«ДЕВОЧКА, ЖИВУЩАЯ В СЕТИ»

Кілька років тому в Інтернеті з’явився новий герой. Мультиплікаційна істота, вторинні статеві ознаки якої важко визначити на око, і з несерйозним ім’ям Масяня, виявилася дівчиною, причому дівчиною дуже прикольною, «продвинутою» і небезінтересною в багатьох відношеннях. Вона швидко завоювала симпатії одних (переважно розкутих комп’ютерних тинейджерів) і викликала антипатії інших (в основному, закомплексованих можновладців). Масяня та її друзі Хрюндель і Лохматий стали героями покоління (хіба смішки, торік на масяниному сайті щодня бувало до ста тисяч відвідувачів!). Висловлювання чарівної трійці стали крилатими, їх цитують направо й наліво («Ось вони — закуліси...», «Ви знаєте якусь гидоту чи якусь плітку про якусь групу?» — і так до безкраю). Час від часу в ЗМІ проносяться чутки, пов’язані із сайтом mult.ru, на якому Масяня живе, — спочатку про те, що сайт закритий (чи близький до закриття) через підступи сильних світу цього, незадоволених внутрішньою свободою і некерованістю його творців, які згубно й антипедагогічно впливають на шанувальників Масяні. Пізніше про те, що мер Петербурга, обурений неповажним ставленням до культурної спадщини — історії «колиски трьох революцій», — подав на автора ідеї та творця образу легковажної дівиці Олега Куваєва до суду. Наступна — про контракт, який підписано до 2005 року і забезпечує існування згаданої дівиці на каналі НТВ у програмі Леоніда Парфенова «Намедни». І відразу ж — про розірвання цього контракту в односторонньому порядку... Словом, життя Масяні насичене і динамічне. Проект удався.

Безумовно, такий успіх зовсім не дивний. Масяня втілила характерні риси і сутнісні ознаки покоління комп’ютерних тинейджерів. У неї немає нічого від солодкавих і нудно-правильних дитячих мультяшних образів — і головне, у ній немає ні на йоту дидактичності. Масяня та її компанія чимось нагадують Бівіса і Бадхеда: та ж орієнтація на підліткову аудиторію, та ж контркультурна опозиційність, такі ж ризиковані, на грані фолу, жарти. Тільки у Бівіса з Бадхедом весь гумор з області матеріально-тілесного низу, пов’язаний із випорожненнями-виділеннями («У кліпах стало більше унітазів») і статевими контактами («Як ти гадаєш, вона трахається?»). Вони дурні — і смішні цим. Вони акумулюють, як зауважив Михайло Бриних, естетику підліткових діалогів. Масяня ж, навпаки, аж ніяк не дурна. Вона вирізняється надзвичайною самоіронією і нездоланним оптимізмом. Вона дотепна і неординарна, вона... Втім, розмова про Масяню як таку — не самоціль моїх нотаток. Їхній спонукальний привід — в іншому.

Масяня з’явилася в Київському метрополітені. На плакатах-наклейках соціальної реклами, що закликає підлітків до здорового способу життя. Смішно? Радше сумно. Ефективно? Аж ніяк.

І не тому, що тема неактуальна. Просто зроблено усе з тупою повчальністю, що з порога відкидається комп’ютерним поколінням. Залишимо осторонь питання авторського права. Чесно кажучи, я сумніваюся, що творець образу Масяні погодився на ту вівісекцію, що виконали з його дітищем «автори ідеї» цього рекламного продукту — Управління у справах сім’ї та молоді Київської міської адміністрації. А коли так, і в «авторів ідеї» немає письмового договору, що передає їм майнове право на використання Масяні, то в наявності порушення і закону України «Про авторське право та суміжні права», і міжнародних угод із охорони інтелектуальної власності, учасницею яких наша країна є. Посилання на використання матеріалів конкретного сайту не є ні аргументом правомочності використання цих матеріалів, ні виправданням їхнього спотворення.

А спотворення в наявності. Дорослі дядьки і тьоті, «автори ідеї» цього рекламного продукту, вклали у вуста «запозичених» героїв цілком невластиві їм репліки. Іронічні жарти щодо наркотиків («Я обов’язково думаю, що має бути якесь відчуття — накуритися там разом чи напитися...», «Чоловіче, ці колеса не ковтають!») замінено плакатними закликами і педагогічними наставляннями. Причому стиль і зміст приписуваних Масяні реплік і оточуючих її «вказівок» навівають спогади про часи радянської масової пропаганди й агітації.

Приклади? Будь ласка, «их есть у меня». Гасла радянського агітаційного плаката — перший змістовний прошарок, просвічуваний крізь закамуфльовану образом Масяні поверхню дидактичних наклейок у Київському метрополітені. «А ти про що думаєш?» — хіба не вчувається в цьому запитанні плакатна риторика запитань типу «Ти записався добровольцем?» «Зараз модно думати про здоров’я!» — а за цим гаслом хіба не ховаються імперативні заклики-накази транспарантів? «Курінню, алкоголю, наркотикам — ні! Здоровому способу життя — так!!!» — чи не нагадує цей висновок пахмутівсько-добронравівське «Солнечному миру — да! Да! Да! Ядерному взрыву — нет! Нет! Нет!»?

У результаті поєднання невластивих образу реплік, які йдуть коренями в «славнозвісне радянське минуле», котре настільки саркастично сприймається й інтерпретується у флеш-серіалі («А я ж у радянські часи а-а-а... А я ж у радянські часи у-у-у...»), із породженим із піни комп’ютерної сучасності візуально-ситуативним контекстом виходить найочевидніший монстр, котрий не задовольняє запити жодної з потенційних груп споживачів цієї реклами. Дидактизми відкидаються тинейджерами apriori; «комп’ютерні хлопчики», котрі ідентифікують образ Масяні, відштовхнуть чужорідну лексику, навіть не прочитавши гасел — оскільки вони прагматичні, іронічні і нігілістичні. Для пенсіонерів же, які поділяють пафос приписаних Масяні реплік й страшенно люблять виховувати підростаюче покоління і буркотіти про зіпсованість сучасної молоді — постаті Масяні та Хрюнделя, по-перше, абсолютно «німі», бо не несуть жодної інформації. Крім того, не вони, не пенсіонери є групою ризику, яких прагнуть захистити від паління, зловживання алкоголем і від наркотичної залежності добрі дяді і тьоті, котрі вирішили прикрасити інтер’єр київського метро плакатами з Масянею...

А останній опус безіменних авторів із Управління у справах сім’ї та молоді Київської міської адміністрації? Надихнувшись ідеєю поета Цвєтіка про те, що у віршах має бути зміст і рима, вони запропонували такий варіант відомого фольклорного двовіршя:

Хто не курить і не п’є,

Той здоров’я збереже.

Цей диво-вірш теж приписано Масяні! Іронія — на нулі. Дидактика — у кубі. Результативність — відсутня. «Галочку» у звіті поставлено. Що й було потрібно довести.