Дежавю у стосунках, або Як не наступити на ті самі граблі

Кажуть, у 40 закохатися значно складніше, ніж у 20. Можливо. Хоча, якщо вірити класику, цьому почуттю усякий вік підвладний. І навіть тим, хто вже змирився із самотністю й цілком комфортно почувається, одного чудового дня раптом хочеться змін, нових зустрічей, яскравих емоцій. Бо навіть у самодостатньої, цільної людини є потреба бути коханою, потрібною. Їй необхідно ділитися, піклуватися, обмінюватися — проблемами, радостями, враженнями, зрештою енергією. Безперечно, з роками важко знайти свою половинку, співпасти, повірити в стосунки, але ще важче зберегти ті, що вже склалися.

Закохуватися розумно неможливо. Зазвичай уже на п’ятій хвилині знайомства інтуїтивно можна відчути, чи настала та сама хімічна реакція, котра згодом може перетворитися на формулу кохання. Початок — так званий цукерково-букетний період — завжди нагадує стан ейфорії. Саме тоді, ще на старті, ми й робимо свої перші помилки. Але, як правило, існують ті горезвісні граблі, на які наступаємо із завидною постійністю, набиваємо нові гулі й синці, примножуючи гіркий досвід стосунків. Саме цій проблемі присвятила свою книжку «7 найдурніших помилок, що їх роблять усі жінки» американський психотерапевт Керолін Бушонг. Безумовно, із деякими висловлюваннями автора можна посперечатися, але загалом книжка може бути корисна для тих, хто хоче побудувати повноцінні, гармонійні стосунки.

Отже, помилка №1. Нав’язування близькості

Якось в одній відвертій розмові мені довелося почути чоловіче зізнання: «Якщо жінка переспить зі мною першого ж вечора нашого знайомства, серйозних сто­сунків у нас уже не буде». Це безапеляційне твердження відразу викликало в пам’яті фразу Чернишевського: «Помри, але не дай поцілунку без кохання». Але до чого крайнощі? Незаперечним є одне — будь-які стосунки мають пройти певний період дозрівання.

Із цього приводу Бушонг пише: «Справжня близькість розвивається із часом, хоча тривалість цього періоду в різних пар варіюється, справжнє кохання ніколи не народжується за одну ніч. У більшості із нас слово «близькість» автоматично асоціюється із сексом. Але це поняття є значно змістовнішим. Справжня близь­кість передбачає, що партнери виявляють як позитивні, так і негативні почуття й демонструють одне одному свої сильні й слабкі сторони. Справжня близькість — це прихисток, де ми можемо почуватися в повній безпеці і бути самими собою. Чесне, відкрите спілкування — це енергія, яка живить справді близькі взаємини.

Нав’язана близькість відволікає нас від роботи з установлення реального зв’язку і створює ілюзію, ніби його вже налагоджено. Слід зазначити, що ознаки нав’язування близькості — домагання освідчення, переслідування потенційного коханця, фантазування з приводу спільного майбутньо­го, занадто швидкий вступ у сексуальні стосунки і втрата індивідуальності — сприймаються багатьма людьми як нормальні і навіть романтичні взаємини. Всепог­линаюча бурхлива пристрасть, переслідування людини, без котрої неможливо жити, непереборний потяг, який зрештою і вкладає в ліжко, — усе це дурниці з дешевих бестселерів, мелодрам і мильних опер. А в реальному житті це наслідок краху надій, самотності й депресії. Чому? Тому що нав’язування близькості ніколи не є шляхом до нормальних стосунків, яких прагнуть люди».

Далі автор пояснює різницю між чоловічим і жіночим сприйняттям надто швидкої сексуальної близькості: «Вона відчуває, що закохується, і просто хоче бути ближчою до нього. Він найчастіше наляканий емоційною насиченістю близькості, і це відштовхує його він неї. Жінки не можуть зрозуміти, чому чим кращий секс, тим більша імовірність того, що він уже не зателефонує. Але чоловіків лякає не лише сила емоцій і швидка близькість. Як жінки мріють про чоловіка, кот­рий буде батьком її дітей, так і чоловіки уявляють майбутню дружину передусім матір’ю своїх дітей. Більшість чоловіків НЕ ЦІНУЮТЬ ТОГО, ЩО ЇМ ЛЕГКО ДАЄТЬСЯ, їх жахає образ матері їхніх дітей як сексуально досвідченої та пристрасної жінки». Ось такі подвійні стандарти.

Часто, форсуючи події, ми сідаємо у швидкісний ліфт і стрімко пролітаємо те, що повинні пройти не кваплячись, сходинку за сходинкою. У певний момент один із партнерів розуміє, що не готовий до таких перегонів, його внутрішній голос волає: зупиніть літак — я зійду! Один інстинктивно віддаляється, а інший сприймає це лише як сигнал, що потрібно докласти ще більше зусиль, аби завоювати кохання. У хід іде все: есемески, дзвінки, подарунки, освідчення. Але чим більше зусиль ми докладаємо, тим більше відштовхуємо від себе, викликаючи неприйняття. У подібній ситуації не слід душити коханого в настільки тісних обіймах, важливо зробити паузу, відпустити.

«Домагаючись освідчення партнера, ви стаєте залежним від нього, — каже психотерапевт. — Аби повернути втрачені позиції в стосунках, почніть відштовхувати його. Інакше кажучи, повністю змініть свою поведінку і спробуйте змусити шукати вашого освідчення. Іноді люди не можуть зрозуміти, як можна відштовхува­ти людину, котру кохаєш. Нас лякає, що коли ми почнемо ігнорувати партнера, то втратимо його назавжди. Але пам’ятайте, що ви ніколи не перестанете нав’язувати близькість, якщо одного разу не привернете увагу бажаного об’єкта і не змусите його ставитися до себе більш серйозно».

Помилка №2. Сподівання, що партнер читатиме ваші думки

— Навіщо ти пишеш такі складні, «високохудожні» есемески? Він не зрозуміє. Запам’ятай: чоловік примітивна істота. У нього всього дві кнопки. Якщо хочеш, щоб він тебе розумів, пиши простими реченнями. Коротко і ясно, — радила досвідчена наставниця своїй молодшій подрузі.

«Цинічно, але щось у цьому є», — подумала я, мимоволі підслухавши цю розмову. Чоловіки й жінки справді влаштовані по-різному. Іноді, думаючи про одне й те саме, бажаючи одного й того ж, нам так важко зрозуміти одне одного. Але щоб зрозуміти, потріб­но проговорювати проблему, спілкуватися. «Спілкування має настільки важливе значення, — зазначає Бушонг, — що його припинення спричиняє низку подій за принципом ефекту доміно. Не вис­ловлюючи відкрито своїх думок, ви ризикуєте опинитися в ролі того, кого не зрозуміють. А коли ви відчуваєте, що вас не розуміють, у вашій душі зароджуються і накопичуються негативні емоції. Згодом ці емоції викристалізовуються в претензії до партнера, не залишаючи йому шансів для захисту. За такого ставлення до партнера немає нічого дивного в тому, що найменше роздратування швидко переростає в емоційний вибух. Цілком імовірно, що, вибухаючи, ви виражаєте почуття з приводу цілої низки проблем, а не тільки тієї, котра спричинила даний вибух. У людей, які постійно відмовляються від нормального спілкування і загадують партнерам шаради, згодом неминуче виникає відчуття, що їх не люблять. І як тільки ви переконаєте себе в тому, що вас не люблять, разом із спонукою змінити своє життя на краще вмирає ваше кохання».

Не секрет, що жінкам значно простіше поділитися своїми душевними переживаннями з подругами, ніж із самим винуватцем цих переживань. У цьому випадку вони говорять щиро, прямо, не послуговуючись езоповою мовою. До речі, вельми важлива засторога психотерапевта: «Обговорюючи партнера зі сторонньою людиною, ви встановите із цією людиною глибший емоційний зв’язок, ніж із партнером. Якщо він належить до протилежної статі, емоційна близькість відчиняє двері для любовного зв’язку». Тому дотримуйтеся правила: ніколи нікому не кажіть про вашого партнера те, чого ще не казали йому.

Мало того, виливання почуттів приносить лише тимчасове полегшення, але не зараджує міжособистісним проблемам. Жінкам здається, що чоловік, який любить, має сам здогадуватися про причини її поганого настрою, роздратування або депресії. Чоловік же у свою чергу, не привчений до душевних стриптизів, будь-які спроби поговорити відверто сприймає як з’ясовування стосунків. Цей вузол непорозумінь згодом перетворюється на гордіїв, який уже неможливо розв’язати, його рубають з плеча з усіма подальшими болісними наслідками. Тому не соромтеся вчасно казати про те, що відчуваєте насправді. Не соромтеся виявляти свої емоції — це не ознака слабкості, як учили нас у радянській школі, скоріше навпаки. Що раніше ви почнете висловлювати ваші побажання й говорити конкретно, що для вас прийнятно, а що ні, тим більше шансів порозумітися.

Помилка №3. Виступати в ролі мучениці

Чого гріха таїти, більшість жінок тяжіють до мазохізму. Навіть серед самодостатніх і розумних зустрічаються такі, котрим подобається вдавати патологічну жертовність у ставленні до чоловіка. На­приклад, мені нерідко доводилося чути фрази на кшталт: «Він мені не дозволяє користуватися косметикою, влаштовує скандал, коли вдягаю міні-спідницю», «Він забороняє мені працювати», «Не дозволяє мені спілкуватися з друзями й рідними, бо вони йому не подобаються», «Так, він іноді випиває і лупцює мене, але я не можу його покинути, адже він без мене пропаде. До того ж у нас діти...»

Підсвідомо ми шукаємо надійного чоловіка, на якого можна було б покластися. Але сила, котра так нас вабить, дуже часто проявляється потім у вигляді контролю.

«Виступаючи в ролі мучениці, ми стаємо вічними донорами у світі реципієнтів, — пише Бу­шонг. — Реципієнти інстинктивно вибирають собі в партнери донорів — протилежності притягуються, як і в системі начальник — підлеглий.

У принципі, немає нічого поганого в тому, щоб намагатися облагодіяти коханого за рахунок власних інтересів, коли це виправдано ситуацією. У нормальних, збалансованих стосунках наші жертви компенсуються жертвами з боку партнера. Віддаючи себе, ми виявляємо тим самим свою любов. Партнер має визнавати це й цінувати, але не очікувати. Проте для жінок, які виступають у ролі мучениці, така поведінка стає автоматичною реакцією на кожен потенційний конфлікт. Чоловіки воліють домінувати над нами, і якщо ми погоджуємося із цим, вони цінують нас. Адже ми не висуваємо вимог і не завдаємо неприємностей. Але. Чоловіки, які ставляться до жінок саме так, рано чи пізно втрачають до них повагу» (а потім і інтерес. — Прим. авт.).

Сам факт продовження стосунків із чоловіком, котрий не цінує вас або цінує як зручні розтоптані капці, дає йому привід думати, що ви ладні миритися з його поведінкою, після чого почне ще більше зловживати вашим терпінням. Тому чим раніше ви відкинете ілюзії і перестанете вдаватися до всепрощення, тим більше шансів налагодити своє повноцінне життя.

Помилка №4. Постійна переконаність у своїй правоті

Є такі люди, котрі завжди знають, як правильно. Чи то через комплекс неповноцінності, чи то з почуття власної значущості їм завжди потрібно когось повчати, нав’язувати свої смаки й думки. Дуже вже кортить «обтесати», переробити, переінакшити. Найгостріші конфлікти починаються з фраз: «Ти повинен...», «А я тобі казала...», «Я так і знала» тощо.

«Чимало наших ідей з приводу того, що правильно, а що ні, в контексті партнерських взаємин, спільного домашнього господарства й сім’ї походять з дитячого досвіду, почерпнутого в батьківському домі. Коли між нами і партнером виникає конфлікт із даних питань, це найчастіше відбувається тому, що кожен із нас захищає «успадковані» переконання й цінності, яких ми раніше ніколи не брали під сумнів».

— У моєї мами борщ був смачніший, у тебе він недостатньо червоний, — докоряє чоловік.

— А мій тато ніколи не дозволяв собі сідати за стіл у тре­нувальному костюмі, — парирує дружина.

Ми думаємо, що кохання дає нам право критикувати й поправляти кохану людину, і коли вона поводиться не так, як, на нашу дум­ку, має поводитися, ми вважаємо себе вправі покарати її. Люди, котрі поводяться так, ніби останнє слово завжди за ними, беруть на себе роль начальника й руй­нують стосунки, принижуючи, ображаючи і караючи своїх партнерів. Іноді це робиться навмисно, але зазвичай ті, що завжди вважають себе правими, керуються більш складними мотивами і не бачать наслідків своєї поведінки.

Коли ми поводимося так, ніби знаємо більше за інших, це створює ілюзію переваги, тому одному з партнерів доводиться іноді займати оборонну позицію і доводити свою спроможність. Ми так захоплюємося боротьбою за пальму першості, що в шалі баталій забуваємо, із чого, власне, почався конфлікт — чи то через відро для сміття, чи то через розкидані шкарпетки.

Вміння йти на поступки, знаходити компроміси і вчасно визнавати свої помилки — у цьому, мабуть, найбільша мудрість людських взаємин.

Помилка №5. Рятування партнера

Я назвала б це комплексом матері Терези. Якось одна знайома скаржилася мені на чорну невдячність свого колишнього: «Я втоми­лася вирішувати його проблеми, оплачувати його нескінченні борги. Він такий безпорадний. Я за свої гроші одягла його, влаштувала на гарну роботу. І цей гад примудрявся мене зраджувати. Зреш­тою, я виставила його за двері. Так він за рік мені жодного разу не зателефонував, навіть із Новим роком не привітав. І цій людині я зробила стільки добра!»

«Здатність відкритися й прийняти допомогу від когось, коли ми справді потребуємо цієї допомоги, збалансована готовністю поставити інтереси цієї людини вище за власні, коли їй необхідна підтримка, свідчить про зрілість і силу. Коли ж один партнер вважає, що інший вічно чогось потребує, і при цьому надає йому постійну підтримку, він припускається помилки рятування партнера».

Захоплюючись надмірною опікою чоловіка, ми не помічаємо, як перебираємо на себе його функції. Адже одна річ надавати допомогу, інша — ухвалювати рішення, робити вчинки за нього. Почуття переваги, невсипущий контроль, здатність впливати й маніпулювати — саме цього згодом вам і не пробачить ваш невдячний підопічний. Втім, маніпулювання в даному разі є обопільним.

«Ті, котрі рятують інших, не отримують емоційного підживлення, якого потребують, тому що забувають про свої потреби, — зазначає Бушонг. — Ті, которі звикли лише давати, іноді не вміють брати. Крім того, вони ніколи не просять щось прямо, бо знають, що їх очікує розчарування. Аби позбавити себе душевного болю, вони мають приховувати свої справжні почуття й демонструвати емоційну самодостатність. Однак рано чи пізно їхні справжні почуття вириваються на поверхню. Замість подумати про те, що час перестати рятувати партнера, ревна рятівниця старається іще більше, аби він побачив, яка вона хороша, й оцінив би це».

Отже, щоб не стати мимовільною рятівницею, не дозволяйте маніпулювати собою, не слухайте скигління, відлучайте від грудей тих, хто звик лише брати, діліться своїми проблемами. Зрештою, не забувайте — ви представниця слабкої статі.

Помилка №6. Байдуже ставлення

Напевно, переважній більшос­ті подружніх пар знайоме відчуття рутини й одноманітності сімей­ного життя. Коли є відчуття міцності наших стосунків, в нас слабшає потреба в зайвому прояві ніж­них почуттів. Із часом ми настільки звикаємо до чеснот свого партнера, що перестаємо їх помічати, зате недоліки гіперболізуємо.

Якось непомітно з’являються відсторонення і байдужість. Ми перестаємо тішити одне одного приємними дрібницями, забуваємо казати компліменти, навіть елементарне «спасибі» стає великою рідкістю. Коханий перетворюється на просто співмешканця. Ми посилаємося на втому і зайнятість, зриваємося на близьких. Адже їх уже непотрібно завойовувати, непотрібно намагатися сподобатися.

«Дуже легко з головою поринути у власне життя і виробити в себе «тунельний» зір, коли бачиш лише свої проблеми й досягнення, — пише психотерапевт. — Не слухаючи партнера і не надаючи йому підтримки, ми відводимо йому роль стороннього спостерігача, а не учасника. Важко, якщо взагалі можливо, підтримувати відчуття рівноправності та взаємного інтересу, якщо один партнер постійно поводиться так, ніби його особисті клопоти мають важливіше значення, ніж клопоти партнера, і заслуговують на більшу увагу».

Саме через незадоволену емоційну, а часто й сексуальну близькість виникають романи на стороні. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, ми приховуємо свої почуття або знаходимо когось, хто здатен оцінити нас. Тому, як наслідок, припускаємося наступної помилки.

Помилка №7. Охолодження стосунків

З усіх семи найдурніших помилок помилку охолодження стосунків Бушонг вважає найпідступнішою, оскільки вона є наслідком того, що ми чимось нех­туємо, щось забуваємо або не хочемо чогось учитися. Оскільки ця помилка пов’язана із сексом, ми обговорюємо її з кимось, включаючи партнера, менш охоче, ніж будь-яку іншу проблему в стосунках. Пристрасть згасає поступово, і більшість пар не помічає цього доти, доки не виникне криза. Як правило, ця криза виражається в потенційній або реальній зраді, і тоді врятувати стосунки надзвичайно важко.

На певному етапі ми миримося з тим, що так, як було раніше, не буде вже ніколи. «Ми значно більше експериментуємо із зачіскою або оздобленням вітальні, ніж із сексуальними стосунками. Хоч як би ми насолоджувалися сексом і кохали партнера, одна й та сама хореографія із часом утрачає свою принадність, а то й навіює нудьгу. Деякі пари настільки грузнуть в абсолютно передба­чуваній сексуальній рутині, що при­готування торта або понаднормова робота в офісі видається їм більш захопливим заняттям».

Закохатися значно легше, ніж зберегти кохання. Тому, щоб одного разу не почути фрази: «Нам потрібно розлучитися», тримайте себе в тонусі й цінуйте те, що маєте.