І хай оберігає вас Святий Валентин!

За однією з версій історія 3 бере свій початок з Луперкалій Стародавнього Риму. Луперкалії проводилися на честь бога Фавна (Луперк - одне з його імен), покровителя стад. відзначалися вони щорічно з 13 по 15 лютого і вважалися римським святом родючості та добробуту.

Основне призначення Луперкалій, як і кельтського весняного свята Імболка - очищення від бруду й зла та відродження землі до нового життя. Одягнені, подібно до свого бога, у козячі шкури, молоді жерці Фавна луперки (Luperci) - «вовчі брати» - збиралися для священного очисного жертвопринесення в печері-храмі, де в дитинстві ссали молоко вовчиці, яка їх прихистила, брати - засновники Рима. Підношенням божеству слугувала кров двох козлів і собаки. Потім цією ж кров’ю, яка стікала з леза жертовних ножів, жерці окропляли чоло двом юнакам-патриціям, присвячуючи їх Вовчиці, і негайно змивали її м’якою вовною, змоченою молоком.

Після ритуалу відбувався жертовний бенкет, і, напившись доп’яна, дванадцять оголених жерців надягали на себе вирізані з козячих шкур пояси, брали в руки шкіряні бичі, також зроблені зі шкури забитих на вівтарі козлів і, на продовження свята, виходили в місто. Ця незвичайна процесія з веселим сміхом мчала уздовж підніжжя Палатину - головного пагорба, на якому стоїть стара частина Рима - на бігу б’ючи бичами всіх, хто зустрічався їм на шляху. Найбільше від розгнузданих жерців Луперка діставалося жінкам. Вважалося, що удари священних бичів дарують плідність бездітним та безболісні пологи вагітним. Партнера для святкових веселощів обирали собі з волі богів: як розпорядиться божественний жереб. Незаміжні вільні дівиці писали свої імена на шматочках пергаменту й клали їх у спеціально призначену для цього урну, а вільні неодружені чоловіки виймали ці записки звідти навмання й проводили всі три дні Луперкалій з тією, кого послало їм небо. Траплялося й так, що, зустрівшись з волі випадку або провидіння, пара залишалася разом назавжди.

494 року Папа Геласій I намагався заборонити це язичницьке свято. Святу, яке прийшло на зміну Луперкаліям, призначили небесного заступника - Святого Валентина, котрoго римський імператор Клавдій II наказує вбити нібито за його проповідницьку діяльність серед молоді. Пізніше він був канонізований церквою. Згідно з легендою, у ті далекі часи владний і жорстокий римський імператор Клавдій II був упевнений, що самотній чоловік - без родини, дружини і зобов’язань - найкращий воїн, і заборонив чоловікам одружуватися, а жінкам - виходити заміж. Святий Валентин був звичайним священиком, який співчував нещасним закоханим і потайки від усіх, під прикриттям ночі, освячував шлюб люблячих сердець.

Також день Святого Валентина колись називали «Пташиним весіллям». Раніше вважали, що птахи створюють пари саме в другий тиждень другого місяця. Припускають також, що день Святого Валентина збігається з давньоримською традицією ворожіння під час новорічних свят, оскільки за римським календарем новий рік наставав саме в середині лютого. На Русі було своє свято закоханих, пов’язане з легендою про кохання Петра і Февронії, яке відзначали 8 липня. Але хоч би як називалося це свято, суть його незмінна - дарувати одне одному любов.