Генріх IV: «Політик для всіх століть»

Поділитися
«Зараз ви мене до пуття не знаєте, але я помру в один із найближчих днів, і тоді ви зрозумієте, чого я вартий і в чому різниця між мною та всіма іншими»...

«Зараз ви мене до пуття не знаєте, але я помру в один із найближчих днів, і тоді ви зрозумієте, чого я вартий і в чому різниця між мною та всіма іншими».

Ці слова французький король Генріх (Анрі) IV сказав напередодні своєї трагічної смерті від кинджала фанатичного католика Франсуа Равальяка 14 травня 1610 року. 407 років тому, 1 липня він був похований в абатстві Сен-Дені.

Мабуть, немає у французів улюбленішого монарха, ніж Генріх IV Бурбон. Навіть вихор Французької революції лише ненадовго потурбував його останки. Сам Наполеон Бонапарт, розуміючи, що в минулому не може бути порожнечі, розпорядився відновити пам’ятник «Доброму королю Анрі».

Не можна надто ідеалізувати цього володаря. Пристрасть до азартних ігор, полювання та жінок ішли пліч-о-пліч із невтомною відвагою в бою, фантастичною незворушністю й мужністю в десятках битв і під час прийняття найважливіших державних рішень.

У пам’яті народній він залишився людиною, для якої інтереси підданих не були порожнім звуком. Підтвердження того — сакраментальні його слова: «Я хочу, щоб щонеділі у селянина була курка в казанку». І таки «була»!

Сам — породження епохи кривавих релігійних воєн, які буквально роздирали Францію на частини, Генріх IV розумів, що жорстокість і нетерпимість католиків та протестантів (гугенотів) поставили країну на межу виживання й розколу. Все це відбувалося на тлі нездоланного прагнення Габсбургів — іспанських і австрійських — утопити супердержаву, яка зароджувалася, у крові.

Генріх IV, людина неабиякого розуму, різко відрізнявся від світу, в якому жив. Дослідники й тепер відзначають: цей м’якосердий, толерантний, скептичний уродженець сонячної Наварри, як ніхто інший із монархів, зберіг у собі ренесансний оптимізм.

Анрі, третій син Антуана Бурбонського і Жанни д’Альбре, доньки короля Наварри Генріха, народився 13 грудня 1553 року в По (Беарн), у крихітному, але стратегічно важливому королів­стві, яке прилягає до Піренеїв. Генріху Наваррському судилося бути найближчим родичем династії Валуа. Салічний закон дозволяв успадкування престолу тільки найближчим родичем короля по чоловічій лінії Капетингів, минаючи синів, народжених доньками короля. Генріх III, наступником якого став Анрі, був йому кузеном у 22-му ступені!

У Генріха II було четверо синів: Франциск, Карл, Генріх і Франсуа. Шанси наваррця здавалися примарними. Королева-мати Катерина Медічі вирішує наблизити до двору Анрі та його матір — ортодоксальну кальвіністку. Протестанти (гугеноти — «діти короля Гуго», або кальвіністи) у Франції XVI століття були згуртованою силою. Їхні володіння охоплювали більшу частину південно-західних і південних земель Франції. Багато дворян та буржуа схилялися до вчення Жана Кальвіна — затятого женевського противника папи.

Після смерті в бою командуючого військами короля Антуана Бурбонського, що був змушений воювати з колишніми одновірцями-гугенотами й англійцями, ситуація у країні дозріла до вибухонебезпечної. Катерина Медічі у 1562 році стає регентом при неповнолітньому сині — Карлі IX (Генріх II у 1559 році загинув під час лицарського турніру). Перша з низки (всього вісім) релігійних війн у Франції завершилася перемогою католиків у битві в Дре і підписанням Амбуазького едикту в березні 1563 року. Едикт визнавав свободу совісті, але надавав гугенотам лише обмежені можливості у проведенні богослужінь. Гугеноти продовжували зміцнювати фортеці, у тому числі багате приморське місто Ла-Рошель. У серпні 1570 року було підписано мир у Сен-Жермені. Гугеноти домоглися чергових поступок. Мир, здавалося, не забариться.

Лідер протестантів адмірал Гаспар де Коліньї приїхав у Париж, де Генріха Наваррського заручили із сестрою короля — Маргаритою (Марго) Валуа. Весілля запланували на 22 серпня 1572 року. 18 серпня відбулося вінчання, з нагоди торжеств у столицю прибували гугеноти. Біля витоків Варфоломіївської ночі стояла сама Катерина Медичі і непримиренні католики — лотаринзькі герцоги Гізи.

22 серпня був поранений Коліньї, і хоча король Карл IХ заприсягся знайти «винуватців, призвідників та підбурювачів», маховик кривавих злочинів закрутився. Діяльну участь у побитті гугенотів взяли парижани, ревні католики. 23 серпня Катерина Медичі прийняла рішення про масові вбивства, під приводом запобігання змові. Карл IХ після тривалих умовлянь поступився й затвердив список «заколотників»; лише Конде-молодший та Генріх Наваррський були «помилувані». Під безпосереднім керівництвом Генріха Гіза викинули з вікна умираючого Коліньї. Конде і Генріха Наваррського заарештували, їхніх наближених, як і сотні гугенотів, методично знищували. Загинуло близько двох тисяч людей лише в Парижі, хвиля погромів прокотилася по всій Франції.

Незабаром Генріха Наваррського і принца Конде-молодшого примусили перейти в католицизм. З серпня 1572 року по лютий 1576 року він був почесним заручником при дворі. За першої ж зручної нагоди Генріх утікає, зрікається римської церкви і знову очолює армію гугенотів.

Після Варфоломіївської ночі розгортається нова громадянська війна. Але на арену виходять миротворці-«політики», і серед них — губернатор Лангедока маршал Генріх-Монморансі Дамвіль та молодший син Катерини Медичі — герцог Алансонський. У 1574 році Карл IХ помирає у страшних муках. Сучасники підкреслювали, що причина всього — криваві оргії в день святого Варфоломія.

Королем стає Генріх III, герцог Анжуйський. Він був гомосексуалістом і тому дітей не мав. Генріх Наваррський став офіційним наступником трону.

Католицька Ліга, за намовою Гізів, оголосила наступником престолу католицького кардинала Бурбонського, молодшого брата Антуана Бурбонського. Розпочалася «Війна трьох Генріхів». Ра­дикалам із паризької Ліги був нестерпним союз із королем Генріхом III, і 1588 року в столиці спалахнуло повстання. Монарх втік зі столиці. Він стає союзником кузена і наказує убити керівників Ліги — герцога Генріха Гіза та його брата кардинала Лотаринзького. Королівська армія разом із гугенотами взяла в облогу Париж, під стінами якого домініканський чернець Жак Клеман смертельно поранив Генріха III. Вже на смертному ложі той настійно просить підданих оголосити кузена наступником трону, вимагаючи, у свою чергу, від нього переходу в лоно римської церкви.

З 1589 по 1593 рік тривала громадянська війна, хоча Генріх IV був єдиним законним сюзереном усієї Франції. Навіть перемігши війська Ліги при Арке (1589 р.) та Іврі (1590 р.), Генріх IV — блискучий тактик, але поки що не стратег — так і не зміг перетворити військовий успіх на політичний.

Чергове повернення в лоно римської церкви — сакраментальні слова «Париж вартий меси» були сказані 25 липня 1593 року в абатстві Сен-Дені — не відразу відчиняє перед Генріхом IV двері столиці. Але дипломатичний талант, відточений роками битв і закулісних інтриг, дуже знадобився Генріху IV. Він практично без крові 21 березня 1594 року зайняв Париж. Ще раніше, 28 лютого, в Шартрі (Реймс був у руках лігістів) Анрі де Бурбон нарешті коронувався.

У найближчих чотири роки Генріх IV послідовно вирішив три надзвичайно важливих завдання: переміг дворянство Ліги (переважно шляхом переговорів та підкупу), завершив «довгограючу» війну з Іспанією і, головне, підписав Нантський едикт. Виданий 13 квітня 1598 року, він став найважливішою акцією короля з встановлення миру (не лише релігійного) у знекровленій країні. На переконання короля, попри протидію ортодоксів із двох таборів, мирне співіснування конфесій можливе. Гугеноти були наділені правом вільного віросповідання у більшості міст (Париж залишився бастіоном римської церкви), але дер­жавною релігією оголошувалася католицька. Аж до своєї смерті король дотримувався рішення едикту.

Однак Генріх IV домігся не рівності католиків і гугенотів, а лише гарантії прав меншості. Все XVII століття католицька партія поступово, але неухильно (доклав свою руку і кардинал Рішельє) «додушувала» релігійну опозицію. Дворяни південного заходу, які були головною ударною силою протестантства, заради кар’єри дедалі частіше відмовлялися від кальвінізму на користь католицизму. Схожа ситуація спостерігалася і в Речі Посполитій із кінця XVI століття. Переважна більшість українських православних магнатів та шляхтичів вибирали дер­жавну віру — ту ж таки католицьку або рідше, компромісну — греко-католицьку.

Крім нетривалої війни із Савойєю, змови маршала Бірона та повстання герцога Бульонського (придушених у зародку) спокій у Франції не порушувався до самої смерті монарха. Авторитет королівської влади був відновлений. Генріх IV блискуче увійшов в образ позапартійного, перейнятого ідеалами толератності короля, гаранта відродження Франції. Генріх IV взяв у свої руки систему фінансів, адміністрації й управління, уважно ставився до потреб селян та буржуа. Найближчими помічниками короля були талановиті адміністратори: насамперед герцог Максимільєн де Сюллі.

Генріх IV започаткував створення французьких колоній у Північній Америці і нарешті, за рік до загибелі, вирішив звернути свій погляд на головних суперників у Європі — Габсбургів. Він готувався (у зв’язку з війною за Юліх-Клевську спадщину в 1609—1610 рр.) до походу проти австрійських і іспанських Габсбургів.

Особисте життя Генріха IV було дуже бурхливе. У 1600 році король розлучився з Марго й уклав новий шлюб — із Марією Медичі. Вона народила йому синів (перший із них, Людовік ХIII (1601—1643), став королем Франції після загибелі батька) та трьох дочок. Генріх IV був уважним до семи позашлюбних узаконених дітей від «офіційних» коханок — Габріель д’Естре, Генрієтти д’Антраг, Жаклін де Бюей і Шарлотти де Ессар. Загальний список дітей монарха наближається до 25!

Біограф короля Габріель Аното писав: «Цей геній примирення, яким він був обдарований, особливо виявився у знайденому ним виході з релігійних труднощів... Усіх треба було задовольнити, при цьому якомога менше поступаючись і оберігаючи гідність та прерогативи королівської влади».

Після завоювання королівства колишній гугенотський полководець став монархом усіх французів і вірно служив дер­жавній ідеї, на 200 наступних років визначивши розвиток створеної ним наддержави, яка такою залишається й сьогодні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі