ФРІЦ КОЛЬБЕ — АМЕРИКАНСЬКИЙ ШТІРЛІЦ

Фріц Кольбе служив з 1939-го по 1945 рік консульським секретарем першого класу в міністерстві закордонних справ — маленьке коліщатко в чудово налагодженому механізмі німецької дипломатії часів нацизму. Його начальником був посол для особливих доручень Карл Ріттер, кар’єрний дипломат і «попутник» режиму — хоча до нацистської партії не належав, але вірно служив рейхові. Завдяки своїм зв’язкам із верховним командуванням вермахту він був найбільш поінформованим і впливовим службовцем МЗС.

Кольбе працював ефективно, ретельно й непомітно. Над його письмовим столом були розвішані численні секретні документи, в яких повідомлялося про найінтимніші подробиці німецької дипломатії і шпигунство в роки війни, про новітні види озброєнь, про вплив повітряних нальотів союзницької авіації, а також про масове винищення європейських євреїв.

З 1943 року і майже до кінця війни цей непомітний службовець переправив американцям і англійцям понад 2600 секретних документів (!); Кольбе був найважливішим джерелом інформації для союзників і фактично єдиним американським розвідником у Берліні, який заслуговує на увагу.

День у день виконуючи поточну роботу на берлінській вулиці Вільгельмштрассе, він так само ефективно майже два роки інформував Вашингтон і Лондон. Кольбе був шпигуном за переконанням: він одразу усвідомив злочинний характер нацистського режиму і після 1939 року вбачав єдину можливість порятунку Німеччини та всієї Європи у воєнній поразці рейху.

Фріц Кольбе народився 1900 року в Берліні. Його батько був ремісником, родом із Померанії (північно-східна Німеччина). Наприкінці Першої світової війни Фріц чотири місяці служив у армії, потім три роки навчався в залізничному училищі. Після цього він закінчив вечірню гімназію, а в 1922—1924 рр. вивчав в університеті економіку. В лютому
1925-го поступив на службу в МЗС позаштатним працівником. Через кілька місяців його посилають у Мадрид, де протягом одинадцяти років молодий дипломат був секретарем посольства Німеччини в Іспанії. Там він зустрів Ернста Кохерталера, німецького бізнесмена єврейського походження. Ненависть до Гітлера й нацистського режиму зблизила цих людей, вони до кінця життя залишалися друзями і разом працювали на союзників. На відміну від більшості своїх товаришів по службі, Кольбе категорично відмовлявся вступити до нацистської партії. Завдяки величезній працездатності й відданості він завжди був у пошані в начальства, яке захищало його і сприяло просуванню по службі. Але безпартійність виключала висування його на вищі дипломатичні посади.

З 1938 по 1939 рік Кольбе був віце-консулом у Кейптауні, столиці Південно-Африканського союзу, який входив до складу Британської співдружності націй. Коли на початку війни з Англією в 1939 році німці опинилися під загрозою інтернування, Ф.Кольбе повернувся до Німеччини. Вже у Кейптауні Кольбе став запеклим ворогом нацистського режиму. Він постачав фальшивими паспортами німецьких біженців, що рятувало їх від депортації в Німеччину.

За протекцією свого колишнього шефа з посольства в ПАС, Кольбе переходить у травні 1940 року у відділ МЗС, що займався дозволами на відвідування німцями інших країн, а на початку 1941 року стає співробітником військово-інформаційного відділу цього ж міністерства. Керував відділом Карл Ріттер.

Ріттер був членом нацистської партії з 1938 року, але його не турбувала та обставина, що Кольбе не вступив у партію. Він захищав працьовитого й компетентного помічника. До обов’язків Кольбе входило сортування та опрацювання вхідних і вихідних телеграм усіх німецьких посольств, а також письмовий виклад переговорів, що їх вело німецьке МЗС із посольствами інших держав у Берліні; крім того, він здійснював огляд закордонної преси. Вже на початку 1941 року Кольбе дізнався про запланований на початок літа напад Німеччини на СРСР. Підвищення по службі відкрило нові можливості для боротьби.

На кінець 1942 року Кольбе наважився передавати західним союзникам найважливіші матеріали. Він був запеклим ворогом комунізму так само, як і антифашистом, тож міг розраховувати лише на співробітництво з західними державами. Протягом 1941—1942 рр. неодноразово, але безуспішно звертався з проханням направити його до Швейцарії і лише 1943 року, за протекцією свого доброго знайомого з МЗС, одержав дозвіл на поїздку до Берна, дипкур’єром у німецьке посольство в Швейцарії.

Його давній друг Кохерталер, який тоді жив у Швейцарії і брав участь в антинацистському русі Опору, організував йому зустріч з Аленом Даллесом, що після нападу японців на Перл-Харбор став керівником заснованої тоді нової американської розвідувальної служби OSS — Управління стратегічних служб. Одне з завдань цієї служби полягало в тому, щоб установити контакти з ворогами гітлерівського режиму в самій Німеччині. Даллес, на відміну від англійців, які відмовилися зустрічатися з Кольбе, відразу зрозумів, наскільки цінні надані йому копії телеграм і донесень. Спочатку союзники сумнівались у справжності наданих їм документів, але з квітня 1944 року Кольбе вже вважався в американців надійним джерелом інформації і взагалі найважливішим інформатором у німецьких владних колах. Попри великий ризик, він продовжував до квітня 1945 року під ім’ям Джордж Вуд передавати західним союзникам секретні матеріали.

Серед найважливіших переданих ним відомостей були: точне розташування ставки фюрера поблизу Растенбурга, подробиці імпорту сировинних матеріалів, зокрема з Іспанії, секретні коди МЗС, інформація про результати повітряних нальотів союзницької авіації на міста й військові об’єкти Німеччини і про можливі цілі таких бомбардувань, зокрема місцезнаходження казарм особистої гвардії Гітлера. Кольбе також повідомляв про заводи, на яких виготовляли ракети Фау-1 і Фау-2, про перший у світі реактивний винищувач «Мессершмітт-262», про гітлерівські плани помсти союзницьким державам, про розстріли мирного населення на окупованих територіях.

Союзники довідувалися від Кольбе про взаємовідносини між Німеччиною та її сателітами, про депортації угорських євреїв в Освенцім, про військове й політичне становище Японії. Особливо цінними для американців були відомості про кількість і військову структуру окупованих японцями країн, таких, як Індонезія, Таїланд і Філіппіни. Завдяки Кольбе вдалося знешкодити численних німецьких шпигунів у Англії та Ірландії. Він же вперше назвав ім’я Адольфа Ейхмана — центральної фігури у знищенні європейських євреїв.

Оскільки у союзників переважала недовіра до інформації, що надходила від Кольбе, одержані від нього матеріали передавалися лише обмеженому колу осіб. Президент Ф.-Д.Рузвельт лише двічі одержав коротку вибірку особливо важливої інформації.

Конкуренція між англійськими й американськими секретними службами призводила до того, що ця інформація найчастіше не використовувалася. Напевно, лише Даллес був переконаний у правдивості й цінності одержуваних документів. Його звіти, в яких було узагальнено матеріали, отримані від Кольбе, передавалися шифровкою зі Швейцарії на захоплену союзниками Корсику, потім кур’єром до Вашингтона.

Оскільки Кольбе лише шість разів одержував дозвіл на поїздку до Берна, він використовував для передачі матеріалів американцям одного зі співробітників МЗС, який відвідував Швейцарію регулярно, не втаємничуючи його у зміст і призначення матеріалів. З цією ж метою він використовував знаменитого хірурга професора Зауербруха, з яким познайомився через його секретарку (згодом ця жінка стала дружиною розвідника).

На початку 1944 року Кольбе встановив контакт із групами Опору в самій Німеччині. Його палке бажання брати активну участь у поваленні нацистського режиму призводило інколи до абсурдних ідей. Так, він запропонував американцям створити озброєний загін зі своїх друзів та знайомих, який під його керівництвом захопить посадочні майданчики на аеродромах поблизу важливих стратегічних об’єктів для того, щоб союзники висадили там десант. Даллес, ясна річ, категорично відхилив цю авантюру. Кольбе розцінював свою діяльність не як зраду, а як служіння справжнім інтересам Німеччини; тому він не просив грошей у американців за свою інформацію, як багато хто зі шпигунів.

На противагу багатьом антифашистам у Німеччині, які ще в січні 1943 року у відповідь на вимогу беззастережної капітуляції з боку союзників обговорювали можливість сепаратного миру з Англією і США (щоб разом із ними розпочати війну проти Радянського Союзу), Кольбе вбачав свій обов’язок у прискоренні краху нацистського режиму і поразки Німеччини. Політичний реалізм відрізняв його, маленького службовця з МЗС, і від змовників 20 липня 1944 року. Кольбе був палким прибічником західної демократії і парламентської форми правління.

«Зрада», на відміну від бездіяльності більшості поінформованих противників Гітлера, дорого коштувала Кольбе по закінченні війни. Його колишні колеги, які зберегли своє становище у новоствореному МЗС ФРН, перешкодили його влаштуванню на службу. Після тривалих спроб зайнятися підприємницькою діяльністю колишньому розвідникові вдалося стати представником якоїсь американської фірми в Європі, що торгувала пилками.

Фріц Кольбе помер 16 лютого 1971 року в Берні. Його імені немає на жодній пам’ятній дошці, присвяченій борцям Опору.

Із забуття постать Фріца Кольбе та його безприкладну мужність повернув французький журналіст Лукас Делатр, керівник паризького бюро газети «Монд». У мюнхенському видавництві в цьому році вийшла його книга, яка поєднує наукову достовірність із живими романтичними рисами видатного розвідника.