Дитяча праця в Україні — традиція

В українському Кодексі законів про працю чітко прописано вік, з якого дозволяється прийняти людину на роботу, — 16 років. Як виняток законодавство допускає працевлаштування 14—15-річним юнакам і дівчатам, але лише за згодою одного з батьків чи осіб, які їх заміняють. З погляду законодавців цивілізованих країн світу, це надто ранній вік для прийому на роботу. Однак така норма, швидше за все, залишилася в Україні як пережиток соціалістичного минулого нашої держави. Добре це чи погано — точно сказати важко, оскільки для винесення такого вердикту потрібно ретельно розглянути кожен окремо взятий випадок працевлаштування дітей, що в нинішніх ринкових умовах економіки зробити вкрай складно. Але навіть із того, що сьогодні відомо, випливає: ситуація із працевлаштуванням неповнолітніх має як позитивні, так і негативні сторони.

Дійти такого висновку мені допоміг мій особистий досвід. Отримавши в 16 років паспорт, я практично відразу ж оформила свою трудову книжку. Із занесенням у неї першого запису й почався мій стаж роботи, який на сьогодні становить 14 років. Скажу чесно, про такий ранній трудовий досвід я анітрохи не шкодую. І річ тут не стільки в отриманні в юності власного заробітку, скільки в тому, що робота здатна організувати молоду людину, навчити її вміло розпоряджатися своїм часом і цінувати час інших. Хоча слід зазначити, що працювати я починала на державному підприємстві після розпаду СРСР у перші роки становлення незалежності України, коли приватне підприємництво тільки зароджувалося. Тому й ставлення до мене як до неповнолітнього працівника держпідприємства було досить турботливе. Тоді ніхто не примушував мене робити трудомістку роботу. Як правило, мені діставалися найлегші доручення. Та й мій робочий день був коротший, ніж у дорослих співробітників, і становив, згідно із чинним законодавством, не більше 24 годин на тиждень. При цьому зарплату я, як і передбачено законом, отримувала повну. Але часи змінюються, а з ними і звичаї. І хоча трудове законодавство, яке діє з 1972 року, ще ніхто не переглядав, ставлення до дитячої праці з боку роботодавців істотно змінилося.

Для того щоб дізнатися, яка сьогодні ситуація із працевлаштуванням неповнолітніх, не потрібно звертатися за висновком до експертів чи вишукувати якісь статистичні дані. Достатньо, наприклад, просто вийти на найближчий ринок і побачити там дітей, котрі торгують із чужими дядьками й тітками фруктами, овочами, квітами, харчами та ширвжитком. Особливо багато неповнолітніх задіяно в стихійній торгівлі в Криму, де 15-річні дітлахи під палючим кримським сонцем продають відпочивальникам сигарети, солодощі, пиво. Приблизно таку саму картину мені довелося спостерігати в рекреаційній зоні на Волині. Там в одному із сіл, прилеглих до природного парку «Шацькі озера», на території санаторію практично цілодобово торгують грибами, ягодами та рибою 10-річні діти. На запитання, де їхні батьки і чому вони не з ними, хлопчики й дівчатка найчастіше відповідали, що дорослі — на заробітках в Іспанії, Італії чи Росії, а самі вони живуть із бабусею чи дідусем, які пораються по господарству. Тому кинуті напризволяще діти вимушені самі заробляти гроші. Робити це можна виключно в літній період, коли на Волині великий наплив відпочивальників, а в інші пори року на Поліссі — безробіття. От і доводиться бідним дітлахам, замість загоряти й купатися, цілими днями у свята й вихідні стояти за імпровізованим прилавком...

Однак, як виявилося, це ще не найстрашніше, що може очікувати наших діток. За словами народного депутата, голови Конфедерації вільних профспілок гірників України Михайла Волинця, дитяча праця в її найбільш небезпечних формах, активно експлуатується на Сході України в Донецькій і Луганській областях, де основний прибуток населення отримує від вугільної промисловості. Так, вихованці Торезької спеціальної школи-інтернату для дітей із порушеннями розумового та фізичного розвитку під чуйним керівництвом адміністрації свого навчального закладу вантажили вугілля. А в іншому районі Донецького краю 15—16-річні школярі з дозволу свого директора, котра здала дітей в оренду підприємцям за... відповідну віддяку, добували штиб (суміш, отримувана в результаті просіювання породно-вугільної маси) у відвалі розташованої поруч зі школою шахти. За кожну просіяну тонну штибу роботодавці платили сиротам по 10 гривень та ще десять — за її вантаження на автомобіль. На день дитяча бригада добувала близько 4 тонн суміші. У результаті кожна дитина за день каторжної праці заробляла... по 20 гривень. Але це лише ті поодинокі приклади рабської праці неповнолітніх, які вдалося виявити правоохоронним органам, — стверджує Михайло Якович. —Насправді ж таких випадків незаконної експлуатації дитячих робочих рук у Донбасі значно більше. Хоча в Україні діє трудове законодавство, в якому чітко обумовлено всі умови працевлаштування неповнолітніх, ратифіковані дві Конвенції міжнародної організації праці №№ 138 та 182, існує Закон «Про охорону дитинства», передбачена кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей, — резюмує М.Волинець.

Згідно з результатами перших і на сьогодні єдиних досліджень, проведених 1999 року Державним комітетом статистики за сприяння МОП, в Україні було виявлено 350 тисяч дітей, зайнятих на різних роботах. Більша частина (46%) задіяна в сільському господарстві, в торгівлі (26%) і сфері послуг (19%). Середній вік, коли діти починали працювати, — 12 років. Вже в ті роки серйозне занепокоєння в Держкомстаті викликала велика тривалість робочого дня дітей. Так, робочий день 6% неповнолітніх дітлахів віком 13—14 років був довший, ніж у дорослих, а 2% 15—17-річних дівчат і хлопців працювали понад 56 годин на тиждень. Проте ця проблема існує не лише в Україні. Насправді вона набула світового масштабу й розвивається переважно в тих країнах, де низький рівень життя. Так, згідно з даними досліджень МОП, станом на 1992 рік у світі в економічній діяльності було задіяно 250 млн. дітей. Це — без урахування дітлахів віком від 5 до 17 років із країн із розвиненою та перехідною економікою, чисельність яких становила майже 50 млн. осіб. Сьогодні, за оцінками МОП, у світі вимушені працювати мінімум 165 млн. хлопчиків і дівчаток віком від 5 до 14 років. Більшість із них трудиться в небезпечних для життя і здоров’я умовах. При цьому 77 млн. дітей молодшого шкільного віку не відвідують школу. В результаті ці діти не мають початкової освіти і, як наслідок, ризикують залишитися без можливості в майбутньому стати кваліфікованими працівниками.

— Мало того, у процесі вивчення проблем експлуатації дитячої праці МОП виявило, що у світі з’явилися нові форми використання неповнолітніх у найбрудніших сферах економічної діяльності, що раніше не були прописані й ідентифіковані в 138-й Конвенції МОП, — пояснює Націо­нальний координатор Міжнародного бюро праці в Україні Василь Костриця. — Ідеться про використання дітей у збройних конфліктах, про залучення неповнолітніх до торгівлі наркотиками, до роботи в секс- і порноіндустрії, виконання складних робіт (у приватних вугільних копальнях, на будівництві, у фермерських господарствах тощо), внаслідок чого ставляться під загрозу життя і здоров’я дитини. Ці найгірші форми експлуатації дитячої праці й стали основою 182-ї Конвенції МОП, яка покликана забезпечувати право на захист праці неповнолітніх від зловживань із боку роботодавців. Її Україна ратифікувала 2000 року серед перших 40 країн світу. Водночас було засновано Міжнародну програму з викорінювання найгірших форм дитячої праці (МОП—ІПЕК), яка діє й сьогодні. Її партнерами є як урядові організації — міністерства, дер­жавні комітети з промислової безпеки, так і громадські організації: профспілки працівників, об’єднання роботодавців тощо, — резюмує Василь Іванович.

До речі, саме завдяки цій програмі було внесено істотні зміни в українське законодавство. Так, у Кримінальному кодексі України в статті про незаконну експлуатацію дитячої праці з’явилося таке поняття, як її заборона, що дуже важливо, оскільки як можна карати порушників за те, що не заборонено законом, — запитує Національний менеджер Програми Тетяна Міненко. — Щоправда, у КК України йдеться про експлуатацію дитини, а не дитячої праці, що спричиняє певні юридичні колізії, які ми плануємо усунути в найближчому майбутньому. Також за роки свого існування нам вдалося внести до Закону України «Про охорону дитинства» визначення поняття «найгірші форми дитячої праці». Досі невирішеними залишаються проблеми щодо класифікатора робіт зі шкідливими для здоров’я дітей умовами праці, затвердженого ще 1994 року Міністерством охорони здоров’я України. Відповідно до положення Конвенції №182 МОП, необхідно регулярно переглядати чинний перелік небезпечних для життя неповнолітніх робіт із тим, щоб він відповідав вимогам часу. Адже не секрет, що використання дитячої праці набуває дедалі більшого поширення. У неформальному та кримінальному секторах (у вигляді роботи в нічних клубах, розважальних центрах, у секс- і порноіндустрії) з’являються нові форми дитячої експлуатації. Тому ми, за активного сприяння Міністерства праці та соціальної політики України, зробили спробу переглянути чинний класифікатор шкідливих для здоров’я дітей професій. На жаль, ця робота була тимчасово припинена через невизначену позицію Міністерства охорони здоров’я, — додає Тетяна Орестівна.

Слід також зазначити, що, крім перерахованих проблем у сфері експлуатації дитячої праці, залишається невирішеним питання належного контролю за працевлаштуванням неповнолітніх. Адже не секрет, що Державна інспекція праці не завжди справляється з покладеними на неї обов’язками виявляти порушення в державному секторі, не кажучи вже про сферу неорганізованої неформальної економіки. Так, українцям відомі статистичні дані щодо чисельності вчинених ДТП та кількості потерпілих, чого не скажеш про цифри смертельних випадків і травм, які сталися на виробницт­ві. Хоча на самих лише будмайданчиках, якими оперезаний сьогодні Київ, щороку гинуть люди, серед яких є й діти. Причина такого невтішного становища — у нелегальному працевлаштуванні, через яке більшість працівників залишаються безправними, а отже, і соціально незахищеними. Таким чином, притягти за порушення трудового законодавства (невиплату зарплати, примус до виконання роботи в позаурочний час, жахливі умови праці, незаконне звільнення тощо) до відповідальності несумлінних роботодавців сьогодні практично неможливо. Від такої безкарності приватні підприємці нахабніють і не соромляться обманювати навіть дітей, які в них працюють. І йдеться не лише про рабську експлуатацію праці неповнолітніх. Часто трапляється так, що юнаків і дівчат, прийнятих за власним бажанням на посильну для них роботу, викидають на вулицю без зарплати за досить тривалий час — просто роботодавці не уклали з ними договір. Отже, нереально довести сам факт їхнього працевлаштування, не кажучи вже про порушення трудового законодавства. Особливо це набуває поширення влітку на так званих сезонних роботах, коли молодь працює у сфері обслуговування — у приватних кафе й ресторанах курортних міст. У таких випадках уся надія — лише на батьків неповнолітніх працівників, котрі мають контролювати своїх дітей і в разі їх працевлаштування особисто заявляти роботодавцеві претензії, якщо той не взяв у них попередньо письмової згоди, порушуючи таким чином трудове законодавство. У випадку обману вона може слугувати документом, який підтверджує факт трудового найму дитини. Проте, як показує практика, не завжди батьки мають змогу бути пильними. Найчастіше вони настільки зайняті, що в кращому разі просто не звертають уваги на своїх чад, а в гіршому — самі штовхають їх на шлях сумнівного заробітку. Адже не секрет, що рідні та близькі сьогодні нерідко вивозять своїх дітей за кордон, аби заробити на них гроші. Із цією метою житель Західної України переправляв своїх доньок через кордон до Польщі в мішках з-під капусти. А діти однієї з жительок Донецька були змушені поїхати разом із нею до Варшави, щоб там просити милостиню. І такі випадки, на жаль, не поодинокі. За даними Міжнародної організації з питань міграції, лише торік серед потерпілих як від трудової, так і сексуальної експлуатації 5% становили неповнолітні. При цьому найменшій жертві було всього три роки! От і виходить, що проблема з експлуатацією дитячої праці в Україні має якщо не масовий, то стабільний характер. Тому, якщо правоохоронні органи, працівники Держінспекції праці та соціальних служб і надалі заплющуватимуть очі на цю обставину, наша країна невдовзі ризикує набути іміджу нецивілізованої держави, в якій процвітає дитяче трудове рабство.