І ВОЗДАТЬСЯ ТОБІ

Обставини нині складаються так, що для багатьох людей питання одержання гарячої їжі хоча б один раз на день стає питанням виживання, а отже й говорити про це потрібно.

Не претендуючи на якийсь особливий ексклюзив, група миколаївських ентузіастів-добродійників дійшла висновку, що не годиться і надалі відводити очі від голодних старих, які порпаються в пошуках їжі у сміттєвих баках. І ось наприкінці минулого року прямо в центрі Миколаєва просто неба запрацював перший пункт роздачі гарячої каші. Втім, «пункт» — не зовсім вдале слово. Звичайна жінка-роздавальниця — Зінаїда Василівна Суслова доставляє на певну годину візок із гарячою їжею. Але як чекають голодні люди і на неї, і на її довгожданий візок!

Певна річ, звичайна пшенична каша — це вам не заморський делікатес якийсь, але гарячою, на совість приготовленою, на м’ясному бульйоні, нею не соромно почастувати й мера, який, кажуть, першим і висунув ідею добродійного роздавання їжі, ще під час своєї передвиборної кампанії. А ось центром утілення цієї ідеї в життя став торговий дім «Миколаїв».

Звісно, добродійність може бути різною. Багата людина в пориві емоцій, не особливо переймаючись міркуваннями про те, чи потребує обласканий об’єкт тієї або іншої подачки, може «відвалити» кошти навіть на великий подарунок і «умити руки», — мовляв, виконав уже свій обов’язок перед бідними... Можна ще, без викрутасів, кидати мідяки в протягнені долоньки, яких нині безліч, при цьому глушачи підозру, що гроші ці підуть не так на хліб, як на випивку. Але є добродійність і з розумом, і з почуттям, що виходить із самої суті людини, яка вміє відрізнити неправду й удаваність від справжньої нужди і вже якщо береться за щось, то воно піде на користь. Таким натхненником і «втілювачем» у життя миколаївської «харчової» добродійності став керівник торгового дому «Миколаїв» Михайло Кондратьєв.

Кондратьєв — добре відомий у місті торговий працівник, усе свідоме життя був ним. У наш непростий і суперечливий час і нормальна людина може опинитися на узбіччі життя. «Але найстрашніше, коли в цей час хтось помирає від голоду», — думає по-житейському мудрий Михайло Іванович. Він упевнений: уся відповідальність за те, щоб такого не сталося, має лежати не так на державі, як на суспільстві. Адже бідність і злидні також бувають різні. Один може поліпшити свої справи, вийшовши на паперть із простягненою рукою, а іншому на цей крок ой як непросто зважитися... Миколаївські добродійники вирішили приділити увагу саме другій категорії незаможних.

І ось тепер термоси на 250 гарячих порцій каші (по 300 грамів кожна) підвозять у передобідній час прямо в центр міста. А тут уже з нетерпінням очікують їдці. Дехто приходить зі своїм посудом — баночками, каструльками. Втім, якщо такого немає, дадуть у поліетиленовому пакетику. Кашу варять у кулінарному цеху торгового дому. До речі, його працівники, починаючи цю акцію, розраховували на підтримку й інших підприємств. На жаль, відгукнулося поки що небагато: турецька пекарня «Шарк-Ніка» і фірма «Континент».