Етимології

У Монреалі я буваю часто. Мені подобається це місто. Воно чимось скидається на Київ. Але мало хто знає, в якій глибокій древності заховане спільне коріння Канади і Русі, України і Квебеку, Монреаля і Києва. Мало кому відомо, що самим своїм існуванням ці такі далекі й різні країни зобов’язані одному непосидючому народові. Хоча кожен романо-германський філолог знає, що давньоскандинавське ім’я Hrњrekr породило імена Hrodric давньогерманською, Hreрric (давньоанглійська), Rшrik (східна давньонорманська мова) тощо.

Роріком звали данського короля VII століття, діда принца Гамлета. Але до нашої теми ближчий Рерік Ютландський, вікінг IX століття, який отримав лен Дорестад у Фрізії. Дехто вважає, що він і був тим самим Рюриком, засновником Руської держави.

Втім, чи Ютландський Рерік, чи шведський Ейрік, — незаперечно одне: витоки Русі й етимологія її назви пов’язані зі скандинавами. Не будемо навіть нагадувати читачеві, що фіни називають шведів руотсі, тоді як для слов’ян у них є інше слово. Бо є більш відома і зрозуміла етимологія слова «руський». Так, єпископ Кремони Ліутпрандт пише про похід князя Ігоря на Константинополь: «якийсь північний народ греки називають ρoύσιoς (руді), ми ж, за місцезнаходженням, іменуємо норманами». Порівняйте з повідомленням араба ал-Мас’уді (середина X ст.): «Візантійці називають їх русійа, смисл цього [слова] — червоні, руді».

У VIII—X ст. зв’язки з варягами, які припливали на Каспій Волгою, були такими інтенсивними, що араби вважали, буцімто Балтійське і Чорне моря з’єднувалися морською протокою. За їхніми даними, вже у VIII ст., коли ні Русі, ні руських не було і близько, люті ар-русійа билися з арабами, перебуваючи на службі у хазар, і всі чітко відрізняли їх від слов’ян та угро-фінів, від ас-сакаліба. Яких це високих, білявих і білолицих русів, що залишають синам у спадок меч і спалюють своїх вождів у ладдях, бачив у Булгарі посланець багдадського халіфа Ібн Фадлан 922 р., як ви вважаєте?

Гаразд, скажете ви, хай так, хай Русь отримала державність і навіть ім’я від варягів, але до чого тут Монреаль, Квебек, Канада?

Того ж року, коли, згідно з літописами, словени запросили княжити такого собі Рюрика, тобто 860-го, народився майбутній перший герцог Нормандії. За однією версією — в Данії, тож цілком міг бути родичем Рюрика! Хоча північні саги повідомляють про норвезьке коріння, про те, що ярлу Регнвальду вдалося закріпитися на Оркнейських і Шетландських островах, а його син Хрольф (Рольф) на чолі дансько-норвезьких вікінгів з 886 р. планомірно розоряв землі в пониззі Сени, інколи доходячи до Парижа.

У Франції його ім’я вимовляли як Роллон. 911 року король Карл III Простакуватий дав йому в лен узбережжя у районі Сени з центром в Руані, а натомість вікінг визнавав сеньйором короля Франції і переходив у християнство. Роллон (відтоді Роберт) виявив себе діяльним правителем та мудрим законодавцем, привчав і примушував войовничих норманів до осілого життя і встановив строге правосуддя.

Тепер ці землі називаються Нормандія, за ім’ям прибульців. Як і Русь. Різниця лише в масштабах нових держав, що цілком пояснимо, бо Захід є Захід, як писав Редьярд Кіплінг, а Схід є Схід.

Перші напади вікінгів на Францію датуються початком VIII століття, але тоді це була територія могутньої імперії Карла Великого, тож втрати нападників виявилися такими великими, що вони змінили напрямок удару і перейшли до завоювання Англії. Тільки в часи руїни міжцарства, яке настало після смерті великого імператора, у 834—838 рр. почалося століття їхніх масованих вторгнень на континент. Торгові центри узбережжя (зокрема й Дорестад, лен Рюрика Ютландського) раз у раз гинули у вогні. 14 травня 841 року нормани спалили Руан, 842 р. розгромили Квентовік (Кале), ще через рік узяли Нант, а 845 р. — Гамбург. І, нарешті, Великодньої неділі 845 року був узятий Париж! У 848 році впав Бордо. Близько 860 р. флот під командуванням Хастінга вторгся в Середземне море, щоб захопити Рим, але погано обізнані з географією нормани кинули всю свою потугу на інше місто.

Сімдесят років безперервних походів і битв знадобилося вікінгам, щоб добратися нарешті до Італії. Але в результаті за два століття боїв на Заході їм вдалося заснувати й утримати лише герцогство Нормандію та підкорити Англію.

Що? Ви запитуєте, а як же королівство Сицилії та Південна Італія? Ну це вже значно пізніше сталося, у XII столітті. Та й Англію довелося завойовувати двічі. Вперше це зробили дани (предки данців), а вдруге…

Хоч як вгамовував своїх головорізів перший герцог Нормандський, хоч як привчав до життя на землі, в містах і замках, а кров вікінгів кипіла в їхніх жилах! Вони воліли землі грабувати, а міста захоплювати. І 1066 року Вільгельм, достойний нащадок Роллона, перетнув Ла-Манш і завоював Англію, розгромивши в битві під Гастінгсом англосаксів. Потім нормандці брали найактивнішу участь у Хрестових походах і війнах між Англією та Францією; серед найманців імператора Візантії було чимало норманів. А в XVI столітті саме вони, не розгубивши за шістсот років мешкання у благодатному краю навичок мореплавання та любові до небезпечних пригод, почали освоювати Новий Світ — раніше від англійців! Здається, проникливий читач уже здогадався, до чого я веду, і нам час повернутися до теми, до зв’язків між Києвом і Монреалем.

Отже, Захід виявився міцним горішком навіть для лютих вікінгів. А що на Сході, куди тоді ж простували варяги? Що ми там казали про етимологію назви Русь?

Там результати виявилися приголомшливими! До рук варягів сама, наче спіле яблуко, впала величезна країна — приходьте і правте нами. І вже 860 року, ще до приходу Рюрика, тоді як західні колеги безуспішно шукають Рим, варяги-руси Аскольда вже правлять у Києві. Мало того, вони долають величезний простір і штурмують найбільше місто світу — Константинополь, порівняно з яким Рим, Париж і Лондон були провінційними містечками. До речі, є смілива конспірологічна гіпотеза, згідно з якою флот Хастінга зовсім не Рим шукав, що він мав допомогти варягам Аскольда і ударити по Константинополю з тилу! Якщо це так, то слід віддати належне грандіозному розмаху стратегії автора плану. Кажуть, що ним і був Рюрик.

Так і «пішла бути» земля Руська! Залишилося поговорити тільки про дивовижі асиміляції. Виявляється, і через півтора століття після Рюрика етнонім «руські» все ще був закріплений за варягами. Так, «Руська Правда» Ярослава Мудрого була трохи не в тому сенсі руською, як ми звикли вважати: «Хто вб’є людину, тому родичі убитого мстять за смерть смертю, а коли не буде месників, то з убивці стягнути грішми в скарбницю… за всяку людину руського (варязького) племені або слов’янина 40 гривень…»

Між іншим, не так легко знайти в Інтернеті цей переклад! Чомусь значно частіше наводять той, у якому пишеться не про руських, а про русинів, і уточнення «варязького племені» немає. Ну, а русини, звісно, — це жителі Середнього Подніпров’я, на відміну від словен, жителів Новгорода. Так і тепер борються з норманістами.

Але забувають про те, що самою своєю появою «Руська Правда» зобов’язана боротьбі тисячолітньої давності — конфлікту новгородців із руссю-варягами 1015—1016 рр. Він і став причиною появи першого варіанта «Руської Правди» — ним були права, подаровані великим князем новгородцям. Доти прав у «вільних» містян перед гордими воїнами-прибульцями було небагато.

Зрештою варягів усе ж таки асимілювали, причому до такої міри успішно, що аналіз ДНК росіян (жаль, у мене немає даних щодо ДНК українців) свідчить: навіть серед нащадків Рюрика практично немає носіїв скандинавських маркерів. Стандартний угро-фінський набір, майже стовідсотковий збіг з марі, муромою та іншими лісовими племенами. Навіть мова різко відрізняється від решти слов’янських.

Втім, жодної шкоди для російської гордості з цього випливти не може. Французька Нормандія он аніскільки не соромиться своєї назви — і правильно робить. Горде ім’я! Але там асиміляція відбувалася не так швидко, і, очевидно, тому саме нормандці, достойні нащадки норманів, заклали за океаном фундамент Нової Франції і відкрили шлях Полю Шомеді де Мезонньову, засновнику Монреаля. Їхня стародавня мова, яка зберегла скандинавські елементи і значно відрізняється від класичної французької, й тепер служить мовою спілкування мільйонів людей. Які й досі не хочуть втрачати її і розчинятися в англомовній федерації. І навіть у наш час в уяві зніжених монреальців жителі узбережжя Ньюфаундленду та Нової Скотії — це суворі, флегматичні біляві гіганти. Втім, так воно і є!