ДЕРЖАВНІ ЗМІ — РУДИМЕНТ. САМ ВІДПАДЕ, ЧИ ДОПОМАГАТИ ТРЕБА?

«Державна преса має піти в небуття», — багато років наголошують наші ліберальні та демократичні політики, політологи й аналітики. Теоретичних аргументів у них більше, ніж досить. Найперший — в демократичних країнах такого явища, як державна (чи то комунальна) преса, не існує. Державні ЗМІ — це винахід виключно тоталітарних чи авторитарних режимів.

Сьогодні таких видань в Україні близько третини — головним чином це колишні районні та міськрайонні газети. Ще третину складають пострадянські газети та журнали, засновниками яких після 24 серпня 1991 року виступили трудові чи журналістські колективи. Ці видання теж отримують явні чи приховані дотації, як наслідок того, що останніми роками були поступово «приручені» місцевими радами чи держадміністраціями.

Очевидно, що цей історичний рудимент приречений відійти у минуле. Але зробити це самотужки, методом природного відмирання, здається, не здатен. За нього міцно тримаються комуністи, які заблокували свого часу у Верховній Раді приватизацію друкарень та ЗМІ. А тепер проти виступають сучасні можновладці, які щиро не можуть собі уявити, як можна керувати районом, містом чи областю без власної газети. Звичайно, не хочуть залишитися без роботи і працівники цих видань.

Тож не дивно, що багаторічні волання (виступи, семінари, конференції, слухання і т.п.) демократів про роздержавлення преси на сьогодні мають досить скромний законотворчий результат: єдиний зареєстрований у Верховній Раді проект Закону «Про концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні». Його автори поставили завдання, зокрема, привести чинне законодавство України у відповідність із міжнародними правовими нормами, зміцнити і вдосконалити правові гарантії свободи слова та інформаційного суверенітету України, посприяти становленню цілісного інформаційного простору, максимально захищеного від контролю та монополізації з боку суб’єктів державної влади і приватних осіб (корпоративних груп).

Зміна акцентів

Досвід наших сусідів свідчить, що завдання, які поставили автори Концепції роздержавлення, є реальними. В Польщі, наприклад, всі газети вже сьогодні перебувають у приватній власності, їхня діяльність регулюється суто економічними (а не адміністративними чи політичними) засобами. В Литві держава надає підтримку лише культурно-просвітницьким виданням та газетам національних меншин, в Естонії більшість газет стали приватними, а нечисленні державні ввійшли до стадії приватизації.

Зрозуміло, що такі перспективи влаштовують далеко не весь склад Верховної Ради, і тому термін розгляду названого законопроекту (не кажучи вже про перспективи прийняття) сьогодні навряд хто з поважних депутатів ризикне прогнозувати.

Можливо, початок процесу допоможе покласти зміна акцентів у розгляді цієї проблеми. Якщо політики привертали увагу, перш за все, до політичної складової, то бізнес зацікавлений, головним чином, у фінансово-економічній нормалізації видавничої сфери української економіки. Такий напрям має шанс зменшити суто політичну напругу навколо питання, і перевести його в русло вже знайомого процесу приватизації.

Саме цей, фінансово-майновий, аспект проблеми поставлений першим в новому документі — законопроекті «Про роздержавлення друкованих засобів масової інформації», який запропонувала Українська асоціація видавців періодичної преси (УАВПП).

Міфи про місцеву пресу

Перш за все видавці прискіпливо вивчили сучасну ситуацію. Задоволення це недешеве, і тут на допомогу прийшов Інститут відкритого суспільства (Будапешт). На дослідження читацької аудиторії України він видав грант майже в 50 тисяч доларів. УАВПП провела тендер серед соціологічних фірм на кількісне опитування читачів по всій Україні (мінімум 2500 осіб) та вивчення якісних характеристик (фокус-групи, у яких з читачами спілкуються більш конкретно і з’ясовують деталі).

Кількісне дослідження замовили одній з найпотужніших у світі соціологічних компаній «Тейлор-Нельсон Sofres». Тендер на дослідження якісних характеристик виграла українська компанія «Українська маркетингова група» (UMG). У кожній з шести типових зон країни дослідники вибрали певні міста і населені пункти (перш за все — невеликі).

Дослідження розвіяло багато міфів про місцеву пресу України.

Чи не найголовніший міф: газети тепер читає ледве третина населення. Дані дослідження: 54 відсотки респондентів читають або щодня, або декілька разів на тиждень, раз на тиждень — понад 80 відсотків.

Міф другий: преса втратила довіру читача. По рейтингу довіри на першому місці — церква, на другому — армія, на третьому — газети, журнали і телебачення. Три останніх місця займали Верховна Рада, Кабмін і адміністрація Президента.

Міф третій: переважаюча більшість українців не читають нічого, крім телепрограми, кросвордів та анекдотів. Насправді на запитання «Що ви шукаєте у газетах в першу чергу», на першому місці були новини, а 71% шукає корисну інформацію: довідки, матеріали з певними порадами — від кулінарних рецептів до виховання дітей.

Міф четвертий: рекламу споживач ігнорує. Читають понад 50%. При цьому майже 60% зауважили, що їх дратує реклама, але вони її все одно читають.

Не обійшлося і без сюрпризів. Виявляється, найбільшою довірою у населення користуються державні газети, потім — партійні, і лише на третьому місці — комерційні. Видавці також були здивовані тим, що ТБ вважають більш об’єктивним, ніж газети. Притому, що професіонали добре знають, що це не так. Експерти пояснюють таку розбіжність тим, що на ТБ і в Інтернеті більше фактів, до того ж, помітний плюралізм у коментарях.

Зовсім же несподіваними результати опитування виявилися для тих, хто багато років твердить: в районі та невеликому місті видавати рентабельну газету неможливо.

Ще й як можливо! Звичайно, не легко, не просто і не швидко. Але — можливо. Ось що з цього приводу говорить президент УАВПП Михайло Вейсберг: «Адже справа не в тому, який формальний статус має газета: державна чи комерційна. А в тому, що хтось працює, а хтось байдики б’є.

Приміром, коли в рекламному відділі сидить одна дівчина, яка чекає, коли їй зателефонують. Так само зі збутом — дві бабусі пишуть папірці зі вказівками, в які кіоски відвезти газети. У той час, як нормальні рекламні відділи пройшли певні етапи: спочатку потрібно визначитися з прийомом реклами, другий крок — зрозуміти, кому її пропонувати, потім сегментуватися на сектор активного продажу реклами і сектор роботи з рекламними агентствами. Зараз багато охочих давати рекламу в регіонах, і газета мусить попрацювати, щоб вибір впав на неї».

А потім прийде роздержавлення

Отримавши об’єктивну картину стану та перспектив місцевої преси, приватні видавці вирішили, що час роздержавлення преси вже настав.

В нових умовах наклади і впливовість державних та комунальних видань помітно впали: влада підтримує їх швидше за інерцією, внаслідок приязних стосунків з редакторами, ніж з конкретної потреби у своєму рупорі. Проти «державних» голосують і суттєві витрати коштів на утримання газет, які треба регулярно забирати з бюджетів.

Виборні ж кампанії нині навчилися проводити за допомогою іншого «інструментарію».

По-друге, внаслідок природного скорочення фінансування нинішні державні районні чи міськрайонні газети за останні роки в більшості своїй «впали» до такого жалюгідного стану, що більшість їхніх працівників готові зректися своїх видавців та засновників, піти до приватника, щоб і працювати, і заробляти по-людськи. Серед них залишилося немало професіоналів, які ще можуть і хочуть робити газети не для голови адміністрації, а для читачів.

Хіба що тільки деякі редактори державних та комунальних газет роздержавлення не дуже прагнуть: навряд чи новий видавець залишить старого (в усіх значеннях цього слова) керівника на попередній посаді. Ця категорія журналістів є фактично єдиною, яка не бачить перспектив модернізації. Проте для них проект Закону від УАВПП передбачає паліатив: неприватизовані у певний термін державні газети мають перетворитися в офіційні друковані бюлетені відповідних органів влади.

Виборні ж кампанії зараз навчилися проводити за допомогою іншого «інструментарію».

По-друге, внаслідок природного скорочення фінансування нинішні державні районні чи міськрайонні газети за останні роки в більшості своїй «впали» до такого жалюгідного стану, що більшість їхніх працівників готові зректися своїх видавців та засновників, піти до приватника, щоб і працювати, і заробляти по-людськи. Серед них залишилося немало професіоналів, які ще можуть і хочуть робити газети не для голови адміністрації, а для читачів.

Хіба що тільки деякі редактори державних та комунальних газет роздержавлення не дуже прагнуть: навряд чи новий видавець залишить старого (в усіх значеннях цього слова) керівника на попередній посаді. Ця категорія журналістів є фактично єдиною, яка не бачить перспектив модернізації, але навести конструктивну альтернативу не взмозі.

Проте для них проект Закону від УАВПП передбачає паліатив: неприватизовані у певний термін державні газети мають перетворитися в офіційні друковані бюлетені відповідних органів влади.

Новий підхід — нові терміни

Офіційні друковані бюлетені — один з 25 нових термінів проекту Закону «Про роздержавлення друкованих засобів масової інформації». Це визначення автори пропонують викласти в такій редакції: «друковані видання, які одночасно 1) містять лише офіційну інформацію; 2) застосовуються і фінансуються органами державної влади за умов, передбачених цим Законом; 3) реалізують функції держави у своїй діяльності; 4) чий правовий статус визначений нормативно-правовим актом державного органу, який створює такий засіб масової інформації.»

Прискіпливий читач помітить у цитованих дефініціях певні недоліки. Їх наявність визнають і автор (приватне юридичне підприємство «Професіонал», яке виграло тендер на розробку проекту), і замовник — УАВПП. Вони зовсім не збираються обороняти від критики документ, який вже й без того пройшов чотири редакції.

Навпаки — асоціація звернулася до всіх бажаючих з проханням взяти участь у громадській експертизі проекту, який несе вельми суттєві новації до чинного законодавства.

Аж два інститути — навіщо?

Пропонований принцип приватизації друкованих ЗМІ: конкурсний продаж майна редакції — з наступним переводом засновницьких прав на ЗМІ новому власнику. З урахуванням специфічності об’єкта приватизації законопроект передбачає певні застереження. Головне з них — введення контролю суспільства. З цією метою пропонується створити тимчасовий (на два роки) спеціальний наглядовий орган — Комісію з роздержавлення друкованих ЗМІ.

До її складу пропонується делегувати, зокрема, по два представники від Національної спілки журналістів України та УАВПП, одного — від Незалежної спілки журналістів, а також юристів — фахівців по ЗМІ. Саме цьому недержавному органу пропонується надати повноваження визначення переможця в приватизаційному конкурсі щодо ЗМІ, засновниками яких є центральні органи влади.

Зі складу покупців пропонується виключити працівників органів державної влади, посадових осіб органів місцевого самоврядування, будь-які юридичні особи, якщо в їхньому майні присутня будь-яка частка державної власності, членів Комісії з роздержавлення.

Усуспільнення — це другий новий для України інститут, який пропонується застосувати в процесі роздержавлення друкованих ЗМІ. Метою усуспільнення є створення ЗМІ, діяльність яких не обмежується ринковими інтересами — головною метою їх діяльності стане забезпечення суспільного інтересу.

До списку ЗМІ, які підлягають усуспільненню, можна потрапити за двох умов: якщо видання не центральне і не обласне і якщо протягом двох останніх років більше половини його доходу складали дотації. Покупцями таких ЗМІ (за результатами некомерційного конкурсу) пропонується визнавати громадські неприбуткові об’єднання громадян, які не орієнтовані на інтереси ринку.