Друга світова як кривавий геополітичний театр абсурду

65 років тому, 1 вересня 1939 року, після провокації, організованої нацистами на прикордонній радіостанції в містечку Глівице, розпочалася німецько-польська війна. В офіційній історіографії саме цей день став відправною точкою Другої світової війни (1939—1945).

Наскільки тонка межа між війною й миром, засвідчили події 30-х років XX століття. «Репетиція» загальносвітового конфлікту відбувалася з 1931 року в китайській Маньчжурії, куди вдерлись японські війська. Здавалося, події в далекій Східній Азії не мали відношення до світових центрів, що перебували у стані подолання Великої депресії, та й нацисти в Берліні тільки готувалися до стрибка на владний олімп... 1933 року рейхсканцлер Гітлер виводить Німеччину слідом за Японією з Ліги Націй і починає крок за кроком утілювати свої людиноненависницькі плани в життя, повідомивши про «перемогу націонал-соціалістичної революції». До передісторії та причин війни звернемося нижче.

З 1936-го по 1939-й точилася кривава громадянська війна в Іспанії, що стала полігоном, на якому Німеччина, Італія та Радянський Союз «обкатували» новітні види озброєнь, стратегію й тактику бойових дій. У 1935—1936 роках фашистська Італія розпочинає свою гру на світовій арені — дуче Муссоліні окуповує Ефіопію. Німеччина ж у березні 1938 року без бою анексує (прикриваючись терміном «аншлюс» — приєднання) Австрію. Рівно рік по тому Італія окуповує Албанію і вплутується в невдалу для неї війну з Грецією. Лондон і Париж намагаються робити хорошу міну при поганій грі, постійно говорять про «мирне вирішення конфліктів», але фактично потурають агресорам. США, що приклали руку до відновлення могутності Німеччини й вклали чималі кошти в її промисловість, поступово стають диригентом у оркестрі під назвою «світова політика». Але джина вже випущено з пляшки.

У вересні 1938 року настає черга Чехо-Словаччини. Нацисти після прямого зрадництва Праги «західними демократіями» в Мюнхені анексують німецькомовну Судетську область (досить довільна «нарізка» етнічних кордонів після Версаля стала бомбою вповільненої дії). Наступного року колись потужну індустріальну країну (1937 року лідера в Європі за рівнем життя), у військовому відношенні бажаного союзника тих же Великобританії та Франції, чекала сумна доля — здатися без найменшого опору. Словаччина стала «незалежною», Закарпаття окуповує хортистська Угорщина. Друга Річ Посполита при поділі Чехо-Словаччини негайно ж поживилася Заольшям (Цешинською областю). Вінстон Черчілль, ще знаходячись у опозиції до прем’єра-«миротворця» Невілла Чемберлена, зазначив: «Під дулом пістолета зажадали один фунт стерлінгів. Коли його дали, під дулом пістолета зажадали вже два фунти стерлінгів. Зрештою диктатор погодився взяти 1 фунт стерлінгів 17 шилінгів 6 пенсів, а інше — обіцянками доброзичливості на майбутнє... Ми зазнали поразки без війни».

Механізм знищення Версальської системи було запущено, і він продовжував діяти вже безупинно. Мала Антанта у Східній Європі як противага приниженій Німеччині та санітарний кордон перед межами Радянського Союзу виявляється лише блефом геополітиків. Група держав, союзних переможцям у Першій світовій, поступово залишається один на один із двома тоталітарними режимами. У гонці на випередження Сталін і Гітлер від вересня 1939 року до червня 1941-го «проковтнули» низку незалежних держав. Серед жертв двох диктаторів — Естонія, Латвія, Литва, Польща (у союзі, освяченому злочинним пактом Молотова—Ріббентропа), Югославія, Греція, Данія, Норвегія, Люксембург, Голландія, Бельгія, Франція. Утім назвати жертвою екс-переможця у Першій світовій Францію важко. На відміну від поляків, які понад місяць героїчно чинили опір нацистам і так і не визнали свою поразку, французи підписали ганебну капітуляцію на державному рівні в знаменитому з 1918 року вагончику в Комп’єні. У вересні 1939 року з початком Польської кампанії французи й англійці на Західному фронті мали 110 дивізій проти 23 німецьких. Зобов’язання перед Варшавою так і не було виконано, незважаючи на оголошення Німеччині війни. «Дивна війна» стала ганебним провісником майбутньої приголомшливої поразки союзників у травні-червні 1940 року.

Повернімося до причин Другої світової. Німеччина зазнала принизливої поразки в Першій світовій війні та величезних територіальних втрат: Франція повернула Ельзас і Лотарингію, окупувала Саар і демілітаризувала промисловий Рур; на Сході до Польщі було приєднано частину Сілезії та Померанії, а Данциг став «вільним містом». «Польський коридор» відокремив від Німеччини Східну Пруссію. Було втрачено колонії в Африці та Тихоокеанському регіоні. Непосильні репарації — виплати переможцям — становили 20 млрд. золотих марок. Антанта дозволила утримувати стотисячну армію — рейхсвер; 1933 року Гітлер мав у своєму розпорядженні лише десять дивізій (для порівняння: апріорі ворожі Берліну Варшава й Прага мали по 35—38 добре озброєних кадрових дивізій). У ситуації національного приниження Гітлерові та його партії вдалося раціоналізувати психологію мас. Пригнобленим і ображеним німцям була близька за своєю сутністю революційна доктрина, риторика якої дуже нагадувала більшовицьку. А Захід, який тиснув Веймарську республіку репараціями, сприяв посиленню крайніх політичних течій. До кінця 20-х років дві антагоністичні сили — нацисти й комуністи — виявилися «найбільш боєздатними» партіями у країні, що перебувала в стані перманентної політичної та економічної кризи. Наці взяли гору, створивши однопартійну диктатуру; ворогами німців було оголошено євреїв, комуністів, соціал-демократів… Вінстон Черчілль дуже тонко відзначив, що ідеали, нав’язані ліберальними країнами Заходу переможеній Німеччині, не витримали зіткнення з реальністю: «Вони (німці. — С. М.) були позбавлені тягаря обов’язкової військової повинності та необхідності нести витрати, пов’язані з озброєнням. Нарешті, незважаючи на те, що вони не мали у своєму розпорядженні кредиту, їм нав’язали величезні американські позики. У Веймарі було проголошено демократичну конституцію, яка відповідала всім новітнім досягненням у цій галузі. Після вигнання імператорів обрано було нікчем. Під цим тонким покровом вирували пристрасті могутньої, переможеної, але в основному цілісної німецької нації».

Захід, насамперед США та Великобританія, також доклав чималих зусиль, щоб спрямувати енергію націонал-соціалістів на Схід. У своїй книжці «Друга світова війна» Базіл Ліддел Гарт писав: «В англійських урядових колах висувалося чимало пропозицій щодо того, щоб дозволити Німеччині здійснити експансію у східному напрямку й у такий спосіб відвести небезпеку від Заходу. Ці кола доброзичливо ставилися до прагнення Гітлера здобути життєвий простір і давали йому зрозуміти це. Однак вони не спромоглися подумати про те, як, якщо не погрозою, застосувати переважаючу силу, можна змусити скоритися володарів цього простору». Сильна Німеччина (звісно ж, у певних межах) була потрібна й США. У боротьбі за світове панування Вашингтон аж до початку Другої світової війни вважав своїми головними суперниками Лондон і Париж, які володіли величезними колоніями та контролювали більшість ринків. Радник Рузвельта Тагуелл у біографії, присвяченій патрону, писав: «1939 року уряд не міг домогтися ніяких успіхів. Попереду лежало відкрите море до того дня, коли в Польщу увірвався Гітлер. Туман міг розвіяти лише могутній вітер війни. Будь-які інші заходи, що були під владою Рузвельта, не дали б жодних результатів». США були готові підтримати Польщу, але за однієї важливої умови — вступу у війну на заході Франції та Великобританії.

Звернімо увагу, що вже в умовах перших місяців Другої світової, коли Париж і Лондон усе ще ведуть «дивну війну», держсекретар США Уоллес буквально закликає європейців уплутатися в бійку з Гітлером. Роздерта Європа — ось мрії чиновників Білого дому: «кінцева перемога може бути забезпечена лише тривалою й запеклою війною, що приведе Європу до повної економічної й соціальної катастрофи».

У геополітичному театрі абсурду кожен актор грав свою роль. Україна (Галичина та Волинь) уже з перших годин Другої світової стала розмінною монетою в цій кривавій драмі. Про «визвольний похід Червоної армії в Західну Україну та Білорусію», про так званий Золотий вересень 1939 року читайте в одному з найближчих номерів «Дзеркала тижня».