Домашнє навчання: не програне Ватерлоо

Для більшості батьків освіта дітей — найважливіша справа в житті, і вони готові вкладати у неї всі зусилля й кошти. Спеціалісти з подивом констатують, що таких людей у різних країнах світу день у день більшає. Надзвичайно популярним стає домашнє навчання. За оцінками міністерства освіти США, 1984 року вдома навчалося всього 50 тис. американських дітей. У 1988 року їх побільшало до 300 тисяч, а в 1993-му домашнє навчання стало нормою на всій території США. За офіційними даними, у США 1999 року кількість дітей, які здобувають освіту вдома, зросла до 850 тис., хоча фахівці вважають, що насправді таких дітей може бути 2 млн., оскільки не в усіх штатах потрібно обов’язково оповіщати органи освіти про те, що дитина здобуває освіту вдома. За оцінкою Асоціації захисту домашніх шкіл США (Home School Legal Defense Association), щороку таких учнів стає більше на 15%.

У Росії кількість дітей, які здобувають освіту вдома, почала стрімко зростати з ухваленням закону про домашнє навчання.

В Україні, де діти можуть навчатися з допомогою індивідуальної форми навчання (не плутайте з домашньою), така тенденція теж дуже помітна: 2001/2002 навчального року таких було 22 955 чоловік, а 2004/2005 навчального року стало вже 31 086! Українські педагоги пояснюють таку динаміку зростанням захворюваності дітей, заплющуючи очі на прагнення батьків дати своїй дитині якіснішу освіту й захистити її від неблагополучного соціального середовища...

Ідея навчання вдома — аж ніяк не нова: у Росії здавна існував інститут гувернерів, із допомогою якого заможні люди навчали своїх дітей французької мови та інших «галантних» наук. Із допомогою домашньої освіти юні аристократи здобували ази в різних сферах знання й успішно продовжували навчання за кордоном.

Сучасний російський закон про домашнє навчання багато спеціалістів вважають поверненням до інституту гувернерів.

Учитель Томаса Едісона, згодом — відомого винахідника електричної лампочки, вважав, що хлопчик — недоумкуватий і не здібний до навчання. Матері довелося навчати сина (з роками він став усесвітньо відомим) самотужки вдома.

Два видатних президенти США — Джордж Вашінгтон і Авраам Лінкольн — здобули домашню освіту, що не завадило їм зробити блискучі кар’єри у військовій та юридичній сферах...

1850 року у США було запроваджено обов’язкове навчання, і всі діти певного віку зобов’язані були відвідувати державні школи. Так тривало аж до початку 1980-х років, коли рух прибічників індивідуального навчання зміцнів завдяки діяльності Джона Холта, ім’я якого стало символом домашнього навчання у США.

Після ухвалення нового закону про освіту в 1988 році формальна опіка приватних шкіл у США вже не потрібна: сім’я може самостійно вирішити, де навчатимуться діти — вдома, у приватній чи в державній школі.

Сьогодні у США існують Національна асоціація домашньої освіти й інші громадські організації, створені з ініціативи батьків. Ці організації видають книжки та журнали, дають юридичні і методичні консультації.

В Україні з 1984 року працювало тимчасове «Положення про індивідуальне навчання», а у 2001 році було розроблено «Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах», затверджене указом Міністерства освіти і науки України №732 від 10.09.2002 року.

Талант —
це відхилення
від норми?

Новий закон українські батьки зустріли радісно: ось вона, заповітна вольниця! Однак дітей — талановитих і неординарних — чомусь «прирівняли» до дітей-інвалідів та дітлахів із відхиленням від норми у фізичному і розумовому розвитку.

Якщо порівняти наше «Положення про індивідуальне навчання» із російським законом про домашнє навчання й екстернат, то помітні розбіжності в підході до розуміння проблеми. У Росії цей процес відбувається більш людяно: будь-яка дитина може цілком спокійно не ходити до школи (це вирішують батьки, а не діти).

У нас індивідуальна форма навчання, попри гуманність і необхідність, усе ж таки не вважається повноцінною. Це крайній вихід, прийнятний лише у тому разі, якщо інших варіантів немає.

Звідси й розподіл дітей на ряд категорій:

— Листом Міністерства освіти і науки України 1/9-413 від 10.09.2003 р. дано роз’яснення про організацію навчання школярів в індивідуальній формі, — коментує головний спеціаліст відділу взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та самоврядування департаменту загальної середньої і дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України Людмила Голубенко. — У ньому зазначається, що з допомогою такої форми навчання навчаються діти, яких у класі менше п’яти осіб. Це застережено Законом «Про загальну і середню освіту», адже демографічна ситуація у нас невпинно погіршується, народжуваність знижується, і багато сільських шкіл залишаються без учнів. Крім того, пунктом 1.7. закону визначено ще кілька категорій дітей, які мають право на індивідуальну форму навчання. Це діти, котрі перебувають на тривалому лікуванні в лікувальних закладах (там їм організовує відповідне навчання школа, на території обслуговування якої міститься лікувальний заклад), а також хворобливі, ослаблені учні, яким рекомендується індивідуальне навчання вдома висновками довідки медкомісії, та учні шкіл 1 ступеня, котрі протягом двох років не встигають у навчанні. Індивідуальна форма навчання призначається для дітей із потребами корекції фізичного чи розумового розвитку, батьки яких відмовляються від їх навчання у спеціалізованих школах-інтернатах. Мають на неї право і діти з високим навчальним потенціалом, які прискорено освоюють навчальний курс ...

Таким чином, якщо ваша дитина не вундеркінд, не каліка і не має відхилень у психіці, якщо вона не живе в глухому селі і не є катастрофічно невстигаючою, шансів на індивідуальне навчання у вас немає.

Але й для тих, хто підпадає під перелічені категорії, шлях до заповітного індивідуального навчання аж ніяк не легкий. Окрім заяви батьків, необхідно мати рішення органу управління освітою та підтверджувальні документи. Для кожної категорії дітей вони різні: для хворих і ослаблених необхідна довідка лікувально-консультаційної комісії. Такі діти навчаються вдома. Для дітей із високим навчальним потенціалом потрібне рішення ради школи. Дитина продовжує навчатися у своєму класі, але, крім того, самостійно опановує матеріал за наступний клас і складає іспити достроково — відразу за два роки. Вона не звільняється від другорядних предметів, наприклад уроків праці, і не захищена від негативних впливів соціуму, а додатково перевантажена індивідуальною програмою. Не дивно, що серед відмінників, які індивідуально навчаються, мало малюків — таку непосильну ношу батьки звалюють лише на плечі випускників, які виїжджають за кордон і претендують на медалі...

Сексуальне зомбування й окультизм

У США останніми роками спостерігається втеча учнів зі школи під прикриттям закону, який дозволяє home-schooling — домашнє навчання зі складанням іспитів екстерном. Що ж спонукає американських громадян утікати з класів?

На думку спеціалістів, американська школа не дає знань. У Нью-Йорку був випадок, коли юнак-негр, який закінчив школу, пішов влаштовуватися на роботу і не зміг заповнити анкету, позаяк не вмів писати. Мати подала на школу скаргу в суд, про це писали в газетах.

Багато батьків переконані, що в американських школах здійснюється цілеспрямоване моральне розкладання учнів. Маються на увазі певні «програми статевого виховання». Представникам різних сексуальних орієнтацій дозволяють приходити у школи, вербувати молодь, залишаючи свої телефони. На думку батьків, це цілком свідома широкомасштабна програма.

Наркоманія — ще один бич американської школи. В усіх класах учителі з ранку до вечора не втомлюються говорити про шкоду наркотиків, причому так наполегливо, що це викликає до них посилений інтерес в учнів. До того ж поблизу кожної школи стоїть людина, яка продає наркотики.

Іде наступ на духовність, яку планомірно витісняє окультизм. Повсюди пропагують різні культи, що є замаскованими формами сатанізму.

Останніми роками до цього переліку додалися випадки, коли діти потрапляли в заручники або ставали жертвами терористів.

Прогнозується, що ця тенденція пошириться і на Східну Європу, а наслідки будуть гіршими, ніж в Америці, — там до нових програм звикали років 20, а на нас це впаде, як лавина.

Росіяни захистили своїх громадян законом про домашнє навчання, маленьким українцям, схоже, доведеться скуштувати всіх «принад» західних віянь.

— Усі батьки, які хочуть перевести своїх дітей на сімейну форму навчання (тобто вчити їх удома), наштовхуються на величезний опір із боку шкільних структур, — розповідає Тамара С., мати шестикласника. — Головна вимога у школі — ти повинен бути в класі, навколо цього все й крутиться. Наш малюк здібний, легко схоплює матеріал, але в нього слабке здоров’я. Із жахом згадую, як його примушували бігати роздягненим по снігу на уроках фізкультури. У класі понад 30 чоловік, задушливо, взимку повністю відчинено вікна. Вчителька постійно садила сина під вікно. Бували випадки, коли агресивні підлітки били дитину. Домогтися, щоб син навчався індивідуально, було важко — ганяли по комісіях за довідками. Вчителі ходили додому так-сяк: педагогам це невигідно. Офіційна плата держави за ці години мізерна, хороший спеціаліст натомість займеться репетиторством. Щоб не викликати невдоволення вчителів, доводилося миритися з приписками в журналі домашніх відвідувань і вручати подарунки. Краще б дозволили навчатися дитині самостійно, із платними вчителями...

Домашній опір

Сьогодні в одному окопі — діти, багато яких ідуть у школу як на каторгу, батьки, зацікавлені в тому, щоб їхня дитина здобула пристойну освіту й не відчувала жахливого психологічного пресингу, і держава, незадоволена тим, що створена нею система не впорюється з вирішенням поставлених перед нею завдань.

В іншому окопі — армія чиновників від освіти, які успішно виграють битву.

Що дає індивідуальна форма навчання маленькому українцеві?

Міністерство освіти і науки у своєму положенні заклало норми на одного учня. Для учнів перших—четвертих класів виділяється п’ять годин на тиждень, для п’ятих-дев’ятих класів — вісім годин, для 10—11-х — відповідно, 12 годин.

У тому ж Положенні є пункт 4.3., в якому зазначається, що школа надає платні послуги. Якщо батьки хочуть додатково навчати дитину якихось предметів, вони повинні офіційно звернутися до школи. Оплата залежить від категорії вчителя, його стажу та зарплати. Існує й постанова Кабміну «Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами» №38 від 20.01.1997 р.

Однак цей факт маловідомий більшості батьків. Чи не тому, що офіційна оплата, порівняно з репетиторством, яке оперує доларами, просто сміховинна?

У Росії ситуація інша: батькам потрібно написати заяву на ім’я директора й укласти з адміністрацією школи письмовий договір. Вони можуть одержати у школі на час домашнього навчання безплатні підручники та літературу зі шкільної бібліотеки, методичну допомогу і консультації вчителів. Якщо в договорі буде застережено терміни, програму, участь домашніх учителів, оплату шкільних, — то труднощів не виникне.

Держава сплачує батькам кошти, що дорівнюють витратам на освіту дитини, якби вона продовжувала навчатися в державній чи муніципальній школі. Поки що ці суми невеликі, а процедура їх отримання складна. Зате ви маєте право навчати свою дитину самі або запрошувати як приватних, так і шкільних викладачів. Дитина залишається записаною у конкретну школу, при цьому прав у неї не менше, аніж у інших учнів.

«Домашні» діти в Росії проходять атестацію в загальноосвітній школі і за її результатами, за рішенням педради, переводяться в наступний клас. Підсумкова атестація у формі усних і письмових іспитів обов’язкова для всіх учнів дев’ятих і 11-х (12-х) класів. Склавши іспити, вони одержують документ державного зразка про відповідну освіту, можуть бути нагороджені золотою або срібною медаллю.

Адміністрація школи має право розірвати договір, якщо, навчаючись удома, учень не засвоює програму. У такому разі батькам можуть запропонувати продовжити навчання у школі, перевести у клас компенсуючого навчання або залишити на повторний курс. Але без згоди батьків повернути дитину в загальноосвітню школу не можна.

В Україні практикується навчання екстерном. Воно найближче до російської та американської моделей домашньої освіти. І хоча в законі зазначається, що екстернат є різновидом індивідуального навчання, насправді це самостійне оволодіння навчальним матеріалом.

Передаючи учня в руки батьків, школа втрачає до нього інтерес: екстерн, відповідно до указу Міністерства освіти і науки, має право на консультації всього по 15 хвилин на один предмет і не більше трьох академічних годин. Є й ще один момент «дискримінації» таких дітей: їх ніколи не нагороджують медалями.

Залежать від системи освіти і приватні комерційні школи — вони пов’язані з державою ліцензуванням, без якого не можуть видавати документи державного зразка. І хоча всі педагоги визнають, що навчання вдома максимально розкриває індивідуальні можливості кожної дитини, ставлення до нього залишається насторожено-ворожим.

Учні «домашніх шкіл» набагато випереджають звичайних школярів: у 1998 році відповідне дослідження провів Мерилендський університет у США. Як засвідчили тести з базових предметів, запропоновані 20 тисячам дітей шкільного віку, результати звичайних учнів виявилися істотно нижчими від результатів, продемонстрованих «домашніми дітьми».

Домашнє навчання знайшло своїх послідовників уже в 45 країнах світу.

У Японії випускників недержавних шкіл приймають у Токійський університет.

Опановує домашнє навчання і Швеція, де зараз є дев’ять таких шкіл. У них виникають складнощі з владою, оскільки у Скандинавії дуже серйозно ставляться до рівня соціалізації.

У Латвії здорова дитина може навчатися вдома з першого по четвертий клас. Такі діти записані до списків школи, і наприкінці року школа перевіряє знання й вирішує, чи може дитина переводитися до наступного класу.

А ось у Німеччині навчатися вдома недозволено.

Але в різних країнах батьки не здаються — в домашнього навчання з’являються нові й нові прихильники...