Доблесть не в чинах

Сьогодні я закінчила писати книжку про одноповерхову Америку. Я писала її майже рік відтоді, як почала вести семінари з сучасної гумористичної літератури в Арт-коледжі міста Гріннелла, штат Айова. Я писала книжку і давала собі слово не порівнювати їхній спосіб життя, політику, культуру, освіту з нашим способом життя, політикою, культурою, освітою... Але різниця однаково була і є. Вона вилазила й стирчала з усіх речень, абзаців і розділів, хоч скільки б я знаходила спільного хорошого в нас і в них...

Я повсякчас жила там у стані граничного здивування, оскільки не бачила складних облич. Мені казали: Travel safe, подорожуй безпечно, твоя безпека - це безпека невеликої частини планети. Не підведи!

У місті немає департаменту освіти, а школи вважаються престижними, учителі отримують високий рівень кваліфікації за результатами атестації (вони просто складають тести - і вчителі, і діти). Коледж Гріннелла входить до двадцятки найкращих арт-коледжів США. У місті немає департаменту культури, проте діє немислима кількість арт-центрів, виставкових залів, кілька оркестрів - дитячих, дорослих, симфонічних, духових; музичні студії, оркестр волинкарів і клуб карильоністів, хори, в яких співають продавці й чоботарі, викладачі й лікарі, пекарі і студенти. Кілька драматичних аматорських театрів і один, відомий у штаті, музичний. (Ще треба врахувати, що в місті 10 тисяч жителів, не рахуючи студентів, які приїхали з усього світу.)

Коли я народилася і вже щось розуміла, у нас у країні не було порядку, політики і чиновники брехали про щасливе майбутнє і крали в сьогоденні. У США в ці роки якщо й пускали "кольорових" до шкіл, транспорту чи кафе для білих, то з гучними скандалами.

Сьогодні в нас у країні продовжують брехати й красти, а президент Америки - афроамериканець. Країна за стільки років, складних, не завжди мирних, не перетворила свою державну мову на зброю. Ніхто з офіційних представників влади не несе з трибуни патріотичну банальність, яка набила оскому.

Чому, коли американський президент обідає у в'єтнамській закусочній, це здається природним, хоча й зрозуміло, що демократичність президента додає його службі безпеки чимало турбот? Але однаково - йому віриш. А наш прем'єр (уже екс) фотографується в аеропорту в позі ембріона, скрутившись десь на якійсь приступочці поруч із поруччям ескалатора з блокнотиком, і йому не віриш, і вважаєш це верхом цинізму і популізму, бо всі, хто літає, знають: в аеропортах Києва, Європи, Америки багато вільних місць, і можна просто сісти в крісло.

Начальник поліції Гріннелла говорить про дотримання головного закону - Конституції, і це не звучить банально і лицемірно. Коли я готувалася до інтерв'ю з шефом поліції, я запропонувала читачам свого блогу надіслати запитання. Половина всіх запитань, а їх було більш як сотня, були про корупцію в поліції. Шеф поліції Д.Райлі відповів:

Деніс Райлі, шеф поліції Гріннелла

У нас на початку 1990-х була дуже низька зарплата, і ми мали право шукати додаткову роботу. Я, наприклад, працював нічним таксистом. Мій колега - садівником. Хтось - будівельником. Якщо дуже хочеш мати додатковий чесний заробіток, його легко можна знайти".

В Айові ніде немає написів "Бережіть ліс, наше багатство", але його бережуть. І традиція дбайливого ставлення до природи - від корінного населення Америки, індіанців. "Усі рослини - наші брати і сестри, - кажуть індіанці Кайова. - Навесні ходи тихо. Мати Земля - вагітна".

У нас у Карпатах - жахливі ганебні залисини в горах, звідки вкрадено тисячі й тисячі багаторічних дерев. І там, на цих залисинах, нічого не росте. Посеред цієї мертвої землі залишився стирчати дрин із вицвілим закликом: "Бережіть ліс, наше багатство"...

Як не порівнювати, якщо інвалід тут не почувається людиною другого сорту: пандуси, кімнати відпочинку, транспорт, спеціальні місця в школах, університетах, театрах, концертних залах і навчені люди-асистенти.

Як не порівнювати, якщо для самотніх людей з особливими потребами, з ментальними проблемами створено спеціальні будинки сімейного типу, де за їхнє здоров'я, за розвиток особистості, за результати реабілітації борються до кінця, все життя. І це за рахунок штату.

Мер міста Гордон Кенфілд

На Дні ветеранів в одній зі шкіл, куди мене запросили, виступав сержант поліції. Коли оголосили його ім'я, діти від захвату закричали, підвелися з місць і зааплодували. Коли і де в нас так раділи поліцейському, який працює з важкими дітьми? До речі, у службі 911 шеф (це звання) поліції - один, його заступник капітан - один, інші поліцейські - сержанти. І жодного генерала. Бо, як вони кажуть, доблесть - не в чинах.

Поліцейські біля меморіалу загиблим

Поруч із комплексом будинків служби 911 - стела на згадку про загиблих поліцейських і молитва. Ось вона:

"Господи, прошу в тебе мужності. Мужності, щоб дивитися в обличчя моєму страху і здолати його.

Прошу хоробрості, яка була б зі мною, хоч би куди я йшов.

Я прошу сили. Я прошу сили тіла, щоб захистити інших. Сили духу, щоб вести за собою.

Я прошу самозречення й відданості. Щоб робити мою роботу, і робити її добре.

Я прошу відданості моєму народові, щоб захищати його.

І, будь ласка, Господи, у всьому цьому, прошу тебе, будь на моєму боці".