Голі королі і бридкі лебеді

Поки політичні конкуренти змагаються в красномовстві, зменшують одне одному пільги, розробляють стратегії розвитку й обіцяють «зарплати-пенсії» виснаженому виборами електорату, поруч підростають ті, на кого не роблять ніяких ставок. Їх не сприймають всерйоз, з їхнього боку не чекають підступу, до них ставляться поблажливо, із заступництвом. Тому що вони — діти. Вони не голосують, не мітингують, не становлять, здавалося б, реальної сили. Вони цікавляться комп’ютерними іграми, Сімпсонами, різними милими дитячими дурницями. У вождів діти завжди викликали сентиментальні почуття. Недаремно ж сценарій партійних з’їздів у СРСР обов’язково передбачав появу піонерів у Кремлівському палаці з’їздів. Це давало можливість владі продемонструвати людське обличчя. Дітвору обіймали, цілували, пощипували за щічки. «Діти — наші квіти» і «Все найкраще — дітям», — казали вони.

У романі «Бридкі лебеді» братів Стругацьких описано якесь тихе і мутне місто, таке собі обивательсько-бюргерське містечко, з грузькими політичними інтригами, ліберально-буржуазними цінностями і періодичним виникненням дрібнотравчастої ксенофобії і шовінізму, із напівп’яними дискусіями батьків міста про те, як це містечко облаштувати. На дітей там ніхто не звертає уваги — є вони, то нехай будуть. Ті відвідують гімназії, не грубіянять своїм батькам, та здебільшого читають. Причому страшенно багато. І ще — з незрозумілої причини — дуже люблять гуляти під дощем. А одного прекрасного дня діти повідомляють своїм розгубленим батькам, що не мають наміру жити таким, як вони, життям. Нізащо і ніколи більше. І йдуть — усі як один.

Стійка асоціація з цим сюжетом виникає, коли знайомишся з результатами всеукраїнського соціологічного дослідження «Україна очима дітей», проведеного Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна на базі міжнародного дитячого центру «Артек». Те, що діти ідуть у відрив, випереджаючи найсміливіші стратегеми політиків, є головним висновком інституту щодо результатів дослідження: «Сучасні діти України — це якісно і принципово нове покоління з новими цінностями. Можна стверджувати, що українська нація відбулася».

Тільки не треба говорити, що це сталося завдяки нам, дорослим. Що ми, не покладаючи рук, працювали над вирощуванням цього саду. Схоже, це сталося не «завдяки», а «всупереч». Ми в цей час узагалі дивилися в інший бік. І тепер нам не наздогнати їх і не перегнати.

«Я просто обожнюю нашу країну і наш менталітет»

Опитування проходило у вигляді конкурсу дитячих тво­рів. Можна було писати усе, що завгодно, і не підписуватися. Тим дивнішою видається значна кількість добрих слів про країну, які читаються не як пафосні патріотичні висловлювання записних відмінників, а як освідчення в любові.

Загалом країна дуже цікава, лише трохи занедбана. Я її дуже люблю і шаную.

10 клас, м. Кременчук, Полтавська обл.

Мені подобається, що навіть якщо ми і відстаємо від розвитку інших європейських країн, ми не втрачаємо надії на краще.

10 клас, м. Запоріжжя

Я обожнюю свою країну за щедрість! Я побувала в багатьох країнах, об’їздила півсвіту і хочу сказати, що такої щедрості, як в Україні, ви ніде не знайдете. Напевно, у майбутньому я напишу про це книгу.

Ірина, 10 клас,
м. Запоріжжя

Чудова країна! Є на що подивитися! Гарні міста, хороший клімат. Є море. Європа близько.

Аліна, 10 клас,
м. Миколаїв

Наявність двох морів, прекрасної природи і вдалого географічного (один хлопчик написав — стратегічного) положення України зазначають багато хто. Описували також добросердя, щирість і веселу вдачу українців.

Мені дуже подобається атмосфера, люди, котрі мене оточують. Усе дуже прикольно і позитивно.

10 клас, м. Київ

Бути українцем стає модно, і це прекрасно.

Сергій, 11 клас, м. Київ

Наша нація — найкраща на землі.

Оля, 11 клас,
м. Сєверодонецьк,
Луганська обл.

Про країну Україну вони пишуть позитивно, багато і з задоволенням. Зі справжнім замилуванням. Наголошуємо — про країну. Не про державу. Державна машина, законодавча і виконавча влада, стан дер­жавного управління породжують у них зовсім інші почуття. Взагалі-то, їх ніхто не просив писати про політику. Просто в бланку для твору було запитання: що тобі не подобається в країні, в якій ти живеш? 47,8% дітей відповіли, що їм не подобається політика і політики.

Основна проблема України — це її політики

Десятикласник надзвичайно точно сформулював основний парадокс сучасної української влади.

Почну з політичної ситуації. Якщо чесно, навіть мені, дитині, усе це набридло...

10 клас, м. Київ

Політики повинні розв’язувати проблеми, а не створювати їх.

10 клас, м. Київ

Ми звикли, що дитячі судження зазвичай є милими, наївними, викликають поблажливу посмішку у нас, дорослих.

Ці судження не милі і не кумедні. Вони б’ють прямо в нерв проблеми, і що з цього випливає, ми побачимо, коли автори творів одержать право голосу. І, між іншим, станеться це дуже скоро.

Багатьом політикам я б порадила дотримуватися своїх слів. Проте вони їх не дотримуються, і я, чесно кажучи, не розумію, навіщо нам такі політики.

10 клас, м. Харків

Люди повинні брати приклад з політиків. Чесно кажучи, брати приклад немає з кого.

8 клас, с. Похівка,
Івано-Франківська обл.

У країні мені не подобається влада, яка керує Україною.

10 клас, Закарпаття

Політики увесь час б’ються, сваряться і не можуть працювати за таких умов.

Микита, 5 клас,
м. Мелітополь,
Запорізька обл.

У нас брудна, огидна політика, через яку можна плакати. Політичні новини вже не подивишся без болю у серці.

Віка, 11 клас, м. Київ

Мені не подобається те, що політики навіть не намагаються бути з нами чесними і не пояснюють нам нічого. Особливо байдужими вони є до молоді. Мені шкода, що я не можу розібратися в політиці рідної країни.

Наталя, 11 клас,
м. Чернівці

Діти не просто натякають на корупцію, жадібність, нечесну гру. Вони прямо підозрюють український політикум у непорядності і корисливих мотивах при прагненні влади.

Мені не подобається політика, кримінал і все бандитство.

Ліза, 5 клас, м. Київ

Мені не подобається те, що усі політики в Україні — злодії.

Віталій, 7 клас,
м. Макіївка, Донецька обл.

Усі високопосадовці — хабарники.

8 клас, м. Кременчук, Полтавська обл.

Менше жиріти і набивати свої гаманці за рахунок власного народу!

Ганна, 9 клас, м. Київ

На жаль, політики більше думають про свій гаманець і про владу, ніж про народ.

Настя, 11 клас, м. Київ

Вони (політики) весь час б’ються за портфелі, ділять між собою владу. Вони навіть б’ються перед телекамерами в парламенті. Коли я це бачу, то мені просто стає соромно, що ці люди керують моєю країною. Я б хотів їх запитати: куди дівається бюджет країни? Чому вони їздять на «мерседесах», а пенсіонерам не вистачає грошей на хліб?

Ігор, 10 клас,
Луганська обл.

Ці попуску не дадуть. І не варто тішити себе слабкими аргументами на кшталт: діти повторюють слова дорослих. Якби все було так просто... Попередні дослідження Інституту імені Горшеніна в рамках річної програми «Ментальні основи вибору» дають можливість стверджувати, що дорослі, включаючи тридцяти—сорокарічних (батьків цих дітей), пам’ятають «радянські» страхи, тому й досі вкрай обережні, коли йдеться про критику влади, як і раніше, — вірять передвиборним обіцянкам.

Діти ж, навпаки, надзвичайно чутливі до абсурду, беззмістовності політичних заяв. Проти популізму в них є імунітет.

Я раджу політикам справді почати діяти, а не розповідати людям красномовні промови на півгодини.

10 клас, сел. Кам’янка, Черкаська обл.

Менше займатися балаканиною і зробити хоч частину з того, що вони пообіцяли.

Дарина, 10 клас,
м. Донецьк

Скільки можна чути: «Депу­тат N поїхав кудись і відпочив там три дні»; «Депутат N відвідав школу в місті Х, побував там на уроці і подарував дітям кілька комп’ютерів»; «Депутат N з’їздив до дитячого будинку і дійшов висновку, що там треба зробити ремонт. Працівники відремонтували будівлю за власний кошт».

Яна, 10 клас, м. Генічеськ

Раджу в передвиборній кампанії не вживати слоганів, які не мають змісту: «Мер усіх киян» або «Якщо немає слів, плюньте в мене».

9 клас, м. Київ

Вони не без підстави вважають, що гарними гаслами реальних дір не залатаєш.

Під час дослідження було зроблено одне важливе спостереження. На відміну від дорослих, діти ставляться до політиків безособистісно, без пієтету і вождизму, як до функцій у системі. Іміджі, на які витрачається стільки грошей і політтехнологічних зусиль, не справляють на них жодного враження, не викликають емоцій. Діти стосовно політиків не вживають епітетів «добрий — злий», «порядний — непорядний», «гарний», «розумний». Зате вживають слова «має», «виконувати», «працювати», «думати», «звернути увагу», «припинити», «вирішити», «розібратися». Це принципово інша мова, лексика дії. Це наказовий спосіб нового демократичного виборця.

«Організувати величезний концерт, на якому об’єднати Захід і Схід»

Діти у своїх творах прямо вказують на те, що політики провокують поділ України на Схід і Захід. Самі вони вважають це небезпечним і згубним наміром, а в «Артеці» діти з різних регіонів країни (у тому числі і з нібито антагоністичних за менталітетом і життєвими цінностями) живуть разом — в одному загоні, в одній кімнаті, дружать, ставлять вистави, грають у «Снайпера» і вечорами шепочуться на солярії. У «Артеці», як завжди, закохуються, викаблучуються, особистісно позиціонуються і б’ються подушками. Роблять кумедні колажі, наприклад, на дошці оголошень в одному з таборів висить аркуш з фотографією мобільника з написом поруч: «Зателефонуй батькам і скажи, що ти живий». Наприкінці зміни, як завжди, незалежно від статі і віку, плачуть, коли прощаються. І регіон не має значення. І ніколи не мав. Ні регіон, ні мова, ні статок і статус батьків. Так влаштовано «Артек».

Проте при цьому діти розуміють, що політикам цей поділ навіщось потрібний. Що вони його використовують, паразитують на ньому.

Політики, як дикі звірі, намагаються розділити нашу країну на шматки.

10 клас, м. Запоріжжя

Мені не подобається, коли Україна на виборах розділилася на дві частини, а за нею народ.

Ліля, 6 клас, м. Торез, Донецька обл.

Мені не подобається напружена обстановка між Західною і Східної Україною. Я вважаю, що саме політики спрямовують народ у це річище.

Маша, 9 клас, м. Донецьк

Не подобається поділ України через політичний тиск на людей.

Катя, 9 клас, м. Донецьк

Мені не подобається ворожнеча між Сходом і Заходом. Люди мають цінувати одне одного лише за те, що вони — люди, а не прихильники тієї або іншої партії.

Настя, 9 клас, м. Бровари

Вони прагнуть миру. Іноді складається таке враження, що їм мир потрібний набагато більше, ніж нам — дорослим, розумним, досвідченим людям.

Я хочу, щоб припинилися всі недоторканності і щоб ніколи не було сварок і жили всі мирно.

Анастасія, 5 клас,
м. Лубни, Полтавська обл.

А ще їм потрібна чистота. У буквальному значенні. Вони дуже багато говорять про сміття, смітники, звалища, необхідність організовувати щоденне прибирання міст.

«На кожній вулиці потрібно поставити по кілька наглядачів за чистотою»

Мені не подобається наш менталітет, сміття, яке викидається будь-куди.

Саша, 11 клас, м. Лубни, Полтавська обл.

Спочатку здається, що вони говорять про екологію. Але насправді йдеться про щось цілком інше. Вони говорять про «мерзенність запустіння», про розруху в клозетах і головах. Просто вони говорять про це так. Ніби про сміття, але, по суті, про прояви суспільної депресії. Про байдужність, про відсутність почуття власності. Для них ця ситуація гидка, і вони не хочуть бути частиною цього депресивного пейзажу. Дітям узагалі не властива депресія, вони органічно опираються їй, але звідси прямо випливає запитання: як зробити так, щоб цей внутрішній опір став основою нормального громадянського почуття, а не поштовхом до еміграції, наприклад? Оскільки з брудного місця найпростіше переміститися на чисте. Прибрати свою вулицю, місто і країну — важче.

«Підвищити зарплату людям, котрі не мають грошей, а працюють, як мамонти»

У відповіді на запитання «Що б ви хотіли побажати політикам?» лише один хлопчик попросив зробити так, щоб у школі не задавали домашніх завдань. А одна дівчинка хоче, щоб путівки в «Артек» стали дешевшими. І більше ніхто нічого не попросив для себе. Зате дуже просять звернути увагу на бідних і бездомних. Це питання викликає в них сильні емоції, і в цих цитатах найбільша кількість знаків оклику.

Просять підвищити зарплату («хоча б на 150 гривень»). Зупинити зростання цін, тому що без цього підвищення зар­плат не має сенсу. І навпаки. Так прямо і пишуть.

Я б порадила не підвищувати ціни, якщо не підвищуються зарплати. Мені не подобається те, що люди працюють до зносу до глибокої ночі і встають рано-вранці, щоб заробити якусь копійку тільки для того, щоб хоча б купити своїм дітям зайвий кілограм фруктів або солодкого.

Валерія, 6 клас, м. Київ

Боляче дивитися на людей, які працюють на двох-трьох роботах, щоб прогодувати сім’ю. Боляче бачити пенсіонерів, які збирають склотару. Просто боляче!

Яна, 10 клас, м. Генічеськ, Херсонська обл.

Зарплата в країні недостатньо висока, і, якщо врахувати, що більша частина населення — пенсіонери, то життя в країні стає скрутним і неймовірно важким.

Діма, 10 клас,
м. Іллічівськ, Одеська обл.

Відсутність соціальної політики держави — ось що це означає. Бідність помітна, її багато, вона впадає в око. Чим менше місто, тим помітніші соціальні проблеми. «Мені не подобається те, що є велика відмінність між містами. Київ багате і гарне місто, а Шостка бідне і брудне», — з гіркотою зауважив київський шестикласник. Сам він із Києва, однак — зачепило. Чи то на поїзді повз місто проїжджав, чи то до бабусі на канікули їздив...

А це комплексне відчуття від нашого непростого життя, можна сказати — крик душі донецького старшокласника:

Багато сміття! Бензин дорогий! Важко так жити... але нічого, нормально...

«Мета мого життя — це зробити так, щоб у моїй країні жилося краще»

…Та все ж своє майбутнє вони пов’язують з Україною. Вони його обговорюють, проектують, хтось розглядає одразу кілька варіантів — основний і запасний. Добре розуміють: можливо, далеко не всі мрії збудуться і не всі шанси вдасться реалізувати.

Я хочу навчитися краще робити дитячі іграшки, а коли робитиму їх зовсім добре, то віддаватиму у дитячий будинок для сиріт.

Аліса, 6 клас, м. Київ

Хотіла стати вчителем, але знаючи, яка зарплата, батьки не дозволяють. Тож доведеться стати або економістом, або піти в готельно-ресторанний бізнес.

Анастасія, м. Київ

Я хочу стати літературним критиком, але оскільки ця професія не дуже популярна в Україні, то, скоріш за все, стану туристичним агентом.

Наталка, 11 клас,
м. Чернівці

…технологом або фармацевтом. Боротимуся за те, щоб життя в Україні стало кращим, якщо цього не зроблять політики.

Вікторія, 6 клас, м. Лубни, Полтавська обл.

…учителькою молодших кла­сів, щоб навчити, як правильно жити.

Оксана, 6 клас, м. Космач, Івано-Франківська обл.

…економістом, щоб виправити помилки і добробут населення піднести.

11 клас,
м. Дніпропетровськ

… дизайнером одягу і підняти Україну на новий рівень дизайну і моди.

11 клас, м. Запоріжжя

…організатором корпорацій, шоу-програм. Відкрити школу додаткової освіти для дітей (танці, театральні заняття). Якщо буде зовсім сутужно — вийду заміж...

Леся, 10 клас, м. Донецьк

Мета мого життя — це зробити так, щоб у моїй країні жилося краще. Я довго думав, як здійснити це бажання і вже протягом двох років я хочу стати політологом. На мою думку, ситуація в країні не найкраща, і я хочу покращити її.

Андрій, 11 клас, м. Київ

За цими дитячими «картинами майбутнього» чітко бачимо тенденцію, яку можна назвати генеральною. Крізь ці цитати видно контури культурно-цивілізаційного образу нової України. Діти обирають гуманітарну сферу, практично не згадуючи професії з інженерно-технічного ряду. Добре це чи погано — у цьому випадку обговорювати немає сенсу. Якщо ми дуже хочемо одержати інженерів і технарів, ми маємо для початку спроектувати сферу попиту і застосування таких фахівців. Однак зрозуміло вже зараз, що країна позбувається радянської індустріальної спадщини і, нарешті, переходить у постіндустріальну фазу розвитку. Країна змінює спеціалізацію — у бік гуманітарно-орієнтованої діяльності і сучасної сфери послуг. Триматимемо кулаки за те, щоб це сталося, оскільки це і є наш цивілізаційний шанс.

Тому, якщо і будувати проект для країни, то це покоління, кому зараз від дев’яти до сімнадцяти років, треба розглядати як базовий ресурс для розвитку. Опікуватися освітнім проектуванням, переформатуванням систем підготовки і сфер зайнятості, створенням нової позашкільної сфери і нової університетської освіти. Потрібні стратегії роботи з поколінням, а у нас їх немає. Проте це справа наживна.

Гірше, якщо ми, дорослі, знову відволікатимемося на різні неважливі, позаісторичні, ситуативні дрібниці. У цьому разі наші діти цілком можуть стати ресурсом розвитку для тих, хто запропонує їм справжню перспективу. «Та ну на вас», — скажуть вони і підуть — зовсім як герої «Бридких лебедів».

А цього ми допустити не можемо ніяк — на них усі спо­дівання.