Діти у війні: не постраждав ніхто?

"На 1.01.2014, згідно зі статистичними даними, всього дитячого населення в Донецькій і Луганській областях було 996 756 осіб. На сьогодні на підконтрольній території в Донецькій і Луганській областях - 421 511 дітей. Усі діти, які перебувають у Донецькій і Луганській областях, пережили психологічну травму", - стверджував директор Департаменту захисту прав дітей та усиновлення Мінсоцполітики Руслан Колбаса в інтерв'ю "Громадському радіо" 6 жовтня 2016 р. Зазначивши при цьому, що "зараз ми працюємо над порядком надання статусу дитині, яка постраждала внаслідок воєнних дій або збройних конфліктів".

17 січня 2017-го, майже через три роки після початку воєнних дій і майже через рік після прийняття ВР Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми", яким було введено окрему статтю про захист дітей, котрі постраждали від збройного конфлікту, згаданий Р.Колбасою проект постанови нарешті з'явився на урядовому порталі.

"Оскільки діти - особливо уразлива категорія населення, дотримання їхніх прав та законних інтересів залишається одним із пріоритетів держави. Відповідно до міжнародних стандартів, у всіх діях стосовно дітей першочергова увага має приділятися найкращому забезпеченню інтересів дитини, а в умовах збройного конфлікту - мінімізації його негативних наслідків", - справедливо зазначається в пояснювальній записці до проекту постанови. Однак зміст самого проекту свідчить про протилежне.

На думку експертів у сфері захисту прав дітей, процедура отримання статусу в розробленому порядку настільки складна, що завершити її зможуть, у кращому разі, близько чотирьох тисяч дітей від згаданих Р.Колбасою 421 тис., які отримали внаслідок воєнних дій психологічні травми різного ступеня. Ми три роки у війні, а постраждали в нас, виявляється, одиниці...

Є в постанові і безліч інших колізій. Саме з цієї причини її було знято з розгляду на засіданні Кабміну й відправлено на доопрацювання. Експерти вважають, що постанова містить низку істотних недоліків.

Робоча група з правозахисників, психологів, психіатрів, представників громадських організацій та фондів, які працюють із дітьми на Сході України і з дітьми-переселенцями в різних регіонах країни, зібралася минулого тижня, щоб допомогти розробникам удосконалити постанову, яка регламентує надання статусу дітям, котрі постраждали внаслідок воєнного конфлікту. На жаль, більшість озвучених зауважень, схоже, залишаться не почутими, а проблеми - неврегульованими.

"Робоча група зібралася спонтанно, - розповіла національний програмний директор із розвитку "СОС дитячі села - Україна" Дар'я Касьянова. - Якби до розробки постанови залучили громадські організації, структури ООН, які багато працюють із дітьми, що постраждали внаслідок воєнних дій, чимало проблемних моментів було б знято ще на стадії підготовки документа.

Одна з проблем, котрі потребують вирішення, - в цій постанові, як і в законі, є категорія дітей, що постраждали від психологічного насильства. Термін "психологічне насильство" розкрите в українському законодавстві тільки в контексті насильства над дітьми в сім'ї. Тобто визначення, що є психологічним насильством у контексті воєнних дій, не сформульоване. Але коли ми говоримо про професійний підхід, то у психології для психологічного насильства є об'єкт і суб'єкт. А якщо йдеться про воєнні дії, то найчастіше це - психологічна травма, наприклад коли на очах у дитини загинув хтось із близьких.

Однак у законі й постанові цієї дефініції немає. Тому ми пропонуємо ввести в закон визначення "травма війни" й описати, що це таке. Те саме стосується "психологічного насильства".

У постанові є також проблеми з документами, які підтверджують, що дитина постраждала внаслідок воєнних дій. На думку експертів і правозахисників, деякі пункти цієї постанови порушують Конвенцію ООН про права дітей, ст. 39 якої гласить, що держава, котра ратифікувала конвенцію, зобов'язана всіляко сприяти і захищати дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій. Але з постанови випливає, що дитина і її сім'я мусять постійно доводити цей факт. А це - проходження через суди, повторна травматизація та стигматизація, наприклад у разі зґвалтування.

Є й інша правова колізія. До Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми" від 26.01.2016 р. було внесено зміни, які стосуються дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Було додано категорію дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій, що підтверджується на підставі оцінки потреб дітей. Якщо, наприклад, дитина переміщена або має психологічні проблеми, все це може бути зафіксоване з допомогою оцінки потреб дитини. І це соціально-психологічна робота. Але, відповідно до проекту постанови, вводиться низка документів, необхідних для підтвердження дитиною цього статусу. Тобто категорія дітей, які постраждали найбільше, по суті, обмежується у правах.

Мінсоцполітики під час обговорення погодилося, що цю колізію потрібно усувати й доопрацьовувати. Інше питання - скільки часу це триватиме? Адже в нас уже три роки йде війна, а ми досі не визначилися з поняттями.

Також нас дуже стурбували пункти про те, що той факт, що дитина постраждала, треба доводити через судово-медичну психіатричну комісію. Зрозуміло, направлення туди дають тільки суди. Це все витрати, залучення юристів - довго, дорого і, знову-таки, це травматичний досвід. Звісно, якщо дитина постраждала внаслідок вибуху і має фізичне каліцтво, це підтверджує Мінздоров'я.

І зрозуміло, що насправді шура-буря не тільки з приводу статусу. Наступним етапом будуть уже або пільги, або права дітей, які мають бути забезпечені, - чи то освіта, чи лікування й реабілітація (оздоровлення) для дитини. Тому дуже важливо, щоб цільова група дітей, які постраждали від різного роду насильства та порушення їхніх прав, була максимально виділена. У тому числі діти з Криму. У пропонованому документі кримської теми взагалі немає.

Треба додати визначення, що таке психологічне насильство, психологічна травма, внести інші аспекти. Інакше це положення просто не працюватиме".

"У країні третій рік іде війна, - каже експерт із прав дитини Людмила Волинець. - Щопівгодини на всіх центральних каналах ми бачимо соціальну рекламу, в якій МінТОТ разом із ЮНІСЕФ стверджують, що від збройного конфлікту в Україні постраждали 580 тис. дітей. Рівно рік тому, 26 січня, у ВР було ухвалено зміни до Закону "Про охорону дитинства", і, на настійну вимогу народного депутата Ю.Павленка, введено окрему статтю 30-1 про захист дітей, які постраждали від збройного конфлікту. В ній ідеться, що діти, котрі отримали поранення, каліцтва, контузію, у тому числі діти, котрі пережили фізичне, психологічне, сексуальне насильство, належать до тих, хто постраждав від збройного конфлікту. Порядок надання їм такого статусу визначає Кабмін.

Рік ми чекали постанови Кабміну. Зрештою з'явився проект. На мою думку, в запропонованому проекті постанови використовується неправильна філософія. Замість захисту дітей, які постраждали від збройного конфлікту, держава пропонує їм довести, що, перебуваючи в зоні збройного конфлікту, вони постраждали. Це зовсім інша логіка.

Проект постанови містить жорсткий перелік документів, які діти або їхні законні представники мають подати для отримання статусу. Крім звичайних, таких як свідоцтво про народження, довідка про переміщення дитини й т.п., до переліку входять і документи, виробити які буде практично неможливо. Оскільки, вимагаючи від законних представників дитини подавати певні документи, Кабмін не зобов'язує державні структури їх виготовляти й надавати.

Ні СБУ, ні Міноборони, ні Держприкордонслужба, ні Міносвіти, ні Мінздоров'я не отримують доручень виробляти такі документи і впроваджувати внутрішні процедури, як мінімум - із приведення своїх нормативних документів у відповідність до цієї постанови.

Наприклад, Кабмін пропонує дітям та їхнім законним представникам довести, що травмування дитини (навіть психологічне насильство) у зоні АТО було таким сильним, що призвело до інвалідності. І підтвердити це може тільки лікарсько-консультативна комісія (ЛКК). Однак постанова не передбачає внесення змін до Постанови Кабміну №917 від 21 листопада 2013 р. "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям". Таким чином, ми посилаємо людей по документи, повноваженнями видавати які відповідні структури не наділяємо.

Довести державі, що стан здоров'я дитини постраждав, можуть ще експертизи - судова та комплексна психолого-психіатрична. Але сьогодні всі знають, що реформа судової галузі влади викликала велику нестачу суддів і що експертизи нині проводяться роками. Навіть у кримінальних справах. Я не розумію, навіщо посилати туди дітей. Адже швидше, ніж за рік, провести таку експертизу неможливо.

Далі проект постанови передбачає, що служба у справах дітей, отримавши від законних представників дитини цей пакет "неможливих" документів, зобов'язана звернутися або в СБУ, або у ЗСУ, або в Нацгвардію по підтвердження "факту безпосереднього зіткнення чи вогневого контакту з противником на території зазначеного заявником населеного пункту" тоді, коли дитина там перебувала. Цю норму взято із законодавчих актів, які підтверджують участь у збройному конфлікті військового, і вона жодним чином не стосується підтвердження травмування в зоні АТО цивільного населення, частиною якого є діти.

З огляду на все сказане, вважаю, що запропонований порядок надто вже ускладнює процедуру отримання дітьми статусу таких, які постраждали від збройного конфлікту.

Ми пропонуємо прибрати вимогу про зайві докази, які порушують права дитини, і спростити систему, щоб діти, котрі реально постраждали, могли отримати статус. До речі, цей статус, який дає дітям право на медичну і психологічну реабілітацію, на сьогодні не передбачає жодних фінансових зобов'язань із боку держави. Тому відмовки, що засвідчити дітей, котрі постраждали, не дозволяє бюджет, є неправдою. Знову-таки, сама постанова не зобов'язує Міносвіти надавати таким дітям психологічні послуги, а Мінздоров'я - медичні реабілітаційні.

Постанову відправили на доопрацювання. У Мінсоцполітики відбулася зустріч із представниками громадських організацій, які висловили розробникам свої зауваження, частину яких я навела. На жаль, 90% їх залишилися не почутими й неврегульованими. Єдине, що змінене, - то це те, що тепер постанова вимагає або висновку ЛКК, або судової експертизи, або комплексної психолого-пcихіатричної. Раніше було і те, і те. Але в кожному разі потрібен документ, який доводить ступінь травматизації дитини.

А має бути навпаки. Дуже показовий приклад Маріуполя. Майже два роки тому в мікрорайоні Східному бомбили. Отже, якщо бомба тоді влучила у твій будинок - ти будеш визнаний таким, що постраждав від збройного конфлікту. А якщо в сусідній - ні, оскільки немає фізичної травми, каліцтва тощо.

Усі міжнародні документи стверджують, що дитина, котра перебуває в зоні збройного конфлікту, однозначно травмується. Інше питання - якою мірою. Тому спочатку - свідчення, що дитина жила в зоні, небезпечній для її здоров'я, і пережила психологічне насильство, а потім уже - визначення ступеня травматизації та реабілітаційних послуг.

Для визначення терміна "психологічна травма" є медичний протокол. Навряд чи це колись буде виписано докладно в законодавстві. Тобто ми кажемо, що коли дитина потрапляє в ситуацію, яка принижує її честь і гідність, - це вже є психологічним насильством. Так це визначено в законі про домашнє насильство. Але енурез, енкопрез чи заїкання - це медичні прояви. Їх треба вивчати потім - наскільки дитина травмована.

Я не знаю, хто сьогодні може стверджувати, що перебування дитини в зоні АТО, її переміщення зі звичного середовища не є травматичними фактами. Тому вважаю, що постанова в нинішньому вигляді порушує права дітей, а не захищає їх.

До речі, у вересні 2018 р. Україна має звітувати в Комітеті ООН про захист дітей від участі у збройних конфліктах. Окремим законом 23 червня 2004 р. Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Запропонований проект постанови Кабміну міжнародні зобов'язання України ігнорує".