Здавалося б, після таких затяжних свят не повинно бракувати експертів у сфері особливостей впливу спиртного на людський організм. Проте, як переконливо доводить автор британської The uardian Емін Сейнер, це питання ще довго буде предметом дискусій як на високонауковому рівні, так і під час побутових посиденьок. Ні, звісно, ніхто навіть тіні сумніву не кине на правдивість народної мудрості про «горілку без пива», однак із приводу інших напоїв...
Починати, звичайно, так чи інакше доведеться з шампанського. Не забуваючи, що те шампанське, про яке пише західна преса, і те, яке продається у нас, — дві великі різниці. Єдине, що їх найчастіше споріднює, — це бульки вуглекислоти, розчинені в напої. Саме вони, як стверджують експерти, відповідають за те, що шампанське швидше б’є в голову: не лише завдяки тому, що алкоголь потрапляє в організм не тільки через шлунково-кишковий тракт, а й через дихальні шляхи (у складі цих-таки бульбашок), а також завдяки тому, що газовані напої швидше всмоктуються у кров. Проте Вікторія Мур, винний критик The Gurdian, стверджує, що шампанське у її випадку діє насамперед не на голову, а на ноги, які дуже швидко починають заплітатися. Правда, на вуглекислоту вона при цьому не киває, зате звинувачує в усьому обстановку, в якій найчастіше споживає цей напій: різні представницькі фуршети, на які приходить після напруженого робочого дня, — на голодний шлунок і так уже падаючи з ніг від утоми й при цьому не маючи можливості присісти та відпочити. Інакше кажучи, критичними виявляються не доза й не вид алкоголю, а соціальний, культурний і психологічний «контексти» його споживання. Високочолі експерти з такими життєвими премудростями погоджуватися не квапляться. Хоча й не відкидають їх повністю. Тим паче що найпереконливішим аргументом у цьому плані виступає історія сприймання джину.
Цей напій, як стверджує Wikipedia, вперше з’явився у Голландії як продукт перегонки пшеничного спирту та ялівцю, що його використовували для медичних потреб, зокрема і проти чуми. Проте найбільшу популярність він здобув завдяки своїм британським шанувальникам. Спочатку цей напій подавали у так званих англійських клубах — елітних питних закладах британських колоній із розряду «тільки для білих». Причому подавали його не в чистому вигляді, а в складі джин-тоніка — коктейлю, в якому специфічний присмак міцного спиртного напою маскував гіркий смак хініну — неодмінного компоненту оригінального тоніка, що є засобом профілактики й лікування малярії. Ним намагалися не зловживати: і дорого, і не дуже багато було добровольців ковтати зайвий хінін. Проте невдовзі англійський уряд зіграв зі своїм народом лихий жарт: злякавшись перевиробництва злаків, він створив увсі умови для виробництва неліцензійних міцних спиртних напоїв, обклавши при цьому немислимими поборами якісний імпорт. Джин в Англії кінця XVIII століття став синонімом слов’янської самогонки, його гнали (за «авторськими» технологіями) і пили (трохи облагородивши ялівцевими добавками) найбідніші верстви населення, тому що коштував він у кілька разів дешевше за найдешевше пиво. Особливо полюбився він жінкам, які під його впливом не тільки втрачали інтерес до вже наявних нащадків, а й позбувалися можливості обзавестися такими надалі. На чоловічій потенції зловживання джином теж позначалося не найкращим чином, проте сленговим синонімом дешевого джину став термін «бич материнства» (mother’s ruin). Уряд Англії докладав усіх мислимих і немислимих зусиль до боротьби з нежданим соціальним лихом, але тільки серія неврожайних років поклала край національній епідемії спивання.
Тепер джин (і особливо джин-тонік) знову числиться серед елітних салонних напоїв, хоча суперечки про їх кореляцію із суто жіночою депресією тривають. Окремі знавці називають цей напій добрим засобом боротьби з післяпологовим синдромом (як таке «лікування» може позначатися на матерях, котрі годують дітей груддю, ілюструє відома гравюра Хогарта). Проте багато учасників дискусії підкреслюють, що цей напій, як жоден інший (для манірних британців горілка і, тим паче, самогонка все ще залишаються екзотикою), здатний зруйнувати найміцніші людські стосунки — між матір’ю та дитиною.
Чимало культурологічних міфів виникло і навколо інших спиртних напоїв. Наприклад, гусеницю, що харчується агавою, з якої роблять текілу, наділяють властивостями афродизіаку. Безсторонні експерименти цю гіпотезу спростовують, однак той факт, що текілу зазвичай вживають далеко не в ординарній ситуації, свою роль відіграє. Так само не підтвердилися чутки й про галюциногенні властивості абсенту. Хоча його міцність — 70 градусів — надає йому винятковості і без будь-яких «грибів». Зате інформація про цілющі властивості натурального червоного вина не тільки виявилася, на диво, достовірною, а й доповнилося новими багатообіцяючими подробицями.
А ось кольорові міцні спиртні напої (віскі, горілка з різноманітними добавками) викликають в експертів додаткові нарікання, оскільки сивушні масла та інші «пігменти» значно посилюють вплив алкоголю на організм. Отже, правильно роблять ті, хто отруює себе виключно чистою горілкою.
І, нарешті, найжорсткіше критикують так званий алкопоп — слабоалкогольні напої, які смаком не дуже відрізняються від таких любимих дітьми шипучок. Проте слід сказати, що кількість алкоголю в них не така вже й дитяча — чотири-сім відсотків. У США, наприклад, їх заборонено продавати особам, котрим не виповнилося 21 року, і на цій підставі представники індустрії стверджують, що до дітей ці напої жодного стосунку не мають.
Понад те, наприкінці 90-х їм удалося пролобіювати істотні податкові пільги для своєї продукції. У результаті обсяги продажів алкопопу після 2000 року зросли вдвічі, а кількість дітей віком від 12 до 17 років, яким потрібне лікування від алкоголізму, у 2001—2002 роках зросла на 38 відсотків.
Зате у Великобританії саме податковою політикою вдалося зменшити обсяги продажів таких напоїв за останніх три роки більш ніж на 20 відсотків. Плюс до цього було організовано масовану інформаційну атаку, в результаті якої дівчина з яскраво розмальованою банкою в руці має не такий і крутий вигляд. Правда, сталося це вже після того, як країна прославилася наймолодшим — десятирічним — пацієнтом клініки для алкоголіків і наймолодшою алкоголічкою, що допилася у 20 років до необхідності робити пересадку печінки. Пити вона почала з 12 років, і саме слабоалкогольні напої. Як стверджують британські соціологи, кожна четверта дитина, якій ще не виповнилося десяти років, вживає алкопоп, хоча національне законодавство дозволяє продавати такі напої тільки особам, старшим вісімнадцяти років.
Можливо саме розраховуючи на молодіжну аудиторію британські журналісти вкотре вирішили повторити урок техніки безпеки інтенсивного споживання алкогольних напоїв:
1. На сприйнятті спиртного сильніше позначається не його вигляд, а обстановка, в якій його споживають.
2. Основною діючою речовиною будь-якого спиртного напою все ще залишається етанол, і саме враховуючи кількість його молекул — у перерахунку на час експерименту, кількість біомаси «сторони, що приймає», біохімічні особливості організму, — і слід розраховувати дозу, за яку не буде наступного дня дуже боляче і соромно.
3. Добрий кусень сала (бутерброд з ікрою, склянка молока) значно утруднює процес всмоктування алкоголю стінками шлунково-кишкового тракту.
4. Як стверджують експерти British Medical Journal, основною причиною загибелі людей у Росії у стані сп’яніння є переохолодження.
Вдягайтеся тепліше: алкоголь розширює кровоносні судини в поверхневих шарах шкіри, внаслідок чого організм втрачає тепло, але вам стає жарко.
5. Зневоднення — головна небезпека святкового синдрому. Бажано запивати кожну чарку міцного напою склянкою води, а вранці не обмежувати себе у споживанні рідини. Аспірин може виявитися надто сильним засобом, тому перевагу слід віддавати парацетамолу. Можна наважитися й на чашку кави, яка допоможе звузити судини, але при цьому виявить додаткову сечогінну дію. А головне — якомога більше мінералів та вітамінів! В ефективність огіркового розсолу британські експерти поки що не повірили, тому настійно рекомендують м’ясні бульйони та овочеві відвари.