Гібридна власність як витоки гібридної війни

Коли між капіталом і власністю зникає жорстка інституційна матриця легалізації, зв'язок між суспільним представництвом і соціальним замовленням стає маніпулятивним, а між фактом і повідомленням про факт упроваджується сваволя.

Перформанс за своїм змістом є пророцтвом у дії. Вона відбувається в трикутнику супероснов "твір"-"автор"-"читач". У постмодернізмі автор ігнорує і "текст", і "читача".

Наша сучасна фантасмагорія України характерна тим, що в зазначену дію впроваджується нова особа - "суфлер". Він сам уже нав'язує і "текст", і "читача", і "автора".

Найцікавішим у цьому глумі є природа виникнення такої фантасмагорії, яка має цивілізаційне коріння. Вона - у збоченнях інституційної процедури легалізації власності в капітал. Це надзвичайно небезпечна обставина, бо всі відомі нам революції так чи інакше виникали навколо питання про зміну форми легалізації капіталу.

Постмодерністський етап капіталізму можна визначити як виникнення сурогатних капіталів, що не забезпечені жодною власністю: фінансові бульбашки, спекулятивні піраміди, фіктивні деривативи. Тобто виникли "капіталісти", які ігнорували і економічну формулу, і "споживачів". Нині у трикутнику супероснов "капітали"-"капіталісти"-"споживачі" з'явилися "гравці", які ігнорують економічну формулу, "споживачам" нав'язують фіктивний попит, а удаваним капіталам надають ознак реальності шляхом маніпуляцій. Це - своєрідні "суфлери" ринку капіталів.

Така ситуація в інституційній картині капіталів негайно індукує свій відповідник у просторі політичного життя. У трикутнику супероснов "партія"-"влада"-"виборці" також з'являється "суфлер".

Якщо в період модерну партія вивчала попит виборців і завойовувала владу, то в період постмодерну влада сама вже формувала соціальне замовлення і під нього створювала партію-переможницю.

Нині, за присутності "суфлера", виникає зазначена для ринку капіталів фантасмагорія: "партія" грає відведену їй роль, "влада" оголошується безвідносно до ролі "партії", а "виборці" беруть участь у масовці, яка нічого спільного ні з партією, ні з владою, ні з виборцями не має. Влада перестає бути метою. Головною дійовою особою стає "суфлер", але і він не є вигодонабувачем, бо за своїм визначенням і сенсом не може ставати дійовою особою. Це подібне до царини фіктивних капіталів: з ними "гратися" можна, але не можна нікого ними нагодувати.

Рольові ігри, в які потрапила Україна, є нічим іншим, як брутальною гіпертрофованою калькою збочень інституційної картини нашої цивілізації.

Причиною цих збочень є втрата міри буття. Вона проявляється в лукавстві при легалізації власності в капітал і, як наслідок, маніпуляції суспільним представництвом та дегенерації інформаційного простору.

Чому саме Росія виявилася найвправнішим учнем у прояві найгірших інстинктів?

По-перше: в новітній історії у неї не було жорсткої інституційної матриці перетворення власності в капітал, якої усталені демократії набули в період модерну. Тут панувала кон'юнктурна доцільність - "суфлер".

По-друге: саме через аспекти моралі. Коли церква країни вирізняється тим, що торгує тютюном і горілкою, то скандалів у царині морального закону в такій країні більше існувати не може: "Якщо Бога немає, то дозволено все". Ці слова приписують Івану Карамазову як провідну тезу роману Достоєвського "Брати Карамазови". Жан-Поль Сартр визначив цей вираз як відправну точку екзистенціалізму. Нині ми є очевидцями трагічної реалізації хибного екзистенціального вибору, зробленого не нами, але за нас.

А підтвердженням того, що цей вибір хибний є його приватна оцінка принцом Чарльзом. Це не просто сигнал усім королівським домам Європи, не просто репер відліку для її консервативних кіл. Це крах усієї рольової гри Кремля й епохи правління Путіна.

Історики через 50 років, даючи оцінки нинішнім подіям, послуговуватимуться не незліченними "кисельовськими" агітками, не сотнями статей у Вікіпедії, написаних "джинсовою" елітою РАН, а використовуватимуть цю одну приватну ремарку принца.

Рольові ігри Кремля - це відображення інституційного й духовного маразму, який існує в країні їх походження. Війна Кремля проти України - це своєрідна "рольова гра".

1.​ Вона розроблена в певних припущеннях і має (передбачає) багато сюжетів.

2.​ Зрозуміло, що в сюжетах Кремль не вразливий. Завжди є запасні варіанти.

3.​ Кремль може бути вразливим лише в припущеннях, в яких побудовано "гру".

4.​ Росія передбачала дипломатичні санкції та їхній масштаб. Ураховувала вона й економічні санкції та їхню глибину.

5.​ Для кожної такої конфігурації сформовано відповідні сюжети.

6.​ Найгірше те, що ці сюжети не мають стримувального людського фактора, а отже, жодного.

Тому перемога можлива лише за умови, якщо масштаб і глибина санкцій будуть приголомшливими й солідарними. Вони мають бути такими, що не передбачені в припущеннях війни.

Відтак перемога можлива не в сюжетах війни, а в руйнуванні припущень.

Серед різноманітних відеоматеріалів, які з'явилися про події на Сході України, був і один з Краматорська, де дві жіночки прогнали мікроавтобус з озброєними терористами. Цей ролик зчинив фурор.

А що відбулося? Розвалилася глобальна гра!

Ви думаєте, бойовики не знали б, що їм робити, якби прийшла міліція або СБУ? Думаєте, вони розгубилися б, якби на них напали військовики або атакували вертольоти?

Вони знали б, що їм робити, навіть якби перед ними з'явився Ахметов разом з Пан Гі Муном.

Але вигадана матриця зламалась! Як квочка з курчатами ламає наші стереотипи про поведінку курки, так ці дві жіночки розтрощили сюжети фантасмагорії, яку впроваджено в Україні й навколо неї.

Не формальні інституції і посадові особи зруйнували дику мізансцену, а правдиве життя в образі двох обурених матусь виявило всю нікчемність людського замислу в порівнянні з тим, що є живим.

Фактично Україна потрапила в ситуацію, де "суфлер" ігнорує і "капітали", і "капіталістів", і "споживачів", а як індуковані стани ігнорує і "партії", "владу", "виборців". Усе це знаходить своє відображення в інформаційному просторі, де з'являються не просто повідомлення без факту, а й самі факти вигадує "суфлер".

Як було зазначено вище, у таких конструкціях вигодонабувача немає. Але завжди є постраждалі: в царині капіталів - банкрути, політичного життя - порожній політичний простір. В Україні ці рольові ігри призвели ще й до реальних жертв. І це найболючіша обставина.

Мусимо зрозуміти механіку конструкції, в яку ми потрапили, а головне - усвідомити причини, які її спричиняють: втрата міри буття.

Нагляд за моральним законом - ось головний інструмент незворотного виходу України з кризи. Це головне завдання всіх українських еліт, бо втрата міри буття провокує негайний розгардіяш і в економіці, і в політиці, і в суспільстві, і в побуті. Усвідомлення цього буде своєрідною самолюстрацією еліти, її своєрідним Майданом, який вона повинна відстояти: правда життя, а не кон'юнктурна доцільність є успіхом людини.

Події останніх місяців сформували нам нові прецеденти. Вони і жертви, яких ми зазнали, повинні сформувати в Україні нову базу порівняння, стати запобіжником від корупційних спокус, скласти новий переосмислений досвід, на основі якого країна плануватиме своє нове майбутнє.

Зараз головні завдання політичного й креативного класів і компетентної (що пройшла самолюстрацію) еліти України полягають у встановленні в країні чіткої нормативно-інституційної бази без постмодерністських імпровізацій, що діє в полі моральних настанов, не пригнічених кон'юнктурною доцільністю.

Ця робота й визначить, чи гратимемо ми в подальшому притаманну лише нам роль, чи на нас чекає новий, іще брутальніший, "суфлер".