Голова Моніторингової місії ООН з прав людини Фіона Фрейзер: "Жертв серед мирного населення поменшало"

19 березня буде презентовано чергову, 21-шу, Доповідь Управління верховного комісара ООН з прав людини про ситуацію з правами людини в Україні. Документ охоплює період з 16 листопада 2017-го до 15 лютого 2018-го і базується на 276 глибинних інтерв'ю з жертвами й свідками по обидва боки лінії зіткнення в зоні конфлікту.

Напередодні її презентації DT.UA розмовляло з головою Моніторингової місії ООН з прав людини Фіоною Фрейзер, яка побувала на Сході України по обидва боки лінії зіткнення, про доступ до правосуддя на територіях, контрольованих озброєними групами; про рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у семи "пенсійних" справах і його тлумачення Мін'юстом; про те, які наслідки для прав людини матиме нещодавно ухвалений закон про деокупацію, а також про багато чого ще.

- Пані Фрейзер, я знаю, що ви недавно відвідали Донецьк і Луганськ. Якою була мета поїздки?

-Я регулярно буваю в зоні конфлікту по обидва боки лінії зіткнення. Насамперед зустрічаюся з нашими командами, які постійно працюють у Донецьку й Луганську. Одна з головних цілей цієї поїздки - переговори з представниками самопроголошених "ДНР" і "ЛНР" про надання нам доступу до осіб, що перебувають у місцях їх утримання. Також я піднімала питання про низку задокументованих нами випадків порушення прав людини на територіях, контрольованих озброєними групами.

- Ваша міжнародна організація одна з небагатьох, які там працюють. Чи змінилася впродовж останнього року ситуація з дотриманням прав людини?

-Ситуація більш-менш така сама. Правда, це залежить від того, де саме ви перебуваєте. Скарги й тривоги тих, хто живе близько до лінії зіткнення, дуже схожі по обидва її боки. Це передусім питання безпеки, загрози життю й здоров'ю, пов'язані з бойовими діями, з артилерійськими обстрілами. А в районах віддалених від лінії зіткнення повсякденне життя не надто відрізняється від того, яке люди вели до початку конфлікту. Хоча конфлікт, безперечно, вносить свої корективи. Приміром, останні кілька місяців практично по всій території, контрольованій озброєними групами, мобільний зв'язок або повністю був відсутній, або працював з перебоями.

Ми завжди наголошуємо, що люди, які живуть по інший бік від лінії зіткнення, залишаються громадянами України. Але при цьому вони мають долати перешкоди, щоб отримати доступ до правосуддя і засобів правового захисту в рамках українського законодавства.

Ми також стурбовані подальшим розвитком паралельних структур у самопроголошених "республіках". Ми задокументували випадки порушення цими структурами основних принципів і стандартів справедливого судового розгляду, а також незабезпечення ними механізмів ефективного правового захисту.

Крім того, ми стурбовані практикою так званого 30-денного "адміністративного арешту". Упродовж цього часу людей часто тримають без зв'язку із зовнішнім світом, вони не можуть повідомити родичів про своє місцезнаходження і спілкуватися з адвокатом.

- Які зараз є обмеження для вашої роботи там?

-Загалом ми можемо працювати так само, як і на території, підконтрольній уряду України. За одним важливим винятком - у нас немає доступу до затриманих осіб згідно з міжнародними стандартами. Тобто ми не можемо конфіденційно спілкуватися з затриманими.

- Ви згадали, що серед іншого метою поїздки були й переговори про надання вам доступу до установ пенітенціарної системи. Який їх результат?

-Дискусії все ще тривають. У попередні роки ми мали певний доступ, але однаково не могли спілкуватися з затриманими віч-на-віч. У 2015-
2016 роках я змогла поспілкуватися (не конфіденційно) з особами, затриманими у зв'язку зі збройним конфліктом. У низці випадків нам вдалося допомогти їм установити контакт з родичами, що залишилася на території, підконтрольній уряду України.

Повторю, головне для нас - це можливість поговорити з затриманими віч-на-віч. Саме цього ми домагаємося на території, контрольованій озброєними групами.

- Чи відвідували ви людей у полоні, чи плануються найближчим часом обміни?

-Ми підтримуємо контакти і працюємо з багатьма людьми, причетними до переговорів із цього питання в Мінську. Нам відомі й заяви, які звідти лунають. Маємо надію, що процес одночасних звільнень триватиме.

Після одночасного звільнення
27 грудня 2017 року ми провели конфіденційні інтерв'ю з 64 звільненими особами по обидва боки від лінії зіткнення. Зокрема, нас цікавило поводження з ними, умови тримання під вартою, а також доступ до правосуддя. Встановлені під час цих інтерв'ю факти буде відображено в нашій новій доповіді, яку ми представимо 19 березня. Загалом можна сказати, що всі, з ким ми спілкувалися, повідомляли про нелюдські умови утримання, жорстоке поводження, катування, сексуальне насильство або погрози таким насильством.

- Чи ведуться на тому боці пошукові роботи безвісти зниклих, ідентифікація тіл, чи проводяться ДНК-експертизи?

-Наскільки я розумію, пошук зниклих безвісти і робота з ідентифікації невпізнаних тіл не припиняються. Але для цього потрібно, щоб сторони спілкувалися між собою, встановили комунікацію через лінію зіткнення з цього питання. Що дало б можливість обмінюватися даними криміналістичних експертиз. У Донецьку проводити ДНК-експертизи вже почали. У Луганську - поки що ні.

- Чи співпрацюєте ви з місцевими волонтерами, громадськими ініціативами в гуманітарних питаннях? Як змінилася ситуація відтоді, як закрили допомогу штабу "Допоможемо" і ГО "Відповідальні громадяни"?

- Ми самі не надаємо гуманітарної допомоги. Встановивши потреби людей (наприклад, житловий будинок пошкоджено, і потрібні будматеріали; або людину було поранено, і вона потребує протезування), ми передаємо цю інформацію партнерам, які можуть допомогти.

З організаціями, про які ви згадали, ми співпрацювали й обмінювалися інформацією. Порівняно з 2014-2015 роками можливості для надання гуманітарної допомоги звузилися. І це не може не впливати на загальну ситуацію з правами людини.

- Нещодавно ЄСПЛ виніс рішення в семи "пенсійних" справах. Як ви прокоментуєте саме рішення і реакцію на нього Мін'юсту?

-Це не є рішенням по суті справи, тобто суд не давав оцінки процедурі виплати пенсій людям, зареєстрованим на території, контрольованій озброєними групами. Суд не розглядав скарги по суті, бо заявники не вичерпали засобів правового захисту всередині держави. Як ви знаєте, суди, які раніше діяли на території, нині підконтрольній озброєним групам, з початком конфлікту були переміщені на територію, підконтрольну українському уряду. Тому заявники передусім повинні звертатися до національних судів. Мін'юст же з тексту рішення виділив відсутність дискримінації заявників.

- Як прецедент, щоб таких позовів заявники до ЄСПЛ більше не подавали.

-Складно сказати. Багато з позовів, які подавалися до суду, можуть мати спільну мету, але при цьому відрізнятися безліччю своїх особливостей. У рамках національних судових проваджень суди якраз винесли рішення на користь громадян, які наполягали на поновленні їм пенсійних виплат. Тобто національні судові органи оцінили вимоги, з якими до них звернулися громадяни, позбавлені пенсійних виплат, як обґрунтовані.

На наш погляд, дуже важливо, щоб українська держава пам'ятала про зобов'язання, які вона має перед своїми громадянами, незалежно від того, по який бік лінії зіткнення вони проживають.

До слова, уряд знову підтвердив і задекларував ці зобов'язання в Законі "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях", який нещодавно набрав чинності.

- На ваш погляд, чи поліпшиться з його ухваленням ситуація з дотриманням прав людини в регіоні конфлікту?

-Усе залежить від того, як норми закону застосовуватимуть на практиці. З одного боку, позитивні зобов'язання, зокрема соціально-економічного характеру, для подальших гарантій тим, хто проживає по інший бік лінії зіткнення, в ньому зафіксовано. З іншого - в самому законі, на нашу думку, є певні неясності. Зокрема, закон визначає кілька різних географічних зон, на які поширюються різні режими.

Крім того, закон покликаний по-іншому визначити межі, в яких допускається використання військової сили, але поки що неясно, як відбудеться трансформація нинішньої зони АТО в те, що підпорядковується Об'єднаному оперативному штабу ЗСУ.

У зв'язку із цим поки що важко визначити, які наслідки для прав людини матиме застосування цього закону й інших споріднених актів законодавства, які можуть з'явитися, або до яких вноситимуть зміни.

- У рамках закону буде створено координаційний орган з питань претензій України до РФ. Ви збираєте інформацію і документуєте порушення прав людини. Чи можлива співпраця з місією?

-Ми працюємо з людьми на місцях. Документуємо порушення прав людини і формулюємо рекомендації - що потрібно змінити для встановлення надійніших гарантій захисту прав людини. Також ми вже працюємо з низкою державних органів, міністерств і відомств. Наприклад, щодо позбавлення та обмеження волі, жорстокого поводження, катувань - з правоохоронними органами, зокрема з Генпрокуратурою, а також з комітетом ВР з прав людини. Крім того, вся інформація міститься в наших публічних доповідях. Що стосується координаційного органу, то подивимося, яким він буде і як функціонуватиме. Публікуючи наші доповіді, представляючи тенденції й індивідуальні випадки порушення прав людини, ми сподіваємося, що відбудеться швидке й ефективне розслідування цих випадків, і винних у порушеннях притягнуть до відповідальності.

- Чи можуть і якою мірою нести загрозу правам людини нові, розширені, повноваження поліції та військових, тобто загалом силового блоку?

-Це знову ж залежить від того, як ці повноваження застосовуватимуть на практиці. Ну й від того, як і якою мірою під час проведення операцій буде дотримано міжнародних стандартів, таких як необхідність, пропорційність, розрізнення цивільних та військових об'єктів.

- Заступник міністра юстиції заявив, що сподівається на допомогу міжнародних організацій у підтвердженні документів, виданих на окупованих територіях, а саме - у перевірці фактів народження та смерті. Тільки після цього українські органи зможуть запровадити спрощену систему. Чи готові ви взяти участь у такому підтвердженні?

- Разом з іншими партнерами - агентствами ООН, іншими міжнародними організаціями, громадянським суспільством - ми вже зробили свій внесок у дискусію, яка ведеться з держорганами щодо варіантів розв'язання проблеми підтвердження документів про смерть і народження, що були видані на підконтрольній озброєним групам території. Ми давно обстоюємо потребу створити адміністративну процедуру. Мін'юст нещодавно заявляв про те, що у зв'язку з набранням чинності законом про відновлення суверенітету відкривається шлях до створення такої процедури. І ми вважаємо це позитивним. Можливо, інші партнери, в яких більше ресурсів, будуть готові взяти участь у такому підтвердженні. Але вони не можуть підмінювати собою дії української держави з виконання своїх зобов'язань і забезпечення можливості випускати документи про народження і смерть на підставі отриманих на території, підконтрольній озброєним групам.

- Ви моніторите ситуацію по всій країні. Чи мають місце тенденції тиску на громадські організації та окремих активістів?

-На 2019 рік заплановано парламентські й президентські вибори. У зв'язку із цим ми ширше дивимося на блок питань, пов'язаних із демократичним простором. Нас цікавлять питання свободи слова та висловлення думок, свободи мирних зібрань і асоціацій. Моніторинг реалізації цих прав ми здійснюємо не тільки в столиці, а й в інших регіонах України. Стурбованість у нас викликає діяльність окремих груп, таких як "Правий сектор", "Свобода", "С14", "Національні дружини". Дуже важлива щодо цього роль правоохоронних органів, які мають забезпечити захист учасників мирних зібрань, а в разі інцидентів (наприклад, нападів на учасників) провести ефективне розслідування для притягнення винних до відповідальності.

Також ми здійснюємо моніторинг розслідувань нападів на співробітників ЗМІ, убивств журналістів та інших випадків перешкоджання журналістській діяльності. Не менш пильно стежимо й за реалізацією права на свободу об'єднань, зокрема за діями парламенту, який у рамках цієї сесії може розглянути й ухвалити закон, що значно обмежує свободу діяльності неурядових організацій.

Дуже важливо забезпечити можливість здорового розвитку громадянського суспільства.

Хочу зазначити, що громадянське суспільство в Україні має величезний потенціал і здатне сприяти стабільному розвиткові держави.

- Як би ви охарактеризували тенденції в ситуації з правами людини в Криму? Чи є у вас доступ туди?

-Доступу немає. Але ми не припиняємо спроб отримати його. А поки що моніторинг ситуації на півострові здійснюємо дистанційно.

Згідно з Резолюцією Генасамблеї ООН 71/2015, ухваленою в грудні 2016 року, Російську Федерації було визначено як державу-окупанта. Ми неодноразово писали про те, що з низки питань РФ не дотримується норм міжнародного гуманітарного права, згідно з якими, приміром, держава, що здійснює окупацію, не має права використовувати осіб, які перебувають на окупованій території, для проведення призову та поповнення своїх збройних сил. Проте призов на військову службу в Криму відбувається.

Також ми фіксуємо порушення права на свободу слова й висловлення думок, свободу мирних зібрань. Отримання попереднього дозволу на проведення мирних зібрань у Криму є обов'язковим. Ми бачимо, що дозволи надаються вибірково.

Ну і, гадаю, вам відомо, в якому становищі там перебувають незалежні ЗМІ, який вузький простір їхньої діяльності.

Щоразу ми з занепокоєнням відзначаємо непропорційний вплив ситуації на кримських татар (приміром, їх обшукують). І почалося це з моменту окупації Криму.

Ми документуємо збільшення кількості обвинувачень проти деяких груп, заборонених у РФ, таких як
Хізб ут-Тахрір. Якщо в 2015-му ми зафіксували чотири кримінальні справи, то в 2016-2017 роках їх було вже 25.

Кількість випадків насильницьких зникнень зменшилася. Усього таких випадків зафіксовано 35. 28 з них припадають на 2014 рік, минулого року було два. Із цих 35 досі невідомо, де перебувають 11 осіб (6 з них - кримські татари).

- З 15 квітня 2017 року статус потерпілих від війни через складність процедури змогли отримати тільки вісім маленьких українців, при тому, що ЮНІСЕФ говорить про 580 тисяч дітей, які відчули на собі наслідки конфлікту. Що ви про це думаєте?

-Що стосується прав дітей загалом, то провідна організація в цьому питанні в рамках системи ООН - ЮНІСЕФ. Наші співробітники (під час моніторингу, виїздів на місця) спілкуються з сім'ями, в яких є діти. Самі діти або їхні рідні багато говорять про те, як на їхнє життя вплинув збройний конфлікт. Не треба бути експертом, щоб розуміти, які психологічні наслідки для них це має. Особливо, коли йдеться про загибель когось із родичів, руйнування домівки, втрату друзів або знайомих, неможливість регулярно ходити до школи.

У нас є вибірка цитат з інтерв'ю, які ми проводили по обидва боки лінії зіткнення. Жінка з Докучаєвська (територія, контрольована озброєними групами) сказала моїм колегам: у дітей сивіє волосся; щоразу, повертаючись зі школи, вони бояться, що почнеться артобстріл. Дзвонять і кажуть: "Мамо, мені страшно".

Жінка з Первомайська розповідала про свого 14-річного сина, який узимку разом із друзями ходить у ліс збирати дрова. Вона знає, що там можуть бути міни або снаряди, які не розірвалися. Але інакше їм нічим буде опалювати будинок, і вони не зможуть готувати їжу.

З початку збройного конфлікту по обидва боки лінії зіткнення, згідно з нашими даними, загинуло 138 дітей (91 хлопчик і 47 дівчаток), а також
80 дітей у збитому літаку МН-17. Усього - 218 загиблих дітей.
2017 року ми зафіксували сім смертей: одну - внаслідок артобстрілу, шість - у результаті необережного поводження з вибухонебезпечними пережитками війни. Зі 138 дитячих смертей, пов'язаних з конфліктом,
95 було зафіксовано на території, контрольованій озброєними групами, 35 - на території, контрольованій урядом, і в восьми випадках поки що не встановлено, хто контролював місце інциденту.

Хоча конфлікт триває, і є безліч проблем, пов'язаних з безпекою цивільного населення, позитивним фактом є те, що порівняно з попередніми роками жертв серед мирного населення поменшало. З трьох тисяч смертей цивільних осіб, зафіксованих нами з початку конфлікту, 80% (понад 2500 людей) загинуло до перемир'я в лютому 2015 року. Переважна більшість - внаслідок артобстрілів.

За останні три роки, з середини лютого 2015-го, наша місія зафіксувала 500 смертей серед цивільного населення. З них тільки близько половини - від обстрілів з усіх видів зброї, решта - мінні інциденти й необережне поводження з вибухонебезпечними пережитками війни. А в серпні 2014-го, за один місяць, у результаті конфлікту загинуло 800 осіб. У лютому 2018-го не загинув жоден цивільний.

Фіона Фрейзер люб'язно надала DT.UA деякі цифри з 21-ї Доповіді УВКПЛ ООН про ситуацію з правами людини в Україні.

Втрати серед цивільного населення

За звітний період (з 16 листопада 2017-го по 15 лютого 2018 р.) задокументовано 12 цивільних смертей і 61 поранення, пов'язані з конфліктом. Це на 16% менше, ніж за попередній звітний період (з 16 серпня по 15 листопада 2017 р.), - 15 смертей і 72 поранення серед цивільного населення.

При цьому кількість цивільних втрат в результаті обстрілів і легкої зброї збільшилася на 66,7%, що вказує на серйозну загрозу, яку бойові дії продовжують нести для людей.

Загальне число задокументованих порушень прав людини

За звітний період Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні задокументувала 205 випадків порушення прав людини по обидва боки від лінії зіткнення. У 121 з них жертви заявляли про катування, жорстоке поводження і/або сексуальне насильство, вчинені в контексті незаконного або безпідставного затримання. 15 зі 115 сталися саме у звітний період. Інші випадки мали місце раніше, але їх було задокументовано тільки тепер.

Також за звітний період співробітники місії проінтерв'ювали 113 осіб у 13 місцях тримання під вартою на території, що підконтрольна уряду України.

Свобода висловлення поглядів, свобода мирних зібрань

У доповіді проаналізовано дев'ять фактів нападів на співробітників ЗМІ та випадків перешкоджання журналістській діяльності, 10 випадків нападів на мирні зібрання, а також окремих представників меншин або людей, що мають альтернативну соціальну чи політичну думку. Із цих 19 випадків 15 нападів вчинено представниками праворадикальних груп.

Життя в зоні конфлікту

Погіршилися умови життя майже для 600 тисяч людей, які живуть поблизу лінії зіткнення. Це пов'язано з пошкодженням житла, об'єктів водної інфраструктури, обмеженим доступом до медицини й інших базових послуг, а також із погіршенням соціально-економічного середовища.

Крім того, пошкодження життєво важливих об'єктів водної інфраструктури можуть обернутися обмеженням доступу до безпечної води для 1,1 млн людей по обидва боки від лінії зіткнення.

Крим

У доповіді наголошується на істотному зменшенні кількості учнів, які навчаються українською мовою, - цей показник упав на 97%.

У порушення норм міжнародного гуманітарного права, щонайменше 4800 чоловіків - жителів Криму було призвано у Збройні сили Російської Федерації в рамках двох кампаній 2017 р.