«Дорослі студенти»: розкіш чи нагальна потреба?

Поділитися
В Україну прийшла мода на «освіту для тат і мам» — віднині вузи штурмують не тільки вчорашні школярі, а й.....

В Україну прийшла мода на «освіту для тат і мам» — віднині вузи штурмують не тільки вчорашні школярі, а й... їхні батьки!

За оцінками експертів, кількість охочих здобути другу вищу освіту щорічно зростає на 20—30%, а найбільш затребуваними спеціальностями другої вищої визнано фінанси (38%), психологію (26%) і менеджмент (24%). Іноземні мови, дизайн, юриспруденція та реклама надійно залишаються в десятку лідерів.

Цікаво, що понад 55% «дорослих студентів» не вдосконалюють, а радикально змінюють свій попередній фах. Та й як тут не перекваліфікуватися — на ринку праці мало не щодня з’являється кілька нових спеціальностей: інтернет-архіваріус, фахівець із комерційної логістики, копірайтер...

Здобути другу вищу, на думку викладачів, прагнуть 60—70% високооплачуваних українців — це фінансисти, маркетологи й управлінці, котрим треба підтвердити свою кваліфікацію відповідним дипломом, щоб робити кар’єру. Частина «дорослих студентів» із незатребуваною вищою освітою хочуть змінити сферу діяльності на більш високооплачувану. Це переважно лікарі, військові та інженери.

Є серед вступників і такі, хто отримав свої перші «палітурки» в «непрестижному» вузі й тепер хоче справити враження на роботодавців завидним дипломом. Так чи інакше, але бум на освіту для дорослих приносить українським вузам чималі дивіденди, адже найчастіше вона — платна. Водночас, на думку багатьох фахівців, ця мода серйозно шкодить якості та престижу української вищої школи.

Не хочеться засмучувати тат і мам, котрі тягнуться до знань, але отримати другу вищу освіту з нинішнього року, можливо, стане набагато проблематичніше...

Термін «друга вища» ввійшов у побут давно, з часів колишнього СРСР, коли наявність двох чи кількох дипломів на душу одного «інтелігента» була дивовижею. Зазвичай тоді здобували другу вищу не заради кар’єри чи високооплачуваної посади, а з «любові до мистецтва» — ставки лікаря, педагога чи працівника культури були тоді практично однакові...

Частина контингенту охочих навчатися у зрілому віці не змінилася й досі: це просто допитливі подвижники, люди, в яких не склалося сімейне життя, або ті, в кого підросли діти й з’явилася можливість для самореалізації.

Сформувався якийсь стереотип, що виділяє другу вищу освіту в якесь особливе, виняткове явище. І хоч реалії нашого життя дуже змінилися, стереотип продовжує жити як міф про якусь особливу освіту для літніх працюючих людей, котрі обтяжені сім’єю й потребують поблажок...

— Поняття «друга вища освіта» в нинішніх умовах втрачає той смисл, який у нього вкладався раніше, це всього лише побутова назва, — коментує директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки Ярослав Болюбаш. — У проекті закону про вищу освіту ми навіть вилучили поняття «перепідготовка», оскільки вона може здійснюватися впродовж одного-двох місяців, як курси із засвоєння нових технологій, техніки чи нового змісту. Друга вища освіта — це здобуття нової повноцінної освіти на базі певного рівня. Так робиться в усьому світі.

Нині вищу освіту можна отримати на базі 9 й 11 класів, технікуму, бакалавра, спеціаліста або магістра. Це і є сфера, яка повинна швидко розвиватися.

Післядипломна освіта як складова вищої школи набуває великої популярності. Вона не особливо відрізняється від другої вищої радянських часів. Просто в радянський час було введено різні дипломи, які діють і досі. А дипломи мають бути однакові.

Яка різниця, отримав студент вищу освіту на базі 11 класів чи бакалавра (хай і з іншої спеціальності)? Вона має бути повноцінною. Другорядною освіта просто не може бути!

Тепер у нас цей процес відбуватиметься, як за кордоном. Ми вже давно до цього готові, але застарілі комплекси досі ще даються взнаки...

Парта... за робочим столом!

Не таємниця, що перший диплом учорашній школяр часто отримує під впливом батьків. У сімнадцять років важко розібратися в самому собі — до чого ти прагнеш, які знання хочеш здобути? Над другою вищою зазвичай замислюються всерйоз, і, перш ніж подати документи у приймальну комісію, старанно зважують усі «за» та «проти». Багато хто намагається відвідати спеціалізовані виставки на зразок «Освіта для дорослих», «Ринок нових професій» тощо. Це допомагає розібратися в освітніх програмах та нових напрямах.

Ну, а якщо ви вирішили кардинально змінити свою професію на популярнішу, варто звернутися в профконсультацію до фахівців: цілком імовірно, що уподобана професія комусь категорично не підходить!

Дуже часто престижний, із погляду обивателів, фах давно перенаситив ринок праці, й ви викинете на вітер чималі кошти і роки навчання. Наприклад, більшість українців досі вважають завидними професії економіста й правника, хоча, за прогнозами фахівців, найближчими роками будуть затребувані інженери, програмісти, фармацевти, фахівці у галузі продажів, транспорту й логістики...

Обираючи новий фах, не завадить поцікавитися, скільки коштів доведеться потратити, щоб його опанувати.

— Відповідно до закону України про освіту, друга вища освіта — платна, — пояснює юрист Лариса Кушнір, — тому деякі дорослі студенти намагаються використовувати напівлегальний метод отримання безплатної другої освіти — простіше кажучи, ховають свій перший диплом. Не слід забувати, що під час вступу до вузу в абітурієнтів вимагають не копію атестату, а оригінал. Крім того, вам доведеться складати всі іспити нарівні з учорашніми випускниками й навчатися не менше чотирьох—шести років, що абсолютно не входить у плани більшості охочих здобути другу вищу освіту.

Краще не приховувати свій диплом — тоді ви витратите на навчання два—чотири роки, крім того, деякі навчальні заклади надають дорослим студентам пільги та знижки, наприклад власникам «червоних» дипломів і відмінникам. Це може бути знижка для чорнобильців, військовослужбовців та інших категорій громадян...

І все-таки, скільки коштує нині друга вища?

У більшості українських вузів вона коштуватиме в межах 5 тис. у.о. Приблизно стільки коштує курс навчання в КПІ — від 5 тис. до 8 тис. у.о. У Національному авіаційному університеті доведеться заплатити за навчання близько 3 тис. у.о.

У Київському національному університеті ім. Т. Шевченка вартість навчання залежить від спеціальності: від 5 тис. — до 24 тис. грн. на рік. У Києво-Могилянській академії вступники мусять бути готовими заплатити від 10 тис. до 19 тис. за рік навчання...

Якщо ви не обіймаєте високооплачуваної посади й не підпадаєте під категорію тих, хто отримує другу вищу для кар’єри, слід замислитися: чи по кишені вам таке задоволення? Адже здебільшого на утриманні «дорослих студентів» є діти й літні батьки...

Природно, можна взяти гроші у кредит: працюючим студентам їх охоче позичать у банку. Крім того, є кілька способів безплатно отримати другу освіту, один із яких останнім часом став надзвичайно популярним у багатьох країнах, — це корпоративне навчання. Зрозуміло, він — для тих, хто працює у приватних фірмах та компаніях.

Незаперечна зручність такого удосконалення освіти полягає в тому, що воно відбувається без відриву від роботи — не треба нікуди ходити чи їздити. Ще одна перевага корпоративного навчання — в опануванні вузького фаху, без набору непотрібних додаткових дисциплін, а також збереження за собою в період навчання робочого місця.

При цьому є й вагомий мінус: неможливість отримати по завершенні навчання диплом державного зразка або диплом незалежної школи, оскільки роботодавці бояться, що, здобувши відмінну кваліфікацію, працівник залишить фірму.

У сусідній Росії, де корпоративне навчання стало модним, 30% фірм і компаній уже мають свої освітні установи, з них 11% відкрили навчальні центри, 15 — курси перепідготовки, 2 — власні ПТУ, коледжі або технікуми й 2% — корпоративні вузи.

При цьому піклуються про кваліфікацію своїх працівників у Росії найчастіше у великих іноземних компаніях або в компаніях, котрі працюють за їх зразком. А від роботодавців, які не підвищують рівня свого персоналу, честолюбні працівники просто втікають...

В Україні, на жаль, система корпоративних університетів поки що перебуває на початковому рівні. Основна причина її нерозвиненості — брак великих компаній, готових виділити у своїй структурі кошти і окремі підрозділи для навчання персоналу. Багато українських фірм підміняють поняття корпоративного університету тренінгами, семінарами або лекціями, які, природно, не можуть замінити повноцінної освіти...

Ще раз про проблеми «заочного харчування»...

Отже, ви вже визначилися з вибором нового фаху й запаслися необхідною сумою для оплати навчання? Тоді — вперед, бадьоро вливайтеся в ряди солідних абітурієнтів, які штурмують приймальні комісії другої вищої!

На відміну від учорашніх школярів, «дорослих студентів» хвилюють не прохідний бал чи співбесіда, а проблема: яка форма навчання буде найбільш вдалою? Адже розриватися доведеться між сім’єю, роботою та отриманням освіти...

Здобути другу вищу можна заочно, навчаючись на стаціонарі або (що трапляється аж ніяк не скрізь) на очно-заочній формі навчання.

Загальний термін здобування другої вищої освіти значно менший, ніж першої, в середньому два-три роки, причому не за рахунок скорочення програми, а завдяки перезалікам низки дисциплін, насамперед загальноосвітніх.

Перше, над чим слід подумати, — чи сподобаються вашому начальникові тривалі відлучки підлеглого. Адже при заочній формі навчання вони неминучі...

— Стаття 216 України гласить, що громадяни, які здобувають другу (наступну) освіту, мають право на щорічну додаткову відпустку, — коментує Лариса Кушнір. — Але навчання має проводитися у вузах, що мають відділення післядипломної освіти або в самих цих відділеннях. Величина оплачуваної відпустки визначається так само, як і для працюючих студентів старших курсів, котрі здобувають першу вищу освіту. Якщо студент навчається на вечірньому відділенні, оплачувана відпустка становить 20 днів для навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації і 30 днів — для третього й четвертого рівнів акредитації. Для заочників, незалежно від рівня акредитації, тривалість відпустки — 40 днів.

Для складання держіспитів оплачувана відпустка може надаватися на період до 30 днів, а для написання й захисту дипломної роботи студентам навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації — на два місяці, третього й четвертого — на період до чотирьох місяців. Таким чином, законодавство України передбачає оплату сесій тим, хто здобуває другу вищу освіту...

Останнім часом в Україні, за аналогією з іншими країнами, з’явився новий цікавий термін — «групи вихідного дня».

Хоч його популярність і зростає, цей різновид навчання поки що вдивовижу, але він дуже перспективний і затребуваний. Цікаво, що офіційно такої форми навчання немає, вона є різновидом заочного навчання, а вже як його організувати — кожен вуз вирішує по-своєму, не порушуючи, втім, жодних законів. Адаптуючись до потреб студентів, деякі вузи переносять заняття на вихідні.

Звісно, контингентом таких груп є не вчорашні школярі, а 28—35-річні. Для декого навчання у вихідні — єдиний вихід, оскільки робота й сім’я не дають можливості відвідувати вечірні лекції.

Група вихідного дня має одну незаперечну перевагу — не треба брати відгули, відпустки за власний рахунок чи просити роботодавця відпустити в навчальну відпустку, оскільки закон — законом, а відсутність співробітника нікому не додає радості.

У групах вихідного дня за кордоном практикують так звані поточні сесії, коли студенти складають іспит або залік відразу по закінченні курсу лекцій. Для студентів, обтяжених безліччю інших обов’язків, це незаперечна перевага, — предмет не встигає вивітритися з пам’яті й не нашаровується на іншу дисципліну. Українці про це поки що можуть тільки мріяти!

Природно, записавшись у групу вихідного дня, татусі й мами мають забути про недільні екскурсії на природу та прийом гостей. Але, як мовиться, важко в навчанні — легко...

Однак з нинішнього року заочне навчання може для когось виявитися нездійсненною мрією.

— У 1995 році на заочні відділення вузів третього та четвертого рівнів акредитації зарахували 52,6 тисячі студентів, — коментує Ярослав Болюбаш, — а 2006 року — 200 тисяч студентів, тобто вчетверо більше. Невже в українців настільки виріс потяг до знань? Хочу нагадати, що заочна форма навчання з’явилася в Україні ще 1927 року. У радянські часи треба було пропрацювати не менше трьох років, щоб мати можливість вступити на заочне, причому саме за своєю спеціальністю.

Нині цей контингент неминуче зменшуватиметься — щоб навчатися у вищій школі, треба бути відповідно підготовленим. Заочники вступатимуть у вузи, як і решта, за результатами тестування. Є нарікання з боку вищих навчальних закладів і абітурієнтів у зв’язку з останніми проблемами вступу заочників у вузи. Адже труднощі неминуче викличуть проблеми додаткового фінансування. Проте, на мій погляд, ця проблема не така важлива, порівняно з питанням авторитету української вищої школи — як усередині країни, так і за кордоном...

Отож якщо ви не встигли здобути другу вищу, навчаючись заочно, покваптеся, можливо, ще встигнете стрибнути у вагон поїзда, що рушив...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі