ХТО КАРАЄ БЕЗВИННІСТЬ, ТОЙ ВТРАЧАЄ ЛЮБОВ

17 сiчня, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 2, 17 сiчня-24 сiчня 2003р.
Відправити
Відправити

Безперечно, слухняні діти дуже зручні в домашньому побуті; безперечно, засоби, рекомендовані для д...

Безперечно, слухняні діти дуже зручні в домашньому побуті; безперечно, засоби, рекомендовані для досягнення цієї зручності, дуже практичні й доцільні: влаштуйте так, щоб у людини було якнайменше бажань, щоб вона бажала якнайменше — і вона не докучатиме вам своїми вимогами… Тож навіщо у такому випадку казати, що ви переслідуєте виховну мету, коли ви всього-на-всього дбаєте про свій комфорт?

Є.Конраді

Ех, повернутися б років на двадцять назад! Чи хоча б на десять. Ні, не для того, щоб прокинутися раптом молодою і гарною, хоча це так заманливо. А щоб стати класною мамою — котра все знає і розуміє, витриманою до найостаннішого «ну, дістали!», яка примудрилася не передати дітям власні недоліки й зуміла взагалі прожити з ними їхнє дитинство, отроцтво й юність так, щоб не було болісно за неправильні, негарні, непродумані вчинки.

Так, повернути б час назад! Та маємо те, що маємо: купу помилок у вихованні дітей. Жаль, що недосвідченість і незнання активно допомагали скоювати ці помилки. Розуміння того, що потяг пішов, і діти, які подорослішали, — яскраве свідчення всіх наших батьківських «незадовільно». Пам’ять серця, що немилосердно зафіксувала те, що згадувати й соромно, і гірко, особливо якщо колись покарав дитину під гарячу руку (навіть якщо відразу пошкодував про зрив, пам’ятаєш цей гріх усе життя)…

— Так, хоч як прикро це усвідомлювати, але певні відхилення в поведінці дитини — це завжди помилки батьків. У вихованні, у спілкуванні з дітьми, у невмінні встановлювати контакт, при якому конфіденційність і відвертість виступають гарантом стабільності системи цінностей, яку сповідують батьки, — вважає психолог Київського психологічного центру міської служби у справах неповнолітніх Олена САМОЙЛОВА. — І поведінка батьків у момент провини дитини, вибір ними засобів і методів впливу на неї продиктовані саме цією системою, прийнятою в даній сім’ї або одним із батьків. Переконані дорослі, що діти повинні зростати в беззаперечній слухняності — і стосунки вибудовуються відповідні. Толерантні батьки — пощастило дитині: її не будуть за кожну провину сварити, навчать робити висновки зі своїх помилок. Адже в чому полягає головна мета виховання? Виростити дорослу людину, відповідальну за свою долю. Це відбувається поступово, а не відразу. Тому батьки завжди мають замислюватися над тим, за що нині може відповідати дитина й за що повинні відповідати вони, дорослі. І якщо молодший завинив, важливо не всипати йому по гарячих слідах, а дати відчути, що за свій вчинок він має відповідати. Й розділити цю відповідальність на двох (адже я теж у чомусь винний, якщо допустив те, що сталося), бути з дитиною поруч, давши зрозуміти їй і міру її вини, і щирість своєї любові. Та, на жаль, у конфліктних ситуаціях батьки найчастіше просто карають дітей і не думають, чого вони хочуть цим досягти.

— Чи не тому, що це найпростіший вихід із ситуації?

— Так, але надто егоїстичний, хоча дорослі взагалі у вихованні дітей чинять саме так. Ось давайте проаналізуємо, що, як правило, вони говорять, коли незадоволені діями дітей: «Ти отримав двійку? Безсовісний! Зганьбив нас! Як ми тепер дивитимемося вчительці в очі?»; «Ти пішла гуляти без мого дозволу? Для тебе слово матері ніщо? Тепер із дому — жодного кроку!»; «Я ліг відпочити, а ти тут їздиш із своїми машинками!» тощо. В одному випадку ми турбуємося про свій імідж (дуже часто уявний), в іншому — плекаємо свої амбіції (дитина має беззаперечно коритися лише тому, що ми батьки), у третьому — незадоволені тим, що нам заважають. А що означає насправді «зганьбив», «не послухався» тощо? Адже дитина самовиражалася. Чи завжди батьки розуміють, для чого й що вона цим хотіла сказати? Чи завжди замислюються: а чого я хочу — чогось навчити дитину чи просто вимістити свою злість, що найчастіше є найскладнішим конгломератом усього, чим досаждає життя? Зустрічаючи, приміром, підлітка, який прийшов пізніше, криком: «Я тут місця собі не знаходжу, а ти…», або просто ляпасом, ви кого захищаєте? Себе, свої переживання. А караєте дитину — потрібно ж виплеснути емоції. Про те, що їй зараз потрібні ваші підтримка й розуміння (вона не може адекватно вписати запропоновану їй систему цінностей в ту, яка є в сім’ї), у той момент якось не замислюєшся. А вона «по-іншому не розуміє» — захищаємося відомим способом. Та якщо спробувати бути чесним хоча б перед самим собою, то виявиться, що цього іншого було дуже мало (на душевні розмови з дітьми потрібні бажання й час).

— «Всі труднощі виховання, — писав Лев Толстой, — випливають із того, що батьки не тільки не позбавляючись від своїх недоліків, та навіть не визнаючи їх недоліками, виправдовуючи їх у собі, не хочуть бачити ці недоліки в дітях»…

—Дуже точно сказано. Сердячись на дитину:«І в кого ти такий вродився?», — батьки, звісно ж, не хочуть бачити цього «когось» у собі, забуваючи, що син чи донька — саме їхній витвір. А всі ми — родом із конкретних сімей зі своїми традиціями. Тобто, хочемо того чи ні, тягнемо у своє сімейне життя весь «віз» засвоєних з дитинства та юності позитивів та негативів. І будуючи виховання своїх дітей на якомусь розмежуванні — це можна, а це не можна, — орієнтуємося на цей «віз». Якщо дитина переходить за межі «не можна», починаємо «виховувати» її так, як колись виховували нас. Забуваючи, що нас це дуже ображало! Щоб виховати дитину в обраній системі координат (приміром, потрібно бути добрим, не грубіянити батькам, допомагати старшим тощо), необхідно пам’ятати, що ці цінності не можна прищеплювати у формі покарання. Якщо це відбувається, дитина не розуміє головного: чого від неї хочуть. Діти засвоюють лише те, що бачать чи відчувають на собі. І якщо вони бачать, як батьки карають інших дітей у сім’ї, лаються між собою, часто бувають дратівливими, несправедливими, вони засвоюють саме ці навички, викликаючи в тих, хто продукує їх, великий гнів! «Ну, якщо вона інакше не розуміє, нехай отримає!» — категоричні у своєму виправдовуванні батьки. А самі знають, як інакше? У тому й річ, що фізичне покарання — не що інше, як безсилля, капітуляція перед проблемою, що виникла. Від цього народжується агресія, яка й виливається на дитину.

— В одній з книжок з педагогіки приклад із життя сім’ї, в якій батьки не знаходили спільної мови зі своїм десятирічним сином, закінчувався нищівною рекомендацією вчительки хлопчика: «Познайомтеся зі своїм сином, будь ласка…» Жахливіший вирок вибудуваній системі цінностей у сім’ї важко собі уявити…

— Йдеться, як мені здається, навіть не про систему цінностей, а про нерозуміння батьками того, що виховання — величезна праця, яка вимагає переживань, зусиль, постійних роздумів. Скажу начебто парадоксальну річ, але, на жаль, визначальну: конфлікти з дітьми, постійні прискіпування до них із боку дорослих найчастіше виникають у тих сім’ях, де діти не стали безумовною цінністю життя батьків і немов... заважають жити. Хочеться поспати, почитати, відпочити, а тут уроки перевірити потрібно (іншим не перевіряють, а вони у відмінниках ходять!), то змайструвати щось (виріс нездарою, навчай тебе все життя!), то з донькою разом книжку подивитися (ще чого! У другому класі час уже самій читати) тощо. Так і виходить, що батьки не знають, чим живе і цікавиться їхня дитина, що любить і чого не любить, чого хоче й чого не хоче, із ким дружить і в що грає, що читає і як сприймає прочитане.

— А в результаті не можуть відчути та попередити неприємності та конфлікти дитини, правильно відреагувати на них, застосовуючи, знову ж, покарання…

—Так, виходить ланцюгова реакція. Дитина у відповідь теж може образитися на батьків, що найчастіше й відбувається, і нічого не можна зрозуміти в її «вихованні». А якщо покарання занадто суворе й несправедливе, лише зациклиться на своїх переживаннях. І навіть забуде, за що її покарали. Важливо буде лише те, що з нею так чинять. Їй боляче, отже, наступного разу вона зробить так, щоб батьки нічого не довідалися про її провину. І якщо дорослі звикнуть лише так з’ясовувати з нею стосунки, вона не зможе почуватися вільно, над нею висітиме страх фізичного покарання. Поступово виробиться позиція жертви — «дівчинки-хлопчика» для биття. Маленька, а потім і доросла людина стане підсвідомо очікувати таких взаємин, тому що вони для неї природні: моделі спілкування з іншими людьми завжди виробляються в сім’ї. Якщо так поводилися з дівчинкою, надалі вона одружиться з жорстоким чоловіком, який кривдитиме й принижуватиме її. І навіть якщо не терпітиме й піде, знову знайде такого самого! А син, бачачи, що його батьки в складних ситуаціях діють лише з позиції сили, у дорослому житті теж не зможе знаходити іншого виходу, крім «силового».

— До вас не можна не прислухатися, проте ж бувають ситуації, коли улюблене дитя доведе...

— Бувають. Так вас і на роботі доводять. Що ви робите там? Стримуєтеся, правда? Хоча часом це так само непросто. А чому не даєте волі емоціям? Тому що боїтеся наслідків, переживаєте за свій імідж. Караючи дитину, батьки, як правило, про це не замислюються. Вони просто визнають за собою повне право панувати. Тим часом, якщо батьки не можуть впоратися з дитиною, якщо їх розпирає злість на сина чи доньку, це означає, що вони самі мають проблеми й слід насамперед у собі розібратися, зрозуміти, що відбувається, оскільки це безпосередньо відбивається на дитині (діти, не забудьмо, — дзеркало своїх батьків). А ще я б порадила не на боротьбі зі слабкістю дитини будувати виховання, а на її силі. Адже вона не завжди така, яка вас зараз розлютила або засмутила? Ось і нагадайте ситуацію, коли вона вчинила правильно й гідно. Дайте їй шанс реабілітувати себе й відчути, що якщо вона нині проявить себе інакше, то отримає той самий позитив. Так дитина не тільки зрозуміє, чого від неї хочуть, а знатиме, що її, як і раніше, люблять, а зараз просто не схвалюють поведінку.

— Говорячи про проблему покарань, ми немов об’єднуємо нею всіх дітей. Адже вони дуже різні й по-різному ставляться до однакових запобіжних заходів із боку батьків.

— Звісно. Дітям із холеричним темпераментом — бойовим, задерикуватим, які швидко і легко збуджуються, — дуже важко пригнічувати свої бажання, відмовлятися від намічених дій. І коли активність таких дітей намагаються стримати постійними заборонами, виникають непримиренні протиріччя між їхніми природними потребами й уявленнями батьків про те, як має поводитися «хороша» дитина. Такі діти легко переносять словесні навіювання. Та позбавлення свободи («стань у куток», «нікуди не підеш») переживають дуже сильно.

Без плачу та емоційних зривів переносять покарання діти із сильним урівноваженим типом нервової діяльності (сангвінічний темперамент). Як правило, це життєрадісні, бадьорі трудівники, які рідко сумують, енергійні та невтомні. Зрозуміло, що з такими дітьми легше за все завести партнерські стосунки. А якщо син чи донька флегматик, необхідно пам’ятати, що навички, які виробляються в них, стають дуже міцними й зберігаються тривалі роки.

Особливо вдумливе та обережне ставлення потрібне дітям-меланхолікам. Підвищена збуджуваність, дратівливість, іноді плаксивість, висока чутливість збільшуються при неправильному вихованні й можуть призвести до виникнення неврозів. Таких дітей потрібно постійно підтримувати й заохочувати найменшу спробу виявити ініціативу та самостійність.

Пам’ятайте, ніщо не викликає в дитини такого роздратування і невдоволення, як те, що її карають за незнання як за провину. А хто карає безвинність, той втрачає любов...

Чимало проблем можна було б уникнути, якби батьки, відчувши, що зайшли в безвихідь, зверталися до психологів. Не бійтеся чесно зізнатися собі: «Нині мені важко. Напевно, я чогось не знаю, що знає фахівець». Не бійтеся здатися некомпетентним: раз я прийшов, отже, поганий батько. Те, що ви над цим задумалися, свідчить на вашу користь: ви стурбовані долею дитини. І найчастіше до нас звертаються саме такі батьки: вони перебувають за півкроку до правильного рішення, потрібні лише мінімальні корекція та порада.

— Та якщо все-таки психолога поруч немає, а ти не витримав і зірвався?

— Обов’язково попросіть вибачення. Адже ви вимагаєте від дитини вибачень за її провини? Їй це, як і вам, зробити непросто, це зусилля над собою. Ось і визнайте, що скривдили її, вам обом стане легше. Ви зможете пояснити їй, чому так сталося, чому не витримали нерви... Син чи донька обов’язково оцінять ваш вчинок.

Потрібно прислухатися до себе: а що, власне, відбувається зі мною, чому я хочу саме так проявити себе стосовно дитини? Чому в мене таке садистське бажання — зробити їй боляче? Переконую вас: якщо розібратися в собі, знайдеться цілком гідний вихід. Не забувайте відповідати на запитання: чого я хочу від дитини, що вона повинна зрозуміти?

— Існує думка, що раз у житті дитині все-таки потрібно «врізати», щоб запам’ятала на все життя…

—А як батьки визначать, що нині — саме така ситуація і що «єдиний раз» не повториться? Так, коли вони наважуються на це, їм здається, що це саме той випадок, коли необхідно. І відбувається диво — дитина зупиняється як укопана, від несподіванки припиняє істерику чи обіцяє більше ніколи в житті не приходити так пізно. Вона просто відреагувала нестандартно для тієї системи взаємин, що склалася в сім’ї, а батьки переконані, що потрапили в десятку. У Сухомлинського є чудові слова: «Бувають обставини, коли прощення викликає набагато сильніше моральне потрясіння, ніж викликало б у даному випадку покарання».

Related video

Наостанок хочу підкреслити: фізичні покарання, нерозумні обмеження виробляють у дитини чи стійку образу на всіх і відчуття того, що всі навколо винні, або ж, навпаки, відповідальність і провину за все, що відбувається навколо: і що мати з батьком посварилися, і що вона посварилася з другом. А відчувати провину — це означає перебувати в стані постійного покарання. У молодших класах у таких дітей яскраво виражений страх зрадництва. Вони не дружать з іншими дітьми, дуже ревниві. У дорослому житті — дуже агресивні та підозрілі. Щоправда, ставши батьками, вони можуть спробувати побудувати взаємини у своїх сім’ях за антисценарієм батьківської сім’ї: «Я робитиму не так, як робили мої мама-тато». Але ж як? — досвіду немає. І повторюється відоме…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}