Дідусів онук

У країні моїй так багато гарних талановитих людей, що хочеться написати про кожного, але розгублюєшся, з кого почати...

Список довгий. Плани великі. Ні, не в мене, у цих самих людей.

Судіть самі:

Люди, які нас годують.

Люди, які лікують і рятують наші життя.

Люди, які нас захищають.

Люди, які нас навчають.

Люди, які... Продовжуйте перелік самі.

Недарма я почала з тих, хто нас годує. Великий мудрець Джонатан Свіфт колись сказав: "Кожен, хто здатний виростити два колоски пшениці на тому місці, де раніше ріс тільки один, заслуговує на вищу похвалу людства. Для своєї країни він робить набагато більше, ніж усі політики, разом узяті".

Днями мені призначили ділову зустріч. І, доки я чекала в кафе, мимоволі прислухалася до розмови за сусіднім столиком, де сиділи гарні міцні юнаки. Вони пили пиво й затято сперечалися. Спочатку я подумала, що, як у нас тепер заведено, - про політику. Ні. Хлопці сперечалися на тему: "Мій стафф твого ротвейлера поборе на раз!".

Тим часом 25-річний Артем, такий же вродливий і спортивний юнак, інтелігентний, спокійний і приємний, уже вкотре об'їжджав та обходив поля й сади. Гаряча пора. Серпень. Збір урожаю.

- Вибір, куди йти вчитися, переді мною не стояв, - каже Артем. - Я мріяв про це з дитинства. Любов до сільського господарства мені прищеплювали з народження. Дідусь садив мене у свій "уазик", і ми їхали з ним у поля, на ферму, ставки. І не було для мене більшої радості, ніж зайти в телятник, погладити новонароджене теля або потримати на руках крихітне порося. Хоча мама - медик - мріяла бачити мене лікарем.

Найважливішу роль у моїй долі зіграв дід. Степан Савич Глигор. У кожному районі є свої династії - медиків, інженерів, кухарів, учителів. Мій дід - основоположник династії хліборобів. Він усе своє життя віддав роботі в полі, його стопами пішов і мій батько, Геннадій, слідом за ними йду і я. Дід - мій учитель і наставник. Він каже: "Ми, Глигори, вперті. А вперті свого домагаються". Дід надзвичайно любить землю. І дуже переживав, коли господарства стали розвалюватися. "Як ви не розумієте, - гарячкував він. - У всьому світі заведено: якщо твоя земля працює - держава живе, не працює - держава вмирає. Земля - особливо така, як наша, - має народжувати й годувати. А ми - її любити. Як матір".

- Люди, які переважно купують, продають і перепродують, які нічого не виробляють ні для себе, ні для майбутнього своїх дітей, гидливо кривлять губи: сільське господарство? Землеробство? Тваринництво? Ну що ви, це дуже невдячна праця.

- Чому ж невдячна? Навіть дуже вдячна! Просто не все треба вимірювати банкнотами. Результат твоєї роботи видно вже через кілька місяців. Восени готуєш ґрунт, навесні сієш, обрізаєш сад, а наступної осені чиясь дитина їсть яблуко, а її бабуся пече духмяний хліб із пшениці нового врожаю. Кращої картини вдячної праці я собі й уявити не можу.

Результат нашої праці можна торкнути руками, можна з'їсти. І це вища нагорода.

***

Атож. Хтось цілодобово сидить у Фейсбуці й ниє, що немає роботи і яка в нас погана країна. А хтось дає людям роботу і робить нашу країну кращою: щоосені збирає хліб, вирощує сад. Цей хтось - Артем Глигор, заступник директора аграрного приватного орендного підприємства "Золотий колос". (Директор - його дід Степан Савич). Він дає роботу 80 людям цілорічно та ще 40-50 - у посівний сезон і на збиранні врожаю.

***

- Ми обробляємо майже 2 тис. га, - продовжує Артем. - Орендуємо землі в жителів двох сіл - Строїнці та Ванчиківці Новоселицького району Чернівецької області. Щоосені розраховуємося з орендодавцями грішми та зерном. Є ще свиноферма на
1,5 тис. голів і сади.

Зарплати в нас не найвищі в країні. У середньому - 2,5 тис. грн. Зате збереглася багатолітня традиція: всіх своїх працівників ми годуємо безкоштовно. Намагаємося допомогти їм зерном, яблуками. Всім нашим працівникам і пайовикам обробляємо їхні особисті городи. Безплатно, звісно.

***

Артема можна сприйняти і за науковця, і за офіс-менеджера, і за лікаря, якби не міцні, у мозолях, натруджені руки.

Чомусь у людей склався стереотип: якщо людина - директор або заступник директора, то вона роз'їжджає автомобілем по полях і фермах, дозором обходить володіння свої, заклавши руки за спину, і горлає на працівників. Артем увесь час трудиться фізично разом і поруч із людьми.

***

- Стреси? - перепитує. - Щодня. Спочатку давалися так важко, що не міг ночами спати. Щойно почав працювати, на свинофермі загинула свиноматка. І я довго їздив туди ночами, щоб стежити за станом інших свиноматок. Тепер навчився превентивних заходів: профілактика та професійні уважні зоотехніки.

Як знімаю стрес? Ні, я не п'ю. Граю у футбол. Якщо залишається час.

***

Він працює без кредитів та інвестицій.

Допомагає всім, хто просить. Давня формула нашого краю: якщо людина в біді - треба допомогти, якщо людина в злиднях- треба дати грошей та їжі.

"Золотий колос" допомагає школі, дитячому садку, церкві. Відремонтував стадіон, спонсорує футбольну команду села Строїнці. Допомагає бійцям АТО і їхнім сім'ям.

***

- Як розмовляю з людьми, які в нас працюють? Тихо. Цього, знову ж, я навчився в діда. Степан Савич зазвичай брав себе в руки й говорив не просто тихо, а майже пошепки. Люди заспокоювалися, уважно вислуховували й відповідали так само спокійно і тихо. Взагалі, від тону розмови залежить багато що. Спокійний, зрозумілий, шанобливий тон розмови, як засвідчила практика, дає результат набагато вищий, ніж крик та образи.

***

У "Золотому колосі" сади. Яблука вже налиті, і ось-ось їх почнуть збирати. Запашні, зігріті сонцем. І слива, красуня соковита. Окремо від саду наївно й весело шелестить листочками "дитячий сад" - саджанці. Артем показує велике фруктосховище. Павільйони чисті, прохолодні. Туди складатимуть яблука та сливи. Торік яблука збереглися до весни. Цього року підприємство починає власне виробництво - переробку на сухофрукти і сік.

Вирішили також вирощувати ягоди чорної смородини, заклали плантацію площею 6 га на поливі, врожаю чекають на наступний рік. Планують довести загальну площу плантації до 30 га. Це досить цікава й перспективна галузь, оскільки смородину можна реалізовувати за кордон.

***

- Ми з дідом Степаном часто говоримо про політику. І, буває, сперечаємося. Та найважливіша максима в нас спільна: починати треба з себе. Як Маленький принц Екзюпері. Зранку прибери свою маленьку планету.

Криза? Ну що вам сказати? Формула проста. Одного разу запитали мого колегу й товариша по роботі садівника Гавку з села Бояни: "Ви відчуваєте кризу?" На що він відповів: "Я не знаю кризи, просто я тепер на годину раніше встаю і на годину пізніше лягаю".

- Сьогодні світ боїться свинячої африканської чуми. Як ви бережете свою ферму?

- Не спускаємо очей з павільйонів. Підвищили гігієнічні вимоги до працівників. Поки що в нас тихо. Так, у разі спалаху в області в нас будуть проблеми, у тому числі й фінансового характеру. Що ж, як кажуть, поплачемо й погорюємо. Але виставимо кордони, оголосимо карантин. І, якщо все робитимемо грамотно, перспектива розвитку галузі буде. Через приватні, інколи несанкціоновані продажі в будь-який момент у нашу область може потрапити свинина, вже заражена чумою. Тому ми - на пороховій бочці.

- Повернімося в сад. Уздовж нього порожня, нічим не засіяна смуга завширшки метрів десять.

- А це злітна смуга. Навесні на обприскуванні полів у нас працює дельтаплан.

Органічне землеробство - важливе й серйозне питання. Воно потребує великих витрат і більш трудомістке. Органічна продукція має бути ліцензованою. Але продавати її дорожче ми не зможемо. Поки що в нас немає таких можливостей. Ні держава, ні ми ще не дозріли. А хотілося б.

До речі, ми вирощуємо сою. Люди при цьому відразу думають про ГМО. Продуктів із сої багато хто боїться, а в нас органічна соя Бельцького інституту круп'яних культур, з яким ми давно співпрацюємо.

Проблеми? Дощі? Ну що ви, дощі - не найбільші проблеми. Так, якщо вони затяжні, пшениця може полягти або прорости в колосі. Але сади нап'ються, наповняться колодязі, і це добре для полів із соєю. Набагато гірше, коли дощів немає. Наші сади стоять на пагорбах. Найактуальніша проблема - система поливу, але тут свої труднощі: річка - далеко, колодязі в селі -
20 метрів завглибшки. І цього літа чимало їх висохло.

- Цього спекотного літа багатьом здавалося, що не вистачає повітря, що за ніч дерева не встигають виробити необхідну нам кількість кисню. Вирубують дерева. А нових садять мало.

- А ви знаєте, що один гектар цукрового буряка виділяє стільки ж кисню, скільки один гектар лісу?

У нашому районі були тисячі гектарів полів, засіяних цукровим буряком. А тепер немає. У жодному господарстві. Бо галузь, яка виробляє цукор, знищена в нашій області повністю. Якщо в Чернівецькій області раніше було чотири цукрових заводи, які виробляли майже 100 тис. т цукру на рік, то тепер - жодного. Останній, у Хрещатику Заставнівського району Чернівецької області, не запустився у 2014 р. Ми готові сіяти буряк, але нам його нікуди поставляти. Комусь вигідніше завозити тростину й отримувати відсотки, ніж вирощувати своє. Така сьогодні державна політика.

***

- Наш край багатий традиціями, - продовжує Артем. - Негласними, як кажуть, за замовчуванням, давніми, у спадок переданими з покоління в покоління зі старою сімейною Біблією. Наприклад, раніше - мені розповідав і дідусь, і мої батьки, - якщо людина в селі починала будувати хату, то справою честі для всіх сусідів, знайомих, рідних і друзів було приходити до неї "на клаку". Тобто разом заливати фундамент і зводити стіни. І ніхто нікому ніяких грошей не платив. Сьогодні я піду тобі допомагати, завтра ти прийдеш до мене.

Тепер стосунки між людьми ускладнилися і перейшли, м'яко кажучи, на комерційну основу.

А я мрію, щоб мій трирічний син Степан теж пишався такими дружніми незвичайними стосунками між людьми одного села, одного району, області, та що там - країни! І дуже хочеться, щоб він продовжив нашу династію хліборобів.

***

- Щоб стати державою європейського рівня, ми маємо насамперед показувати приклад самі. І я не збираюся зупинятися, оскільки є над чим працювати, що вдосконалювати. Як кажуть, планів - громадище.

А щодо відпустки, хоча б тижневої, і поїздки на моря чи за кордон... Це ми як-небудь... Коли-небудь... Ось урожай зберемо... Потім переробка фруктів... Потім...