Футбол. Дитяче питання

30 вересня, 2011, 14:00 Роздрукувати Bипуск № 35, 30 вересня-7 жовтня 2011р.
Відправити
Відправити

Кілька повчальних штрихів із життя ДЮФШ ім. Лобановського.

Зайти на чужу територію примусив випадок. У спортивній школі «Динамо» навчається син. Малоліток, власне, - група 2003 року. Але так весь рік він ставав мужчиною! Ночами, як і годиться, - сни про Шеву, вдень - на тренування як на свято, праця до сьомого поту, збори в Криму, ну й любимий тренер, звісно. Але тут звільнили тренера! З цього місця, власне, й розпочалася ця майже детективна історія. З батьківськими протестами, хамством адміністрації школи, одкровеннями педагогів, здивованими очима високих клубних функціонерів, а також далекосяжними висновками.

Адже автор, як і всі аматори «почитати в Мережі», давно стала жертвою перманентної медійної дискусії на актуальну тему: чому погано грає збірна України? Євро ж на носі! І тут осяяло: а може, не з того боку копаєте, шановні президенти, головні тренери, світові зірки, експерти і обурені вболівальники? Можливо, ось із цієї дитячої лави (як з’ясувалося, мало кому цікавої й неприбуткової) і починається славна (або не дуже) історія національного футболу? І взагалі:

- як відбирають цих хлопчаків у численні клубні школи та академії? (В «Динамо», приміром, раніше приходили на сезонні перегляди понад півтори тисячі хлопчиків, тепер - заледве 150);

- які там створено умови для того, аби відкрити й утримати таланти (у тій-таки ДЮФШ тільки дві бази на весь Київ, тому самі діти туди не ходять - їх возять няні або машини. Або не возять.);

- тренери-педагоги якого рівня «вирощують» майбутніх блохіних та шевченків? (На матчах дитячо-юнацької ліги брутальність і тиск тренерів - звичайна для хлопчаків справа.);

- хто й навіщо з дитинства робить дітей рабами його величності Результату? (Звідкись же беруться в 16 років перегорілі і зламані?)

Та багато ще про що довелося поміркувати під час цього розслідування, котре буквально впало з неба на голову. У кожному разі, хочу подякувати своїм численним і різноплановим співрозмовникам: Ігореві Суркісу (президентові «Динамо»), Олександру Іщенку (недавно призначеному головному тренерові ДЮФШ ім. Лобановського), Анатолію Крощенку (головному тренерові ДЮФШ із 2002 по 2011 р.), Володимиру Жарикову (заступникові директора ДЮФШ з навчальної роботи), Олександру Шпакову (старшому тренерові ДЮФШ молодшої вікової групи),Євгену Рудакову (тренеру ДЮФШ з підготовки вратарів), Валерію Ніколаєнку (завідувачу кафедри футболу Національного університету фізичної культури і спорту), Євгенію Венгеру (арбітру першої національної категорії) та ще багатьом батькам і тренерам, які знають дитячу футбольну кухню зсередини.

Особлива подяка - генеральному директорові клубу «Динамо» Резо Чохонелідзе. За відвертість: «Ви виконуєте замовлення. У вас нічого не вийде. Всі спортивні медіа підуть проти вас. У вас занадто гаряча голова, й ви не тямите на футболі. Добре подумайте, перш ніж вплутуватися в цю історію».

Чесно кажучи, після таких слів маститого й шанованого футбольного функціонера, який одинадцять років відповідав за селекційну політику в європейському «Мілані» (!), я остаточно прозріла. І зміцнилася на думці, що ситуація, на перший погляд, банального й нічим не примітного звільнення одного з тренерів дитячої школи «Динамо» (по суті - найсильнішої в країні) варта того, аби про неї розповісти. І на її прикладі таки пошукати відповіді на поставлені вище запитання.

Почнемо по черзі.

Про звільнення, систему ротацій і професійну етику

Отож, коли Ігор Суркіс зняв трубку, йому довелося вислухати приблизно таке: «Ігоре Михай­ловичу, надія тільки на вас. Нове керівництво школи примусило тренера Валерія Шабельникова написати заяву про звільнення. Обвинувативши в тому, що він кілька років тому буцімто відрахував із клубу двох перспективних воротарів, які тепер грають у «Шахтарі» й «Арсеналі». Але хіба можна приймати такі рішення не розібравшись? Зрозумійте, за поганого тренера не стали б горою всі батьки. У цій історії не все так просто (Коли Шабельников прощався з хлопчиками та батьками, він був пригнічений і гранично відвертий. - Авт.)». «Знаєте, моя донька теж навчається... балету, і як батько я вас розумію, - відповів Суркіс. - Більше того, я впевнений, що на вашому місці вчинив би так само і боровся б. Але, зрозумійте, у нас спортивний клуб, а не гурток за інтересами. Все, що я можу вам пообіцяти, - то це вислухати тренера і справедливо розібратися, в чому й хто винен. І якщо сталася помилка, я її виправлю. І я це обіцяю вам не як журналістові шанованого видання, а просто як людині».

Скажіть, які могли бути аргументи в притомної мами після таких слів президента, які справді викликали повагу? Зустріч відбулася. Шабельников аргументував свою позицію. Його почули. Суркіс запросив нового головного тренера ДЮФШ Олександра Іщенка, який, власне, і ухвалив рішення про звільнення, і дав пораду: відкинути всі амбіції, сісти, ще раз поговорити й прийняти рішення з користю для школи. (Уточню, що про користь, яку приніс школі тренер Валерій Шабельников, коли впровадив експериментальну методику відбору дітей і підготовки груп молодшого віку, порушивши головну проблему для ДЮФШ, поговоримо далі). І тут знову - залік Ігореві Михайловичу!

Однак наступного дня Іщенко свого рішення не змінив. Тренер, який віддав клубу 16 років життя і покараний чомусь аж через три (!) роки після буцімто скоєного проступку (воротарів відрахували 2008-го), так і залишився за бортом. Десь у цьому місці закінчилися банальні батьківські емоції й почалося спілкування автора з футболом через диктофон.

Отож, два колишні динамівці - Богдан Сарнавський і Ярослав Ставицький - опинилися серед суперників клубу. Що справді прикро. Для «Динамо». (Для українського футболу загалом - не факт. Але про це згодом.) Торік на одному з матчів юнацької ліги турніру Банникова був присутній Ігор Суркіс. У воротах «Шахтаря» стояв Ставицький. Добре стояв. Що за воротар? Наш. Пішов 2008-го. А в червні 2011-го у фіналі чемпіонату України (дитячо-юнацької ліги) «Динамо» довелося просити допомоги (воротаря) в «Арсенала». Ті вередували. Переговори вів саме Іщенко. (На той час уже головний тренер ДЮФШ.) Потім усе-таки позичили й... Сарнавського визнали найкращим воротарем турніру. Торік динамівська верхівка шкодувала з приводу втрат, однак жодних розбірок - хто винен і що робити - тоді чомусь влаштовувати не стали. 2011-го рішення ухвалили відразу. Без попереджень. Та ніби і все правильно. «Динамо» у ЗМІ часто докоряють, що ростить собі конкурентів. Але є нюанси. Спочатку буквально пунктиром про систему підготовки в школі та формування вікових груп.

Набір до молодшої вікової групи починається з семи років. Кожен тренер веде дві групи три роки. Потім передає дітей спеціалістам середньої вікової групи. Цей прекрасний вік триває аж чотири роки й розбитий на два етапи. Тобто два роки в хлопчиків один наставник, наступні два - інший. Із 15 років юні футболісти потрапляють уже в академічні групи, де навчаються протягом трьох років. Природно, в іншого тренера. (ДЮФШ уже кілька років працює за голландською системою.) Важливо, що в 12 років при переході до іншого тренера з двох груп формується тільки одна. Також жорсткий відсів своїх (тих, хто не справдив надій) і поповнен­ня чужими (перспективними з інших клубів) іде й на етапі формування академічних груп.

Так сталося й зі згаданими воротарями. До 12 років Ставицький і Сарнавський навчалися з тренером Олександром Шпаковим (він колись знайшов Шеву на жеківському турнірі «Шкіряний м’яч»). Шпаков передав дві свої групи в руки тренера Євгенія Рудакова (про нього таким дилетантам, як я, раджу почитати, - легендарна особистість) і його помічника Валерія Шабельникова. Ті, прий­нявши дві групи, через кілька місяців мали сформувати одну. Так працює система. Обидва воротарі були заявлені в другому складі (за традицією - в слабшій другій групі). Отож числилися третім і четвертим. Треба було залишити тільки двох. Таким чином, і Ставицький, і Сарнавский рухалися по вже налагодженій на той час схемі лише як епізод у низці десятків схожих випадків.

Тим часом відрахувати з ДЮФШ завжди непросто - тут і моральна травма вихованця, і відповідальність тренера за своє рішення. Тому не дивно, що ухвалюється воно виключно колегіально. Тобто в цьому випадку тренери групи (Рудаков, Шабель­ников) мали написати службову записку на ім’я директора школи (Шепель). Написали. Однак директор міг її підписати лише в тому разі, якщо рішення тренера підтримує голов­ний тренер школи (на тоді Крощенко). Тут саме про етику. Анатолій Крощенко визнав свою відповідальність у цій історії тільки після того, як автор пред’явила йому його ж підпис на службовій записці щодо Сарнавського. А також озвучила позицію завуча ДЮФШ Жарикова, який готував наказ на відрахування нинішнього воротаря молодіжної команди «Шахтаря» Ставиць­кого, «отримавши команду головного тренера Крощенка». (Воротар у 2008 р. був відданий в оренду у ФК «Київ», де отримував ігрову практику. Звідки й пішов до «гірників».) (Стенограма нашого пікантного діалогу з Анатолієм Миколайовичем). По-моєму, все гранично зрозуміло. Якщо захотіти пройтися по цьому ланцюжку й пошукати відповіді на запитання, хто винен і що робити.

…У принципі, Олександр ІЩЕНКО як новопризначений менеджер школи мусив самостійно пройтися по цьому ланцюжку, щоб мати на руках власні аргументи, а не користуватися чужою «інформацією». І врешті-решт - не підвести президента клубу. Я, напевно, навіть готова була йому в цьому допомогти, коли ми зіштовхнулися після спілкування з працівниками ДЮФШ. Але була демонстративно вигнана з території школи:

«- Яке право ви маєте ходити територією школи?! Хто вас пустив? Я всіх звільню! Охороно, якщо ще хоч раз, хоч хтось сюди… Це приватний бізнес. Я вас попереджаю: не перестанете лізти не у свою справу, то дуже пожалкуєте… (І це каже заслужений тренер України, покликаний сіяти добре та вічне. - Авт.)

- Може, ви все-таки заспокоїтеся, й ми поговоримо?

- Залиште територію. Це приватний клуб, а не прохідний двір. Хто ви така, щоб я з вами розмовляв?

- Я б хотіла взяти в завуча Жарикова телефони батьків відрахованих воротарів…

- Якщо він чи хто-небудь іще вам їх дасть, буде звільнений! До 15 років взагалі неможливо визначити талант!

- Але ж ви за це звільнили людину! Абсурд!..»

Що в підсумку маємо? Колишній головний тренер Крощенко лукавить, новий головний тренер Іщенко, спираючись на неперевірену інформацію, звільняє й відверто погрожує представникові мас-медіа. До того ж тренер і прославлений воротар Євгеній Рудаков, якому допомагав Шабельников, - залишився в строю. І в розгубленості. Від того, як вчинили з його колегою. Якось це все погано пахне… Схоже на зведення особистих рахунків. Кого з ким - запитання до клубу. Може, і справді, як відверто зауважив у телефонній розмові Ігор Суркіс, «це болото давно час сколихнути»?.. Тим більше що річ не тільки в банальному звільненні маловідомого тренера.

Про відбір, моніторинг і ключову роль тренера-педагога

Тепер, власне, про головне. До чого вся ця веремія? Ну хіба мало було і буде звільнень? Хіба мало скривджених тренерів? А на це - стільки газетної площі!.. Знаєте, і ще більше не шкода. Заради майбутніх перемог улюбленого клубу та збірної. Пояснюю.

Ось багаторічний куратор ДЮФШ із боку клубу, в минулому - відомий футболіст Володимир Онищенко спілкуватися з автором делікатно відмовився. Просто перестав знімати слухавку. Однак недавно заявив на одному із сайтів: «На жаль, урбанізація позбавила наш професійний футбол природного припливу виконавців, які пройшли школу «дикого» футболу... Зникнення «двору» найбільш боляче вдарило по країнах, котрі входили до Радянського Союзу: я й сам родом із масового футболу, - нас відбирали в різні секції, яких тоді було багато, у дворах... Якщо раніше на набір у «Динамо» приходило по шістсот людей, то тепер - заледве сто...» Вловлюєте? Йдеться про якість відбору хлопчиків. І це одна, як ми вже встигли помітити, з головних проблем усього дитячого футболу в Україні. Школи «Динамо» зокрема.

Понад те, той-таки Анатолій КРОЩЕНКО додав:

«Крім відбору, слід негайно вдосконалювати всю структуру молодшої вікової категорії. Дві бази ДЮФШ на Нивках і в Кончі-Заспі не вирішують проблеми. Адже діти сьогодні справді в школу не йдуть - їх везуть. Мами й тата на машинах. Ті ж, кого привезти не можуть, залишаються неохопленими. Потрібно організовувати бази в районах. Створювати мережу тренерів, яким платитиме клуб і які не залежатимуть ні від батьків, ні від шкіл. Тим самим ми не тільки залучимо незаможних дітей, а й створимо багаторівневу мережу, де можна буде відстежити професійне зростання хлопчиків, не випускати їх із поля зору і, зрештою, поповнювати своїми основні команди. Більше того, ми отримаємо можливість змінити репутацію «Динамо», переставши «переманювати» до себе 12-13-річних із інших клубів. Адже утримати своїх хлопчиків у молодшій категорії важко: у когось змінюються можливості батьків - гроші скінчилися, у когось зникає інтерес. Стільки спокус - комп’ютер, вулиця… І тут на перший план виходить постать тренера-педагога, здатного захопити хлопчиків. Це теж проблема. Коли я йшов, то казав про це Олександру Іщенку як про першочергове завдання. Я, власне, й рекомендував Іщенка на цю посаду».

Тобто можна дійти висновку, що на етапі молодшої вікової групи перед школою «Динамо» (втім, як і будь-якого іншого клубу) стоять такі завдання: знайти дітей (тобто організувати правильний відбір) - утримати (створити мережу секцій за місцем проживання) - зацікавити (ключова функція педагога) - навчити перших навичок (професіоналізм тренера).

А тепер найцікавіше.

Володимир ЖАРИКОВ, заступник директора ДЮФШ з навчальної роботи:

«Те, як провів набір своїх двох груп 2003 року Шабельников, стало маяком для всієї школи. Саме так потрібно набирати дітей. Спільно з Віктором Карбовським (асистував Шабельникову і брав участь у методичній роботі. - Авт.) вони поставили набір на наукову основу. Було комп’ютеризовано всю система набору та обліку дітей. Розроблено систему тестів. Батьки не чекали традиційного часу відбору - вересня і травня, а заповнювали анкету на сайті й отримували запрошення на перегляд.

Якщо порівняти, як у нас це досі робили й, на жаль, роблять тепер, із тим, як це реалізували вони, то «Динамо» - у кам’яному віці. Найкраще, що в нас було, - оголошення на стадіоні та на ТБ. Відтак проходять на чотири вікові групи 12 дітей на день. Загалом - 90-150. Самоплив. Шабельников і Карбовський 90% шкіл Києва оповістили листівками. До речі, виготовленими за власний кошт. На кожній був телефон тренера. Додзвонитися йому тоді було практично неможливо. Відбувався набір.

У результаті було переглянуто близько 700 дітей. Важливо, що нікому з них не відмовили, - всіх дітей розподілили на підгрупи в районах. Там, знову-таки, була особиста домовленість із учителями фізкультури, які вели абонементні групи. Вони брали на заняття переглянутих у нас дітей за місцем проживання. Кожну дитину було занесено до комп’ютерної бази. Вівся моніторинг: чи є прогрес. Шабельников регулярно відвідував ці групи. У спорті дуже важливо не те, що дитина вміє зараз, а скільки вона додає і в чому. У кожного свій час розкриття. Найцінніше - це можливість зростання.

(Факт у тему від Віктора Карбовського. Три роки тому в УЄФА було гасло: всі діти, які хочуть відвідувати заняття з футболу, не повинні отримати відмови. Питання тільки - на якому рівні. Ці рівні один із одним взаємопов’язані. Вони перебувають у моніторинговій системі. У багатьох європейських країнах гравці збірної - це діти, котрі не потрапляли в основні команди, а навчалися у невеликих клубах. І увагу на них звернули досить пізно. Цей показник сягає інколи 87%, - майже абсолютна величина. В Англії ж узагалі до 13-14 років не схвалюють участі гравця в офіційних турнірах; тільки тренування та товариські ігри. - Авт.)

Насправді сьогодні в школі немає єдиної системи щодо цього. Все залежить від особистої активності тренера. Шабельников був активний. Він хотів показати, що можна організувати процес по-інакшому: зробити якісний відбір - розосередити дітей по групах (сильніші-слабші), періодично міняючи їх місцями. Скажу більше: якби така піраміда в нас діяла в групах середнього віку, ми б не втратили тих воротарів. Важливим аспектом діяльності тренера став сайт груп, аналогів якому немає в Україні. Таким чином вдалося забезпечити активний прямий зв’язок між тренерами, батьками та дітьми. (Показовим у зв’язку з цим є той факт, що на офіційному сайті ДК у розділі ДЮФШ узагалі немає інформації про молодші вікові групи. Складається враження, що їм, як і якості набору дітей, не надають жодного значення - Авт.) Перед навчальним роком планувалося зробити публічний аналіз експерименту й запропонувати школі комплексну програму навчання груп молодшої вікової категорії. (Я була здивована, дізнавшись, що такої програми в «Динамо» немає. - Авт.)

Експеримент дав результат. Групи виявилися не тільки сильними, а й згуртованими навколо тренера. Він знайшов підхід до дітей. Як фахівець, як людина. Останнє в дитячому віці найважливіше. Тренер на цьому етапі має допомогти дитині полюбити футбол. Навчити трудитися. І перемагати, і програвати. Це під силу тільки педагогу. (У зв’язку з цим арбітр першої національної категорії Євген ВЕНГЕР, який судив сотні матчів як вищої, так і дитячо-юнацької футбольної ліги, у коментарі DT.UA зазначив: «Дитячо-юнацька ліга (320 команд), в якій хлопчики починають грати вже з дев’ятирічного віку, - особлива сфера. Я довгі роки спостерігав не тільки за тим, що відбувається на полі, а й що - поза ним. Хороший дитячий тренер, який вимогливо й водночас шанобливо (без «міцного» слівця і тиску) ставиться до своїх вихованців, - велика рідкість. Їх таких якщо десятеро в усій Україні набереться, то вже добре. Шабельников - один із них».)

Насправді я переконаний, що в результаті Шабельников знайшов свою нішу, - продовжив Жариков. - Він дуже довго її шукав. Мав проблеми в інших вікових категоріях. Але ж знайшов. Жаль, що все так сталося… Я неодноразово говорив його асистентові Карбовському, що коли він усе-таки захоче з нами співпрацювати, зі свого боку я зроблю все можливе. Всіляко сприятиму, аби система запрацювала в усій школі». (Якщо, звісно, сам Жариков не буде звільнений новим головним тренером Олександром Іщенком. За чесність із журналістом. - Авт.)

І що, шановний читачу, ви нічого ні в кого не захотіли уточнити? Отже:

«- Анатолію Миколайовичу (уточнила я в колишнього тренера Крощенка, при якому все це відбувалося і який, м’яко кажучи, не дуже об’єктивно проінформував нового головного тренера Іщенка), можна сказати, ви й про те, що в школі проходить експеримент, теж нічого не знали?

- Шпаков відповідає за цей вік. Він мені нічого не доповідав.

- Але Шпаков це спростував. Питання порушувалося і про сайт, і про відбір.

- Нічого подібного. Шпаков хай що завгодно каже. А я кажу інакше. І взагалі, я Онищенка неодноразово інформував, що Шпаков, відповідаючи за набори, жодного разу на тренерській раді не доповів про ситуацію. Я не­одноразово говорив також про якість набору. Набираємо 200 людей, на випуску один-двоє… Погляньте на результати тестування…

- Але ви ж могли покарати Шпакова, - ви його керівник.

- Я не міг. Він старший тренер на молодших групах, я - на старших.

- Ви нічого не переплутали? Ви були головним тренером школи.

- Річ у тому, що розподілили обов’яз­ки, і я туди не хотів втручатися.

- Дивно… а самі кажете, що основна проблема - саме в організації системи цієї вікової категорії...

- Ми говорили з Шабельниковим якось… Що треба бази в районах створювати... тренерський склад підготувати і фінансування забезпечити. Потрібно змінювати структуру і молодший вік. Але це повинен фінансувати клуб, а не батьки.

- Ну так і лобіювали б­ у президента свої ідеї!

- Я про все доповідав Онищенку».

Хочеться сподіватися, що Володимир Онищенко слова свого колишнього підлеглого все ж таки колись комусь підтвердить. Може, Ігор Михайлович навіть поцікавиться в нього успіхами ДЮФШ?.. І пошукає відповіді на запитання:

- чому молодша вікова група у «Динамо» в загоні? Тому що малоперспективна й малоприбуткова? (Про неофіційні фінансові відносини у ДЮФШ відверто розповідають батьки вже старших динамівців, які не належать до розряду щасливців, за яких «домовилися з тренером» або «зателефонували президенту». До речі, про початок героїчної боротьби з «фонариками» (тренерськими протеже) на полі публічно заявив сам Олександр Іщенко. Тим самим підтвердивши наявність корупційної складової в школі);

- чому головний тренер школи Крощенко десять (!) років не займався молодшим віком, виправдовуючи байдужість тим, що буцімто «не міг добитися від старшого тренера Шпакова жодного звіту»? Що це за менеджмент узагалі такий?

- чому новий головний тренер Іщенко не захотів розібратися в ситуації, виставив за двері педагога, яких в Україні «не більше десятка», відмовився від методик відбору й моніторингу, які в перспективі могли б задовольнити головну амбіцію (не його, але клубу) - підвищити якість підготовки вихованців школи?

- якою такою важливою справою займається високий клубний куратор ДЮФШ пан Онищенко, що за два тижні не зміг знайти й десяти хвилин, аби відповісти на запитання журналіста, котрі прямо стосуються сфери його професійної компетенції?

Про битву за результат, втрати і внутрішню кризу

З дев’ятирічного віку динамівці починають брати участь у турнірах дитячо-юнацької футбольної ліги. Поступово прилучаючись до життя за дорослими правилами. Про них ми говорили з уже відомим вам Олександром ШПАКОВИМ, якого, до речі, рознервований Олександр Іщенко теж пообіцяв звільнити. За зайві розмови. Тренер переконаний, що:

«По-перше, необхідно перестати бути рабами результату. Ми втратили філософію «Динамо». Стиль втратили. У школі часто йде не навчання, а муштра. Бо важливий результат. А якщо немає результату, то керівництво може притягти до відповідальності. Йде нагнітання ситуації, нервозність... Зрештою, ми навчили дітей налаштовуватися на перемогу й вигравати турніри. Але ми не даємо їм школи, що забезпечить перемогу дорослій коман­ді. Погляньте на нашу гру. Порівняйте її з європейською. Там гравці володіють м’ячем. Якщо немає техніки, немає тактики. Немає глобальної стратегічної перемоги клубу.

Потрібно зупинити цю гонку. Хочеться сказати президентові: не вимагайте від нас результату змагального, а вимагайте результату підготовки футболіста. І не заважайте. Прислухайтеся до тренерів. Насправді школу може відродити той, хто буде про це думати. Спілкуватися з людьми. Слухати їх. Коли інформація йде через когось - ефекту немає. Президент прийшов - тут сказали одне, а там оточення - інше. Результату немає...

(«На жаль, клубні функціонери «Динамо», перейнявши голландську систему частої змінюваності тренерів у школі, проігнорували філософію голландського (європейського) футболу: важливіше вчити, ніж перемагати, - уточнив із цього приводу в коментарі DT.UA і завідуючий кафедрою футболу Національного університету фізичної культури та спорту Валерій НІКОЛАЄНКО. - У підсумку, як і більшість шкіл вітчизняних клубів, зациклилися на суто тактичних перемогах, починаючи з юнацької ліги, де над хлопцями тяжіє виключно результат, а не можливість отримувати практику і професійно зростати. Звідси невиправдані навантаження на тренуваннях до ночі і формування комплексу переможеного. Що завдає серйозних психологічних і фізичних травм вихованцям. Ні здорового духу тобі, ні здорового тіла… І це проблема не тільки «Динамо». Як відомо, від такої практики давно відмовилися відомі європейські і деякі російські клуби. Для ведення успішного бізнесу в тому числі. Адже футболіста з сильною психікою, самодостатнього і технічно грамотного завжди можна вигідно продати. А не списати ще в дитинстві, як перегорілого й другосортного».)

По-друге, необхідно змінювати підходи до формування тренерського складу, - продовжив Шпаков. - Раніше всі тренери тут були «динамівці». Бишовець, Онищенко, Кондратов... Кумири, які пройшли школу «Динамо» і повернулися працювати з дітьми. Так відбувається в Європі. Так, сьогодні справді разом з Іщенком у школу прийшли Федоров, Дмитрулін, Беженар, Ніколаєнко... Це люди, які пройшли клуб. Добре це? Звісно. Але ж пішли Герасименко й Коновалов. Чи зможуть тепер ці хлопці затриматися в такій обстановці і з такою зарплатою? Питання. Як, утім, і те, чи кожен із них зможе стати справжнім дитячим тренером? Тут потрібен тонкий баланс між молодими і досвідченими педагогами.

По-третє, важливо оцінити роботу дитячого тренера. Професійно насамперед. Дитячий футбол - особлива сфера. Діти - більша відповідальність. Проте в нас економіка з’їла відповідальність. Ми втратили своє обличчя стосовно дітей. (Завкафедрою університету фізкультури Ніколаєнко навів приклад Алекса Фергюсона. Успішний тренер у своїй книжці «Менеджер на 90 хвилин» розповів, як вісім(!) років вибудовував структуру школи «Ман­честер Юнайтед» і мало не по дворах шукав тренерів, здатних працювати з дітьми. Тоді як у нас куплена ліцензія тренера відчиняє двері будь-кому охочому в будь-яку школу.- Авт. ) Адже починатися клуб має з найменших. З якісного набору, з того - чи перспективна дитина прийшла до школи. Чи мама з татом зателефонували. Чого приховувати... Форуми почитайте. Треба так організовувати систему, щоб залучати дітей і не втрачати.

Виконання цих умов дозволить школі підвищити якість підготовки футболістів, тренерам - побачити результати своєї роботи, а клубу - оцінити наших хлопців. Які, я впевнений, можуть грати за основний склад не гірше від легіонерів», - підбив підсумок Шпаков.

І хотіла б я подивитися на представника спортивного медіа, який піде проти тренера, котрий відкрив Україні і світові Шевченка...

…Отож що маємо? З одного боку, зовні вивіска ДЮФШ ім. Лобановського, як і раніше, надраєна до блиску. Головасті експерти відзначають, що навіть у ситуації, м’яко кажучи, слабкої наповнюваності основного складу «Динамо» випускниками ДЮФШ попри всі нинішні збої системи внутрішньої селекції ДЮФШ, постійні ротації в школі на етапі середніх і академічної вікових груп (відрахування своїх вихованців і запрошення гравців інших клубів) стимулюють розвиток українського футболу. Безперечно, у підсумку одиниці випускників академії залишаються в «Динамо». (Це проблема всіх клубів українського і світового футболу, крім хіба що «Аяксу». З’ясовувати причини - не тема нашої розмови.) Однак важливо, що навіть випускники, котрі не знадобилися в клубі, але дотягнуті до високого рівня, не зникають. ДЮФШ, зрештою, не тільки «заробляє» для клубу (2009 року - 18 млн. грн.), а й досить серйозно підживлює український футбол загалом (32 вихованці «Динамо» - гравці Прем’єр-ліги).

У зв’язку з цим можна частково пояснити й позицію Резо ЧОХОНЕЛІДЗЕ, якого щиро обурило бажання автора розібратися в цій історії:

- Який молодший вік? Які проблеми в школі? Чиї методики? Випустити протягом десяти років лише Шевченка для будь-якої школи - геройство! Кожних десять років школа давала ім’я. Я підняв усі папери. Спочатку Блохін, потім Литовченко і Протасов, пізніше - Шевченко, тепер ціла плеяда молодих зірок - Ярмоленко, Кравець, Зозуля, Гармаш, Рибалка, Калитвинцев. Супер! І це дав період розвалу. Та у світі немає такої школи, яка б дала стільки футболістів!!! Вони всі зі школи «Динамо». (Правда, Литовченко і Протасов - усе ж таки вихованці «Дніпра», а «свої» з плеяди нових тільки Кравець, Зозуля (вже проданий тому ж «Дніпру») і Калитвинцев. Решта прийшли в «Динамо» з інших клубів - після 17 років. До речі, Калитвинцев - учень Шабельникова й Рудакова. - Авт.)

З іншого боку, абсолютно очевидно, що сильна й авторитетна футбольна школа «Динамо» (як, утім, і вся система підготовки футбольних кадрів країни) переживає глибоку внутрішню кризу. Котру як лакмус виявила вище­описана ситуація. Відсутня науково організована система набору; не розроблена глобальна програма методичної й виховної роботи, вибудувана по всій вертикалі: пересування дітей по вікових етапах має бути процесом, де всі його сегменти (зміна тренерів, формування груп, відрахування чи залучення гравців у команди тощо) були б частинами логічно пов’язаної концепції послідовного і поступового виховання гравця. Без надриву в гонитві за результатом, психологічних стресів, сімейних драм.

Я переконана: негайне вкладення менеджерських умів у систему роботи ДЮФШ і концентрація президентської уваги на проблемах дитячої школи принесуть лише користь. І «Динамо». І українському футболу.

Ну а новопризначене керівництво ДЮФШ може довго й нудно викладати журналістам теорію про нові підходи, молодих тренерів, боротьбу з корупцією, навіть перелічувати переможну кількість своїх випускників у Прем’єр-лізі та в збірній... Однак допускати такі кричущі ситуації на практиці, не шукати компроміс відповіді на позначені запитання, - тільки поглиблювати цю кризу.

…Однак розмова вийшла не тільки про це. Глибше все десь…Сьогодні частина хлопчиків тренера Шабельникова продовжує заняття в «Динамо». Більша частина пішла за ним. Це більш як 20 дітей. (Шабельников тренує групу й веде переговори з іншими клубами.) Що саме собою для школи безпрецедентно. А що коли серед них є й майбутній Шева?.. Ось цікаво: якщо років через десять президент «Динамо» на черговому матчі довідається про таку втрату, кого призначать винним?

Але це - посилання в завтра. Сьогодні ж важко всім. І новому тренеру в усіх сенсах експериментальної групи 2003 року. Бо прийшов на конфлікт. І дітям, які залишилися: тренування відбуваються без «Сані і Дії», тоді як здружилися й зігралися... І тим хлопчикам, які пішли: форма улюбленого «Динамо» чомусь лежить на полиці у шафі... І звільненому тренерові, адже 16 років у клубі - не один день... І батькам: досі продовжую добирати слова, щоб відповістити на пряме синове запитання «чому так сталося?».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК