«И ВНОВЬ ПРОДОЛЖАЕТСЯ БОЙ...»

З розпадом Союзу постала потреба трансформуватись і єдиній молодіжній організації — комсомолу. Його лідери оговталися в числі перших і рвонули у двох напрямах: бізнес та політика. Бізнесмени («гайдарівці») почали плодити Центри науково-технічної творчості молоді (НТТМи), що фактично були вивільнені від оподаткування, на відміну від звичайних кооперативів. Зараз вони володіють гучними банками, а особливо талановиті дійшли й до уряду. Друга частина («корчагінці») просила у партії «порулить». Оскільки ж «порулить» фактично їм не давали (а хотілось), то вони наплодили низку молодіжних громадських організацій, об’єднавши їх в Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО). До них (з голодівки на майдані Незалежності) приєднались і формування з національно-патріотичними гаслами. Невдовзі життя показало, що різниці між вихідцями з комсомолу та вихідцями з майдану немає.

Об’єднавшись, піонери українського молодіжного руху 10 років ішли до вершин сьогоднішніх досягнень. Основні з них — Закон України «Про дитячі та молодіжні громадські організації» та окремий рядок у державному бюджеті про фінансову підтримку програм молодіжних організацій. Незаперечним успіхом діяльності УНКМО є те, що він об’єднав понад 60 всеукраїнських молодіжних та 6 всеукраїнських дитячих громадських організацій. Прагнучи представляти більшість (тобто більше 50%) організацій, до списку внесли і мертві, і живі, і мертвонароджені (віртуальні) громадські та лжегромадські організації. Дещо штучним стало створення обласних комітетів молодіжних організацій, що об’єднали місцеві молодіжні громадські організації і нібито представляють їхні інтереси в УНКМО.

Головне завдання УНКМО — представляти інтереси молодіжних та дитячих громадських організацій перед вищими керівними органами держави. Добре чи погано це виконується, сказати однозначно важко. Але результати є. Піком успіху для УНКМО було призначення голови УНКМО керівником департаменту молодіжної політики Держкомітету у справах молоді, спорту та туризму.

Найрозумніші та найдалекоглядніші політики відразу ж зробили ставку на молодь. Усі пам’ятають молодіжні нічні спектаклі з висуванням кандидата в президенти, масові театралізовані акції на майданах. Частина молодіжних організацій сліпо копіює минуле: вони стали молодіжними крилами політичних партій: Соціалістичний конгрес молоді у Соціалістичної партії (зараз, щоправда, горшки побили), Республіканська християнська молодь у Республікансько-християнської партії. Соціал-демократичні молодіжні об’єднання, відповідно, об’єднувались за об’єднаних і необ’єднаних, комсомолів утворилось теж декілька, і для Компартії є право вибору. Народно-демократична ліга молоді — за Народно-демократичну партію, молоді Рухи як у дзеркалі відтворили всі події в Рухах народних. Деякі організації залишились на дівочих прізвищах: Демократично-християнська молодь, наприклад, не взяла прізвища Реформ і порядку. Деякі дитячі організації теж не змогли уникнути політизації: мається на увазі патронат НДП над «Екологічною вартою». Про піонерів (з родоводом) не йдеться, бо їм на часі давати медаль за оборону імені, честі та частково історії, хоч вони тепер і не хизуються своєю належністю. Юні ракетобудівники буцімто нічийні, але Президент нещодавно подарував їм кілька автобусів (ні щоб юним альпіністам подарувати льодоруби!)

Політизовані молодіжні організації мають лідерів, що є добрими ораторами та більш далекоглядні, ніж лідери екзотичних організацій на кшталт «Гайдів», «Січі», «КРОКСу» чи «Дитячого альпійського руху України». Вони зуміли переконати всіх делегатів конференцій УНКМО у тому, що правління слід обирати за принципом, який дублює розклад сил в Верховній Раді чи уряді. Цікаво, чи за результатами останніх виборів вноситимуться зміни до складу правління УНКМО?

Негативним явищем у роботі УНКМО залишились принципи та методи колишнього комсомольського керівництва. Йдеться не лише про святкові вечері, а й маніпулювання залом, одностайні голосування, переголосовування, «роз’яснення» головуючого для «правильного» голосування. І, що дивно, більшість лідерів молодіжних та дитячих організацій, присутніх на таких зборах, не вважають це за образу гідності (береться приклад з голосувань у Верховній Раді).

Така відрижка минулого смішила учасників п’ятого Світового конгресу українських молодіжних організацій (СКУМО). Всі чудово розуміли, що вибори до керівництва конгресу «весільних генералів» на кшталт В.Цибуха просто заморозять роботу конгресу (рік минув — і таки так). Але якщо подивитися глибше, то чи взагалі потрібна робота цього конгресу «генералам»? Адже повним ходом відбувається націоналізація молодіжної політики (підміна діяльності громадських організацій). Державні структури, близькі до молодіжної політики, переймають на себе всі напрями роботи з молоддю. Тобто чиновники намагаються самостійно вирішувати всі молодіжні проблеми. Точніше ті, на які держава дає кошти. Особливо вражаючі успіхи в боротьбі з наркоманією, підлітковою злочинністю. Що стосується заповнення неповнолітніми 12 виправних колоній, то успіх перевершує всі очікування — вільних місць бракує, попри амністії та дострокові звільнення. 126 тисяч дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківської опіки, мають усього вдосталь. 30 тисяч дітей шкільного віку не ходять до школи. Дехто дорікне: а от наші юні футбольні фанати не вчиняють погромів, як у Москві. Таж Україна не грає на чемпіонаті світу! Хтось скаже, що в наших школах діти не стріляють у своїх однокласників. Таж зброя ще не продається! «Дайте только срок, будет вам...» у школі ще й «стрелка».

У чесній конкурентній боротьбі з громадськими організаціями чиновники безсилі, тому що їх беруть на службу бозна-звідки, а громадська організація об’єднується з професіоналів конкретної справи, або людей, фанатично відданих справі, дітям. За чисельністю і порівнювати нічого. Наприклад, хто краще розуміє питання оздоровлення дітей: два десятки вчителів — інструкторів шкільного туризму та десяток інструкторів з альпінізму, гірських лиж, туризму, сноубордінгу — чи регулювальник апаратури заводу «Електронмаш»? Але ж тепер цей регулювальник — начальник Управління у справах сім’ї та молоді, депутат Київради. Ось він і оздоровлює (правильніше — соціально розвиває, бо це місце називається Центр соціального розвитку молоді «Зміна») дітей за 50 кілометрів від Чорнобиля — не стояти ж пусткою приміщенням (за аналогією, щоб зброя не заржавіла).

Потрібен волонтерський рух? Будь ласка: потрібну громадську організацію створить і очолить штатний працівник Держкомітету молоді. А щоб не було різночитання, у державному бюджеті гроші на «своїх» волонтерів виділимо окремим рядком, аби чого доброго якісь необізнані не подумали, що й вони теж волонтери, бо, мовляв, водять дітей у гори без оплати. Або такий приклад. Є гроші у представництва дитячого фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ) — у чиновників Держкомітету якраз за тематикою його напрямів тут як тут готові програми про ВІЛ та дитячий СНІД. І не турбуйте нас у робочий час! Не заважайте вирішувати (за зарплату 200 гривень!) важливі державні справи. Не зрозуміло, чому вони так міцно тримаються своїх посад. Я сам підприємець і більше 200 гривень плачу за роботу типу «подай-принеси». А тут такі солідні, культурні й освічені спеціалісти. Можливі, як завжди, два варіанти: або вони не спеціалісти і не поважають власну кваліфікацію, або їх просто цікавить розподіл тих грошей, якими вони відають. Вже й кури знають про рівень корупції у державі. Особливо тішить показне обурення одних службовців на адресу інших, коли кажуть, що «у них» віддавати потрібно аж 20%! На наш сором, молодіжні організації здебільшого пристають на таке самоприниження, бо інакше нічого не отримаєш і справа твого життя зачахне.

Так було і з підписами на підтримку кандидата у президенти. Грошей немає й немає, а як тільки в четвер підписався за відомо кого, то вже у п’ятницю відшкодували витрати за проведений літній захід. Чесно сказати, зараз за все це соромно, бо прийшло розуміння, що тебе нагло та цинічно використовують. І три тисячі гривень того не варті. Але розуміння приходить не відразу. Було таке: «Дитячий альпійський рух України» за вказівкою керівництва УНКМО вийшов пікетувати уряд В.Ющенка. Установка була — в бюджет не закладають пільгового проїзду студентам. А пільги студентам — діло святе: на пікетування прибуло кілька тисяч. Потім було шоу з киданням яєць та козою. Тепер то зрозуміло, хто і для чого замовляв проти Ющенка масове невдоволення молоді. А ми отримали від Руху чотиригодинне роз’яснення «что такое хорошо и что такое плохо» (Рух щосереди надає нам свій актовий зал для зібрань, бо орендувати де-інде ми не можемо — грошей немає). Так само в перших рядах стояв «Дитячий альпійський рух України» і в пікеті проти В.Цибуха, бо «він перекривав фінансування УНКМО». Зняли В.Цибуха. А гроші де? Тепер кажуть, що хтось у Держкомітеті вбиває клин між головою Держкомітету та
УНКМО. І, як результат, молодіжним громадським організаціям ось уже шостий місяць не дають грошей на виконання програм. Керівник Департаменту молодіжної політики К.Ващенко на дозвіллі керує Народно-демократичною лігою молоді (про патронат див. вище), яка теж входить в УНКМО! А ще кажуть, уряд не виконує дохідної частини бюджету і тому молодіжних програм не фінансує. А навіщо ж тоді ми пікетували уряд Ющенка?! Ось і спробуй розберись дитячій організації в цій політиці та пріоритетах державного фінансування.

Літо в розпалі. Минув День молоді. Причетні до молодіжної політики отримали нагороди, премії. Але ж діти вже мають бути в таборах у горах! На оздоровчі заходи дитячої громадської організації у Держкомітету у справах сім’ї та молоді грошей немає, а на спортивні змагання Федерації альпінізму — є. Звісно, бо голова Держкомітету Валентина Довженко за посадою знає, чим займається президент Федерації альпінізму України у вільний від альпінізму час.

На оздоровлення дітей у горах потрібні гроші, а на пікетування та голодування під УНКМО, Держкомітетом чи Верховною Радою грошей не треба. Навпаки, на харчах буде економія. То, може, вже час дитячим організаціям використати свій «політичний» досвід і «бити ворога його ж зброєю»?

Р.S. Привітали ми понад 150 депутатів з обранням до Верховної Ради. Принагідно дякуємо чотирьом із них за листи-відповіді
(Г.Удовенко, О.Мороз, С.Бубка, С.Сташевський). А окремо Андрієві Деркачу за допомогу у фінансуванні поїздки дітей-сиріт зі шкіл-інтернатів до нашого альпійського табору в Карпатах.

Ось вам і Україна, з усім її політичним розмаїттям: наша і (але) єдина.