Друг для героя

Собака може бути не просто другом, а й лікарем і помічником.

В усьому світі каністерапія (лікування з допомогою собак) стає дедалі популярнішим методом лікування. Недавно в Україні стартував спільний українсько-канадський проект "Друг героя" (Hero's Companion). Його ініціатори - організація "Ангели-охоронителі України" (Guardian Angels Ukraine) та Ліга українок Канади. Українські партнери проекту - "Союз самаритян-кінологів України" (на їхній тренувальній базі під Києвом відбуваються заняття учасників) і Києво-Могилянська академія (психологічний супровід).

Фінансування повністю взяла на себе канадська діаспора. Керівник проекту, волонтер із Канади Калина Кардаш, розповідає, що ідея в неї зародилася після перегляду художнього фільму про хлопця, котрий отримав серйозне каліцтво внаслідок аварії: "Його собака, золотистий ретривер, допоміг у реабілітації. І я подумала, що ми теж можемо використовувати собак для організації реабілітації поранених в Україні. Вони дуже потребують фізичної реабілітації (і це роблять лікарі), але ще більше - реабілітації психологічної. Я - журналістка, стежу за подіями на Сході Україні. Побачила багато фотознімків, на яких українські бійці - з собаками. Хлопці підбирають щенят, піклуються про них. І очевидно, що між людиною й твариною зав'язуються надзвичайно теплі дружні стосунки.

Для реалізації проекту ми запросили чотирьох тренерів із Канади. Це досить досвідчені фахівці - ветерани спецназу й військової поліції, головний кінолог канадської поліції та працівник служби швидкого реагування, а також засновник організації, яка готує службових собак для ветеранів".

"Пропозицію канадців ми прийняли відразу ж, - каже керівник "Союзу самаритян-кінологів України" Анатолій Трубчанінов. - У цій темі ми вже давно. Наші інструктори виїжджали з собаками в модульне містечко для переселенців під Дніпропетровськом, у лікарні до дітей з ДЦП, до аутистів. А проект об'єднав наші зусилля і переспрямував у русло допомоги бійцям. До нас приєдналися психологи з Могилянки: вони займаються і психологічною підтримкою, і систематизацією даних".

Проект "Друг героя" передбачає роботу в кількох напрямах. По-перше, це підготовка спеціально тренованих собак та інструкторів-кінологів.

Службові собаки, які допомагають у реабілітації, бувають двох видів - провідники і терапевти.

Собака-терапевт - це, фактично, плюшева іграшка. Добрий, ласкавий, ніжний. З ним легко налагодити контакт. Роль терапевта найчастіше дістається лабрадорам та дворнягам. Для участі в проекті деяких собак узяли з притулку, оскільки вони контактні й добре навчаються.

Впізнати собак-терапевтів досить просто: на шию їм пов'язують яскраво-жовті галстучки з написом "Друг героя". "Якщо ви побачите на вулиці собаку з таким галстучком, знайте - його можна пригортати, гладити, він абсолютно неагресивний. Ці собаки виконують терапевтичні функції з реабілітації людей", - пояснює кінолог Надія Горянська.

Її колега Ольга Ісаєва підкреслює: "З таким собакою можна ходити в магазин, ресторан, будь-яке громадське місце. Але ми не дозволяємо собакам-терапевтам облизувати оточуючих. Не кожна ж людина цього хоче. Щоб наші вихованці теж відчули себе любимими, відчули нашу вдячність, а також звикли до дотиків, після "роботи" робимо їм масаж".

У собак-провідників зовсім інше завдання. "Службовий собака готується під конкретну людину, проводить із нею все своє життя, - пояснює кінолог Ганна Жмака. - Якщо людина боїться виходити на вулицю через психологічну травму або в неї якісь страхи, то з собакою їй буде спокійніше".

"Собак спеціально навчають реагувати на реакції людини, - продовжує інструктор-кінолог Лариса Борисенко. - Якщо в неї нічні кошмари, підвищується тиск, починається посилене потовиділення, спеціально навчена собака виводить людину з цього стану: облизує її, торкається лапою, будить, увімкне світло".

На собаках-провідниках одягнені розпізнавальні шлейки з написом: "Службовий пес. У тренуванні не торкатися". З такими собаками гратися не можна. Бо вони перебувають на службі 24 години на добу і, відволікшись, можуть пропустити ситуацію, коли хазяїну необхідна термінова допомога.

Собаки-провідники корисні не тільки для реабілітації поранених. У проекті "Друг героя" також готують тварин, які вміють розпізнавати вибухові речовини: обшукувати вантажі, дверні отвори, приміщення. Такі собаки можуть знаходити навіть добре замасковані розтяжки та міни.

На території тренувальної бази живе солдат зі своїм собакою. Сюди він потрапив прямо з передової. Якомога швидше канадські інструктори мають допомогти юнаку вдосконалити підготовку чотирилапого "сапера".

Підготовка собаки-провідника забирає від року до трьох. У Канаді така програма працює вже майже 30 років. Собак-терапевтів готують набагато швидше. Але отримати це звання може далеко не кожен чотирилапий улюбленець. Після ретельних тренувань у результаті першого етапу проекту тільки три з 20 собак змогли пройти сертифікацію й отримали жовтий галстучок "Друг героя".

Другий напрям проекту - психологічна реабілітація бійців АТО.

"Людям хочеться комунікувати, і з допомогою собаки це робити набагато легше, ніж із допомогою людини, - пояснює Лариса Борисенко. - Ми приїжджаємо в госпіталь і помічаємо: людина, котра ні з ким не розмовляла, починає всміхатися на появу собаки. Обіймає, гладить його".

На території тренувального центру живе боєць Діма. Він родом із Донецька. Коли на Сході України почалися воєнні дії, пішов добровольцем у "Правий сектор". Був поранений, два місяці провів у полоні. Пережив катування. Тепер Діма веде іншу боротьбу - за повернення до повноцінного життя. Хлопець проходив реабілітацію у спеціалізованому центрі на території Видубицького монастиря. У проект "Друг героя" потрапив за порадою психологів.

Спочатку не був упевнений, що хоче брати участь у програмі. Але минуло зовсім небагато часу, і Діма втягнувся в роботу. Став допомагати тренувати собак із притулку. Особливо прив'язався до дворняги на кличку Мокка. Цей собака відрізнявся від інших тим, що дозволяв себе гладити тільки жінкам. Чоловіків боявся панічно. Інструктори припускають, що в минулому його били чоловіки. Але завдяки терпінню та підтримці Діми Мокка подолав свій страх. Хлопець одного разу сказав: "Ми обидва - і він, і я - потребуємо реабілітації".

Канадці приготували Дімі подарунок - натреновану собаку-провідника. Уже відомо, що це буде золотистий ретривер. У жовтні наш воїн поїде на місяць до Канади, щоб інструктори допомогли йому й собаці навчитися розуміти і відчувати одне одного.

Поки що проект тільки набирає обертів. Спочатку охочих узяти в ньому участь шукали з допомогою Інтернету. Анатолій Трубчанінов розповідає, що на першу ж публікацію відгукнулося чоловік 10. Але потім, із різних причин, відмовилися від участі в проекті. "Перш ніж людина зважиться на такий крок, потрібно, щоб із нею попрацювали психологи, - каже Анатолій. - Через отримані фізичні травми такі люди закриті, як черепашки. Особливо ті, хто втратив руки-ноги, одержав серйозні травми. Ось, наприклад, хлопець із "Правого сектору" з Дніпропетровська був готовий брати участь у проекті. І раптом в останній момент у нього сплеск агресії: не підходьте, не пропонуйте!.. Одного чоловіка ми зустрічали на залізничній станції тричі. "Я через дві години буду", - каже. Їдемо зустрічати - не приїжджає. Телефонує: "Буду ще через дві години". Потім: "Почекайте до ранку". Так і не зважився. Тепер, за рекомендацією лікаря, ми працюємо разом із психологами".

Учасники проекту - часті гості в госпіталі. Просто приходять разом із собаками й показують виставу. Заодно і своїми ідеями діляться, роздають рекламки з контактами.

Лариса Борисенко розповідає, як це починалося: "У перший день було не дуже багато глядачів. Переважно ті, хто випадково проходив повз галявину, на якій ми виступали з собаками. Ми попередили, що приїдемо й завтра. Наступного дня було стільки гостей, що волонтери дивувалися: навіть на концерти зірок естради тут збирається менше глядачів. Після концерту бійці розпитували: як, коли до вас прийти, щоб домовитися про собаку".

В одну з таких поїздок у госпіталь ми вирушили разом з інструкторами, щоб побачити, як же відбувається спілкування з собаками. Цього разу для візиту була особлива причина - герой. Внаслідок поранення Василь втратив ногу та пальці рук. Для молодого хлопця - це трагедія. Як і для його мами, що мріяла няньчити внуків, а тепер вимушена думати, як повернути сина до життя. І не тільки фізично. Мовчанням і порожнім нерухомим поглядом - такою непроникною стіною відгородився від усіх молодий хлопець.

На галявині між корпусами ми вивантажуємося великим десантом: канадці-інструктори, кінологи з собаками. Вирішено, що до Василя в палату піде тільки один чотирилапий лікар - лабрадор Гера. Його хазяїн і інструктор Володимир сам недавно з АТО, йому буде легше налагодити контакт із пораненим. Супроводжувати Геру з хазяїном буде канадець Марк.

У маленькій палаті вільних місць немає. На ліжку біля вікна сидить Вася. Побачивши гостей, зразу опускає голову й дивиться в підлогу. Гера, ніби відчувши, кому він зараз найпотрібніший, тут-таки підбігає до його ліжка і лягає біля ніг. Володимир розповідає про проект. Сусіди Васі по палаті зацікавлено слухають, запитують. Хлопець же у бік гостей навіть не дивиться. Та ось заворушився пес Гера. Доки хазяїн зайнятий розмовою, став ластитися до Василя - облизав руку, ногу, притулився до нього головою, ніби прохаючи: ну зверни ж на мене увагу. І, непомітно для інших, він став реагувати на собаку. Спочатку пальцями єдиної ноги спробував його погладити. Потім усміхнувся. А далі вже зацікавлено слухав гостей, поглядаючи то на них, то на Геру.

"Я розумію, як це важко. Знаю, що інколи складається враження, що ти нікому не потрібен, що тебе всі зрадили. Але собака відданий людині завжди. Я не знаю, як би я впорався зі своїми проблемами, якби не мій собака, - розповідає мешканцям палати Володимир. - Ось зі мною до вас прийшов канадець Марк. Він - ветеран спецназу. Чотири рази воював у гарячих точках. Був поранений. Йому теж допоміг собака-друг".

Почувши, що йдеться про нього, Марк життєрадісно всміхається. Високий, широкоплечий, у бейсбольній кепці, шортах і футболці, поверх яких накинутий стерильний халат, він випромінює впевненість та оптимізм. "Я розумію ваших хлопців, сам служив у Боснії, Косово та Афганістані", - каже він Володимиру вже за дверми палати. "Цим хлопцям набагато складніше, адже все це відбувається в них удома", - відповідає Володимир. Марк із розумінням киває головою...

У коридорі до них підходять мами, які впродовж місяців фактично живуть у шпиталі. В їхні очі важко дивитися - стільки в них болю. Дякують за те, що волонтери піклуються про їхніх дітей. Беруть рекламки з контактами. Одна мама просить поради: син був в АТО з собакою, а під час евакуації до госпіталю втратив його. Тепер тужить. Чи допоможе йому участь у цьому проекті? Інструктори радять мамі просто "забути" на столі в палаті рекламний проспект проекту "Друг героя". А там видно буде - зацікавиться чи ні. "Нікого примушувати не можна, ми ж не секта, - каже Володимир. - Якщо хто зацікавився - телефонуйте, вам завжди будуть ради".

Виходимо у двір, а там - повний аншлаг. Навколо інструкторів і собак-терапевтів зібралося багато людей. Хтось спостерігає здалеку, хтось підходить, гладить собак, грається з ними. Мимо на каталці провозять лежачого пораненого. Він просить санітарів зупинитися. Простягає руку, щоб теж погладити собаку.

Герой програми й улюбленець публіки - маленький чорний лабрадор Чіф. Заплигує на руки, облизує нових знайомих і радо позує фотографам.

Неймовірно всіх веселить дворняга Тортик. Маленький, вушка китичками, він устигає скрізь. Жоден перехожий не залишився без його уваги. Коли повз Тортика проходив невеликий стрій військових, шустра мордочка щеняти встигала з немислимою швидкістю повертатися вслід за чоботом кожного, хто проходив мимо.

Коли Тортик починає хуліганити, інструктор називає його Торт. На думку тренера, це звучить суворо. Але Тортику, схоже, подобаються всі його імена. "А чому ви назвали його так незвичайно?" - запитую кінолога. "А ви погляньте на його мордочку. Ну в кого повернеться язик назвати його Рексом? Крім того, Тортик, як і солодощі, приносить радість та задоволення".

Іноді до собак поспішають давні знайомі з числа пацієнтів госпіталю: "Як же я за тобою скучив! Ти мене пам'ятаєш? Привіт!".

А до канадських волонтерів підходить дідусь - прийшов провідати когось: "Спасибі вам, рідні! Спасибі за те, що робите для України, що не забуваєте нас!".

Першу місію проекту завершено. Наступна - через кілька місяців. Проект розрахований на три-п'ять років, кажуть канадці. Доти, доки українські учасники проекту не почнуть самостійно готувати тренерів і собак.