Хунта пузатих

Нові слова не з'являються в суспільстві на порожньому місці. Їм передують болісні пошуки смислів, які пояснюють принципово нову для суспільства динаміку. Таку, наприклад, як війна або революція. Якщо процес більш ніж на двадцять відсотків є результатом внутрішніх зусиль суспільства, то словотворчості немає ні перешкод, ні меж. Розширюється не тільки термінологічний ряд, розцвітають культура і мистецтво.

Якщо процес нав'язаний ззовні - байдуже, підступними ворогами чи об'єктивними обставинами (що для звичайної людини часто те саме), - то слів із власної мови уникають. Бо це означає прийняття відповідальності. Що для консервативних мас дорівнює самогубству.

Тоді використовується узагальнюючий, максимально загадковий термін, який виконує роль умилостивлюючого заклинання. Так, наприклад, магічна культура північноамериканських індіанців широко використовувала атрибутику особистої смерті, бо справжня смерть, побачивши свої знаки, вважатиме, що людина й так уже мертва, і приводу її турбувати немає.

В українській політичній культурі слово "Майдан" заміняло терміни "революція", "бунт" або "переворот" доти, доки нова влада не узаконила в очах суспільства ці більш точні вислови. І зверніть увагу, як неохоче приживалося слово "війна" при так само тривалому й затятому ігноруванні терміна верховною владою.

Слово "хунта" ввійшло і входить у вжиток українських громадян почасти з подачі кремлівської пропаганди, почасти - як імітація нової суспільної загрози неповороткій владі, більш системно заміняючи образ "шини". Хоча б тому, що "шина" підкреслює індивідуальність бунту: її треба взяти, принести й підпалити. А "хунта" каже про владу людей, для яких сила - не те, що ще потрібно знайти, а основна норма поведінки.

Меншою мірою, але також заслуговує згадування факт, що "хунта" лягла на старі дріжджі національних міфологічних кричалок на кшталт "Бандера прийде - порядок наведе". Хоча жодної історично виправданої події за ними ніколи не було, лише наміри, і тому ж таки Бандері при перших боязких спробах системотворення швидко вказали на модель "нового порядку" у концтаборі Заксенхаузен.

Проте народ дедалі спритніше грається з примарою хунти. Цей наростаючий політичний Хеловін владу дуже нервує, що робить гру для мас ще більш захопливою. Збудження при цьому приблизно таке, як у дітей, які принесли з дитсадка додому перше матірне слово.

Водночас ситуація в країні, якщо вона розвиватиметься наміченим шляхом, повністю створює передумови для організованого політичного перевороту, при якому народ, який голосував за сили на кшталт "партії вил", із бурхливим схваленням заковтне будь-яке популістське пояснення подій.

У республіканській Іспанії до громадянської війни в парламенті тривала звичайна політична бодяга, подібна до нашої, поки уряд всерйоз не взявся за реформи, які різко обмежували права і зачіпали матеріальні інтереси церкви. Переміг там, до речі, блок партій "Народний фронт", який змістив поміркованого президента. Ліберальний за складом уряд прискорив аграрну реформу, але більшість селян так і не дочекалися своєї черги на одержання землі, що спровокувало захоплення ними земель поміщиків і зіткнення із цивільною гвардією. В умовах поглиблення економічної кризи радикалізувалися вимоги страйкарів-робітників. Скривджені багатії занесли їм гречки - і понеслося.

У Греції режим "чорних полковників" називав державний переворот 21 квітня 1967 р. "революцією, яка врятувала націю". Офіційним поясненням перевороту була "комуністична змова", яка охопила чиновницькі кола, систему освіти, засоби масової інформації і навіть збройні сили, і саме тому були необхідні такі жорсткі заходи, щоб захистити країну від комуністичного перевороту.

У Чилі (до речі, мало хто знає, що 1932 року там уже була хунта, тільки ліва) після приходу до влади блоку "Народна єдність" у 1970-1972 рр. у країні здійснювалися реформи: націоналізація підприємств і банків, аграрна реформа, реалізація соціальних програм, зміна трудового законодавства в інтересах найманих робітників. Політика Альєнде наразилася на той-таки наростаючий опір консервативних фінансових, промислових і латифундистських кіл усередині країни та тиск іноземних корпорацій.

Подібних прикладів у політичній історії багато, але вони використовуються лише в тій частині, яка відповідає вигаданому ідеологічному шаблону-лякалці.

Я свідомо ігнорую тут конспірологічну тему впливу зовнішніх сил. З тієї простої причини, що великий капітал завжди транснаціональний і позаідеологічний, хоч би що там казали б марксисти. Ідеологія - це дріб'язково, це для плебсу. Але якщо ущемляються інтереси, то знайти пристойну ідеологічну фіранку для прикриття політичної розпусти дуже серйозних грошей - це завжди просто, а головне - недорого.

Українська ситуація повністю відображає стандартну динаміку процесу майбутнього перевороту. Що, однак, не робить його неминучим і невблаганним.

По-перше, не сезон. Сплячка - вона й у революціонерів сплячка, тому що зима на носі. По-друге, національна богобоязливість (у сенсі невисокого бажання ставати національним лідером посмертно) робить радикалів більш розважливими, особливо на тлі реальних воєнних втрат у їхніх власних лавах. Що, до речі, й породжує думки про свідоме посилання в цю м'ясорубку найбільш політично нетерплячих.

По-третє, майбутній режим навіть у євродусі, скажімо, Орбана, негайно породить зовнішньополітичні проблеми в тому ж дусі, що для України рівноцінно дефолту. Казки про "варіант Чаушеску" не розглядатимемо. Але розправи над місцевими чиновниками навряд чи вдасться уникнути, якщо влада не покаже народу з помосту хоча б кілька красиво відрубаних голів.

Адже початок люстрації, м'яко кажучи, не надихає. Таке собі жалісливе купірування собачого хвоста частинами. Єдиний очевидний позитив - стало приблизно зрозуміло, з яким величезним монстром корупції і взагалі політико-соціального гнилля доведеться мати справу. Але якщо це три чверті всього організму, то це, швидше, самогубство, ніж ампутація.

Наш варіант не може бути західним, він скоріше східний. З жалем констатуючи відсутність Ататюрка, відмітаємо турецький і дивимося на китайський, і... - так-так, російський. Помилки вищезгаданих режимів, які викликали до життя хунти, полягали в тому, що вони по-більшовицькому хотіли все тут і зараз. Коли Путін руками Сердюкова проводив модернізацію армії, то інші потенційно небезпечні соціальні групи отримали такі бонуси, що рекрутувати їх у потенційний опір режиму було за визначенням неможливо. І крики пузатих генералів про розвал і таке інше залишилися тільки криками.

Наші пузані міцно зрощені з криміналітетом і великим бізнесом, що, власне, недалеко стоїть одне від одного. І армія як годівниця, та ще й в умовах війни, чинитиме спротив реформам до останнього патрона. Бо решту швидко продасть, якщо запахне смаженим. Як ізолювати потенційних заколотників у гарних погонах? Це навіть не завдання спецслужб, у них теж погони не гірші, і часто вони опиняються на чолі переворотів.

Коли в маоїстському Китаї корупція і протекціонізм чиновників досягли загрозливих масштабів, Мао Цзедун поставив перед собою два завдання: знищити опозицію, яка складається наполовину з корупціонерів, наполовину з західників-ринковиків, що, загалом, було одне й те саме, і водночас зайняти чимось убогі народні маси. Зваливши всю провину за провал "великого стрибка" на внутрішню опозицію й зовнішніх ворогів, Мао прибирав конкурентів і давав вихід народному невдоволенню. Він випустив на вулицю молодь під гаслом "Вогонь по штабах!".
У процесі цієї "культурної революції" у мільярдному Китаї загинув приблизно мільйон людей.

Українські пропорції можна порахувати. Ще в травні я казав, що тільки терор може зупинити інтервенцію і контрреволюцію, тому що це класика політичної конфліктології. Не існує ніякого "третього українського шляху". Якщо ви не чините спротиву нападаючи, то ви - просто мішень і корм.

Якщо, як заведено вважати, армія - частина народу, а народ реально годує, напуває й озброює своїх синів, то він більш ніж має право поцікавитися, навіщо йому сонм чиновників в уніформі, які нічим не відрізняються від інших напівпродажних апаратників.

Сміттєва люстрація чудовим чином оминула справді значимих персонажів, створюючи психологічні й костюмні проблеми для дрібної "шелупоні" з учорашнього дня. Найімовірніше, її в це русло свідомо спрямували. Але не до кінця.

В Україні зріють два процеси одночасно - народження "хунти пузатих" і "культурна революція" у маоїстському стилі. Рекрутизація в обох напрямах активно триває. Її завершення означатиме вже справжню готовність до справжньої громадянської війни - на радість зацікавленим кремлеобличчям. Тому політик або політики, які зуміють жорстко й демонстративно придушити "хунту пузатих" за допомогою хунти вулиці, увійдуть в історію як справжні будівники нової країни.

Інакше вони дуже скоро опиняться в смітниках. Можливо, навіть частинами. Жарти скінчилися.