ФЕЄРІЯ ФІОРДІВ

Хоч і не межує Україна зі Скандинавськими країнами, та в нас є чимало спільного. Чи знаєте, що назви колишніх Дніпрових порогів, які затоплено, — шведського походження? А в скандинавських мовах є запозичення з давньоруської. У довіднику візантійського царя Костянтина Багрянородного «Як керувати державою» (Х ст.) знаходимо відомості про життя й діяльність скандинавів у Київській Русі (там же — й назви порогів зафіксовані). А де в Києві зберігається найдавніший портрет шведки? У Софії Київській зображена дружина Ярослава Мудрого Інгігерда (Ірина) з доньками, що була дочкою шведського короля Олава Шетконунга. Донині про неї нагадує й вулиця Ірининська, де стояла церква її імені.

Пригадаймо й іншого шведського короля — Карла ХІІ (я з особливим почуттям сфотографувалася біля його пам’ятника у Стокгольмі): якби він із нашим Мазепою... На жаль, історія не визнає умовного способу. У шведському державному архіві є спеціальний розділ «Cossacica» — про Запорозьку Січ. Щодо сучасності — то саме перший посол Швеції в Україні Мартін Халлквіст відкрив пам’ятник Мазепі на батьківщині гетьмана в 1994 р. Забігаючи наперед, скажу: в Швеції постійно в поле зору потрапляє поєднання «наших» синьо-жовтих кольорів, тому іноді здавалося, ніби я вдома. В доглянутій багатій Україні.

З Норвегією Україна також поєднана династично. П’ять норвезьких королів розвивали зв’язки з Київською Руссю: Улав Трюгвасон, Улав Гаральдсон, Магнус Добрий, Гаральд Суворий і Сігюрд Юрсалфар. Два останні одружилися з доньками київських великих князів. Найвідомішою є Єлизавета Ярославна, Еллісів. До речі, про неї — роман сучасної норвезької письменниці Вери Генріксен «Королівське дзеркало».

Мандри по Скандинавії — чудова нагода увіч переконатися: ці країни настільки ж подібні, як і різні. Історично й Норвегія, і Швеція мали непрості стосунки з Данією: вона була найбільш войовничою і контролювала колись цілу Скандинавію. Але що тепер ділити цим країнам, кожна з яких зуміла зберегти свою автентичність? Високий життєвий рівень — це помітно неозброєним оком. Усюди бачиш доглянутість, вірність традиціям, яким не суперечать сучасні технології. Надто вражає екологічне благополуччя: ніде жодного смітника так і не довелося уздріти. Вочевидь, екологія — це питання політичне для розумних країн: мудра людина не рубатиме гілку, на якій сидить. Звісно, є там свої проблеми, але вони не впадають у вічі, як у нас. Зрештою, кліматичні умови там непрості. У скандинавськах містах і містечках — інтенсивний рух велосипедистів: і старий, і молодий рухаються спеціальними доріжками, викроєними не у пішоходів, а в автомобілів.

* * *

Хоч скільки роздивлятиметеся «картинки» фіордів в Інтернеті чи в рідкісних для наших країв буклетах про Норвегію, вони ніколи не дадуть повного уявлення, що це таке. Погляньте на карту Норвегії: її західний край, берегова лінія порізана, мов китиці, що розвіваються на вітрі. Фіорди — вузька й довга морська затока з високими берегами. Спершу це важко збагнути, бо море асоціюється з величезним водним простором. А тут — ніби ріки навкруги, у плесах яких віддзеркалюються гори, високе небо. Відчуття, що ця безкінечна краса, як мовив наш гід, — «картинки в режимі non-stop». Коли пливеш на прогулянковому катері, за яким в’ються чайки в очікуванні лагоминки, шовкове, до неймовірності чисте повітря огортає тебе, а очі не встигають вбирати краєвиди, що розгортаються перед тобою, як вистава-феєрія. Так-так, це театр природи: додайте ще водоспади з арками веселок від заломлення світла у водяних краплях. Согнефіорд — найбільший і, напевне, найкрасивіший серед інших фіордів: хоча важко сказати, бо для цього треба побачити всі. Можна їхати серпантином уздовж фіорду, можна пливти, є й залізниця. Гори з об’ємним рельєфом м’язів, з плинними, рухомими тінями від хмар. Особлива краса — саме від поєднання водної гладіні, по якій пробігають ніжні муарові брижі, з горами. Бачиш їх, покритих березою і сосною, і вище — строгі, незаліснені гори. Їх хочеться порівнювати то з нашими Карпатами, то з шотландськими. Але не варто порівнювати: Норвегія — унікум, і недарма так вабить туристів справді зі всього світу. Це в нас мало про неї знають.

Заїдеш, здається, далеко від цивілізації, аж і тут акуратні, мов намальовані, дерев’яні будиночки, готелі зі всіма зручностями, жодних проблем із транспортом. А коли схочеться подалі від людей, то й це передбачено.

Мандруємо до льодовика Нігардсбріін. Ось його величезний язик застиг поміж гір. Допливаємо катером — і тут, як скрізь на фіорді, така смарагдова вода. А сам льодовик — неймовірно блакитний, і так хочеться помацати його, походити по ньому. Втім, треба мати альпіністське обладнання і провідника: льодовик-бо живий, він рухається. У підніжжі — гігантські облизані вітрами й водою камені, дикі валуни, порослі золотим мохом чи срібними лишайниками. Їдемо дорогами, відкритими лише по три місяці на рік. Із дитячим захватом вискакуємо на сніг обабіч добротної, гладенької дороги — будувати хатку для тролів. Так, усе тут зроблено фундаметально, якісно, на віки. Коли бачиш дерев’яні церкви з ХІ століття, криті, як і в нас, гонтою, то розумієш: це народ, що зберіг своє автентичне обличчя, тому й упевнено прямує в майбутнє. Ще з давніх часів деревина чимось оброблена від вогню. Та й не стояла Норвегія на перехресті шляхів.

І знову: мости, серпантин доріг, тунелі, і фіорд, який при кожному повороті інший. Що казати: запаморочення від краси таке, що бракне мови і тільки зір прагне увібрати, всотати все побачене потужніше за будь-яку відеокамеру. Однак ще ж скільки плівки «наклацано»: недарма попереджували запасатися з дому. А ще на кожному кроці — листівки, де професійно знято «ваші» місця у різні пори року.

Чим гарні мандри до Скандинавії, то це поєднанням урбаністичної культури з природними краєвидами. Маршрути можуть мати варіанти, але ж обов’язково охоплюють і Стокгольм, і Осло, й Копенгаген. Можуть запропонувати Берген, Гетеборг. Асоціацій — море, але кожна столиця і у вашому уявленні матиме своє обличчя. Просторий Стокгольм, «північна Венеція», на 14 островах з 400 мостами, зі старим містом на острові Гамла Стан. Осло з трампліном «Хольменколлен» (і королі там активно займаються зимовим спортом!), музеями: кораблів вікінгів, Тура Хеєрдала «Кон-Тікі», Руальда Амундсена «Фрам», парком скульптур Густава Вігеланна, меморіальним музеєм Едварда Гріга в Трольгаугені. Копенгаген — із його палацами — всі на «борг»: Амалієнборг, Крістіансборг, Русенборг, парком розваг «Тіволі». А ще до в’їзду у столицю Данії вас обов’язково зваблять «замком Гамлета» Кронборг. Звісно, певні вузлові місця маршрутів уже «облизані» туристами, як вафельний ріжок із морозивом: у Копенгагені це пам’ятник русалочці, вулиця Нугавн із дерев’яною забудовою тощо. Але ж ви там — уперше. І не випускаєте фотоапарата з рук. Щоб удома, переглядаючи фотокартки, мріяти: може, колись іще повернуся до казкової Скандинавії...