистому житті Наталі не щастило: після університету вийшла заміж, але прожила в шлюбі всього два роки. Чоловік пішов, залишилася донька, якій зараз 12 років.

Залицяльників і потенційних женихів Наталі ніколи не бракувало, та всім їм давала відкоша. Не те що обпікшись раз, зареклася від шлюбу взагалі, просто, як будь-яка жінка, хотіла стабільності в стосунках і впевненості в завтрашньому дні, а підхожих кандидатур усе не було.

«Більшість чоловіків, що відгукнулися на мою анкету, були звичайними плейбоями»

Минулого року Наталя зважилася пошукати сімейного щастя за кордоном. Вирішальну роль у цьому зіграли дві її подруги, які успішно вийшли заміж у Швейцарії і наполегливо радили спробувати зробити те ж саме. Повагавшись, Наталя віднесла свої фото в шлюбне агентство, заповнила анкету і взялася посилено вивчати призабуту з університетських часів німецьку мову.

— На анкету одразу відгукнулися кілька чоловіків, — розповідає Наталя. — Але, судячи з їхніх фотографій у «звабному стилі» і прозорих натяків у листах, це були звичайні плейбої, які, переживаючи кризу середнього віку, вирішили розважитися. Після обміну кількома листами я ввічливо прощалася з ними й просила більше не турбувати. Та невдовзі мені написав чоловік, на котрого я звернула більшу увагу. 48-річний Марк із Люцерна працює менеджером в автомобільному салоні. Зовні — нічого особливого, але для мене зовнішність давно не відіграє вирішальної ролі. У листах він розповідав про роботу, про те, що ніколи не був одружений, і друзі порадили йому звернути увагу на слов’янських жінок. «Мені розповідали, що слов’янки дуже привабливі (і я переконався в цьому, побачивши ваше фото), вміють створювати в домі затишок і не занадто вередливі. А це мій ідеал жінки», — написав Марк. Ми листувалися місяців зо три, а потім він делікатно запитав, чи не хотіла б я приїхати до нього в гості на кілька днів, щоб познайомитися ближче. Половину витрат на дорогу Марк пообіцяв компенсувати, і я погодилася.

Наталя терміново зробила закордонний паспорт і почала виходжувати візу. Швейцарія на той час іще не входила в Шенгенську зону, тому довелося поморочитися. Утім, запрошення від Марка було «залізобетонне», і все закінчилося благополучно. Через два місяці, залишивши доньку на родичів, Наталя через Будапешт вилетіла в Берн.

— Марк зустрів мене в аеропорту і вручив букетик конвалій, — продовжує Наталя. — Це було так зворушливо. Щоправда, сам він виявився не таким струнким і моложавим, як в анкеті (напевно, поставив фото 5-річної давності). «Ну й що з того? — подумала. — Це природно, коли людина хоче здаватися кращою». Від Берна до Люцерна — близько сотні кілометрів, дорога проходить в основному по автобану, так що додому добралися швидко. У Марка виявилася простора квартира в триповерховому особняку — добротні меблі, побутова техніка, ідеальний порядок. Я навіть спитала себе, чи сподобалося б мені тут жити, і відповіла: «Так, тут дуже мило». Вручила Марку сувеніри і серед них — красиву авторську керамічну композицію, на яку не пошкодувала грошей. Він подякував, надав окрему кімнату для відпочинку і галантно залишив на самоті. А ввечері запросив на вечерю в піцерію. Я не очікувала чогось особливого, тому нормально сприйняла буденну обстановку й просте сервірування. Марк говорив про свою роботу (він менеджер в автосалоні «Тойота»), скаржився, що дуже стомлюється, що всі знайомі давно одружені, багато хто має дітей, і його мама теж давно чекає онуків. Тому він і зважився на такий відповідальний крок — готовий одружитися, хоче, щоб дружина не працювала, всі витрати на її утримання він візьме на себе. Поступово в мене склалося враження, що Маркові не потрібен шлюб, він звик до холостяцького життя і задоволений ним. А одружитися хоче лише тому, що так годиться, і в цьому його переконують друзі і родичі.

«Приготовану мною вечерю Марк з’їв до крихти, ще й підчистив скоринкою хліба тарілку»

Вдома Марк побажав мені на добраніч (жодних натяків на інтим, що мене приємно вразило) і зачинився у своїй спальні. Зате зранку мене очікував не дуже приємний сюрприз. Коли я вийшла на кухню зварити каву, зі спальні в самих трусах у туалет «продефілював» Марк. Роблячи свою справу, він навіть не причинив дверей. Мене пересмикнуло, але я не мовила й слова... Потім, коли Марк повернувся після обіду з роботи, приїхала моя подруга з чоловіком-швейцарцем, і ми разом вирушили на екскурсію Люцерном. Прогулялися його вузенькими «середньовічними» вуличками біля ратуші, оглянули лицарський палац і єзуїтську церкву, посиділи на березі озера з лебедями й качками на прозорій гладіні, пройшлися стародавнім дерев’яним критим мостом із картинною галереєю всередині. Чоловіки розмовляли між собою, а ми спілкувалися з подругою українською. Вона описувала принади тутешнього життя, казала, що після переїзду з України її не полишає відчуття, що живе в найкомфортнішому й найдоглянутішому місці на землі. Розповідала про свою операцію з видалення зайвого жиру. Перед ліпосакцією підписала контракт, де по пунктах зазначено, як харчуватися до і після лікування. Тримати графік нелегко, зате зараз подруга зі своїм сином-підлітком виглядають, ніби брат і сестра. Вечеряли в затишному ресторанчику. Чоловік подруги спеціально для мене замовив національну швейцарську страву — фондю. Ми дуже приємно провели час і домовилися зустрітися через день.

Увесь наступний день Марк був на роботі, тож я мала вільний час. Блукала вуличками міста, заходила в крамнички, бачила багато цікавих речей. Але грошей, щоб щось купити, в мене майже не залишилося. Увечері, обговорюючи програму наступного дня, я помітила, що Марк почувається не в своїй тарілці, і здогадалася чому. Запросити в дешевий ресторан моїх друзів йому було соромно, а на дорогий — шкода грошей. Я запропонувала запросити гостей додому й приготувати вечерю по-українськи. Ледь не силоміць потягла Марка в супермаркет, де купили невеликий шматок телятини, картоплю, овочі, фрукти і червоне вино. Наступного дня приготувала скромне, але смачне частування — телячий гуляш, картопляне пюре, салат з моркви й капусти і фруктовий салат з вершками. Чоловік подруги був у захваті, він згадав перші місяці після весілля, коли дружина ще не лінувалася готувати сама. А Марк з’їв зі столу все до крихти, ще й підчистив скоринкою хліба тарілку.

Потім я бачила, як він, узявши чек із супермаркета, щось клацав на калькуляторі. Напевно, перевіряв, у скільки б обійшлася така вечеря в ресторані. Після цієї вечері Марк став дивитися на мене по-іншому. Наступного дня, показавши одну з кімнат у своїй квартирі, промовив: «Напевно, твоїй доньці було б тут комфортно», а потім навіть повіз знайомитися зі своєю матір’ю. Вона виявилася дуже милою і привітною жінкою за сімдесят. Багато розпитувала про Україну, цікавилася моєю дитиною. Не знаю, яке враження я справила на Маркову маму, але мені було вже все одно, бо для себе я на той час уже все вирішила. Теоретично могла пересилити себе — жити з нудним чоловіком і терпіти його дивацтва, якби не дитина. Вдома я звикла забезпечувати доньку всім необхідним, а у Швейцарії це було б неможливо. Роботи тут (принаймні перші кілька років) мені не знайти, а бачити, як дитина страждає від скупості вітчима — понад мої сили.

Я попросила подругу з чоловіком відвезти мене в аеропорт. З Марком попрощалася ввічливо, але сухо. Гроші на зворотний квиток він або забув дати, або взагалі не збирався, а я й не нагадувала. По дорозі розповіла про свої враження подрузі з чоловіком, вони були неприємно вражені. Потім подруга зателефонувала й розповіла, що відразу після аеропорту вони повернулися до Марка, і її чоловік виказав йому все, що про нього думав. «Як ти міг так поводитися? — кричав він. — Наталя привезла тобі дорогі сувеніри, а ти не дав їй грошей на квиток і навіть не подарував плитку шоколаду для доньки! Вона старалася з усіх сил, щоб тобі сподобатися, а ти? Подумай, чи зможеш знайти жінку, яка погодилася б вийти за тебе? Що ти зробив, щоб завоювати її серце?..»

Марк зателефонував через кілька днів, пояснював, що його неправильно зрозуміли, що він спробує змінитися і т.д. Я попросила більше не турбувати мене. Він іще кілька разів писав на електронну пошту, але я залишила його послання без відповіді. А анкети своєї не зняла. Швейцарія — дивовижна країна (Наталя мрійливо зітхає), там є й нормальні чоловіки. Пощастить — знайду і я свою половинку...