Дивитися ж — досить просто

«Прийшов художник.

— Ага,— сказав секретар,— дуже добре. Є тема для карикатури в зв’язку з останніми телеграмами з Німеччини.

— Я думаю так,— промовив художник.— Сталевий Шолом і загальне становище Німеччини.

— Гаразд. То ви як-небудь скомбінуйте, а потім мені покажете.

Художник пішов у свій відділ. Він узяв квадратик ватманського паперу і накидав олівцем худого пса. На псячу голову він надів німецьку каску зі списом. А потім почав робити написи. На тулубі тварини він написав друкованими літерами слово «Німеччина», на закрученому хвості — «Данцізький коридор», на щелепі —«Мрії про реванш», на нашийнику — «План Дауеса» і на висолопленому язику—«Штреземан». Перед собакою художник поставив Пуанкаре з шматком м’яса у руці. На м’ясі художник теж замислив зробити напис, але шматок був малий, і напис не вміщався. Людина, менш дотепна, ніж газетний карикатурист, розгубилася б, але художник, не задумуючись, домалював до м’яса подобу прив’язаного до шийки пляшки рецепта і вже на ньому написав крихітними літерами: «Французькі пропозиції про гарантії безпеки». Щоб Пуанкаре не сплутали з якимось іншим державним діячем, художник на животі йому написав: «Пуанкаре». Малюнок був готовий.

І.Ільф, Є.Петров.
«Дванадцять стільців»

Він непогано пише і добре малює. Це я можу підтвердити як багатолітній свідок.

Олег з’явився на світ на Волині 50 років тому, і перше, за що він ухопився, був олівець. Відтоді малює, малює, малює... Лекції наукового комунізму на архітектурному факультеті спонукали до створення карикатур. Перша персональна виставка в стінах рідної Alma Mater — у Київському інженерно-будівельному інституті. Потому черпав знання під прапорами РА з винищування «ворожих» танків. Тоді ж, під враженням пишних успінь генеральних секретарів держави, захопився чорним гумором. І пішло-поїхало...

Наступна віха — вернісаж на Дні Києва і знайомство на Андріївському з клубом «Архігум». Там дізнався про «карикатурне» життя світу.

Саме слово «карикатура» походить від італійського caricare, що означає дослівно — перебільшення, шаржування. Назва ця, втративши початкове значення, використовується зазвичай для означення пластичних творів (малюнка, образу, скульптури), гумористичного або сатиричного змісту. Вони становлять окрему гілку мистецтва найбільш масового, демократичного, зрозумілого широкому колу глядачів.

Відбувається метаморфоза: заміна проектної контори з кульманом, олівцем і тушшю на стіл, олівець і туш редакційного карикатуриста з яскраво вираженим політичним ухилом. Межа між тим, що називається політичною карикатурою, і сатирою зазвичай розмита, і найчастіше одна й та ж сама робота сприймається в обох категоріях.

Політична карикатура ніби інформує глядача про щось, а сатира цього розряду вже спонукає до сміху, викликає тривогу, ворожість до певної особи або до її діяльності, зображеної на малюнку.

Формула співпраці проста — в кожному номері має вийти його карикатура. І не важливо, зайнятий художник чи вільний, добре йому зараз чи зле, у відпустці він чи на бюлетені, — карикатура ПОВИННА з’явитися, актуальна й дотепна. Художник може почуватися як-завгодно, карикатура — неодмінно має бути смішною.

Малювання — лише один із проявів цієї багатогранної творчої натури. Як художник він виступає в різних амплуа: ілюструє книжки, створює колажі та гумористичні малюнки. Таким чином, політична карикатура — лише частина його справи. Але це така частина, яка дорівнює цілому.

В якому світі ми живемо? Інколи здається, що в божевільному (Mad, mad, mad, mad World). ...Це навіть не абсурд, це абсурд у квадраті. Політики говорять про співпрацю, порозуміння, толерантність. Обіцянки ростуть (особливо в період виборів, прямо з биттям кулаками в груди — щоб далі й чутніше...). Наводиш різкість і бачиш: а прірва наближається...

У перевернутому вигляді, де сутність часто обернена видимості, де лицедійство піднесене в ранг мистецтва політфарсу. Виходить, свого роду світ-антисвіт.

Він і є основою карикатур Олега Смаля. На замовлення він не малює — завжди передає свою власну точку зору. Здається, що карикатуристи, ставлячи перед собою завдання надважке, не тільки прагнуть розважити, розсмішити або поінформувати глядача, а й намагаються спонукати його до роздумів, до глибшого сприйняття, струснути, привернути увагу до болячок суспільства, застерегти від небезпек, які загрожують знищенням і катастрофою, — від дій якогось політика або групи.

Сатира підриває байдужість. «Сон розуму породжує чудовиськ» — так Франциско Гойя підписав один з офортів серії «Капрічос». Щоб чудовиська не народжувалися в нашому світі, сатира будить свідомість і совість людські.

Олег Смаль своїми роботами проявляє абсурдність, безглуздість, чорний гумор сучасної політреальності. Але при цьому з жодним із політиків фамільярно не знайомий!

Як малює Олег?

Кожен час народжує свій стиль. У часи воєн карикатури вбивали наповал, як кулі. Вони викликали ненависть до ворогів.

Соціальне замовлення нашого часу інше — воно ширше, у ньому більше кольорів та відтінків. Бо й стосунки складніші, поліфонічніші, діалектичніші.

Читачі різні, погляди різні. Ніхто нікого не зобов’язує дивитися на те, що відбувається, нашими очима. Примусити — не можна, можна тільки переконати, якщо достукатися до розуму і серця глядача.

Довіру забезпечують широта погляду, об’єктивність, загальнолюдські критерії. Сатирик повинен бути ГУМАНІСТОМ.

Парадокс? Зовсім ні. Сатирик — усе-таки лікар, не кат: лікує, а не калічить. Дивна, проте, одностайність, із якою глядачі сприймають карикатуру.

Отже, Олег правильно вибрав свій фірмовий знак — не сигнатуру в кутку малюнка, а те, що є позицією, ракурсом, стилем художника, — його надзавданням.

Колись академік Д.Лихачов у передмові до книжки про сміх зазначав: «...сміх має також якийсь творчий початок... Руйнуючи, він будує і щось своє: світ порушених відносин, світ, вільний від умовностей, а тому певною мірою бажаний і безтурботний... Сміх знімає психологічні травми, полегшує людині її важке життя, заспокоює і лікує. Сміх у своїй сфері відновлює порушені в іншій сфері контакти між людьми, тому що ті, хто сміється, — це свого роду «змовники», котрі бачать і розуміють щось таке, чого вони не бачили до цього або чого не бачать інші».

Погляньте на нещодавно виданий альбом карикатур Олега Смаля «Best слів»: майже як у житті — смішно, хоча й сумно... Втім, може, це й справді «змова»?

Змова проти безтурботності, розпачу і фаталізму. Змова чесних людей проти продажної політики, проти тіньової влади, проти дурості заради виживання.

Доведеться визнати, що Олег бере участь у цій змові нормальних людей проти не зовсім нормального перебігу подій. Своїми карикатурами він посилає сигнали: «Люди, прокиньтеся, розплющте очі. Погляньте, як це смішно (якби не так сумно...). Люди, боріться і смійтеся! Смійтеся і боріться!»

Принаймні Олег може допомогти людям побачити багато речей у реальному світлі й оцінити їх. Допомагає відновлювати істину та критерії людяності і вселяє в серця трохи надії й оптимізму.

Пригадую, у «тяжкі часи» на кухонних посиденьках під дзюрчання води з крану напівпошепки і напівнатяками розповідалися «смачні» політичні анекдоти. Їх збирали цілими ГУЛАГами... На жаль, тоді творчість була переважно усною. А таборів було — не злічити... Але, уявіть собі, таки було над чим посміятися...

А після незалежності... «Герої» втратили солідність, подрібнішали (та так, що й на екранах TБ взагалі не сприймаються. Клац-клац дистанційним пультом: стриб-стриб з одного ток-шоу в інше, дійові особи ті ж самі, плюс реклама прокладок із крильцями, засобів від лупи, зубних паст, крему від геморою...)

Така собі вакханалія, бенкет під час чуми.

Карикатура без слів — вищий пілотаж, це вже філософська заготовка. Як? Що? До чого? Навіщо? Примушує замислитися...

Все залежить від того, хто і як сприймає й шукає відповідь. А хтось уже й не сподівається.

Відвідуючи виставки карикатур, завжди можна наштовхнутися (причому найчастіше — несподівано) на таких собі «перекладачів», які можуть обґрунтовано пояснити будь-які лінію, штрих, сюжет тощо. Знайти в карикатурі навіть те, чого там ніколи і не було і чого не замислював навіть автор.

Інформація до... Позов за газетну карикатуру становив 120 млрд. гривень (на той час — приблизно 40 млрд. дол.). Позивач підрахував кількість інтернет-користувачів в усьому світі(!), помножив на кількість передплатників газети і додав очікувану суму від продажу карикатури на аукціоні «Сотбіс»... Напевно, світовий рекорд. Але позивач справу «програв». А Олег судові повістки вставив у рамочки і повісив поруч із дипломами, отриманими на конкурсах і виставках.

Свободу вважає не порожнім звуком — людина ПОВИННА залишатися ВІЛЬНОЮ у будь-якій ситуації. А взагалі-то, не особливо жалкуючи, кинув би політкарикатури і взявся за щось вічне...

Головне — не проходити повз і дивитися навколо, широко розплющивши очі. А навколо стільки всього... Дивитися ж досить просто...