Допомогти ближньому. Досвід наставництва у Донбасі

В Україні майже 770 закладів інтернатного типу, в яких виховується понад 100 тисяч дітей. Більшість не мають шансів бути всиновленими.

Фахівці зазначають, що в цьому відношенні "критичним" є вік від 12 років і старші. Таким дітям доведеться дорослішати в інтернаті, а після 18 років, за порогом закладу, вони опиняться сам на сам з незвіданим життям.

У вересні було внесено зміни до Закону "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування". Тепер на законодавчому рівні закріплено таку форму роботи з дітьми, як наставництво. "Наставництво - добровільна безоплатна діяльність наставника з надання дитині, яка проживає в закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування… індивідуальної підтримки та допомоги, насамперед у підготовці до самостійного життя", - пояснюється в документі.

У світовій практиці термін "наставництво" відомий давно. Наприклад, у США система працює з 1904 року. В Україні пілотний проект було запущено 2009 року. Організація "Одна надія" вивчила американський досвід і адаптує його в українських реаліях. Роботу було розпочато з Києва та області. Нині наставництво реалізується практично в усіх регіонах. Наприклад, цієї весни Фонд Ріната Ахметова розпочав таку програму в Донецькій області, на базі двох інтернатних закладів - у Маріуполі й Святогірську. "Вже підібрано 159 наставників, 72 з них пройшли навчання. У підборі в нас немає обмежень за географічною ознакою: є жителі Львова, Києва, Запоріжжя, Дніпра, Харкова та ін. Якщо говорити про Донецьку область, то це - Маріуполь, Святогірськ, Дружківка, Краматорськ, Бахмут, Добропілля. Паралельно ведеться робота з дітьми, вже підтвердила бажання на участь 81 дитина", - розповіла керівник програми "Сирітству - ні!" Фонду Ріната Ахметова Євгенія Рзаєва.

Якщо коротко, то процес роботи з наставниками має такий вигляд. "Охочі надсилають свої анкети. Ми їх розглядаємо, зв'язуємося по телефону, дізнаємося про сімейний стан, досвід роботи з дітьми, наскільки завантажена людина у повсякденному житті, - щоб зрозуміти, скільки часу вона зможе приділяти дитині, - пояснює координатор проекту "Наставництво" у Святогірську Катерина Степаніна. - Потім формуємо групи, виїжджаємо до них: проводимо презентацію проекту, відповідаємо на запитання. Третій етап - психологічне консультування, під час якого фахівці оцінюють потенційного наставника. Особливо звертаємо увагу на мотивацію: чому людина вирішила стати наставником, що нею рухає, чого хоче і що може дати дитині. Потім іде серія інтенсивних тренінгів. Тут, крім навчання, спостерігаємо, як людина поводиться в тій чи іншій ситуації".

На кожному етапі відбувається аналіз і відсів наставників - або фахівці бачать, що людині буде важко працювати з дітьми, або, вникаючи глибинно у проект, вона сама розуміє, що не впорається.

"Після того як людина прийняла остаточне рішення брати участь у проекті, ми формуємо щодо неї психологічний висновок і бачимо, у парі з якою дитиною вона буде найбільш ефективна. Потім іде оформлення документів, і потім уже безпосередній початок спілкування з дитиною", - констатує Катерина Степаніна.

Участь у проекті добровільна й безплатна - жодних пільг і оплати. Що ж рухає цими дорослими людьми, в яких є робота, сім'ї і свої турботи? "Мотивація наставників, з одного боку, досить індивідуальна, а з іншого - є загальні тенденції. Це люди, які хочуть бути потрібними. У нашому випадку ця потрібність реалізується через допомогу конкретній дитині", - пояснює Катерина.

Серед мотивів наставники також називали такі:

- свої діти виросли, а потреба ділитися теплом, любов'ю залишилася;

- багато хто до цієї роботи мав потяг іще з дитячих років, наприклад, мріяв бути вчителем, вихователем, але зрештою обрав іншу професію;

- людина раніше стикалася з дітьми, позбавленими батьківського тепла: хтось з ними контактував, хтось просто цікавився цією темою, у когось знайомі мали досвід усиновлення. Тобто лейтмотивом проходило розуміння, що такі діти є і їм потрібна допомога.

"Багато хто з наших наставників на запитання "що вас може потішити?" відповідав - радість ближнього. І ближніми вони сприймають не тільки своїх рідних, а й тих, з ким їх просто звело життя. У зв'язку із цим хочу особливо виділити групу наставників-переселенців. З одного боку, у цих людей досить багато своїх проблем. Але при цьому є гостре бажання допомагати. Ця особливість властива більшості людей, які так чи інакше зіткнулися з війною", - наголосила Катерина Степаніна.

У Святогірську проект працює на базі Центру соціальної реабілітації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, "Смарагдове місто". Тут виховуються 139 дітей від 12 до 17 років. Центр розташований у зоні АТО. Крім того, всі діти, з якими доведеться працювати, - переселенці: з прифронтових міст (наприклад Авдіївки), з непідконтрольних (Амвросіївки, Сніжного, Тореза та ін.). "У цих дітей немає близьких, які б про них подбали. Вони травмовані втратою сім'ї, і на цю травму накладається ситуація війни, переїзд до нового закладу. З рідних у них максимум брат або сестра, які теж живуть в інтернатних закладах. Тому спілкування таких дітей з людьми, що мають досвід сім'ї, обмежене. А діткам-переселенцям особливо важлива допомога наставника-переселенця: у таких пар від початку є об'єднувальна тема. Разом вони зможуть допомогти одне одному", - резюмує координатор проекту "Наставництво" у Святогірську.

Фахівці проекту наголошують, що наставник не замінить дітям батьків, він - не тато і не мама, а старший друг, який допоможе підліткові підготуватися до виходу в доросле життя.

...Ухвалені зміни до закону містять базові положення про наставництво. Для конкретизації цієї форми роботи створено спеціальну робочу групу, перше засідання якої відбулося 19 жовтня. Як зазначила учасник групи Євгенія Рзаєва, до лютого 2017 року окремим положенням Кабміну буде затверджено документ, який детальніше регламентуватиме діяльність наставників.