Гламурне покоління вибирає акрил і силікон

Поділитися
Покоління нас, тридцятирічних, народжених наприкінці 70-х—на початку 80-х, чиє дитинство минало на зламі двох епох, можна назвати поколінням культу самотності...

Покоління нас, тридцятирічних, народжених наприкінці 70-х—на початку 80-х, чиє дитинство минало на зламі двох епох, можна назвати поколінням культу самотності. Самотність стала відправною точкою в усьому зі світу нової сучасної літератури і кіно, роблячи їх «актуальними» і «справжніми» — адже всього лише взявши під козирок, достатньо було демонстративно і не боячись, піти геть з юрби, викликаючи в ній захоплений гомін. Так само, як та нова країна, що з’явилася так жахаюче символічно й одночасно з нашим переходом із дитинства в отроцтво, загальне завтра стало належати нам раніше і неподільніше, бо виниклу порожнечу новизни треба було чимось заповнити, а перестиглі, неактуальні, як позаторішня мода, ідеї наших батьків породжували тільки протест. Дивовижне покоління несумісності таких понять, як яскрава індивідуальність повально масового характеру.

От хоча б імена. Коли ми почали народжувати дітей, то, справедливо відкинувши те, що переросли, хотіли дати їм «рідкісні імена». І в усіх нас — Ольг, Олен, Наташ і Світлан по три штуки в класі — залишилося при цьому таке ж поширене уявлення про «рідкісні імена». Тому тепер у класах наших дітей самі Софійки, Назари і Ярики. Їх тільки звати не так, як могли б звати у великій і могутній до нудоти країні, де народилися їхні батьки.

Наші нові ікони стилю та імітації — теж усього лише антиподи того, на що агітували рівнятися наших батьків: замість широкоплечих гіпсових колгоспниць із піонерських скверів з’явилися підкреслено сексуальні жінки (до хворобливого, несповна розуму стану — з порнографічними акриловими нігтями, у вузьких штанях із низькою талією, з-під яких виглядають стринги, — адже тільки в нашій країні ми з розумінням ставимося до такого зовнішнього вигляду, ніскільки не осуджуючи) — адже родом з дитинства був постулат, що цього в нашій країні немає!

Тільки в нас, а не в Америці чи Європі так масово й жадібно було сприйнято гламур — як єдиний правильний дороговказ, необхідний навіть при нашій шаленій брендовій самотності. Отримавши можливість щось вибирати, ми накинулися на статусність і рівень — затоптуючи, як недопалок, власне голодне базарно-комісійне дитинство з наївними казочками про честь і вірність. Ми хочемо здаватися не зовсім тими, якими є насправді, — хочемо вийти з юрби красивими білими воронами. Коли країна лежала здебільшого в руїнах, і жінки були переважно тітками, нове, несподівано оформлене в статевозрілі форми покоління дівчаток точно знало, якими бути не треба і, відштовхуючись від сумних крайнощів, ще й черпало нове з ковша приголомшливої вседозволеності, яка розкрилася перед ними одночасно з крахом старого режиму з його ідеалами.

Ідеал сучасної гламурної жінки, крім активної готовності до інтимних пустощів, передбачає насамперед трохи незграбну, із впалим животом худорбу і категоричну відсутність будь-якої натільної рослинності. Чи не відгук це нашумілої десять років тому чергової екранізації «Лоліти», яка змусила сотні тисяч дівчаток призадуматися? Адже показуючи дулю тіткам із веслами і серпами, ці дівчатка з покоління самотності просто знайшли себе.

Гламур як стиль життя насправді дуже примітивний, якщо відкинути блешню, яка чіпляє наші дитячі комплекси. Він має в собі всього лише один ключовий складник — елемент камерної театральності, видовищності замкової щілини, крізь яку продуманий образ з оливковою шкірою, босоніжками на тонких, як ниточки, підборах, шовковою сукнею, розпущеним волоссям, із мінімумом косметики виглядає не так, як у житті. Ми знову втікаємо, уже тридцятирічні, котрі, можливо, якоюсь мірою примірялися і до того весла, розуміючи, що тітка із серпом у своїх ідеалах була подеколи права, втікаємо, як уміємо, ми, зрілі, у самісінькому соку, — покоління ескапістів. Гламур — це статичність і фотографічність образів, проекція їх глядачеві через Інтернет (бо ось де тепер наша єдність юрби, наш суремний клич і тупіт ніг, де з реальних навколишніх звуків хіба що гурчання калорифера та приглушений цукровий лаунж, що ллється із сабвуфера). Сумний лицар сучасності озброєний тепер SLR із парою змінних об’єктивів і, харчуючись брендовою стильною порожнечею дорогих інтер’єрів із білими стінами (у нас, тільки в нас, із забитими бабусиним блокадним пилом легенями, таким попитом користуються інтер’єри, в яких немає нічого, крім матраца на підлозі та дорогої техніки!), курить ранкову сигарету, п’є каву і дивиться на поле битви, яке розгортається перед ним смугою прокручування на рк-моніторі, читає і дивиться на тих, хто в такій самій юрбі, виринаючи з кондиціонованих офісів та обшитих світлою шкірою салонів авто, немов ті васнєцовські богатирі на трьох конях, роззираються на всі боки, приклавши до лоба долоні. І всі вони, котрі було розійшлися кудись, опинилися чомусь в одному місці і знову стали, як усі, однакові під копірку у своєму вихідному, трохи згаслому за десятиліття, прагненні бути іншими.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі