Хроніки грипу

Грип (він же інфлюенца) відомий вже кілька тисячоліть. Опис хвороби, симптоми якої дуже нагадують грип, містяться в роботах Гіппократа. Першу ж епідемію грипу, напевно, описав римський історик Тіт Лівій — вона спалахнула 212 року до н.е.

У XVI столітті знаменитий англійський лікар Джон Кіз (відомий також як Йоганнес Кайус) перший детально описав механізм розвитку грипу, назвавши його «пітливою недугою», і навіть запропонував метод його лікування — відпочинок і заборону будь-яких дій, які можуть спричинити пітливість. Кіз припускав, що пітлива недуга вражає людину внаслідок уживання певних видів їжі. Історик Майкл Олдстоун, автор масштабного дослідження «Віруси, чума та історія», зазначає, що в Європі грип давно був відомий як «італійська лихоманка». Італія була найтеплішою країною Європи, тому хворі з високою температурою вважали, що хвороба прийшла з Апеннінського півострова. У Німеччині ж звернули увагу, що епідемії починалися в холодну пору року, і дійшли висновку: їхня причина — соління, основа зимового раціону німців.

У XVI столітті Європа пережила як мінімум дві великі епідемії грипу — 1510-го і 1580 року. Тоді хвороба дістала назву «інфлюенца» (influenza di freddo італійською означає «вплив холоду»). Інша назва з’явилася в ХХ столітті — «грип» (від англійського чи французького gripgrippe — хапати, схоплювати). Приблизно три-чотири рази на століття Європу вражали пандемії грипу. Грип лікували так само, як звичайні застудні захворювання: хворим давали багато пити, мед і пробували використовувати цілющі трави.

Першою «справжньою» епідемією грипу деякі дослідники вважають спалах 1781 року, який вклав у ліжко дві третини жителів Рима і три чверті населення Британських островів. Епідемія перекинулася на Африку і Америку, де тривала щонайменше до 1789 року. Згодом епідемії виникали постійно, з тривожною періодичністю. Наприклад, у 1889 році світ відвідав «російський грип», який прийшов у Європу з Росії. Росія, у свою чергу, отримала його із Середньої Азії, звідки вірус поширився на всі континенти. Це була найжахливіша епідемія XIX століття, від якої загинуло до 750 тис. людей. Грип тоді лікувати не вміли, а про причини захворювання медики могли лише здогадуватися.

Революція в медицині відбулася завдяки дослідженням француза Луї Пастера і німця Роберта Коха, котрі простежили прямий зв’язок між мікроорганізмами та інфекційними захворюваннями. А 1931 року американський учений Річард Шоуп, вивчаючи хвороби свиней, виявив, що в ряді випадків їхнім збудником є вірус (уперше віруси було описано 1898 року, а в 1910-ті роки доведено, що вони викликають деякі хвороби в людини). Через два роки британські вчені Вілсон Сміт, Крістофер Ендрюс і Патрік Ледлоу виділили вірус, який викликає грип у людини (Mixovirus influenza — вірус грипу типу «А», який є причиною більшості пандемій і вражає також тварин і птахів). Протягом наступних півтора десятиліття було відкрито віруси грипу типів «B» (уражає тільки людину в досить м’яких проявах) і «C» (найбезпечніший тип вірусу). У 1940 році було зроблено важливе відкриття — вірус грипу можна культивувати на курячих ембріонах (це, зокрема, дало змогу провести 1946 року перші вакцинації).

За оцінками ВООЗ, грип є причиною смерті 250—500 тис. людей щорічно. Економічний збиток від середньостатистичної епідемії грипу сягає 80 млрд. дол.

Жах іспанки

До цього часу всі нові епідемії грипу зазвичай порівнюють з пандемією іспанки, яка почалася 1918 року. Це була, мабуть, найсмертоносніша пандемія в історії людства. Сьогодні вважається, що від іспанки померло від 20 до 100 млн. людей по всьому світу. Перша світова війна забрала життя приблизно 15 млн. людей, епідемія СНІДу — близько 14 млн. За один рік іспанка вбила більше людей, ніж чума за століття в середньовічний Європі.

Епідемія знищила 17 млн. індусів (5% населення країни), 550 тис. американців, 400 тис. французів, 260 тис. японців, 200 тис. англійців. Проте деякі історики епідемій називають і більші цифри. Піт Девіс, автор книжки «Диявольський грип», вважає, що переписи населення на початку ХХ століття були рідкістю, а багато регіонів планети, які постраждали від грипу, ніхто не обстежував. Відомо, наприклад, що грип знищив 60% ескімосів Північної Америки. Внаслідок цієї епідемії повністю зникли окремі племена в Африці, чисельність деяких міст скоротилося на 90%. Населення архіпелагу Фіджі зменшилося на 14%, а Західного Самоа — на 22%. Мабуть, єдиним великим населеним пунктом, у якому на грип не занедужала жодна людина, було місто Белем, розташоване на острові в дельті Амазонки. Пандемія знищила від двох з половиною до п’яти відсотків населення Землі.

Нині вважається, що перше вогнище іспанки виникло у США. Саме там, швидше за все, відбулася мутація вірусу, який раніше уражав тільки водоплавних птахів. Проте досі ніхто точно не знає, чому вірус грипу став таким смертоносним.

Пандемія почалася в невеликому містечку на Середньому Заході, а звідти, очевидно, була перенесена у військовий табір, розташований неподалік міста Канзас-Сіті. Через тиждень іспанка лютувала абсолютно в усіх штатах США. Трохи пізніше осередки зараження було виявлено в Іспанії, Франції та Італії. Пандемія поширювалася трьома хвилями: березень-липень 1918 року (відносно невелика кількість смертельних випадків), вересень-грудень 1918-го (найсмертоносніша хвиля) і лютий—квітень 1919 року (кількість смертей дещо знизилася).

Відомі на той момент епідемії грипу забрали життя приблизно 0,1% тих, хто захворів. Іспанка була в 25 разів смертоносніша. Вражає те, що насамперед її жертвами ставали молоді здорові люди, а діти і люди похилого віку, котрі зазвичай входять у групу ризику, хворіли значно рідше і легше. Першими гинули діти віком до п’яти років, потім 20—40-річні і люди похилого віку від 70 до 74 років. Пояснити цей феномен поки що не вдається. Згідно з однією з теорій люди старшого покоління якимось чином змогли «накопичити» імунітет, переживши попередні епідемії, а діти і підлітки вели більш здоровий спосіб життя, ніж дорослі, котрі найбільше постраждали від стресу, спричиненого світовою війною.

Війна і супутні чинники — погане харчування і гігієна, скупченість — сприяли поширенню хвороби. У принципі, війни та епідемії завжди йшли пліч-о-пліч. Традиційно від хвороб військовослужбовців гинуло більше, ніж від куль і снарядів противника.

Грип дістав назву іспанка завдяки військовій цензурі, яка забороняла газетам публікувати інформацію про епідемії. Іспанія у війні участі не брала, тому першими про лихо повідомили саме іспанські газети. Показово, що в газетах США, Канади, Великобританії та інших англомовних держав, іспанку навіть не іменували її офіційною назвою — інфлюенца, віддаючи перевагу слову «грип», яке можна перекласти й як «хвороба».

Вогнища грипу повторювали карти комунікацій — вони виникали вздовж залізниць, у портах тощо. Відомо безліч випадків, коли іспанка знищувала передусім місцевих медиків, котрі з обов’язку служби перші контактували з хворими. У результаті цілі міста залишалися без медичної допомоги.

Боротьбу з грипом вели як держави, так і окремі міста і села. Загальноприйнятим засобом захисту від іспанки було запровадження карантинів. Лінетт Леццоні, автор книжки «Грип 1918 року», зібрала велику колекцію методів боротьби з епідемією, що їх намагалися застосовувати лікарі. Як головні запобіжні заходи рекомендувалося полоскати горло морською водою, носити марлеву пов’язку, що закриває рот і ніс. Хворих слід було тримати в теплі. Як лікувальний засіб прописували теплі компреси на груди, а також уживати цибулю, часник, турнепс, шпинат, спаржу і навіть гас. Проте ліків, які могли б істотно допомогти хворим, на той час просто не існувало, попри те що фармацевти вже створили ліки й вакцини, здатні боротися з дифтерією, сибіркою, менінгітом... Намагаючись приборкати епідемію, медики і фармацевти спішно розробили десятки вакцин проти грипу, проте жодна з них не спрацювала.

Іспанка протікала за нетиповою для грипу схемою: на відміну від попередніх епідемій, практично у всіх хворих хвороба переходила в запалення легенів. Лікувати пневмонію тоді ще не вміли — антибіотики з’явилися в арсеналі лікарів лише через десятиліття. Медики навіть не знали, що допомогти впоратися з хворобою можуть великі дози вітаміну С. Аспірин був, мабуть, єдиним препаратом, який певною мірою полегшував страждання хворих. Проте це були рідкісні і досить дорогі ліки. Крім того, аспірин розробила і випускала тільки німецька компанія Bayer, що в умовах війни практично унеможливлювало постачання цього препарату країнам — противникам Німеччини.

Існувала й ще одна проблема — громадська думка. Джина Колата, автор дослідження «Грип: історія великої пандемії», зазначає: оскільки причини епідемії були невідомі, в американському суспільстві поширилася думка, що Bayer додає хвороботворні бактерії в таблетки аспірину.

Іспанка взагалі породила безліч чуток. Газети писали про німецьких шпигунів і військові кораблі, які доставляли ампули з отрутою на території інших країн і отруювали криниці. У поширенні епідемії обвинувачували більшовиків і анархістів. Щоб не заразитися, рекомендувалося носити діамантові кольє. Способом уникнути грипу вважалося також паління. Пропонувалися й більш екзотичні методи — наприклад спеціальні обряди вуду і сушені курячі шлунки.

Після іспанки світ спіткали ще кілька серйозних пандемій грипу. Так, у 1957—1958 роках лютував «азіатський грип». Уперше він проявився в Китаї, а за півроку епідемія охопила весь світ. Кількість жертв точно невідома. За різними оцінками, загинуло два-чотири мільйони людей. Вірус «азіатського грипу» мутував і в 1968—1969 роках викликав епідемію «гонконзького грипу». Його жертвами стали від 750 тис. до 2 млн. людей. У 2005 році почалася епідемія «пташиного грипу», яку, на щастя, вдалося порівняно швидко локалізувати, а в 2009 році — «свинячого», або каліфорнійського (A/H1N1).