Для нас 22 червня — це день жалоби і пам’яті без агресії

У Львові всі з тривогою очікують 22 червня. З високою імовірністю можна припустити, що відбудеться «друга серія» подій, які мали місце дев’ятого травня на пагорбі Слави. Прокоментувати ситуацію з приводу можливих провокацій та висловити позицію національних і демократичних сил щодо цього редакція попросила народного депутата Тараса Стецьківа, одного з авторів громадянської Зарваницької ініціативи:

«Згадаймо 1945 рік, коли закінчилася Друга світова війна. Для Великої України це означало, що вертаються додому чоловіки, сини, брати, мобілізовані в Червону армію. Для Західної України це означало продовження терору НКВДистів, тільки в іще більших масштабах, ніж у 1939-1941рр. Тому нема чого дивуватися, що дев’ятого травня 2011 року червоний прапор тут спіткало таке несприйняття. На ньому кров - адже нема в Галичині родини, яку б оминули репресії.

Автори й розробники нинішніх провокацій чудово це розуміли, тому вибрали найбільш болісний для нас подразник. Вони хотіли принизити нас, паплюжачи пам’ять наших батьків, і протиставити нас іншій Україні. Старші й досвідченіші це розуміли. Ми у відкритому листі до громади закликали молодь не піддаватися на провокації. На жаль, частина радикальної молоді потрапила в цю пастку, мимоволі створивши необхідну для російських і українських провладних медіа телевізійну «картинку». Емоційно їх можна зрозуміти, але політично дев’ятого травня було допущено помилку. Проте зараз наш спільний обов’язок - не ділячись за партійними кольорами, захистити й витягти з СІЗО тих, хто був безпідставно заарештований.

Мусимо показати інше обличчя Львова, іншу Галичину для України. Найкраще в неділю, напередодні 22 червня (але може бути будь­який спільно узгоджений день), усім разом вийти на масовий мітинг. Продемонструвати, що для нас 22 червня - це масові розстріли українців, євреїв, поляків карателями НКВД. Тому для нас це - день жалоби і пам’яті без агресії. Відповіддю на їхні провокації повинна стати наша єдність. Якщо нас буде десятки тисяч, це їх зупинить, бо вони побачать, що їхній приїзд має протилежний ефект. А 22 червня, в день початку німецько­радянської війни, непроханим гостям (якщо вони приїдуть) ми продемонструємо, що червоні кольори нацизму і комунізму для нас однакові. Мусимо показати цілій країні звірства комуністичного режиму, в тому числі візуально, наочно, що творилися у львівських (і не тільки) в’язницях після відходу Червоної армії. Похід пам’яті місцями, де відбувалися масові вбивства, стане гідною відповіддю громади організаторам і виконавцям брудних провокацій».