Джованна БАРБЕРІС: "У військових конфліктах найвищу ціну платять діти"

Нещодавно на посаду голови представництва ЮНІСЕФ в Україні заступила Джованна Барберіс. Робота в умовах військових конфліктів у країні для уродженки Італії не є чимось новим. У 2000–2005 рр. пані Барберіс очолювала представництво ЮНІСЕФ у Молдові, а в 2005–2009 рр. - у Грузії. Роки кризові для обох країн.

За майже 4 місяці на посаді голови представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованна Барберіс ще не давала інтерв'ю і не особливо часто з'являлася на публічних заходах, очевидно, присвячуючи час вивченню досвіду попередниці, ситуації в країні та виробленню стратегії своєї роботи.

Напередодні святкування з нагоди 25 річчя прийняття Конвенції ООН про права дитини пані Барберіс люб'язно погодилася відповісти на запитання DT.UA. Ми говорили про ситуацію на сході України, про маніпуляцію дітьми, про проблеми тимчасово переміщених сімей, про плани ЮНІСЕФ щодо допомоги Україні у зв'язку з воєнними діями та багато іншого.

- Пані Барберіс, які основні проблеми і напрями роботи ви визначили для себе, що стане пріоритетним?

- Я не новачок на цій посаді, можу назвати себе людиною досвідченою. І я бачу ситуацію в комплексі з усіма її складнощами. У зв'язку з кризою в країні, насамперед ми, звісно, маємо переглянути вже прийняту й підписану з урядом України програму, яка була розраховано на 2012–2016 рр. Ця довгострокова програма охоплювала стратегічні питання, у тому числі реформування соціальної сфери.

Але тепер ми мусимо реагувати на кризову ситуацію і потреби, які виникли у зв'язку з нею. Це проблеми і численних вимушених переселенців (сімей з дітьми), і тих, хто повертається на вже визволені території.

Звісно, ми думаємо про тих дітей, котрі перебувають безпосередньо в зоні конфлікту і котрим сьогодні не так просто надати необхідну допомогу.

- Чи проводить ЮНІСЕФ моніторинг ситуації на сході України? Якими методами і джерелами при цьому користується? З якими організаціями співпрацює?

- Україна - величезна країна, і ми намагаємося відстежувати події на всій її території. Проте ЮНІСЕФ досить швидко відреагував на ситуацію і встановив моніторингову систему на сході України. Сьогодні у нас уже є певні напрацювання, система сформувалася. Наші люди, так звані монітори, працюють на місцях із представниками громадянського суспільства, з неурядовими організаціями, спілкуються з представниками місцевої влади і з простими жителями. Безумовно, вони щодня наражаються на небезпеку, тому що сама ситуація на Сході України небезпечна для життя.

- Якими цифрами оцінює ЮНІСЕФ кількість дітей у зоні АТО? Серед переселенців?

- Мушу сказати, що ця статистика ненадійна. За дуже приблизними підрахунками, кількість вимушених переселенців становить 460 тис. осіб. У тому числі, знову ж таки дуже приблизно, - 127 тис. дітей. Йдеться про зареєстрованих переміщених осіб. Ми припускаємо, що насправді їх значно більше. Слід зазначити, недавно запроваджена реєстраційна система поліпшила процес реєстрації.

Що стосується дітей, які перебувають безпосередньо в зоні конфлікту, то наразі дуже важко назвати якісь цифри. Деякі діти були переміщені, переїхали в інші регіони. Деякі залишилися в зоні конфлікту. Деякі виїхали, а потім повернулися, коли території було відвойовано українською армією. А деякі діти з сім'ями виїхали за кордон.

Але ми знаємо, що до початку конфлікту на території Донецької та Луганської областей проживало близько одного мільйона дітей. І вважаємо, що цей мільйон дітей - та категорія, якій ми повинні допомагати.

- Що ви можете сказати про їхній психічний та фізичний стан? Чи проводив ЮНІСЕФ такі оцінки?

- У схожих ситуаціях у будь-якій точці земної кулі найвищу ціну платять діти. Вони наражаються на різні небезпеки. Сам факт переміщення - з сім'єю, а тим більше окремо, - вже стрес для дітей. На це накладається ще й травма, яку діти отримали, ставши очевидцями воєнних дій.

Кілька місяців тому ЮНІСЕФ проводив експрес-оцінку соціально-психологічного стану дітей, які перебувають у зоні конфлікту. Результати показали, що понад 60% дітей, які стали свідками або навіть учасниками того чи іншого виду насильства, воєнних дій, мають психологічну травму. Безумовно, вони потребують дуже серйозної підтримки та реабілітації. Соціально-психологічна допомога цим дітям і членам їхніх родин - один із пріоритетів роботи ЮНІСЕФ.

Нас також турбує якість санітарно-гігієнічних умов центрів, у яких перебувають сім'ї з дітьми, коли переміщуються. Подекуди внаслідок воєнних дій система водопостачання порушена. Місцеві власті, звісно, докладають усіх зусиль для якнайшвидшого їх відновлення. Але в них немає можливості подбати про якість питної води, яку споживає населення. Тож санітарно-гігієнічні умови і водопостачання - це ще один пріоритет у нашій роботі.

Ми також дуже стурбовані навчальним процесом у зоні конфлікту. Як відомо, не всі школи відкрилися 1 вересня, не всі працюють у повному обсязі, а деякі з тих, що відкрилися, стали небезпечними для життя та здоров'я дітей. Їм загрожують не тільки близькість воєнних дій, небезпека влучення в школу снарядів, а й можливість знаходження вибухових речовин поблизу школи на визволених територіях. Нестача інформації про небезпеку мін і вибухових предметів ставить під загрозу життя дітей та їхніх батьків. З метою створення безпечного середовища для дітей ЮНІСЕФ спільно з Міносвіти і Державною службою з надзвичайних ситуацій розробив антимінну кампанію. Мультфільми, інформаційні плакати і брошури, що розповідають про вибухонебезпечні предмети, розповсюджуються в школах і серед дорослих на сході України.

- Чи достатні, на вашу думку, заходи, яких вживає уряд України для захисту дітей у нинішніх умовах? Чого не було зроблено, що зроблено недостатньою мірою? Наприклад, закон про тимчасово переміщених осіб підписаний президентом лише недавно, а механізми зняття оподаткування з благодійної допомоги досі не розроблені…

- Складно сказати. Коли такий конфлікт тільки починає розгортатися, важко передбачити, до яких масштабів він розростеться і якими засобами можна погасити або зменшити ризики від нього. І тому певною мірою можна виправдати те, що український уряд на початку конфлікту не звернувся по гуманітарну допомогу й підтримку.

Безумовно, уряд зробив певні кроки на шляху вирішення проблем, які виникають у кризовій ситуації. Звісно, вони недостатні. Але ми розуміємо, що перед урядом стоїть безліч завдань. Це війна, на яку кинуто великі сили. Уряд робить досить багато для відновлення нормального способу життя на визволених і контрольованих українською владою територіях. Ми також мусимо розуміти, що в Україні дуже тяжке економічне становище. І міжнародні донорські організації думають про серйозні програми підтримок та вливань.

Безумовно, у законодавчому полі не все було зроблено з того, що потрібно. Це стосується і затримки з підписанням закону, і перспектив його реалізації. А найближчим часом це велике питання. І, звісно, внесення змін до Податкового кодексу нас не може тішити. Ці два чинники значно поліпшили б ситуацію з допомогою людям, які її потребують.

Міжнародна спільнота говорить про це вже давно. Однак проблема досі залишається невирішеною.

- Які плани ЮНІСЕФ відносно допомоги Україні: як уряду, так і неурядовим організаціям? Якими можуть бути види і форми такої допомоги?

- Ми працюємо з урядовими організаціями і перебуваємо в постійному контакті з ними, зокрема й з представниками місцевої влади. Але безпосередньо наші програми реалізуються через громадські організації. Наша допомога доходить до кінцевого одержувача каналами неурядових організацій, певних груп громадянського суспільства, які почали працювати на місцях на самому початку конфлікту в Україні. Вони дуже активні й динамічні - як у діях, так і у своєму розвитку.

Що ми робимо? Для поліпшення санітарно-гігієнічних умов серед уразливих категорій населення (переселенців, сімей з дітьми тощо) ми розповсюджуємо санітарно-гігієнічні пакети різного типу - для малят, для дітей-підлітків, для всієї родини. Наприклад, із допомогою спеціальної гуманітарної програми ЄС ми змогли передати такі пакети понад 60 тис. сімей з дітьми. Безумовно, донорами є й багато інших організацій. Але саме ця на даний момент надає найбільше фінансування. Завдяки їй ми також зможемо допомогти 20 тис. учнів, відремонтувавши санітарні приміщення в школах. А фінансування від японського уряду дозволить ремонтувати школи, які постраждали внаслідок воєнних дій, обладнувати там санітарно-гігієнічні приміщення. Це один приклад нашої допомоги потерпілим.

Другий - проведення тренінгів для психологів. За нашими припущеннями, в результаті цих тренінгів понад 3 тис. дітей і членів їхніх сімей, які постраждали від конфлікту, отримають соціально-психологічну допомогу. Ці психологи працюватимуть також із учителями, медиками, вихователями, прийомними батьками - з тими, хто має справу з дітьми або перебуває у їхньому безпосередньому оточенні.

Ми також плануємо допомагати (вже допомагаємо) не тільки сім'ям та дітям, які постраждали, а й громадам, спільнотам, котрі гостинно приймають їх у себе. Ми хочемо створити такі собі центри всередині цих спільнот, у яких люди отримували б соціально-психологічну і консультативну допомогу і підтримку, необхідні людині, яка опинилася в такій ситуації.

- Вся допомога ЮНІСЕФ спрямована на абсолютно конкретні потреби. В яких сумах вона виражається?

- На даний момент ЮНІСЕФ зміг залучити на допомогу Україні близько 7 млн дол. Це не так багато, але в сучасному світі відбувається безліч конфліктів, і дуже складно привернути увагу до одного-єдиного. Ми, безумовно, робимо все можливе, щоб утримати увагу донорів до конфлікту в Україні, щоб вони розуміли, наскільки ситуація тут складна і як необхідні ресурси для допомоги.

Аби показати, що саме треба зробити, де і які вливання потребують наших зусиль, слід дуже чітко й конкретно окреслити картину того, що відбувається тут, і провести всі необхідні дослідження. Спільно з іншими агентствами ООН ми розробили стратегічний план реагування на кризу в Україні на 2014-2017 рр. 9 грудня його буде представлено в Женеві міжнародному донорському співтовариству, і ми сподіваємося, що це викличе нову хвилю інтересу до нашого регіону та до тутешньої конфліктної ситуації.

Ми мусимо правильно розуміти те, що діється. Ситуація день у день погіршується. По-перше, у зв'язку з тим, що настали зимові холоди, і люди без певного місця мешкання, пристосованого до зими, можуть замерзнути. Їм нічого їсти. У них немає заощаджень, немає грошей на купівлю елементарних речей. Тобто тут - реальні питання виживання.

- Яке ставлення ЮНІСЕФ до фактів маніпулювання дітьми в російській пропаганді? Маю на увазі як спроби вивезення дітей (у тому числі сиріт) у РФ, так і фабрикацію недостовірних медіа-картинок, наприклад із розп'ятим хлопчиком.

- Використання дітей у конфліктах не дасть бажаного результату жодній зі сторін. Це жахливо. Це те, що неможливо прийняти. Діти й так платять найвищу ціну в таких ситуаціях. Але, крім об'єктивних причин, створюються ще й додаткові, суб'єктивні, коли дітей, як неживі предмети, використовують у якихось своїх пропагандистських інформаційних цілях.

Що ж до перевезення дітей із країни в країну, то цією проблемою займався офіс омбудсмена. І ми експертно підтримували їх. Це була досить успішна співпраця. У тому числі й завдяки нашим адвокаційним зусиллям дітей вдалося повернути в Україну.

Як ви знаєте, ЮНІСЕФ у конфліктних ситуаціях дотримується нейтралітету. Але ми маємо чітку позицію: ні за яких обставин діти не повинні ставати предметом маніпуляцій і не повинні використовуватися жодною зі сторін конфлікту.

- Маніпулює дітьми не тільки російська пропаганда, маніпулюють і батьки. Як захистити дітей від того, що породжує в них надлишкову агресію?

- Насправді неважливо, звідки дитина, з якої сім'ї, яку сторону підтримує. Ми не говоримо про контекст внутрішньої напруги та причини, які до цього призвели. Дитині, котра проявляє агресію до інших, так само необхідна допомога й психологічна реабілітація, як і будь-якій іншій, що стала учасником або просто свідком насильницьких чи воєнних дій. Головне - врятувати дитину, вивести її з цього стану.

У рамках соціально-психологічної допомоги ЮНІСЕФ працює також із батьками. Ми вчимо їх правильно розмовляти з дітьми про насильство, з яким вони можуть зіштовхнутися або яке можуть просто побачити. Таких випадків в країні стає дедалі більше. Необхідно навчитися контролювати свої емоції та правильно реагувати на оточення. Це не завжди легко.

- На даний момент фактично скасована служба уповноваженого із захисту прав дітей. Чи потрібен Україні дитячий омбудсмен? Якщо потрібен, то чи має він бути прив'язаний до держапарату?

- Омбудсмен із питань захисту дітей - необхідний інститут у країні, завдяки якому діти можуть отримувати адресну та більш ефективну допомогу. Створити такий інститут уряду України рекомендував Комітет ООН із прав дитини. У світі є різні приклади організації служби дитячого омбудсмена. В ідеалі, вона має бути незалежною структурою. Але справа ця дорога, тому є тенденція зливати функції захисту прав дитини з якоюсь установою. В Україні функціями захисту прав дітей наділений уповноважений із прав людини. У принципі, ми раді вже й цьому.

- Імунізація, йодування солі, боротьба з ВІЛ/СНІД, туберкульозом та ін. - найбільш відомі програми ЮНІСЕФ в Україні. Чи будуть вони якось коригуватися з урахуванням умов війни в країні?

-У зв'язку з ситуацією в країні ми переглядаємо програму нашої співпраці. Звичайні наші програми в Україні та нинішню допомогу в надзвичайній кризовій ситуації ми хочемо об'єднати в єдиний цілісний механізм. Ми б хотіли надавати дуже конкретну, адресну допомогу залежно від потреб того чи іншого географічного регіону. Україна така велика, що в кожному регіоні є свої специфічні потреби. Ми б хотіли їх розуміти й реагувати адекватно. Для цього готові активно включитися в реформування своєї програми. Сподіваємося, що незабаром цей процес почне розгортатися.

- АР Крим і м.Севастополь мають наразі невизначений статус окупованих територій. Чи працюють там тепер програми ЮНІСЕФ? Як ви оцінюєте ситуацію і захистом прав дітей там?

- У нас справді немає доступу в Крим. І, на жаль, ми нічого не можемо зробити для допомоги дітям, які перебувають там. Хоча раніше наші програми успішно працювали в Криму, тепер вони припинені. Це дійсно питання: як ми можемо повернутися й відновити роботу в регіоні? Проте людям, переміщеним із Криму у зв'язку з кризовою ситуацією, ЮНІСЕФ також надає допомогу.

- Зараз в українському суспільстві активно обговорюється питання, чи повинна Україна продовжувати соціальні виплати на окупованих територіях сходу країни. Що ви думаєте з цього приводу?

- Виникнення такого феномена, як припинення соціальної допомоги в цьому регіоні, безумовно, приведе багатьох людей до конкретного рішення - що робити. У них є вибір - чи переїжджати в Україну й отримувати передбачену законодавством країни допомогу, чи залишатися в тому регіоні й очікувати, що якась інша країна почне їх спонсорувати. Тут людей, звісно, ставлять перед вибором. Я можу здогадуватися про причини такого рішення, але з погляду гуманітарного, економічного, з погляду соціального захисту воно, можливо, не найефективніше. Час покаже.

- Ви очолювали представництво ЮНІСЕФ у Молдові і в Грузії саме під час воєнних конфліктів там. Яким антикризовим досвідом цих країн ми могли б скористатися?

- Кожна країна має свої особливості. Єдина схожість у тому, що в таких конфліктах завжди страждає безліч сімей, дітей. Їм необхідна допомога. Ліквідація наслідків конфліктних ситуацій найчастіше має тривалу перспективу. Безумовно, необхідно прийняти якесь політичне рішення, бо, поки воно не прийняте, потік переселенців триватиме, і це призведе до поганих наслідків. У Грузії досі є люди, котрі живуть у контейнерах в очікуванні чогось.

- Кажуть, що 2008 р. житло для переселенців там було побудоване буквально впродовж трьох місяців...

- Якщо порівнювати з ситуацією в Україні, то тоді донорська спільнота відреагувало моментально. Так, їм вдалося побудувати досить нормальне житло для людей. Але переселенці все одно стоять перед вибором - залишитися чи повернутися на попереднє місце мешкання. І тут, знову-таки, їм необхідне якесь політичне рішення, щоб вони змогли визначитися у своїх життєвих стратегіях - де їм жити й будувати своє майбутнє. Жити в переміщеному стані - це великі страждання для людини.

- Ви недавно повернулися з конференції "Зміцнення національних механізмів у сфері захисту дітей від недбалого, жорстокого поводження, насильства та експлуатації", яка проходила в Мінську. Які питання там обговорювалися?

- Питання обговорювалися різні. Представник кожного уряду робив заяви про те, як його країна бореться з насильством, як забезпечує дотримання прав дитини. Ситуація в кожній країні своя. Але можна зробити один загальний висновок. Насильство над дітьми не залежить ні від соціального статусу, ні від добробуту сім'ї, ні від середовища, в якому мешкає дитина, ні від країни та рівня її цивілізованості. Це спільна проблема для всіх країн. І на порозі святкування 25-річчя прийняття Конвенції ООН із прав дитини ми розуміємо, що успіху ще не досягнуто. Ще багато чого треба зробити.

Ще один важливий висновок конференції - боротьбу з насильством над дитиною треба вести комплексно. Це не питання окремого міністерства, а робота всіх причетних міністерств, неурядових організацій, громадянського суспільства, зусиль місцевих спільнот. Позитивного результату можна досягти тільки тоді, коли зусилля всіх причетних буде консолідовано в одному напрямі.