Холодне, гаряче та інтернет

Медії часто говорять своїй аудиторії, про що думати, як думати, чим думати, а часом, навіть, що з цим робити.

Максвелл Мак-Комбс

Дедалі більше людей відчуває — із засобами масової комунікації щось відбувається. І вже не можна просто так відмахнутися від скарг старших за віком людей на те, що, мовляв, «у наші часи і мистецтво було більш щирим, і преса більш емоційною, а нині інформації море, а душу нічого не гріє. Може, тому на екрані самі вбивства та катастрофи?» Чи справді вплив преси стає все більш обтяжливим? І коли ЗМІ змінюються, то в який бік?…

Думок на цю тему в пресі безліч, але грунтовних досліджень, на жаль, обмаль. Ще в середині 60-х минулого століття канадський учений-соціолог Маршал Маклюен провів детальний теоретичний аналіз впливу засобів масової комунікації (ЗМК) на соціальний розвиток, особливо в контексті появи того, що сьогодні умовно називається «сучасність». Саме Маклюен одним із перших концептуально сказав про зростаючий вплив ЗМК на всі сторони соціального розвитку, на становлення розуму і почуттів власне самої людини.

Маклюен на основі власних роздумів і досвіду запропонував характеристику ЗМК, яка б відбивала ступінь залученості органів чуття індивіда в процесі сприйняття повідомлень. Послуговуючись джазовою термінологією, канадський вчений розділив усі ЗМК на «гарячі» і «холодні» (або «прохолодні»), поклавши в основу поділу відмінності в ефектах дії того або іншого. Ефект дії залежить від того, наскільки сильно органи чуття залучені в сприйняття повідомлення. «Холодною» називають комунікацію, що відразу «забиває» всі канали (сам М.Маклюен говорить про «високу визначеність» одержуваної інформації), не лишає нам «права» схаменутися, а сприйняття стає украй пасивним.

Якщо ж сприйняття йде тільки по одному каналу (наприклад — читання тексту), до того ж дає органу сприйняття мізерну інформацію, то ми вимушені активувати інші види роботи психіки самостійно (під час читання у свідомості виникають зорові образи — і вони не «нав’язані» нам, а є результатом роботи свідомості) — це вже «гарячі» ЗМК. Крім того, ми можемо відсторонитися від змісту повідомлення, в думках зайняти іншу позицію, бути більш критичними в сприйнятті змісту повідомлення.

Фотографія і комікс

Маклюен зарахував їх до протилежних «таборів». Спробуємо в цьому розібратися. Купила останній номер популярного комікс-журналу «К9». Перша сторінка яскравіє «інтелектуальними» заголовками: «Блондинки», «Гарячий телефон», «Хот Дог» (орфографія збережена). Ознайомилася. Намагалася робити це неупереджено. Але, визнаю, не вийшло, бо глобальні проблеми білявки, що розмовляє гірше за дитину («Как к вам приехать?» — «Эээ…на маленьком фургончике, который dелает — виу-виу-виу»), не викликали жодної реакції.

Втім, гадаю, принцип контакту з читачем у коміксів однаковий. Окрім яскравої картинки, яку сприймаєш оком, подають і текст, який прочитуєш. Ти не думаєш, читаючи приписки до малюнків. Ти їх автоматично «всмоктуєш». Через хвилин десять намертво забуваєш про цей журнал… Я б порадила авторам і тим, хто випускає комікси, написати «готовий до вживання».

А тепер перейдемо до фотографії.

За Маклюеном, вона «гаряча», адже дає «високу визначеність». Річ у тім, що фото, як правило, подається без детального опису, розтлумачення. Фактажність фото говорить за себе. Ніякий художник коміксів і ніякий майстер не в змозі передати олівцем, комп’ютерною програмою людські емоції і почуття, які ховаються в очах, усмішці. Людина, котра не була на місці подій, поглянувши на фото, самостійно (це головне для «гарячих» ЗМІ) за рахунок можливостей психіки й аналізу зможе додати відсутні компоненти.

Чорнобиль. Смерть. Морок… Але з роками пам’ять притупляється. Нове покоління, яке лише в підручнику історії прочитає про катастрофу, ніколи не зрозуміє її масштабів і наслідків. Принаймні допоки не зможе візуально і без зайвої допомоги торкнутися цього оком. І тут в гру вступає фотографія.

Погляньмо на запропоновані фото. Без слова «Чорнобиль» і так усе свідчить про трагедію. Забутий дитячий чобіток у пилюці, і поряд рятівний протигаз як символ надії. Лялька. Найкращий друг. Світле дитинство, приречене бути у замкнутому колі залізного монстра. Дім — фортеця для людини. У нім хаос і темрява. Біль і панівна сила радіаційного смерчу. Мертва зона із навічно зупиненим кадром тієї фатальної днини.

Ніхто не розжує і не нашепче тобі цього на вухо. Це приходить мимоволі, на основі образу на кадрі. Ти навіть чуєш голоси, крик. Твій розум і уява починають напружено поєднуватися, формувати думку, емоції. Це не комікс, де людина, наче раб, розуміє так, як подає автор. Фото — вільне для уяви. І наскільки ти глибоко і правильно зрозумієш, залежить лише від тебе.

Радіо і телефон

З погляду автора «температурної» характеристики ЗМК, радіо — «гаряче» і працює на ефект від звуку. Радіо у 30-х роках минулого століття мало чималий вплив і вагу у перебігу суспільно-політичних подій. До появи телебачення взагалі вважалося найоперативнішим засобом передачі інформації. Проте з появою телебачення суттєво йому поступилося і втратило «вправність».

Чим відрізняється радіо від телефону, адже, на перший погляд, телефон теж передає інформацію через мембрану до вуха і до мозку? Телефон Маклюен вважав «прохолодним» ЗМК. Сучасна людина підтверджує це просто ідеально. Вона не мислить себе без телефону. Мобільний — так само необхідний атрибут щоденного життя, як ключі, сумочка та папери. По приклад далеко ходити не треба. Мобільна мода і мобільний «on-line»... Про яку свободу можна говорити! Телефон і усі його модифікації — «холодний» ЗМК. Причому він стає дедалі «холоднішим» і «нахабнішим».

Кіно і телебачення

Маршал Маклюен відніс кіно до «гарячих» ЗМІ, а телебачення — до «холодних». Що ж, у цьому разі, на мою думку, є певні нюанси, пов’язані із сучасними представниками людства.

«Німе кіно», коли глядач самостійно додавав свій мовленнєвий супровід. Не було штампів і стереотипів. Сам процес формування емоцій був новим і свіжим. І щоразу після перегляду стрічки залишалися відчуття, враження, яскраві фарби (незважаючи на чорно-білі кадри). І нехай у порівнянні із сьогоднішнім «його величністю Кінематографом» це були дещо примітив і простота, однак саме це і примушувало думати. Тому і назвати це можна «гарячим ЗМК».

Що маємо тепер? Відкриваємо програму телепередач на тиждень. Спецефекти, комп’ютерна графіка, каскадери, дубляжі, комбіновані зйомки на найвищому рівні. І типове клонування: ми бездумно вмикаємо телевізори рівно о сьомій (восьмій, дванадцятій), нажимаємо на «стоп» усім проблемам, падаємо на канапу, і не приведи Господь пропустити, що сказав Хуан-Педро Гонсаліс Марії-Антуанетті Головоморанчес у серіалі «Кохання й істерики дому Есмеральдес» у 2888-й серії. І не варто думати, що все це скінчиться через сорок хвилин, двадцять із яких — реклама. Після цього буде «Тетянин день», «Солдати-1,2,3…10», «Щасливі разом» і так до безкінечності. Причому сюжет незмінний, актори ті самі. Головне — зайняти себе і свою увагу. А потім до сказу обговорювати останні новини фільму. Хотілося б, щоб це був лише жарт. Однак, кажучи словами редактора каналу СТБ, з яким відбулася зустріч 30 жовтня 2007 року в КПІ, жодний надгеніальний медіа-шедевр серіалам не конкурент: однаково програє...

Оце аж ніяк не «гаряче», це — «холодніше» не буває. Люди перетворюються на роботів, в’язнів. Такі видатні імена, як Садовський, Саксаганський, Биков. У кращому разі їх пов’яжуть із новим співаком, брендом і політиком.

За словами Льва Карахана, «технологія обезсмислення торкається не лише власне телевізійного продукту, яким вважається «мильна опера», а й залученого в телеконтекст кінематографа. И хай то буде «Доживемо до понеділка» чи «Операція «И» — на телеекрані ці картини рівною мірою втрачають близьку всім гутенбергівцям, від яких себе не відділяю, цільності. Насамперед за рахунок багаторазового показу — демонстраційної тавтології, що вбиває смисл…»

Ось вам і «гаряче» кіно за Маклюеном.

Інтернет

Спробуймо, користуючись загальними принципами розподілу за «температурним» принципом усіх ЗМК, знайти місце в цьому списку й глобальній мережі Інтернет.

Хоча на сьогоднішньому етапі його не відносять на всі сто відсотків до ЗМК, все це ще в перспективі. Тож на майбутнє...

Всесвітнє павутиння сьогодні — «рятівний круг» для багатьох потопаючих. До нього звертаємося по пораду, як до розумника. Елементарний приклад: мама моєї колишньої однокласниці полізла на форум, щоб дізнатися секрет тривалого зберігання тістечок. Найсмішніше те, що за фахом вона — кондитер із цілою купою нагород. І я дуже сумніваюся, що електронні мізки могли б виграти порівняно із досвідом жінки.

Мій знайомий гордо іменує себе студентом інституту альтернативної журналістики, хоча усе його навчання зводиться до передачі електронною поштою раз чи два на місяць контрольних та залікових робіт і тестів. Якісь ерудити з історіософії прогнозують, що поява такої глобальної комунікативної мережі — вагомий аргумент на користь формування Всесвітньої інформаційної цивілізації, тобто постіндустріальної інформаційної культури. Безумовно, мережа — транснаціональна, вона долає державні і національні кордони, сприяє діалогу і зближенню представників різних національностей і континентів. Мережа також в змозі створити всесвітній «універсум» знань людства і всесвітнього дистанційного університету. Ті ж ерудити переконані, що Інтернет сприяє становленню нової форми існування людини — віртуальних соціумів, які в перспективі об’єднаються в глобальне віртуальне товариство. Ось іще один приклад інтернет-фанатизму. Безумовно, Інтернет — корисна і потрібна річ, але ж хіба людина назвалася розумною, щоб втрачати своє «я» в просторах заліза і кабелю?

У перспективі — розробка спеціального інтернет-агента, який у зручній для юзера формі і в потрібний час буде відсортовувати й подавати необхідний матеріал. Усе, що цікавить і є пріоритетним для кожного конкретного юзера: чи то найсвіжіші новини шоу-бізнесу, чи то останні світові події. До того ж агент може набувати вигляду згідно з власним вподобанням користувача. Наприклад, чоловікам новини «розшукуватиме» Анджеліна Джолі в купальнику, а жінкам — Бред Піт, приміром. І більше нічого не треба. Повна окупація.

Прикладів більш ніж досить. Усією групою зібралися на новий, цікавий за жанром фільм. Не пішли лише троє — в них було рандеву на інтернет-сайті. А фільм: «чого паритися в кінотеатрі, коли на «зайцях» усе це є?!»

Ми вже не вміємо ходити в кіно, цінувати ту атмосферу, яку передає фільм саме на великому екрані, не розуміємо, що таке передавати емоції «вживу», за допомогою жестів, інтонацій, сміху, сліз. На порядку денному лише Інтернет.

Сучасна людина уся в «там», вона хіба що не народжує по Інтернет. А щодо решти — HTTP-cторінки завжди відкриті (зареєструвати шлюб — справа п’яти хвилин).

Чула нарікання, що сучасні діти раніше грали в «козаків-розбійників» і «доньки-матері», а тепер кричать: «Руки вгору, я — Людина-Павук». Добре вже хоч бігали і кричали. А тепер улітку, коли жодних домашніх завдань і взагалі пора відпусток, не чуєш навіть і цього! Велике за це «дякую» тим же «бродилкам-стрілялкам». Моя подруга зіштовхнулася з такою проблемою. Її дев’ятирічний син Влад постійно просиджував біля комп’ютера. Єдине, що викликало в нього радість — це остання версія Counter-Strike або новий пройдений рівень. І якщо Влада просили швиденько сходити в магазин, дитина перетворювалася на розлючену, нервову, майже психічно неврівноважену особу.

А скільки таких затятих рятівників кібер-світу серед людей від 20 до 40? Навіть не тисячі…Ось що сказав один із таких «агентів 007»: «Інтернет — це вже стиль життя, за нього не буває соромно і від нього важко відмовитися». Отож, якби Маршал Маклюен побачив, наскільки «ввімкненою» свідомість може бути сьогодні, то, цікаво, що б він сказав тоді, напередодні «інтернет-революції»?!..