Гноми та їхній начальник

Злякані духи кинулись, хто як попало, у вікна й двері, щоб швидше вилетіти...

М.Гоголь, "Вій"

Реальність створюється в мові й передається в історіях, які люди розповідають одне одному. Людина конструює своє Я і підтримує ідентичність із допомогою історій, які створюють і підтримують панівні установки культури. Бо все у світі осягається через описи і рано чи пізно втілюється в тексті. Відповідно, ключовою проблемою стає проблема сприйняття і розуміння нами цього основоположного тексту, хоч би яким фантастичним він здавався, - від Декларації про національний суверенітет Української СРСР і до того, що пише про цю подію сьогоднішня преса.

Розповідають, що наша нова держава народилася 24 серпня 1991 р., коли було проголошено Акт про незалежність України. І ось відтоді із впертістю, гідною винагороди золотом Полуботка, співвітчизники все шукають у собі якусь сліпучо гарну ідентичність. А в довкіллі - консолідуючу національну ідею. Роблять вони це, описуючи реальність із допомогою прекрасних та страшних історій, які розповідають одне одному. Натхненні ними, вони творять політичні заклинання, відганяючи хрестами і просто дулями різну пострадянську нечисть. На цьому конструктив в основному й закінчується, що спантеличує самих оповідачів.

Але якщо змінити священну точку відліку нашого сприйняття, наратив, із "Кобзаря" на "Вія", то багато що з раціонально непоясненного стає на свої місця. Бо виявлювана реальність новітньої України значно краще вміщується в гоголівській системі координат, ніж у шевченківській. Вигадка від вигадки відрізняється: у прозаїчному відображенні констатується сьогодення, а в поетичному - очікування. Манера гоголівського письма, іменована тепер "магічним реалізмом", виникла в культурах постколоніальних країн. Вона пояснювала новопосталим незалежним глибинне, магічне коріння того, що відбувається. Ця магічна реальність створюється в мові й передається далі в історіях, які люди розповідають одне одному, творячи архетипи. На них люди спираються, а не на вмовляння політиків. Саме цей метод, називаний наративною психологією, дозволяє відокремити формальний зміст тексту від вираження смислу, що безпосередньо відображає приховану психологічну реальність.

Отже, "Вій". За словами автора, "Таким ім'ям називається у малоросіян начальник гномів, у якого повіки на очах ідуть аж до самої землі". "Начальник гномів" у нашому випадку - це колективне несвідоме, спроектоване на лідера, який самим фактом свого існування вселяє жах і огиду. Це завжди лідер прийдешнього, його втілена доля і фатум. Реальні, сучасні професори й сотники можуть бути як завгодно суворі, але зрозумілі. А цей інфернальний персонаж може бути викликаний до абсолютної влади не тільки нечистою силою, стурбованою новими загрозами для свого існування, а й добрими, гуманними намірами змінити реальність на краще. Створюєш-створюєш світле майбутнє, не встигнеш озирнутися, а країною вже править демократично обраний Вій.

Чому імідж України всередині країни досить іконний, а ззовні - похмурий і навіть мракобісний? Бо ніякої нової країни не вийшло. Не тільки тому, що днями, в ході торгової війни з Росією, ми знову дізналися про ціну Будапештського меморандуму 5 грудня 1994 р. про гарантії для України - ціну паперу, на якому він написаний. Вищі органи й органи місцевої влади в 1991-му залишилися в тих самих руках. Депутатський склад Верховної Ради продовжував складатися з тих самих депутатів радянського розливу. Персонально й структурно в серпні 1991 р. влада в Україні не змінилася. Всі державні інститути збереглися, трохи змінивши назви. Діти й інколи внуки тієї влади реалізують владу нинішню. Ентузіазму на їхніх обличчях не видно. "Сотник, уже старий, з сивими вусами і з виразом похмурого суму, сидів перед столом у світлиці, підперши обома руками голову, йому було років з 50; але глибока туга на обличчі і якийсь блідо-анемічнийколір показували, що душа його була убита й зруйнована враз за одну хвилину, і вся колишня веселість та бучне життя зникли навіки".

Однак "сотники" потребують "козаків", відданих менеджерів середньої та нижчої ланок. Хто вони?

У результаті 22-річного періоду політичних пікніків на узбіччі приблизно половина населення, що вважалося відносно благополучним у часи СРСР, відчуло себе внизу соціальних сходів.

Приблизно чверть "козаків", які називалися при соціалізмі "інженерно-технічними працівниками" і формували середню частину суспільства, у результаті трансформацій змогли загалом сяк-так зберегти свої позиції. Вони ухильно ставляться до різних пропозицій взяти участь у зміні політичного дискурсу, "...певно, були теж філософи, бо у відповідь на це мовчали й курили люльки, лежачи на мішках". Хоча усвідомлення ними успішності розвитку власного становища не конче супроводжується зростанням прихильності до цих перетворень. Це освічені й небайдужі до громадського життя люди, активні користувачі соціальних мереж та блогери, про яких Гоголь писав також: "Інші козаки гомоніли про панів і про те, чого на небі світить місяць". Але служба на пана є служба.

Істотну частину верхівки усіченої соціальної піраміди займають нині ті, хто при попередньому суспільно-політичному ладі зараховував себе до суспільних низів. Це не стосується зовсім уже маргінального "дна", як і не стосується "гравців вищої ліги", що за фактом перебувають на ПМП десь на мальовничому березі Женевського озера. Очевидність цього призвела до зниження статусних самооцінок по суспільству в цілому і помітного зниження загального соціального самопочуття, зростання взаємної агресивності та корисливості. "Весь цей учений люд, як семінарія, так і бурса, між якими була якась спадкова неприязнь, був надзвичайно бідний на харчі, а до того ж неймовірно прожерливий..."

Отже, в архетипічній повісті Гоголя є панночка, сотник і загальновідома нечисть, а також три відносно позитивних і досить народних персонажі: філософ Хома Брут, ритор Тиберій Горобець і богослов Халява.

Прекрасна панночка в труні, на жаль, втілює "блискучу красу" України, яка хронічно гине. Удень її всі щиро й досить поетично оплакують, а ночами вона виявляє неабиякий талант хутко їздити на чужих горбах. Ну, а церква з нечистю, що в ній завелася, - звісно ж, Євросоюз.

Ритор, наймолодший, - безумовно, збірний образ усього депутатського корпусу не тільки тому, що ораторське мистецтво в сучасному українському суспільно-політичному житті є не засобом, а метою. Це й відображення динамічного зв'язку депутатського корпусу з владою і опозицією, оскільки "Богослов Халява та філософ Хома часто скубли його за чуба, на знак свого покровительства, і використовували його як депутата". І, судячи з великих шишок на лобі, всі сподівалися, що з нього колись вийде хороший воїн.

Нескладно визначити, хто з цієї народної трійці в Гоголя є збірним образом влади. "Богослов був високий, плечистий чолов'яга і мав надзвичайно чудну вдачу: все, що тільки лежало бувало біля нього, він неодмінно вкраде".

Ось бурсак і філософ Хома Брут - ніби людина з протестними настроями, щоразу норовить утекти від козаків та пана сотника. Але заважає йому точно те саме, що заважає нашим співвітчизникам сьогодні, - незнання напрямку, пріоритетність ситної їжі та випивки над вільним життям і прагнення збагатитися казковим чином.

Невстигання осягнення смислів того, що відбувається, - ось що породжує висока динаміка соціального життя за відсутності його фактичного, якісного оновлення. Що таке країна як бурса в описі Гоголя? Вічні студенти, які живуть за казенний кошт і при цьому клеять дурня, хоча природною кмітливістю та спритністю їх Бог точно не обділив. Не продуктивна праця, а життєрадісний пошук зовнішнього кредитування, з гучними піснями й танцями під європейськими вікнами. При одночасному оспівуванні стабільності та ритуальному, святковому освяченні старовинних інститутів влади. Патове мислення, вічна нічия, яка дозволяє 22 роки зберігати існуючий стан речей, помірковано його критикуючи.

Стан антропологічної катастрофи, в якому перебуває перейменована Українська РСР, сьогодні погіршується тим, що, згідно з архетипом "Вія", Хома Брут, не вміючи як слід творити заклинання, приводить відьму-панночку до тями поліном. Чи то це відчуття самозбереження, чи то інстинктивне бажання помінятися місцями з чаклункою, - адже ось вони, чарівні можливості. У результаті Хома бачить справжній стан справ, гарний і драматичний. І сприйняття естетичної складової затьмарює можливість припустити, чим це все невдовзі може обернутися, як, власне, відбувається постійно з нашими співвітчизниками.

Отримуючи тактичну перевагу і навіть бачачи перспективу швидкого збагачення тисячею червінців (чим не кредити МВФ?), бідолашний бурсак програє стратегічно все, включно із власним життям. "Не дивись!" - шепнув якийсь внутрішній голос філософові. Не втерпів він і глянув". І ти, Бруте...

Ми небезпідставно вважаємо себе носіями й хранителями поважної давньої культури, богословами, риторами, філософами. А для зарозумілого Старого Світу ми однак залишаємося нечистю, яку вони намагаються не допустити, вигнати зі свого храму, хоча там уже й власної повнісінько. Однак і справді ж: усе, що ми робимо тепер, веде нас до невблаганної гномізації і висунення зі свого середовища у 2015 р. відповідного начальника. Перспектива такої демонічної трансформації мала б привести до тями наших бурсаків, сотників та козаків. Але це вже зовсім інша казка.