Хвостаті лікарі та психотерапевти

Хто з нас у дитинстві не просив батьків завести тваринку: собаку, кошеня, хом’ячка чи, в крайньому разі, про безмовну золоту рибку. Тепер уже наші діти просять нас про пухнастого друга. Але ми відмовляємо, бо «квартира мала, бо нема кому з тим собакою гуляти, та й узагалі...»

Бажання мати тварину цілком природне й частіше воно виникає у дітей, які не мають братів та сестер, або у наймолодших у родині, як-от у Малюка з казки Астрід Ліндгрен. Якось психологи провели цікавий експеримент: групі дошкільнят запропонували намалювати будинок своєї мрії. Дитячій фантазії не було меж: хтось малював будинок без кутів, хтось вигадував найнеймовірнішу техніку, хтось дивовижні іграшки... Проте де в чому юні художники були одностайними — на всіх малюнках були присутні тварини як фантастичні, так і реальні. Результати цього експерименту свідчать не стільки про бажання дитини мати «живу іграшку», але й про те, що малюк мріє бути добрим, сильним, піклуватися про когось живого. Дитині потрібні не тільки дорогі речі та іграшки, а й почуття відданої та безмежної любові.

А саме кудлаті Джек або Мурчик стануть справжніми друзями для ваших дітей (адже їм можна довірити свої таємниці, розповісти про радощі чи неприємності) та товаришами в іграх. Малюки набагато частіше, ніж дорослі, наділяють тварин людськими рисами. Вони спілкуються з ними, як з ровесниками. Проте цуцик чи кошенятко, на відміну від друзів-однолітків, ніколи не пліткують, не нашіптують і не зраджують.

Тварини часто стають і «лікарями душі» для вашого малюка. Вони не тільки полегшують спілкування малюка з навколишнім світом, а й допомагають позбутися дитячих страхів. Ось чому м’які плюшеві іграшки є улюбленим заспокійливим засобом для всіх дітей світу, а «живі іграшки» часто віддано посопують носами у ліжечках своїх маленьких господарів. Психологи вважають, що тварини є чудовим «перехідним об’єктом», який допомагає підростаючій дитині не так боляче пережити віддалення від мами. Обнімаючи пухнасте створіння, малюк відчуває тепло, спокій та безпеку.

До того ж тварини є одним із найпотужніших засобів зняття стресу як для дітей, так і дорослих. Вони ідеальні слухачі, згідно з даними американських дослідників, 94 % господарів тварин розмовляють зі своїми хвостатими улюбленцями, «як з людьми», а 81% — впевнені, що «брати наші менші» відчувають їх настрій і цілком розуміють.

Однією з особливостей анімалотерапії є можливість розширення досвіду невербальної (немовної) поведінки, адже тварини не говорять, а видають звуки. Дитина вловлює настрій тварин (за позою, рухами, поглядами), і це допомагає юному досліднику краще зрозуміти емоції інших (як тварин, так і людей), у малюків розвивається інтуїтивна сфера. Анімалотерапевтичний метод також розширяє сенсорний досвід маленької людини, розвиває цілісність сприймання, дає імпульс уяві та фантазії.

Спостереження за тваринами і взаємодія з ними позитивно впливають на розвиток інтелектуальних здібностей дитини, необхідних для хорошої адаптації в суспільстві. Відомо, що малюки, в яких удома є пухнасті улюбленці, мають більш високий рівень пам’яті, мислення, уваги, мови, ніж їх ровесники, у яких нема вдома тваринок.

Більшість дітей хоче мати вдома песика або кошенятко. Ці тварини абсолютно різні за характерами і тому виконують у родині різні функції.

Собаці віддають перевагу сором’язливі діти. Він стає для таких малюків символом самоутвердження, дає їм відчуття безпеки та компенсації самотності. Дресирування собаки — це чудовий засіб підвищення самооцінки невпевненої у собі дитини. Усвідомлення того, що хвостатий компаньйон виконує твої команди, підносить малюка у власних очах та в очах його ровесників. Собака допоможе нерішучим та замкнутим дітям (та, врешті, й дорослим) установити нові контакти, розширити коло своїх знайомих.

А рухливі та гіперактивні малюки знайдуть вихід своїй енергії через ігри зі своїм не менш пустотливим песиком. Собаки емоційно забарвлюють життя господаря, реалізують потреби людей у контролі над кимось. Ті, у кого вдома є собаки, — акуратні, зібрані, дисципліновані, комунікабельні й схильні до лідерства. Прогулянки з собакою — один із найкращих видів відпочинку для всієї родини.

Кіт — здавна вважався символом ніжності та домашнього затишку. Цілком можливо, що малюку, який мріє про такого пухнастого друга, бракує вдома тепла і затишку. Саме кішки найчастіше компенсують потребу людини у тілесному контакті. Згідно з дослідженнями психолога З.Л.Рижковської, дітлахи, які мають удома кота, вирізняються з-поміж ровесників безпосередністю, м’якістю, творчими здібностями, незалежністю та певною потайливістю.

Лікарі вважають, що кіт може допомагати хворим — він знижує артеріальний тиск у своїх господарів, відновлює нервову систему після стресів, полегшує стан після інфарктів, виводить з депресії.

Дружба з дельфінами, передусім тактильний контакт з ними (тактильна психотерапія), йде на користь насамперед дітям, у яких виникають проблеми під час спілкування з іншими людьми, особливо з власними батьками. Психологи вважають, що відхилення у поведінці малюків чи навіть затримка у розвитку часто виникають за дефіциту материнської ласки та тілесного контакту з рідними (обійми, доторки, прогладжування тощо). А безпосереднє спілкування з дельфіном — ніжною, доброзичливою істотою — може заповнити душевну нішу дитини.

Дельфінотерапія допоможе зняти хронічну втому, зменшити агресивність, вийти із стану затяжної депресії та позбутися фобій. Такий вид терапії позитивно впливає на тих, хто страждає на психосоматичні хвороби чи неврози, поліпшує стан малюків із синдромом Дауна і дитячим церебральним паралічем.

Проте лікує не тільки плавання з дельфінами, а й просто спілкування з ними та іншими морськими тваринами. Так, американські вчені розробили програму за участю дітей з різними вадами у врятуванні і реабілітації морських тварин: черепах, дельфінів, каланів тощо. Діти не просто граються з тваринами, але й доглядають їх (годують, виходжують тощо). Така діяльність позитивно впливає на розвиток мови, допомагає дитині краще адаптуватись у суспільстві, підвищує її самооцінку. Часто до такої роботи залучаються підлітки з антисоціальною поведінкою. Спілкування з морськими тваринами і догляд за ними сприяє виправленню малолітніх порушників і адаптації їх у нормальному людському суспільстві. Цікаво, що й здорові люди після спілкування з дельфінами відчувають на собі їх благотворний вплив — часто після таких зустрічей у них виявляються творчі нахили, наприклад, з’являється інтерес до малювання. Існує також давнє повір’я, що той з людей, хто доторкнеться до дельфіна, — буде дуже щасливим.

Їзда на конях корисна як для здорових, так і для людей з певними психічними та фізичними вадами. Лікувальна дія іпотерапії має два аспекти: фізіологічний та психологічний. Їзда верхи — це чудова фізична вправа, за якої тренуються і розвиваються різні групи м’язів. Поліпшується координація рухів, рухливість суглобів, виправляється постава. Психологічний ефект від цієї терапії такий: людина стає впевненішою у собі, адже їй підкоряється така сильна тварина. І, звичайно ж, безперервна тісна взаємодія з конем, підносить настрій і, як твердять екстрасенси, — енергетику. Хвора людина, яка їде верхи, забуває про свої фізичні вади.

Лікувальна їзда верхи насамперед призначається тим, хто страждає на викривлення хребта та порушення постави, інвалідам з травмами кінцівок, при атрофії м’язів, при частковому та повному паралічі ніг, ДЦП. Як загальнозміцнювальний засіб корисний при вегето-судинній дистонії і для реабілітації хворих, що перенесли важкі легеневі та серцеві захворювання. А у Великобританії (країні з історичними традиціями їзди верхи) іпотерапія застосовується навіть у психіатрії (для лікування невротичних розладів, слабоумства, шизофренії, алкоголізму та наркоманії). Результати такого лікування часто бувають просто дивовижними. Хворі, особливо діти, швидко стають хорошими вершниками, спостерігається регрес захворювання.

Отже, якщо ви ніколи не їздили верхи, не плавали з дельфіном чи досі не завели собі чотирилапого друга — обов’язково спробуйте, ви дістанете потужний заряд позитивної енергії та безкорисливої любові.