Гумор — посередник між світом дорослих і дітей

У дітей запитують: «Чому ви такі похмурі?» На що ті відповідають: «Ми граємо у дорослих».

Почуття гумору у дітей свідчить про проходження певної стадії розвитку. Так, люблячій мамі здається, що її синок чи донечка усміхалися вже при народженні. Проте насправді усміхатися діти починають місяці в три-чотири. Коли матуся цілує малюка або тато піднімає його до самої стелі, або бабуся лоскоче п’ятку, то задоволення, яке відчуває дитина, виражається у сміхові. Тобто у такому віці сміх не є відповіддю на щось справді смішне, це просто реакція на приємні відчуття.

Чотиримісячний малюк любить також розглядати своє зображення у дзеркалі і усміхатися до нього. З місяця п’ятого дитина, аби привернути увагу батьків, вокалізує щось або усміхається. Вже такому маленькому чоловічкові зрозуміло, що усмішка не може не привернути маминої чи татової уваги.

Психологи вважають: база для формування адекватного почуття гумору формується у віці восьми-дев’яти місяців. Саме в цей час у дітей формується уявлення про постійність об’єкта, що дозволяє їм пам’ятати предмети, які вони бачать навколо.

Пригадайте, як у мультфільмі «Льодовиковий період» шаблезубий тигр грався з людським малюком. Закривав лапою очі і запитував: «Де дитина?» і сам грізно відповідав, відкриваючи очі: «Тут!» Хлопчик повторював цей жест, а коли розплющував очі, то дзвінко сміявся. Цікаво, що проста гра в хованки — це важливий крок до справжнього сміху. Бо ця гра можлива тільки за тієї умови, що дитина вже розуміє: предмет чи людина зникли з поля її зору лише на якийсь час, а не зовсім. Щоб сприймати гру в хованки як веселу, потрібна певна зрілість. Отже, недарма дехто з учених розуміє гумор як певну інтелектуальну гру з ідеями, символами чи словами. Відомий педагог Марія Монтесорі у своїх працях писала: «Маленькі діти з задоволенням знаходять предмети на відповідних для них місцях. В таких іграх з’являється радість, яка викликає здивування дорослих начебто відсутністю логіки».

Діти восьми-десяти місяців надзвичайно люблять десь заховатися і принишкнути, а коли мама чи бабуся починає шукати їх і запитувати: «А де ж це моя крихітка?», «Де поділася наша красуня?» — з голосним сміхом визирають зі схованки.

Малюки в такому віці надзвичайно люблять пожартувати. Наприклад, ще день тому ваша дитина безпомилково показувала, де пірамідка. А сьогодні, коли ви просите свого синочка показати пірамідку, він показує на кубики. Не переживайте, що ваша дитина почала забувати. Таким чином малюк може пожартувати, адже це так нудно весь час показувати одне і те ж саме. «Мамусю, татко, я це вже вивчив, давайте розпочнемо нову і цікавішу гру».

Іноді дитину може розсмішити те, що не видається смішним. Бо асоціації дитини зовсім інакші, ніж асоціації дорослих. Так, в одному з чатів я прочитала таке: «Вчора мій чоловік різав папір. Підклав під листок дошку для різання і по лінійці ножем для різання паперу — «вжик»! Наш семимісячний синок, що сидів у мене на руках, нахилився вперед і голосно засміявся. Кожен «вжик» супроводжувався пароксизмом невгамовних веселощів. Спочатку ми вирішили, що справа у незвичайному звуці. Проте, коли малому показали ніж, він почав голосно сміятися. Тепер сидимо і думаємо».

Чотирирічний Сильвестрик розмовляє зі своїм прадідусем по телефону: «А що роблять твої курочки?» Прадідусь відповідає, що курочки несуть яєчка. Хлопчик замислюється і перепитує: «А куди вони їх несуть?»

У віці від двох до п’яти років — напевне, найбагатша пора веселих фраз та кумедних висловів. Недарма Корній Чуковський випустив книжку з однойменною назвою, присвячену дитячому гумору. Хоча, звісно, не можна це оцінювати як стовідсотковий гумор. Бо він тісно пов’язаний з безпосереднім сприйняттям світу дитиною, з каламбурами, мовними та логічними помилками. А от, наприклад, такі форми гумору, як сарказм та іронію, діти ще не можуть ні зрозуміти, ні відтворити. Високо розвинуте почуття гумору характерне для обдарованих дітей. Вони від раннього віку люблять жарти, небилиці, каламбури та часто помічають смішне там, де їх однолітки цього не бачать.

Син збирається перший раз до дитячого садочка. Запитую його: «Ти будеш у садочку чемний?» Він дивиться на мене і, показуючи собі на груди, говорить: «Ой, мамусю, щось тут мені та-ак заважає бути чемним»...

Надзвичайно важливим гумор стає у підлітковому віці. В такому віці гумор дуже цінується і є одним із способів налагодити контакт зі світом, показати свою приналежність до певної групи, кинути виклик нормам, які встановили серйозні дорослі. І завжди можна відступити від сказаного, не втративши при цьому свого обличчя: «Ну я ж просто пожартував».

Сміх — це добрий посередник між світами дітей і дорослих. За допомогою сміху та гумору можна справитися з дитячими вередуваннями, впертістю і навіть страхами. Коли ваш малюк зробив щось не так і сам перелякався від несподіванки і від того, що зараз йому перепаде, не кричіть на нього, а краще усміхніться, аби розрядити ситуацію. А пояснювати, що так не можна робити, краще вже пізніше.

Сміх може стати в пригоді... коли дитині дуже страшно. Адже недарма знаменитий Вольтер писав: «Те, що стало смішним, не може бути небезпечним». От і в надзвичайно популярній книзі «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану» сучасної письменниці Джоан К.Ролінг учитель-чарівник навчає дітей, як подолати страхітливу істоту ховчика. Це створіння міняло свій вигляд і перетворювалося на те, що могло найбільше налякати людину. Проте професор Люпин пояснив своїм учням, що «найкраща зброя проти ховчика — сміх. Тому спробуйте змусити ховчика перетворитися на щось кумедне, і ви його переможете».

Оптимістам і тим, хто любить гумор, живеться набагато легше. Тому почуття гумору, річ, безумовно, необхідна в житті. Розвинути його у дітей можна так само, як розвивають ввічливість, грамотність чи естетичний смак — за допомогою веселих книг та мультиків. Книжки про веселе ведмежатко Вінні-Пуха та його друзів, чоловіка у розквіті сил Карлсона та його друга Малюка не можна згадувати без усміху. І список цих добрих та веселих книг можна продовжувати довго.

Вибирайте правильні мультфільми для дітей. Так, безумовно, «Том і Джеррі» посідає гідне місце серед світової збірки мультфільмів, але гумор у цьому мультфільмі досить специфічний. Або деякі сучасні зарубіжні кінофільми та мультики, які засновані на так званому фізіологічному гуморі. Коли герої видають різні неприємні звуки, а діти сміються з цього, то нічого доброго в цьому немає. Що не кажи, але старі мультфільми без надлишкових спецефектів і з адекватним почуттям гумору набагато корисніші для малюків.

Не варто, щоб гумор переходив у цинізм. Адже гумор — добрий та теплий, а цинізм — жорстокий і холодний, ставить під сумнів навіть доцільність людського існування на цій землі. Тому усміхайтеся і радійте життю разом зі своїми батьками та дітьми.

Коментар художника-карикатуриста
Олега СМАЛЯ

Мабуть, не дуже добре, коли гумор є основою професії, тобто частково і засобом добування хліба насущного. Але така праця дозволяє вести постійне тестування «споживача» смішного. Найбільш вдячна аудиторія — не рафіновані інтелектуали, а діти. Невеликий життєвий досвід та неперевантаженість потрібними та зайвими знаннями цілком компенсується щирістю сприйняття світу і вільною від дорослих умовностей реакцією. Недарма ж «устами младенца глаголет истина». Часом дитяча реакція на безглуздість і фальш «голого короля» буває вбивчою, мов сатира Свіфта.

У спогадах Отто Бісмарка описано цікавий епізод із російського дипломатичного періоду кар’єри «залізного канцлера». На вечері в одному з імператорських палаців чотирирічна велика княжна підійшла до Бісмарка і промовила «він милий», а, вказавши на якогось генерала — високопосадовця, наївно охарактеризувала його: «він смердить». Конфуз!

Дуже шкода, що наївне сприйняття світу надзвичайно швидко заганяється в догматичну казарму дошкільних та шкільних установ, котрі чомусь улаштовані, мов виправно-трудові заклади. Перечитайте Діккенса — мабуть, ніхто краще не описав страждання дитячої душі від несправедливості дорослих.

Якось мене охопило відчуття розпачу та виникло бажання закинути в куток свій олівець. У фойє перед актовим залом однієї із державних установ я разом з колегами-художниками відкрив експозицію кращих робіт демократичного жанру карикатури. Одночасно в орендованому залі проходило зібрання якоїсь із новітніх християнських церков. Сотні людей, зовсім не похмурих, разом з дітьми роздавали буклети про Царство Боже, колективно дивилися відео з примітивною мультінтерпретацією біблійних легенд. Але жодна дитина не підійшла подивитися на виставку карикатури. І що найприкріше, я бачив, як в очах у них загорялися бісики цікавості, які враз гасли, коли їх погляди зустрічалися з батьківськими…

Я запам’ятав гірку ситуацію, свідком якої я був ще в шкільні роки. Цілком фізично здорові хлопці ображали та реготали над своїм розумово відсталим однолітком, хворим на якусь вроджену хворобу. Нещасна мати підбігла до свого безпорадного сина і, пригорнувши його до себе, зойкнула: «О Господи! Вони дурніші, ніж ти!»

Діти свідомо цинічними бувають рідко. Цинізм це суто захисний рефлекс. Подивіться, на кому зганяють злість у громадському транспорті невдахи-пенсіонери — на підлітках.

Деякі метаморфози у сприйнятті того, над чим можна і варто сміятися, трапляються і в зрілому віці. Я завжди вважав аксіомою, що над каліцтвом сміятися гріх. Та якось із подивом побачив бельгійський каталог з карикатурами про інвалідів. Який цинізм! Здивувало те, що видавець цієї книги — товариство інвалідів. Може, осміяння своєї біди допомагає цим людям відчувати себе комфортніше, ніж під постійним, часто фарисейським тиском співчуття оточуючих?

Запитую сина: «З чого смієтеся в школі?» — «З учителів!» Жує на уроці тьотя-педагог гумку. Раз — і має прізвисько Бумер зелений. А хіба не смішно, коли вчителька географії говорить на уроці: «Діти, Бразилія — дика та нецивілізована країна». Син приносить довідник, в якому порівнюються ВНП різних країн — у Бразилії він майже втричі вищий, ніж в Україні. «З цього можна сміятись?» Хіба я можу сказати: «Ні!»

Вустами дитини

Загадка

Син у чотирирічному віці загадує батькові загадку:

— Що таке: дзінь-дзінь няв-няв?

— Не знаю.

— Це кішка у трамваї приїхала.

А що таке: дзінь-дзінь гав-гав?

— Це собачка в трамваї приїхав.

— Ні, це мама з роботи прийшла.

Знання — світло

Дід онуку:

— Я тобі розповім, як Бог створив перших людей на Землі.

— Це я вже знаю. Краще розкажи, як створили третю людину.

Зуб

Маленький хлопчик їде повз маму на велосипеді:

— Гей, мамо, а я їду без рук! — кричить він, зникаючи за поворотом.

Через хвилину він повертається:

— Гей, мамо, а я їду без жуба!

Мамина школа

— А гарну я ріпку намалювала?

— Дуже! Прямо пальчики оближеш!

— Не треба, а то черв’яки в животі заведуться.

Багато любові

Трирічний хлопчик каже татові: «Тату, я тебе люблю дуже і багато».

Глузування

— Дідусю, а ти був маленьким?

— Був, онучку.

— Ну й сміялися, напевно, діти з твоєї лисини.

Перука на тумбочці

— Мамо, ти індіанець?

— Синку, думай, що ти говориш!

— А чому у тебе скальп лежить на тумбочці?

Плани на майбутнє

— Мамо, коли я виросту, у мене теж буде дочка. Вранці я відведу її в садок, а потім ти відведеш мене на роботу...

Перевірка

Маленький хлопчик, улюбленець своєї тітоньки, простягає їй велику склянку.

— Відпий хоч трішки з неї!

— А навіщо?

— Я хочу подивитися, тато каже, що ти чай п’єш, як коняка.

Самостійна дитина

Синові сестри чотири роки. Він вирішив одружитися.

Мама запитує:

— А хто ж вас годуватиме?

— А ми вже самі їсти вміємо.

(Uucyc.ru)