Дезорієнтація суспільства

Дайте мені точку опори - і я зрушу Землю.

Архімед

Дезорієнтація суспільства - явище надзвичайно небезпечне. Щось подібне відбувалося під час "завоювання" Америки, коли невеликі загони іспанських конкістадорів "підкорювали" собі мільйонні цивілізації. Але "завойовували" і "підкорювали" саме в лапках. Вони не перемагали ці цивілізації, а дезорієнтували їх. Причому несвідомо. Поява іспанців внесла хаос у неформальні настанови, що їх культивували ці спільноти (мораль, етику, традиції, релігію, побутові імпровізації тощо). Це своєю чергою спричинило фатальну невідповідність неформальних настанов і формальних приписів. Інститут бюрократії став безпомічним і занепав. Міста стрімко безлюдніли, оскільки не є самодостатніми і тримаються на бюрократії. Відтак цивілізація зникла на очах спантеличених завойовників.

Дезорієнтація влади, бізнесу і суспільства є найбільшою загрозою для України. Хоч як дивно, але війна стримує прояв найгірших наслідків дезорієнтації, бо згуртовує людей навколо спільної мети - Перемоги. Проте так не може тривати довго, якщо не запровадити в країні чіткої системи координат, навколо якої сформуються спільні (нехай і різні) оцінки того, що відбувається, і не окресляться нові образи того, чого мусимо прагнути.

Власність у країні була дезорієнтована й раніше, і ця обставина оформлена у визначенні "тінь". Це кореневий фактор. Відсутність чітких взаємних прав у царині капіталів негайно індукує покручі у всіх сферах життя.

Політичний клас України дезорієнтований, бо перед ним постав у всій своїй неминучості екзистенціальний вибір. Умовно його можна визначити як вибір між "Азією" - партикулярною, вибірковою системою, де закон застосовується, і "Заходом" - універсалістською системою, де закон діє і єдиний для всіх без вилучень та винятків. Неминучість визначається тим, що політичний клас побачив, які "перспективи" несе йому "Азія" (Росія це продемонструвала). А дезорієнтація сформована тим, що політичний клас розуміє - у своїй нинішній якості він в умовах "Заходу" не потрібен, а відтак у його надрах починають генеруватися ідеї такого собі "третього" шляху. Гарна риторика, що при цьому використовується, - абсолютно пуста. Бо немає (історія не знає) якогось окремого шляху (способу) легалізації власності в капітал окрім відомих: або вибірковість і сваволя, або універсалізм і закон.

Виконавча влада дезорієнтована, бо втратила свій орієнтир: догоджання було вищою ознакою професіоналізму її учасників. І перспектива відверто лякає: в умовах "західних" посадових обов'язків та інструкцій негайно виявиться некомпетентність влади, яка досі формувалася у вмінні виконати вказівку керівництва і тільки. Цьому треба давати раду негайно, бо якість бюрократії визначає якість державної послуги. Якщо така якість низька й незмінна, то логічно постане запитання: "Чи потрібна така держава?" Про бюрократа забудуть і почнуть духопелити державу.

Законодавча влада дезорієнтована хоча б тому, що перебуває в стані персоніфікованої заміни. Перед нею стоїть чи не найголовніше завдання - встановлення нового інституційно-нормативного простору. Цей простір потрібно чітко усвідомлювати у всій повноті і сумі зв'язків. Він повинен бути однозначним і повним. Але будуватися цей простір повинен на засадничому принципі: бізнес не може бути присутній у жодній з гілок влади. Саме це має стати основою нової повноцінної роботи, а не окремі "шпаргалки" на кшталт "люстрація", "децентралізація", "самоврядування" тощо. Зазначені "шпаргалки" вкрай важливі, але стануть ефективними тільки в цілісній системі змін законодавчого поля. Без цілісності вони приречені на вибірковість. Ми отримаємо нову версію старої біди.

Судова гілка влади дезорієнтована через те, що не правосуддя здійснювала, а виконувала вказівки ("телефонне право"). Вона була інструментом втілення партикулярної системи. А нині ми намагаємося змінити такий стан справ. Украй небезпечно вади функціонування старої системи звести лише до персональної відповідальності її виконавців. Це велика помилка. До суду завжди мусимо ставитися з належною повагою, але й питати з нього. Щоб питати з суду, у законах треба якнайточніше відобразити уявлення людей про справедливість. Коли такої координації немає або її спотворено вольовим втручанням, то й маємо "кривосуддя". Встановлення такої координації є найнагальнішим завданням законодавців. Тоді й можна буде зрозуміти, навколо чого проводити "люстрацію". І такий підхід повинен бути не лише в судовій гілці влади.

Бізнес країни дезорієнтований хоча б тому, що не був зорієнтований і досі. "Тінь" - його прихисток. Розгардіяш, вибірковість законів і норм, у полі яких він працював, сформували в нього єдиний спонукальний мотив - "дах". Присутність у владі він розглядає як конкурентну перевагу. Замість упроваджувати інновації та генерувати ефективні ініціативи, бізнес витрачає величезні кошти й ресурси на присутність у владі. Ця обставина є визначальною, коли ми говоримо про недолугість законів, ангажованість ЗМІ, замовність судових рішень, купівлю дипломів, низьку якість медичних послуг, паскудність і лукавство нашого життя. Саме так: присутність бізнесу у владі - головне джерело дезорієнтації політичного, суспільного і побутового життя країни!

Чи розуміє це бізнес? Відповідь однозначна - так. Але поле взаємних прав і їх виконання не дають йому іншої стратегії поведінки. Бізнес у принципі проти корупції влади, але в сучасних умовах це єдиний спосіб його існування або оперативного вирішення своїх нагальних проблем. Бізнес потрібно впровадити в поле інших відносин. Таких, щоб його "похід у владу" став йому комерційно не вигідним.

Зазначені обставини зумовлюють дезорієнтацію ЗМІ. Інформаційний простір у країні через спотворені відносини гілок влади, неприродну координацію бізнесу із цими гілками і суспільством втрачає ознаки суспільного блага. Він втрачає цілісність, стає сурогатним, переповнюється фейковими повідомленнями, замовними й маніпулятивними матеріалами, відвертою дезінформацією, що згодом перетворюється на пропаганду. І на довершення всього - інформаційна війна, яку веде проти України зовнішній ворог. У цих умовах професіоналізм і компетентність стають журналістським подвигом. А має бути лише ознакою професії.

Інститути громадянського суспільства дезорієнтовані також. Я не хочу говорити про "кишеньковість" окремих з них. Але діяльність більшості має локальний у плані тем і часу характер. Це наслідок зазначеної обставини: соціальний капітал і переговорна сила цих інститутів, на жаль, перебувають у залежності від бізнесу. І використовуються такі ГО здебільшого для забезпечення "походу бізнесу у владу". Дезорієнтація бізнесу, не встановлені взаємні права, відсутність норм, які є обов'язковими для всіх без винятку, роблять діяльність таких інститутів ГС або ангажованою, або локальною, або героїчною.

Усі зазначені обставини пояснюють дезорієнтацію бюджетної сфери в цілому й місцевого самоврядування зокрема: закони і норми не діють, а виконання "традиційних" команд "зверху" стає пов'язаним з небезпекою. Поліклініка, школа, будь-яка бюджетна установа чекають нових "правил гри".

Уся країна чекає нових "правил гри". Починаючи від тролейбуса, магазину, ЖРЕПу і закінчуючи міністерством, КМУ, ВРУ.

"Правилами гри" повинна бути нова цілісна й повна матриця, яка забезпечить зміну системи. Без цього "люстрація", "децентралізація", "самоврядування" тощо залишаться "шпаргалками". Ми, може, й отримаємо "оцінку за білет", але провалимо сам "предмет". Це дуже легко проілюструвати. Якщо реформи залишаться клаптиковими, то судова система не отримає цілісного і повного юридичного простору. А це означатиме, що вибірковість збережеться. Тобто Україна залишиться партикулярною. Так, можливо, й прийдуть нові виконавці, але новими вони залишаться недовго. Бо система з її тотальним полем вибіркових спокус (джерело корупції) дуже швидко рекрутує їх у свої "старі" лави або знищить (викине).

Найнагальніші завдання президента і нової влади - сформувати і пояснити суспільству власну систему координат; чітко позначити свої дії і розтлумачити їхній зміст бізнесу; сформувати вимоги до законодавців у повному обсязі, однозначно, без протиріч і колізій; розпочати діалог з бюрократією і вивести її з поля страхів, які індукують саботаж; громадянському суспільству, ЗМІ, волонтерам та активістам пояснити нове бачення місця цих інститутів у процесі реформування країни та її майбутньому житті.

Усі ці і багато інших завдань повинні здійснювати компетентні виконавці. Компетентні - за ознакою професіоналізму, а не ситуативної вибірковості, байдуже на основі чого: чи то родинних, чи то партійних, чи то регіональних, чи то корупційних пріоритетів. Саме тому ми навмисне не торкаємося питань дезорієнтації збройних сил і силових структур. А в умовах війни вони чи не найнебезпечніші. Тут слово за професіоналами, які пройшли сепаратор війни. Єдине, що зазначимо: реформи в цих структурах мають вивершитися тим, що офіцер знову стане втіленням честі і гідності, солдат - об'єктом поваги, любові й захоплення для дітлахів, а силові структури - правоохоронними органами.

Україна перебуває у стані війни. Війна - це завжди дезорієнтація, яку спричиняють втрата звичних смислів понять і кривава база порівняння, що руйнує усталені суспільні й родинні стереотипи.

Україна не просто зазнає людських жертв та матеріальних збитків - Україна переживає ментальний злам. Фактично відбувається розпад її Історії. Це робить непродуктивним її дотеперішній історичний досвід. І хоч як гірко, але ця обставина може стати підґрунтям для формування нового власного досвіду, що спиратиметься на нові прецеденти, породжені Майданом і часом, який нам разом доводиться переживати. Доля наступних поколінь українців вже не буде складатися без їхньої участі!

Усвідомлення справжніх причин і механізмів того, що відбувається, чітка послідовність дій без лукавства й захланності є запорукою досягнення нової перспективи народу і країни, бо всі ми отримаємо нові орієнтири й нову спільну базу порівняння. Ми отримаємо опору.

Все це потрібно робити не зволікаючи, а в умовах війни - негайно. Тому що дезорієнтація дуже швидко формує невроз, який, якщо його не сублімувати у продуктивні дії, перетворюється на агресію. А агресія завжди проявляється щодо тих, із ким були пов'язані найбільші очікування.

Можливі й інші версії поведінки, та всі вони будуть пов'язані з маніпуляцією суспільним замовленням. А чим це закінчується в Україні, ми вже знаємо.

Невротизоване й дезорієнтоване суспільство потрібно ініціювати і вести вперед, а не маніпулювати ним, аби все законсервувати, як було досі, і з користю виключно для себе.