Друге тисячоліття: Рік Тигра в ріці часів

Рік Блакитного, або Металевого, Тигра настає 14 лютого о 6 годині 40 хвилин за київським часом. Зробимо спробу невеличкими штрихами позначити найбільш значимі історичні події (звісно ж, як на суб’єктивну думку автора), що відбулися в роки Тигра у Другому тисячолітті.

1038 — Великий князь київський Ярослав Мудрий провів серію успішних походів проти агресивних ятвягів — балтомовних племен, етнічно близьких прусам і жмуді, котрі населяли межиріччя Німану та Нарева. Втім, остаточно завоювати ятвягів не вдалося, і вони продовжували свої розбійницькі походи (у союзі з литовцями) на землі Київської Русі і Польщі.

1086 — Через 20 років після тріумфального завоювання Англії норманами, за указом Вільгельма Завойовника складено опис усіх земельних володінь у 34 графствах — Книга Страшного суду. Таким чином Вільгельм I зміцнив свою владу над ленниками — як норманськими баронами, так і англосаксонськими феодалами, котрі остаточно визнали сюзеренітет чужоземця. Присягу було складено в місті Солсбері. Король зламав давню французьку традицію, відповідно до якої ленник міг у складі війська свого безпосереднього сюзерена навіть боротися проти короля. Тепер же він клявся королю у вірності «проти решти людей». До речі, правило це поширювалося і на ієрархів церкви: васальна залежність від корони стояла на порядок вище залежності від Папи Римського.

1122 — 22 вересня у Вормсі підписано конкордат (угоду), котрий відділив церковну інвеституру від світської. Угода складалася з двох грамот, підписаних германським імператором Генріхом V і Папою Римським Калікстом II. Папська влада домоглася відновлення канонічного права передусім у питаннях виборності духовних осіб. Головне — церква мала бути відособлена від мирського життя та його законів. Імператор поступався первосвященику правом вручення персня і посоха, тобто зведенням у церковне достоїнство. Але вручення нового символу (скіпетра), а отже, й обрання єпископа чи абата в ленному володінні церковними землями й надалі залишалося прерогативою імператора. Остаточно усунути світських сеньйорів від інвеститури в європейських державах (чого домагався Ватикан) не вдалося. Так, у Скандинавії до кінця XIII століття королі і князі продовжували контролювати вибори духовних осіб. В іншій частині Європи досягли компромісного рішення: світське і духовне було розмежовано. Світська інвеститура стосувалася виключно світської складової влади єпископа, а саме королівських ленів. У Германії ж імператор і великі князі практично залишали за собою право впливати на процес призначення вищих ієрархів католицької церкви.

1146 — Після падіння 1144 року під ударами турків-сельджуків султана Зенгі Едесси, абат Бернар Клервоський закликав до нового хрестового походу. Другий хрестовий похід готували майже два роки. Його головними організаторами стали король Франції Людовік VII і германський імператор Конрад III. Навесні 1148 року дві християнські армії паралельними курсами (загальною чисельністю 25 тисяч воїнів) рушили на Близький Схід. До Святої Землі добралися тільки 5000 хрестоносців, які не змогли переламати ситуацію і невдовзі були змушені повернутися до Європи. Воїни ісламу посилили тиск на держави хрестоносців, 1149 року остаточно захопивши Едеське графство, а потім і більшу частину Антіохійського князівства.

1350 — Грандіозна епідемія чуми («чорна смерть») забрала життя майже третини європейців. Поширювачами зарази, котра потрапила в Старий Світ з Азії, стали корабельні щури. Передусім страждали від «чорної смерті» міста, де не було каналізації, відходи не вивозилися, а про особисту гігієну можна було говорити тільки умовно. Епідемія посилила релігійний фанатизм: містами ходили натовпи розкаяних, котрі нещадно себе бичували. З особливою силою почалися гоніння на євреїв, звинувачуваних у тому, що вони наслали заразу на християн.

1374 — У містечку Аркуа поблизу Падуї помер співець Лаури — неповторний Франческо Петрарка (народився 1313 р.), італійський поет, один із родоначальників гуманістичної літератури епохи Ренесансу. Петрарка — автор філософських трактатів, біографії «Лист до нащадків», але насамперед він увійде в аннали світової літератури як майстер любовної лірики. Франческо Петрарка перший протипоставив середньовічному богослов’ю (divina studia) абсолютно новий світогляд — людське знання (humana studia).

1386 — Кревська унія між Польщею та Литвою. Оформлена династичним шлюбом спадкоємиці польського короля Людовіка I Угорського — Ядвіги та великого князя литовського Владислава Ягайла. Вістря унії було спрямоване передусім проти посилення експансії Тевтонського ордену у Прибалтиці. Династія Ягеллонів правила в Речі Посполитій аж до 1572 року.

1410 — 15 липня в битві під Грюнвальдом (Танненбергом) об’єднана польсько-литовська армія (більш як 32 000 воїнів) завдала нищівної поразки лицарській армії Тевтонського ордену (до 30 000 воїнів). У битві на боці союзників брали участь загони з Чехії, татари, смоленський полк. Втрати тевтонців сягали восьми тисяч осіб (у тому числі все керівництво ордену на чолі з Ульріхом фон Юнгінгеном). Втрати переможців також були великими (орієнтовно п’ять-шість тисяч воїнів). Перший Торуньський мир, підписаний у лютому 1411 р.,
закріпив Жмудь за Литвою, а Добжинську землю за Польщею; Тевтонський орден змушений був сплатити величезну контрибуцію. За умовами другого Торуньського миру (1466 р.) Тевтонський орден втратив незалежність і став ленником польського короля.

1482 — Папа Римський Сікст IV опублікував документ, який регламентував діяльність інквізиції в Іспанії. Першим Великим інквізитором став домініканський чернець Торквемада.

1494 — Іспанія і Португалія (найбільші морські держави) на підставі булли Папи Римського Александра VI від 4 березня 1493 року розмежували сфери впливу. 7 червня 1494 року в Тордесільяссі було підписано договір, відповідно до якого лінія поділу проходила через Атлантичний океан і відповідала 46°37ґ західної довготи; області на захід від цієї лінії визнавалися власністю Іспанії (точніше, союзної держави Кастилія і Арагон), а на схід — Португальського королівства.

Закінчення див. у №1
за 2010 рік.