Державна мова: годинник і нота

Не буде в тебе в торбі твоїй подвійного каменя до ваги, великого і малого, не буде тобі в твоїм домі подвійної ефи, великої і малої. Камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе повна і справедлива, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

Повторення Закону 25:13-15

Сьогодні, коли пояснював знайомому особливий статус державної мови як визначальної міри, пригадав образ, який виник у мене після вивчення книги Ернандо де Сото "Містерія капіталу".

Послуговуючись тією метафорою, державну мову можна порівняти з годинником, точним часом, календарем. Вона, державна мова, як і хронометри, синхронізує соціум. Заберіть у людей точний час і календар, і суспільство розпадеться, стане неспроможним формувати солідарні дії, консолідувати свої зусилля, впроваджувати окрему роботу в спільні проекти. Тільки уявіть собі, що станеться з поїздами, літаками, супутниками, підприємствами, електростанціями тощо, якщо зникне міра часу. Та й у побуті - як закохані призначатимуть побачення?

Натомість просто мова, в такій метафорі, - це час узагалі: незбагненна суть, яка є водночас спільною і приватною, локальною і вічною, повною і відкритою. Державна мова - це її "хронометр", міра, форма суспільних інституційних відносин, яка їх легалізує.

Мова - це спонтанний порядок, що виник еволюційно з логіки існування (виживання) народу. До прикладу: в народів крайньої півночі є понад десяток окремих визначень стану снігу. Водночас для жителів екваторіальних широт надмірним є й кілька, бо вони ніколи його не бачили.

Якщо спробувати узагальнено сформулювати мету мови спілкування, то її головне завдання - легітимація людини.

Легітимність людини - це етична, оцінна характеристика, це довіра і прийняття людини суспільною свідомістю. Це виправдання дій людини з погляду моральних критеріїв, уявлень про добро, справедливість, порядність, совість, що культивуються в суспільних стереотипах. Легітимність людини зазвичай визначає її соціальну роль. Що значиміша така роль, то авторитетніша й ефективніша людина в суспільних відносинах.

Державна мова - це нав'язаний порядок, як і будь-яка міра. Головне її завдання - це легалізація людини та її ініціатив, які можуть проявлятися як індивідуально, так і в солідарних діях груп, спільнот, акціонерних товариств, профспілок, партій тощо.

Легальність людини - це юридичне її обґрунтування, її відповідність усталеним у державі правовим нормам. Це формально-юридична і тому етично нейтральна характеристика людини. Легальність людини може закріплюватися певним соціальним статусом.

Форми легалізації людини визначає законодавство країни, що задає правила і норми, наприклад: свідоцтво про народження, паспорт, свідоцтво про шлюб тощо. Легалізація людини включає в себе її право власності, авторські права, різноманітні довідки, патенти, звання і т.ін.

З зазначених відмінностей стає зрозуміло, що в країні може бути багато, залежно від ситуації, мов спілкування (етика), але державною мовою має бути лише одна (закон). Етичні норми завжди пластичні (мова спілкування має діалекти), тоді як закон завжди повинен бути однозначним (державна мова послуговується правописом, а тому уникає розбіжностей).

Той, хто пропонує інше, - або плутає поняття, або свідомо вносить розгардіяш.

Є неосяжний світ звуків. Але й він має свою "державну мову" - ноти. Звичайно, можна грати й "на слух", але, щоб отримати симфонію оркестру як осмислені солідарні дії музикантів, ми повинні запровадити для виконавців спільну міру й реалізувати її на партитурі - легалізувати, зробити вказівкою до обов'язкового виконання.

Якщо ми говоримо про згуртовану й ефективну спільноту, то розуміємо, що в ній не може бути двох різних секунд, різних нот "до", різних кілограмів і метрів. Водій автомобіля з правим кермом не вимагає для себе окремих ПДР - "державної мови" автомобілістів.

Державна мова - це координатна сітка соціуму, яка убезпечує його від розпаду і тримає в симфонії дій, здобутків і планів.