Діалог із владою: на рівних — для безправних?

Усі ми вже далеко відійшли від «кухонних дисидентів», які безсило злилися на «верхи», - але тільки дехто з нас до такої міри активний, що готовий вивчати законодавство і розпочинати з владою, чи то місцевою, чи то центральною, діалог стосовно своїх прав, а також, як свідомий платник податків, давати їй завдання й очікувати для себе та суспільства реальних змін в економіці та соціальному житті. Ми, решта й інші, продовжуємо для себе «кафкіанське середовище», озвучуючи свої претензії до влади у своєму «близькому колі», хоча й розуміємо, що саме ми найняли її для вирішення наших насущних проблем. Але розуміти для нас мало і чомусь не означає - діяти.

Застій чи «занепад сил»?

Наші громадяни вище оцінюють свій власний рівень зацікавленості у зміцненні незалежності України, а також рівень зацікавленості в цьому більшості населення країни та опозиції, ніж влади в цілому. Понад те, 61,7% населення вважає, що, порівняно з 1991 роком, ситуація в країні загалом погіршилася. Дані останнього соціологічного опитування Центру Разумкова з 10 по 17 серпня підтверджують: наші люди дуже тверезо оцінюють реалії сьогодення. На їхню думку, найбільше від проголошення незалежності виграло керівництво країни (так вважають 37,7% респондентів), а також люди, схильні до підприємництва (31%). Ось вам і дива народної інтуїції, яка правильно намацала точку зрощення влади з бізнесом. Більшість респондентів вважають, що зміцненню незалежності країни перешкоджають: енергетична залежність (73,8%), диктат економічних умов із боку міжнародних фінансових організацій (71,9%), перебування іноземних військових баз на території країни (55,7%).

А у «верхах» незамінних немає, ці фігури можна замінити іншими, без шкоди для спільної справи, яка й так давно застопорилася, вважають наші громадяни. Більшість відзначила: якщо одночасно замінити весь кадровий склад центральних і місцевих органів влади, ситуація докорінно не зміниться (39,9% опитаних) або зміниться на краще (29,5%). Тільки 8,8% респондентів вважає, що ситуація у країні в такому разі змінилася б у гірший бік. Та 21,8% громадян завагалися з відповіддю.

Характерно, що соціологи проводили таке ж саме дослідження в серпні 2000 року: розбіжності в показниках двох опитувань становили десяті частки відсотка. Цей факт - досить ємне й прозоре підтвердження застою, в якому всі ми живемо. Крім суспільної психології, від нього потерпає економіка. Тільки 16,8% наших громадян думають, що в країні проводяться ефективні економічні реформи, третина опитаних (34,2%) переконані, що вони не проводяться, а 30,5% - що економічні реформи проводяться, але не так як слід. 18,5% респондентів вагалися з відповіддю. Громадяни перших двох категорій серед причин такої ситуації найчастіше відзначають, що всі, в кого є можливість, прагнуть украсти (23,6% опитаних), що впливові фінансово-промислові групи зацікавлені в консервації нинішньої ситуації (22,4%), і що влада не має єдності в питанні реформ (19,4%). Рідше вказують на відсутність чітко визначених напрямів і принципів реформування економіки (12,3%) та підтримки реформ із боку громадян (11,2%). 5,6% громадян вважають, що реформи йдуть від центру, але «гальмуються» у регіонах. Вагалися з відповіддю 4,5% опитаних.

- Усі отримані нами дані означають тільки те, що влада не працює для людей, - розповідає директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко. - Ми ставили запитання: «Чи має вплив респондент (народ) на органи центральної та місцевої влади?» - і люди оцінили цей вплив двома балами за п’ятибальною шкалою. Вплив людей на чиновників і органи влади дуже обмежений, крім виборів, не існує інших його важелів. А ті проблеми незалежності України, котрі не можуть вирішитися впродовж двадцяти років, - це не наслідок незалежності, а наслідок дії можновладців. Порушувати питання про діалог із владою необхідно, оскільки держава живе за рахунок платників податків. Без такого діалогу народ вибере протестні дії. Потрібно шукати способи, які примусять владу доcлухатися до людей. До того ж низький рівень кваліфікації «державних менеджерів» призводить до збоїв у всьому суспільному організмі, і з цим слід щось робити. Впродовж двадцяти років, хоча влада й змінювалася, з усіх об’єктивних показників, таких як рівень зарплати громадян і рівень інвестиційної привабливості країни, Україна посідає одне з найостанніших місць у Європі. Порівнювати сьогодні Україну з Польщею не виходить… А в нас тепер розмови «у верхах» про реформи нічим не відрізняються від тих, які велися двадцять років тому.

Насправді наші люди готові щось робити у відповідь на дії або бездіяльність влади, але чим менше залишати їм можливостей боротися з нею законними способами (такими як звернення до суду, реагування органів влади на звернення громадян, громадських організацій, ЗМІ тощо), тим більш імовірні масові радикальні протестні дії.

Закон для кожного десятого, хто повірив у нього

Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова 10-17 серпня провів соціологічне опитування серед населення України. У зв’язку з тим, що ще 9 травня набрав чинності закон про доступ до публічної інформації, низка запитань у дослідженні була присвячена зверненням громадян до органів влади. Картина виявилася невтішною і позбавленою «барв» навіть перемінного успіху. Тільки мала частина населення (13%) коли-небудь надсилала запити до органів влади та інших державних організацій про надання якоїсь інформації. І лише трохи більше третини (36,5%) авторів запитів отримали відповіді по суті, майже половина (45,5%) відповіді на свої запити отримала, але це були «відписки», а 18% взагалі не отримали відповідей. Головна причина, з якої громадяни не посилали запитів про надання інформації в органи влади, - те, що вони не відчували в цьому потреби (62% опитаних). Однак 23% утрималися від листування з органами влади, оскільки й не сподівалися на відповідь. Більше половини (52%) населення нічого не знає про те, що в Україні прийнято закон про доступ до публічної інформації, ще 36,5% «щось про це чули, але не знають точно», і тільки 11% знають про основні положення закону. Майже половина (48%) населення скептично оцінює можливість закону про доступ до публічної інформації зробити владу більш прозорою й менш корумпованою, вважаючи, що цей закон нічого не змінить. А 21% (кожен п’ятий) вважає, що позитивний ефект від закону буде, хоча й незначний. Багато від прийнятих законів не чекають у нашій країні навіть повні ідеалісти…

Уже скористалися законом і розіслали в державні інстанції запити про надання інформації 3% населення (з них 1,4% встигли отримати відповіді), ще 8% мають намір це зробити. Характерно, що 23% респондентів заявили про повну недовіру до цієї владі і небажання з нею листуватися. Серед виборців БЮТ зазначена причина є головною для 35% опитаних, «Свободи» - для 30%, «Фронту змін» - для 26%. Виборці Партії регіонів найменше відчувають потребу в таких запитах.

- Якщо цей закон працюватиме, він посприяє демократизації країни, - каже директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. - Однак трохи більше половини населення про нього не знає. Оскільки ж люди в нашій країні переважно знають те, про що говорять у ЗМІ, напрошується висновок: якщо говорять мало, то й політика наша така… Якщо звернуться до органів влади 8% тих, хто хоче це зробити, - вже буде непогано. Важливо тиражувати історію успіху, добре, якщо така інформація множитиметься. Значна частка тих, хто хотів би звернутися із запитами до органів влади, - люди активні, з досвідом, вони вже багато разів надсилали такі листи владі й надсилатимуть, навіть якщо свого часу не отримували відповідей…

Колись нас досить інтенсивно вчили у пресі «починати з себе» - і тепер потрібно почати з себе, поставивши свій інтелект і працю на належний рівень відносно влади, адже ми обираємо її, а не вона - нас. Тоді стануть можливими і діалог, і «вихід» одних людей з влади, і поява в ній інших, - і все це без шкоди для соціуму та його віри у справедливість, яка, незважаючи ні на що, продовжує нас об’єднувати.