Діти і дорослі: залежність, що руйнує життя

Дуже часто в інтернати потрапляють діти, чиї батьки — алко- або наркозалежні. В нашому суспільстві поширена думка, що таких батьків треба позбавляти батьківських прав (причому без можливості відновлення), а також спілкування з дітьми, переданими на виховання в інші родини. Ті, хто буцім турбується про дитину з неблагополучної сім’ї, на жаль, нерідко ставляться до неї як до власності. Відібрати в батьків і помістити в інтернат. У найкращому разі — віддати на всиновлення або в прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу й не травмувати дитину зустрічами з біологічною сім’єю. На жаль, часто так вважають навіть ті, хто, за службовим обов’язком, ніби повинен брати до уваги інтереси дитини. А вони — не завжди в тому, що здається правильним сторонньому дорослому.

На вебінарі, організованому «Українською мережею за права дитини» в рамках проєкту «Оцінка та реагування на виклики у сфері захисту прав дітей під час пандемії COVID-19», лікар-нарколог, засновник Центру роботи з залежностями Андрій Шаповалов розповідав про проблеми сімей, у яких батьки зловживають алкоголем; про те, якими можуть бути наслідки для дітей; про можливі шляхи вирішення цих проблем.

Як впливає алкоголізм батьків на долю дитини?

«Анина мама вживала наркотики, — розповідає Андрій Шаповалов. — Коли Аня до нас прийшла, їй було 13–14 років. На той момент її мама була позбавлена батьківських прав. Дівчинка згадувала, що, коли хотіла їсти, молилася іконці Божої Матері та просила: «Господи, зроби так, щоб мама попала у вену, їй стало добре і вона мене погодувала».

У дитини ще не вибудувані причинно-наслідкові зв’язки. Вона не думає про те, що мама або тато заподіюють собі шкоду. Дитина думає про те, що батьки не виконують якихось важливих для неї функцій. І дівчинка молилася, аби мама вкололася. Адже коли мамі було добре, було добре й дівчинці. Вона не розуміла, що коли мама вживає наркотики — це погано. Навпаки. І так це сприймають багато дітей.

Ще в одного хлопчика — пиячила вся сім’я. Крім бабусі. Його били скрізь — удома, на вулиці, в школі. Коли хлопчик приходив до батька скаржитися, той казав, що він повинен захистити себе сам. І в певний момент хлопчик сам почав усіх бити, виміщаючи всю свою накопичену злість. Насправді його єдиною метою було сподобатися батькові. Однак на того цей факт враження не справляв».

Сім’я, в якій батьки вживають алкоголь або наркотики, зазвичай соціально ізольована, має незадовільні житлові умови та перебуває в злиднях, тому що батьки — безробітні. Економічне і соціальне неблагополуччя сім’ї призводить до дезадаптації дитини в суспільстві, руйнує її систему цінностей. Відсутність підтримки і неприйняття вдома позбавляють дитину відчуття безпеки в суспільстві, у школі. В неї можуть виникати проблеми у стосунках із друзями, однокласниками, сусідами. Це призводить до низької успішності, тиску вчителів та однокласників.

Дитина бачить, як пиячать батьки, і це підвищує ризик того, що колись вона сама стане це робити. У сім’ях, де батьки зловживають алкоголем, немає чітко встановлених правил поведінки, часті конфлікти і жорстоке поводження з дітьми.

І, звісно, сторонньому зразу здається, що дітей треба негайно забирати в таких батьків і поміщувати їх в інтернати, притулки тощо.

«Але це — коли ми дивимося з боку як спостерігачі, — каже Андрій Шаповалов. — Розповім одну історію. Ми проводили заняття у психологічних групах, де були дорослі й діти, чиїх батьків позбавили батьківських прав через алко- або наркозалежність і погане поводження. Формат —100 запитань і 100 відповідей. Дорослі — дітям і навпаки. Не відповісти можна було тільки на одне-два запитання. Коли я йшов туди, то думав: «Ну про що таке мене можуть запитати діти, щоб я не зміг відповісти? Навіть якщо це буде запитання про мій перший сексуальний досвід». Там був хлопчик, який ніколи нічого хорошого не говорив про свою маму. Він завжди плакав, згадуючи, як вона його принижувала та била на очах у всього двору, причому він ніколи не розумів, за що. Мама пиячила. Хлопчика забрали. А потім мама померла. І ось цей хлопчик раптом запитав мене: «Ви повернете мені мою маму?». Розумієте?..

Таких історій дуже багато. У дітей є потреба в батьках. І я ніколи не візьму на себе відповідальність сказати, чи треба забирати дітей або позбавляти цих батьків батьківських прав. Кожен випадок — індивідуальний. І якщо вже дитину позбавляють батьків, тому що, на нашу думку, вони — алкоголіки, наркомани, калічать дитину тощо, — то що їй готові дати натомість? Тепло, турботу, любов? Починаючи з того, щоб сепарація з батьками була менш травматичною для самої дитини. Бо, хоч би якими були батьки і хоч би скільки горя завдали дитині, вона однак їх любить».

«Колись і я була переконана: ті, хто полишає своїх дітей, — однозначно погані люди, — каже регіональна директорка БО «Надія і житло для дітей» Галина Постолюк. — Адже я бачила, як діти страждають в інтернатах. Потім зрозуміла: не всі сім’ї, з яких діти потрапляють в інтернати, погані. Інколи їм треба вчасно допомогти, і діти залишаться в сім’ї. Приблизно у 50% найважчих випадків сім’ї вдається допомогти».

Зцілення можливе?

Алкоголь впливає на органи сприйняття, мислення, почуття та поведінку людини. Алкоголізація — ця зміна свідомості, перш ніж почнуть діяти механізми психологічної й фізичної залежності. Алкоголізм — уже хвороба, яку викликає систематичне вживання алкоголю. Межа — дуже тонка.

«Чому люди починають пиячити? Дуже часто це компенсація соціальних проблем, втеча від них, — розповідає Андрій Шаповалов. — Алкоголь «рятує» людину від поганих думок, від негативного стану, в якому та перебуває. Коли вже включаються біологічні фактори, коли є залежність і просто, щоб встати вранці та якось функціонувати, потрібен алкоголь, — допомогти людині набагато складніше. У такому випадку допомога потрібна вже тільки спеціалізована. Але не всі, хто п’є алкоголь, стають алкоголіками. І, поки цього не сталося, соціальний працівник може допомогти.

Складність у тому, що жоден алкоголік або наркозалежний не визнає в себе наявність проблеми. Він, мовляв, п’є або вживає наркотики тільки тоді, коли хоче. Проблема в тому, що він не може перестати цього хотіти. Коли людина каже, що не хоче алкоголю, це означає, що вона не визнає проблеми. Або ж, через низьку критичність до свого стану, бачить проблему не в цьому, а в чомусь іншому, щоразу перекладаючи свою вину на близьких, сусідів, країну...

Якщо докопатися, в чому проблема, то це можна вирішити. У такому випадку основним інструментом є тільки відверта розмова з людиною.

Тих, хто проходив реабілітацію, я запитував: «Що могло б вплинути на ваше рішення піти лікуватися?». Багато їх сказали: розуміння. Більшість залежних на запитання, від якого відчуття вони тікають, дадуть відповідь — від самотності. Попри наявність мам, татів, дружин, дітей і якоїсь соціальної структури. Бо соціум виступає критиком і вимагачем для цієї людини. Тому починати розмову з докорів не можна. Основний інструмент — розмова через розуміння. І не одна.

Змінити біологічну структуру, коли людина вже захворіла на алкоголізм, неможливо. Але якщо ми повернемося до соціальної структури особистості, то можемо змінити соціальні установки, поведінку та цінності. Коли ми говоримо про цінності, кожен згадує сім’ю. Діти у формуванні цих цінностей відіграють величезну роль. Це — мотивація для лікування.

Одна наркоманка розповідала, що вирішила піти лікуватися після того, як до неї підійшла донька й сказала, що хотіла б бути схожою на неї. У цей момент жінка ніби прокинулася і зрозуміла, який приклад подає.

Інший хлопець розповідав, що, повертаючись додому, щодня випивав у машині півпляшки горілки. Вдома її допивав, викурював на балконі косяк і лягав на диван. Усе, що відбувалося вдома, його не хвилювало. Якогось моменту він прокинувся від того, що по ньому повзала його дворічна дитина. «Вона повзає, відчуває якісь емоції, — згадував він. — А я лежу, наче шмат м’яса, й не відчуваю нічого. Мені стало страшно, що я не розумію й не бачу, як росте моя дитина».

Алкоголізм і наркоманія — не в пляшці й не в шприці. Вони — в людині. Коли в людини болить зуб, хоче чи не хоче, вона йде до стоматолога. З алкоголем або наркотиком — інакше. Проблема не в тому, що людина пиячить, проблема — в її мисленні. І будь-який спосіб, який дозволяє змінити мислення людини, дає їй можливість знайти нову версію себе та інший спосіб жити, — має право на існування».

На жаль, на практиці в проблеми є й інший бік. Визначення алко- або наркозалежності батьків — справжній квест для служб у справах дітей і центрів соціальних служб дітей та молоді. Можна безліч разів бачити батьків у неадекватному стані, відзначати це в актах, фіксувати показання сусідів, самих дітей. Але без довідки лікаря-нарколога про наявність у батьків алко- або наркозалежності і, відповідно, постановки їх на профілактичний або диспансерний облік законного права назвати таких батьків залежними — немає. Самі ж залежні лікуватися погоджуються далеко не завжди. Добровільно йдуть до лікаря одиниці. Примусово — тільки за рішенням суду. Але отримати таке рішення — зі сфери фантастики. І якщо раніше на місце можна було викликати лікаря-нарколога з апаратом, який вимірює рівень алкоголю в крові батьків, що давало хоч якісь підстави для постановки їх на облік, то тепер такої можливості немає.

Щасливих історій, коли батьки погодилися з тим, що в них — залежність, добровільно пішли лікуватися і все скінчилося хепі-ендом, на жаль, небагато. Зате є чимало таких, коли на час судового розгляду в батьків закінчувався запій, їм повертали дітей, вони зривалися, і далі — все по колу. Так триватиме, доки не буде мобільного і чинного правового механізму обстеження на алкогольну та наркотичну залежність осіб, котрі мають дітей, і їх примусового ефективного лікування, — вважають соцпрацівники. Саме тому в таких випадках у документах їм найчастіше доводиться вказувати не причину необхідності вилучення дітей — «алко- або наркозалежність батьків», а наслідок батьківських залежностей — «неналежне ставлення до виховання дітей» або «жорстоке поводження». Тим часом ці залежності сьогодні актуальні й для зовні благополучних сімей. Що, на жаль, буває ще страшніше.

Чи страждають при цьому діти? Звісно. Вони дуже потребують, щоб світ їх прийняв. Тому так важливо прийняти таку дитину без оцінки. Тільки заслуживши її довіру, можна навчити дитину довіряти і дати їй інструменти та механізм дій у небезпечній ситуації».

Як допомогти дитині, позбавленій батьківської любові?

«У кожній громаді й кожному місті є діти, які з тієї або іншої причини не можуть перебувати під опікою своїх батьків, — розповідає виконавча директорка БО «Надія і житло для дітей» Надія Татарчук. — Це може відбуватися через хворобу батьків, насильство у сім’ї, алко- або наркозалежність батьків. Дуже важливо, щоб місцева влада як орган опіки та піклування була спроможна реагувати на такі випадки. В ідеалі, в громад має бути вибір або набір послуг для реагування. Послуга термінового облаштування дітей уже в самій назві передбачає, що має бути місце, де дитина може пожити певний час і де їй нададуть кваліфіковану допомогу. У Керівних принципах ООН про альтернативний догляд за дітьми йдеться про пріоритет розвитку таких послуг на базі сім’ї або в сімейному середовищі.

У нашої організації є досвід створення комплексного центру соціальної підтримки дітей і сімей. Одна з послуг у такому центрі — відділення термінового облаштування дітей. Робота фахівців орієнтована насамперед на повернення дитини в рідну сім’ю. При облаштуванні дитини за нею закріплюється ключовий вихователь, який працює як з дитиною, так і з її сім’єю. Робота ефективніша, коли в рамках одного випадку працюють ключовий вихователь дитини і соціальний працівник, який супроводжує сім’ю за місцем її мешкання.

Дуже багато важать кваліфікація і навчання персоналу, а також щоб під час створення послуги було затверджено чіткий алгоритм роботи фахівців: порядок ведення випадку, порядок облаштування і підтримки після того, як дитина повернеться в сім’ю».

Ще одна важлива й необхідна послуга термінового і тимчасового облаштування в кожній громаді — патронат над дитиною.

«Коли є загроза життю та здоров’ю дитини, вона не може залишатися у своїй сім’ї і має бути переміщена, — розповідає менеджерка проєктів МБО «Партнерство «Кожній дитині» Лариса Стрига. — У спеціаліста мають бути певні місця безпеки. У звичайному житті — це насамперед родичі дитини, які можуть негайно її забрати. Якщо говорити про сім’ї у складних життєвих обставинах, то в такому разі необхідно звертатися до патронату — екстреної соціальної швидкої допомоги, коли є ризик розміщення дітей в інституцію.

Патронатна — це професійно навчена сім’я, готова терміново прийняти дітей на термін до трьох, максимум — до шести місяців, яка при цьому не претендуватиме на місце біологічних батьків. Патронатна сім’я покликана зберегти цінність сім’ї і важливість біологічних батьків.

Доки патронат забезпечує потреби дитини, у спеціалістів служби у справах дітей та соціальних працівників є час, щоб знайти правильні рішення для дитини і сім’ї. Варіанти включають подолання сім’єю складних обставин та повернення дитини в біологічну сім’ю. Якщо це неможливо — то пошук прийомних батьків і всиновлення.

Інше питання: а що в нас у громаді пропонується сім’ї, котра опинилася у кризовому становищі? Патронат — послуга недешева, таких сімей на сьогодні лише 150 по всій Україні. Чи є в нас фахівці із соціальної роботи, які надають послуги соціального супроводу сімей? Чи підтримується створення прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу? І коли бачиш, що всього цього немає, часто виникає спокуса замінити сімейні форми виховання та соціальні послуги інтернатом. Але це — пряме порушення права дитини на сім’ю».