ХОРОШИЙ ДИКТАТОР ДОКТОР МАХАТХІР

Про те, що 77-річний прем’єр-міністр Малайзії Махатхір бін Мохамад збирається піти у відставку, у пресі повідомлялося не раз. Вірити цьому відмовлялися не лише самі малайзійці, а й іноземні журналісти. Адже авторитарний лідер колись маловідомої країни за 22 роки свого правління неодноразово ставав причиною міжнародних скандалів.

І все-таки доктор М., як називають малайзійці Махатхіра, свою посаду залишив, виступивши наостанок із промовою, цитати з якої стали предметом для обговорення в багатьох парламентах світу. Фраза «Євреї правлять світом. Вони змушують інших боротися і вмирати за них» обійшла всі ЗМІ, викликавши різкий осуд за явний антисемітизм. А Конгрес США навіть призупинив виділення Малайзії військової допомоги в розмірі 1,2 мільйона доларів.

До обвинувачень у расизмі Махатхіру не звикати. У 19 років він вступив у щойно створену партію Об’єднана малайська національна організація і відразу ж прославився полемічними нотатками про те, що емансипація жінок заповідям ісламу не суперечить. Книжку «Малайська дилема», написану Махатхіром відразу ж після кривавих побоїщ 13 травня 1969 року, було заборонено за «розпалення расової ворожнечі». На той час її 45-річний автор уже був виключений із партії і позбавлений депутатського мандата — за публікацію відкритого листа до тодішнього прем’єр-міністра країни. Заявивши про те, що серед кваліфікованих фахівців країни малайців — менше п’яти відсотків, а їхня частка в національному багатстві не становить і трьох відсотків, доктор М. звинуватив у цьому не «сторонніх китайців», заповзятливих і роботящих, а самих малайців — неписьменних, покірних і безініціативних. У країні, яка домоглася незалежності лише 1957 року, 56 відсотків населення якої становили малайці, 30 — китайці й 10 — індійці, будь-яке обговорення національного питання сприймалося як розпал расової ворожнечі. Махатхір же дозволив собі взагалі немислиме. На адресу малайців, які звикли вважати себе безвинними жертвами хижих китайців, було кинуто чимало образливих і гірких слів. Їхню справедливість визнали лише за чергової зміни уряду: новий прем’єр 1974 року не лише відновив Махатхіра в партії, а й довірив йому портфель міністра освіти. А ідеї, викладені в «Малайській дилемі» (зокрема, закріплення за малайцями жорстких квот у навчальних закладах, виділення їм певного відсотка акцій найуспішних державних підприємств, система державного кредитування тощо), були покладені в основу національної політики.

З цього моменту кар’єрне зростання колишнього провінційного лікаря набуває просто-таки космічної швидкості, і вже 1981 року Махатхір Мохамад приносить присягу королю як прем’єр-міністр, обіцяючи: «Ми змусимо світ шанувати нас, а малайзійців — себе!» Сировинний придаток розвинених країн з виробництва олова, пальмової олії та каучуку, 40 відсотків населення якого перебуває за межею бідності (350 доларів ВВП на душу населення) — от яке «господарство» доктор М. отримав «в управління». Його амбіції в знаючих людей викликали хіба що глузування. Навіть те, що до 1997 року дохід на душу населення зріс до 5 тисяч доларів, 80 відсотків експорту країни припадало на переробну промисловість (в основному електроніку та автомобілебудування), рівень бідності скоротився до 7 відсотків, а за конкурентоспроможністю Малайзія поступалася лише США, скептиків ні в чому не переконувало. Це було напередодні страшної фінансової кризи, коли молоді азіатські «тигри» й «дракони» за лічені години позбавилися не лише зубів і пазурів, а й психологічної спроможності до опору. Західні «приборкувачі» відразу «прописали», «хто винний» («перегрітість» економіки, що різко почала зростати,) і «що робити» (скорочувати бюджетні витрати, підвищувати відсоткову ставку й жертвувати своєю національною валютою задля структурного оздоровлення економіки). Все це уряди країн Південно-Східної Азії, у тому числі й Малайзії, зробили.

Нині МВФ критикують навіть у шкільних творах. Тоді це було рівносильне політичному та економічному самогубству. Проте прем’єр-міністр Махатхір насмілився спростувати як діагноз, підкресливши, що економічна симптоматика Малайзії до кризи була більш ніж благополучною (солідний профіцит бюджету, інфляція в межах завидних трьох відсотків, а про темпи економічного зростання говорити й зовсім не доводиться), так і методи лікування. Не відразу, щоправда, а лише на практиці переконавшись у їхній повній неефективності. З вересня 1998 року Махатхір жорстко прив’язав курс малазійського рингіта до американського долара, відсоткову ставку знизив до історично мінімального розміру, а з бюджету виділив 12 мільярдів рингітів (приблизно 5,4 мільярда американських доларів) на стимулювання національної економіки. Крім того, обмежив вивезення національної валюти за межі країни (ввіз іноземної при цьому обмежувати не став). З західними фінансовими розумниками, які напророкували малайзійцям усі мислимі та немислимі економічні пакості й залишили країну загинатися за умов інформаційної блокади, Махатхір теж особливо не церемонився, розкритикувавши їх вщент усіх разом і Джорджа Сороса персонально. Дані про економічний стан Малайзії протягом найближчих післякризових років у західній пресі можна було зустріти в основному лише при аналізі загальної ситуації в регіоні. При цьому припускалося, що ймовірний добробут малазійської картинки тимчасовий, а справжній «розбір польотів» можна буде розпочинати лише після остаточної стабілізації ситуації. Зрозуміло, у гірший бік. Тому той факт, що вже до 2000 року Малайзія відновила восьмивідсоткове зростання своєї економіки, забезпечивши, до того ж, стовідсоткову зайнятість, до певного часу можна було ігнорувати. А ось посилання на те, що приплив іноземних інвестицій за рік після введення «драконівських», антиринкових і антиінвестиційних заходів зріс на 60 відсотків, знайти й зовсім було практично неможливо. Лише сам Махатхір міг дозволити собі стверджувати, що насправді західному інвестору ринкова демократія по барабану. Набагато більше його цікавить політична стабільність, яку найчастіше може забезпечити лише тверда рука. Звідси і його одіозне «хороший диктатор — ось що потрібно деяким країнам».

Нині про економічні успіхи Малайзії говорять багато. За середніми темпами приросту ВВП за п’ять років країна значно випереджає сусідні Таїланд та Індонезію. Її фондовий індекс за цей самий період зріс утричі, проти дворазового зростання сусідів. Не забувають журналісти згадати й найвищу будівлю світу в столиці Малайзії Куала-Лумпур, ще нещодавно забудовану убогими хатинами та китайськими торговельними кварталами. Захоплюються мультимедійним коридором, що кидає виклик американській Силіконовій долині, і найзначнішим в Азії аеропортом. А доктор М. усе одно незадоволений: розмови про «малайзійське диво» позбавляють необхідності думати та аналізувати, наполегливо трудитися і долати перешкоди. Саме це дозволило країні під його керівництвом, колись одній із найбідніших і найвідсталіших у світі, перетворитися на таку, що швидко розвивається. Вже до 2020 року, за задумом Махатхіра, Малайзія має ввійти в клуб розвинених країн світу. І знову західні скептики сумніваються. Цього разу, щоправда, через те, що біля керма вже не буде самого Махатхіра.

Однак Махатхір не лише запустив двигун, він побудував сам корабель, примудрившись згуртувати малайців, китайців, індійців, мусульман, християн, прибічників буддизму та конфуціанства в нову історичну спільноту — малайзійський народ. За 22 роки його правління в країні не сталося жодного великого конфлікту на расовому чи релігійному грунті — досягнення, про яке багато лідерів набагато розвиненіших і процвітаючих країн світу можуть лише мріяти. Понад те, Махатхіру вдалося переконати свій народ, що іслам, який приніс мусульманам прогрес і процвітання тринадцять століть тому, має служити тим самим цілям і нині. Малайзійці в це повірили й обдуреними себе не відчули. Тепер Махатхір замахнувся на весь мусульманський світ. У своїй промові, негативно сприйнятій світовою громадськістю, він закликав відмовитися від безглуздих терактів, релігійного екстремізму та домагатися визнання і захисту прав мусульман цивілізованішими методами. Малайзія — світська держава. З одного боку — толерантність і релігійна помірність, з іншого — досить сильні позиції ісламу. Саме такий устрій багатьма сприймається як оптимальна модель мусульманського суспільства. Її поширення засноване на усвідомленні сил, єднанні та вмінні захищати свої інтереси, сповна використовуючи власні багатства, включаючи й нафтові. У такому розвитку подій багато сильних світу цього явно не зацікавлені, тому тези ці журналістами були попросту проігноровані. Зате резонансну єврейську тему відпрацьовано по повній програмі.

У статтях і книжках доктора Махатхіра, які можна знайти в Інтернеті також російською мовою, міститься чимало «єресі», котру ЗМІ тиражувати не поспішають. Приміром, торгівлю фінансами, оборот якої в 20 разів перевищує реальний оборот торгівлі товарами, Махатхір називає непродуктивною та аморальною, вимагаючи визнати її незаконною. Адже фінансові угоди, у ході яких розчерком пера або кліком мишки комп’ютера перекидаються величезні грошові суми, не створюють додаткових робочих місць, не сприяють виробництву нових товарів чи послуг, задовольняючи лише потребу у надзбагаченні купки валютних спекулянтів, котрі багатіють на руйнуванні мільйонів простих людей, а іноді й цілих держав.

Набути репутації диктатора Махатхір не боїться. Будь-які прояви інакомислення у своєму оточенні припиняє дуже жорстко. Анвар Ібрагім, який був 1998 року віце-прем’єр-міністром і потенційним наступником Махатхіра, насмілився виступити з відкритою критикою його програми виходу з кризи. У результаті проти Анвара відразу було висунуто обвинувачення в корупції та гомосексуалізмі — повністю сфабриковані, як стверджував обвинувачуваний. За повідомленнями західних газет, водій Анвара, котрий свідчив проти нього, описував насильницький гомосексуальний акт, що нібито мав місце в будинку, який, як виявилося, на той момент ще навіть не був побудований...

Свою провину Анвар не визнав навіть після того, як у процесі допиту йому серйозно ушкодили хребет, що не завадило суду присудити його до п’ятнадцяти років тюремного ув’язнення. Шість із них він уже відсидів. Адвокати Анвара сподіваються, що після відставки Махатхіра їхній клієнт зможе вийти на волю і відправитися на операцію до Німеччини. Тим паче, що один із призначених строків (за корупцію) уже минув. Проте аналітики стверджують, відразу ж звільнивши Анвара, новий прем’єр-міністр Абдулла Ахмад Бадаві тим самим підтвердить, що справа була чисто політичною. З іншого боку, таким учинком новий прем’єр обеззброїв би численних критиків, які дісталися йому в спадщину. Отже, прогнозувати розвиток подій за цієї ситуації мало хто береться.

Зате в західній пресі знову розгорілася дискусія на тему, чи бувають «хорошими» диктатори. Адже історії відомий не один приклад, коли авторитарні правителі справді служили національним інтересам. Для таких випадків навіть термін спеціальний придумали: «керована демократія». Залишилося лише визначити, хто, ким і задля чого керує.