Фальшива депресія

Просто диву даєшся, як можна брехати, прикриваючись здоровим глуздом.

Жан-Поль Сартр. "Нудота"

До війни, коли я читав лекції (не про психологічні особливості допиту полонених, а про звичайні життєві негаразди), слухачі (особливо слухачки) полюбляли, томно закочуючи очі, пожалітися на депресію.

На це я зазвичай відповідав: якби у вас справді була депресія, то ви навіть цього слова неспроможні були б вимовити. Як у героїні "Меланхолії" Ларса фон Трієра. А так у вас або поганий настрій, або кепський характер.

За 25 років Україна пройшла шлях від драми невизначеності (незрозуміло, куди йти) до трагедії визначеності (незрозуміло, що робити там, куди йдеш). Свідома частина населення, яка стала політичною нацією, нібито визначилася, що хоче в Євросоюз. Швидше, індивідуально, ніж колективно, але політики вважають це загальним волевиявленням.

І саме тоді, коли низка країн задумалася, як би їм звідти спритніше "брекситнути". Українці, подивившись на це, зметикували, що статус 40-мільйонного колективного біженця їм у ЄС не світить. Їхніх вільнолюбних хотілок європейці задурно не фінансуватимуть. Франшиза ЄС стала дорогуватою.

Тоді відбулася зміна наративу з "хочемо в Європу" на "побудуємо Європу в себе". І вперлося все, як і зазвичай, у серйозну нестачу будматеріалів для європейської масової свідомості та хронічні крадіжки недозодчих.

Проте величний фольклорний український віз, який звично "й понині там", із загрозливим тріском і рипом таки рушив з місця. Куди він котиться - загалом зрозуміло: за знаками - на Європу. По будматеріали.

Та їде цей самий віз автобаном європейського розвитку.

Картина така. У правому ряду мінімалка - 110. Його терпляче і навіть співчутливо обганяють каміони й хури, в середньому - ситизени підбадьорливо сигналять і стримано усміхаються, а в лівому ряду час від часу пролітає щось узагалі футуристичне й нерозпізнаване.

Пасажири й хурмани цього самого воза, вони ж майбутні будівельники, ошатні, з прапорами й музичними інструментами, бутильовані народною творчістю і доброю закускою.

Спершу бадьоро співали пісень, а потім злегка засумували.

По-перше, за пісні грошей не дають. Не тому, що їх погано виконують, а тому що правилами дорожнього руху на серйозній дорозі зупинок задля благодійності не передбачено. По-друге, на автобан пустили сподіваючись, що віз не розсиплеться, якщо його візьмуть на буксир. Але перші спроби європейців (тобто вимоги до України виконати базові зобов'язання економічного та внутрішньополітичного характеру, прискорити реформи) показали: якщо докласти до воза зовнішню силу, то можна опинитися з купою старих дров на руках і пішим самодіяльним колективом. Ну їх, нехай уже плентаються як є, сказали один одному європейці.

І пісні залунали з новою силою. Але здебільшого ті, які починаються зі слова "ой!".

Депресія? Чи загрожує вона Україні та українцям?

Формально депресія як хворобливий стан характеризується тріадою: втратою здатності переживати радість, песимістичним поглядом на події і руховою загальмованістю. Про неквапливість уже йшлося, з песимізмом - це в нас національне, але радіти нам цілком до снаги, крім тих, хто емоційно вигорів і страждає на посттравматичні розлади. Їх дедалі більшає, але наразі ще не репрезентативно, щоб судити про загальний стан.

І ось іще важливо - при депресії самооцінка занижена, а в нас із цим із точністю до навпаки. Себе ми любимо, леліємо й страшенно поважаємо.

Дві третини причин, які призводять до депресії, пов'язані з зовнішніми факторами або ранніми психологічними травмами. У цьому сенсі нам "пощастило": ми народжуємося у стресогенній обстановці, живемо в ній і йдемо з життя найчастіше з полегшенням, що весь цей кошмар закінчується назавжди. Людина, яка вперше потрапляє в європейську країну, відчуває легкий дискомфорт від того, що вона не може розпізнати звичні знаки побутової небезпеки або загроз від оточення. Їх просто немає. Тобто немає в нашому звичному розумінні. Злісних, хамських, крикливих, які вганяють у розпач.

Ми відчуваємо стрес не від "нуля", а від нашого адаптивного рівня. Кажуть, у Тихому океані є острови з природно високим радіоактивним фоном, де тубільці цілком добре почуваються, чого не скажеш про приїжджих.

Та й у нас циклами накочує - то "все пропало!", то "запануємо ми, браття", і щоразу безпідставно, тобто без грошей. Але це вже зовсім інший діагноз.

До речі, про гроші і пов'язані з ними емоції.

При слові "депресія" стосовно до країни часто на автоматі виникає ще й слово "Велика", і згадують США 1930-х. Великим країнам - і депресія велика. Типу там було найгірше. Хоча там було найгучніше, а погано було скрізь, де існувала промисловість, і що розвиненіша, то гірше. У Німеччині взагалі все закінчилося Гітлером.

Однак спочатку була ж у всіх фабрикантів криза надвиробництва, тобто перед "погано" було "дуже добре". Настільки багато дешевих і хороших товарів, що потім якось стало не вистачати грошей, щоб їх купити.

Тобто однією з ознак глобального емоційного обрушення має бути спершу ейфорія невблаганного розквіту суспільства і віра у прийдешню добу благоденства.

А потім усе раптом і відразу закінчується.

Є один такий, серійно вироблюваний в усьому світі, продукт, дешевизна й надвиробництво якого чітко спостерігається. Цей масовий, доступний і дешевий продукт - брехня.

В історії цивілізації брехня завжди посідала значиме місце, про неї розповідають давньоєгипетські казки й релігійні тексти. Дід Одіссея вважався найбільшим шахраєм, позаяк був сином бога торгівлі.

Найбільш придатна атмосфера для брехні - навіювання почуття довіри. Саме на цьому, а не на якихось там програмах, будуються виборчі кампанії політиків. Селекція, пересмикування, перевертання, міфодизайн, створення образу простака - безліч досить примітивних і саме тому ефективних технологій брехні вже давно жорстоко конкурують одна з одною, бо продукт однаковий.

Світ не ділиться на чесних простаків і злісних брехунів. На брехню існує цілком виразний запит. "Чимала частина людських взаємин ґрунтується на обманах і хитрощах - іноді веселих і кумедних, а іноді ницих і злісних. Лише деякі щасливці, такі як матері й немовлята, справжні друзі й люблячі люди, цілком щирі одне з одним", - писав психолог Ерік Берн. Хоча й ці милі стосунки інші психологи відносять до т.зв. сильного взаємного обману. При ньому однаково сильні, позитивні емоції геть спотворюють, зсувають по фазі когнітивну сферу у взаєминах, і люди радісно брешуть одне одному, з погляду стороннього, неупередженого спостерігача.

Брехня найбезпосереднішим чином пов'язана зі страхом. У масовому, соціально-політичному вимірі ми бачимо, що безліч ідентичностей, зокрема й українська, побудовані на страхах і запропонованих механізмах його подолання.

Ті, хто обурився в цьому місці від надміру патріотичних почуттів, можуть негайно згадати слова національного гімну. Але не тільки ритуальну першу строфу. Весь текст, будь ласка. Вас попустить.

Про європейські страхи, а також про полохливість світових політичних еліт, каже і такий "кит" європейської політики, як Карл Більдт. Він зазначає, що політики, намагаючись сподобатися виборцеві, апелюють до колишньої величі своїх країн. При цьому точних дат, зрозуміло, не називають. Та й сама ця велич виключно меморіальної властивості, на кладовищі історії про погане говорити непристойно.

Це, наприклад, чітко видно з публічного (не експертного) ставлення Заходу до такого військово-політичного явища, як ІДІЛ. Уявляти противника лише дикими бородатими бузувірами з "калашами", яких можна просто розбомбити, - велика марнославна помилка. Одна з причин популярності радикального ісламу - цивілізаційна криза юдео-християнської цивілізації, яка тримається на все ще потужній фінансовій складовій. Але побудова системи суспільних відносин на нескінченній низці компромісів саму людську комунікацію зробила найвищою мірою умовною.

Це означає, що модерована брехня стала нормативним явищем. Квоти на брехню розподіляються відповідно до неписаного суспільного договору - преса, політики, лідери думок, "селебритіз" - усі приблизно знають межі допустимого. Але ця межа (поняття норми) рухається, як фронтир, з року в рік. Ось простий приклад - "міжнародний класифікатор хвороб" (МКХ). З року в рік там змінюються назви на більш політкоректні і менш виразні, ну а деякі змінені стани й зовсім уже хворобами не вважаються.

Що рухає з року в рік межу брехні? Медійна брехня як найбільш масовий підвид продукту формує усереднений алгоритм соціально схваленого обману.

Індивід у своїй конкурентній стратегії намагається трохи розширити межі дозволеного, конкуренти йдуть за ним, медіа констатують новий узятий рубіж і нормують його через тиражування. І все починається спочатку.

Україна нині перебуває, образно кажучи, у фазі індустріалізації своєї власної брехні. Раніше вона вирощувала її на соціально-політичних грядках і в партійних теплицях.

На тлі жахливої і кривавої кремлівської брехні всьому світу наша, доморосла, без ГМО, у чомусь була навіть зворушливою, як підліткові гормональні прищики. Захід з розумінням усміхався: "минеться".

Однак революція і війна справді вивільнили величезну соціальну енергію, на кшталт цунамі. Заморожування конфлікту - це спроба заморозити цунамі. Безуспішність її полягає не в тому, що не можна змусити солдатів не стріляти - можна. Тільки результат від цього цілком протилежний. Конфлікт завалюється всередину країни.

Чимдалі активніше, як раніше казали, "розтинання соціальних виразок" неабияк тішить масового споживача інформації. Але рівно доти, доки він починає розуміти, що на соціальному організмі здорових місць практично вже немає. Та й він сам - частина цієї хвороби.

Постановка домашньої брехні на конвеєр супроводжується підвищенням її споживчих властивостей. Цифри - більші, викривачі - авторитетніші, обвинувачувані - більш несподівані, третейські судді - багатозначніші, і всі разом - набагато патріотичніші. Робімо ще поправку на осінню сезонність, але назагал до листопада можна очікувати фактично "шарову" високотехнологічну брехню в кожну хату.

Є ще технологічна особливість цього гештальту - політичні гравці (і при владі, і в опозиції), які хитро помовкують, зривають банк.

Якщо на той час банк, звісно, не лусне. Депресія все ж таки.