Держава-паразит

Відновлення історичної пам’яті нації — процес тяжкий і болісний. Ми постійно маємо справу з ігноруванням, замовчуванням, викривленням і фальшуванням найтрагічніших сторінок історії України XX століття. Національна революція 1917—1921 років, Перша і Друга світові війни, три Голодомори (1921—1922 рр., 1932—1933 рр., 1946—1947 рр.), депортації, фізичний і моральний терор стали кривавою ознакою минулого століття. Політико-ідеологічні міфи, що їх продовжують тиражувати як доморощені манкурти, так і закордонні апологети комуністичної тоталітарної системи, мають, на жаль, неабияку підтримку в українському суспільстві. Метастази 70-річного ярма, накинутого кремлівськими політиками у вигляді опереткової державності УРСР (та окупації західноукраїнських земель Польщею, Румунією і Чехословаччиною), до цього часу даються взнаки, підживлюючи комплекс меншовартості української політичної нації. Радянський Союз, як і сьогоднішня «демократична» Росія, ніколи не був зацікавлений у перегляді найбільш контроверсійних подій нашої історії. Бо яка ж то імперія — без України?

Деякі — дуже несміливі через політичну кон’юнктуру — зрушення відбулися після помаранчевої революції. Розпочався повільний процес кодифікації злочинів проти українського народу. Серед здобутків нової влади — створення Українського інституту національної пам’яті (УІНП) на кшалт аналогічних (але тільки за назвою) інституцій у Польщі, Литві, Латвії, Чехії… УІНП, схоже, став черговою бюрократичною конторою з невизначеним статусом, таким собі «весільним генералом» при владі в дні урочистостей.

Тим часом на цій невдячній ниві вже не один рік працює («і один у полі воїн» — тут це порівняння дуже доречне) Київська міська організація Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, що її очолює Роман КРУЦИК.

Трохи історії. Всеукраїнське товариство «Меморіал» було створено 4 березня 1989 року. Через десять років, 6 квітня 1999 року, відбулася установча конференція Київської міської організації товариства «Меморіал». Відтоді саме київська гілка «Меморіалу» перебуває в авангарді сил, які послідовно реконструюють хроніку злочинів комуністичного режиму, фіксують події і факти української історії, що потребують історичної, політичної та юридичної оцінки. 30 листопада 2001 року в київському «Меморіалі» відбулося відкриття першої в Україні постійно діючої експозиції «Забуттю не підлягає. Хроніка комуністичної інквізиції», яка в хронологічному порядку на основі фотографій, документів, наукових висновків і статистики відтворює події тоталітарного минулого України 1917—1991 рр. До речі, відкривав виставку тоді народний депутат України В.Ющенко.

— Пане Романе, з якими здобутками київський «Меморіал» завершує дев’ятий рік свого існування? Що змінилося з приходом до влади сил, які позиціонують себе як україноцентричні?

— Коли створювався київський «Меморіал», його основну мету було визначено одразу — просвітницька робота, особливо зі шкільною та студентською молоддю. Ішлося, власне, про те, щоб подати молоді правдиву історію України без комуністичних ідеологічних міфів. Нагадаю, нам надали приміщення без вікон, дверей, підлоги, будь-яких перегородок. Ми зробили ремонт: що можна було — власними силами, на решту знаходили спонсорів (до 300 тис. грн. витратили).

— Попередня київська влада протягом трьох років виділяла нам невеликі кошти на оплату комунальних послуг, оренди, екскурсоводів — то рішенням Київради, то адміністрації. А сьогодні — постійне «відфутболювання». Ось лист Головного управління внутрішньої політики КДМА. Пан В.Гончарук пише, що з нами співпрацюватимуть, що наш лист про надання фінансової підтримки переадресували управлінню культури. А там пані письменниця С.Зоріна дуже хитро відповідає: «В цілому підтримуємо… але, на наш погляд, функціонуванням «Меморіалу» має опікуватися управління внутрішньої політики». Я прошу на утримання експозиції, а вони перекручують. А Міністерство культури каже: ви собі утворили, ви й фінансуйте (бо воно «фінансує лише установи, віднесені до сфери його управління»).

— Казуїстика якась. Це просто байдужість чиновників чи, може, щось інше?

— Вони пишуть: «Меморіал» спільно з Київською адміністрацією проведе заходи в Биківні. Так, торік «Меморіалу» виділили 8 тис. гривень, які до копійки пішли на організацію заходу. Чиновники ж прийшли покрасуватися перед президентом. І вони вважають це допомогою. Відбувається щось інше: комусь із київських бізнесменів впало в око готове відремонтоване приміщення. Ще за Омельченка був «наїзд» бізнесменів: оглядали приміщення й хвалилися, що «Меморіал» от-от «викуримо». Але коли вже справді почали отримувати попередження про виселення, а потім і приходити судовиконавці описувати майно, я пішов до Омельченка, Ялового, і цю вакханалію зупинили. Тепер знову отримую листи-попередження. От і думаю: чи не планується на «Меморіал» рейдерська атака, подібна до тієї, що недавно здійснили на Всеукраїнську спілку політв’язнів і репресованих?

Щорічно через музейні експозиції проходить від 10 до 15 тисяч старшокласників і студентів. Такого відвідування немає навіть у державних музеях з бюджетним фінансуванням і багатьма десятками штатних працівників. Невже всім байдуже? Ситуація залишається критичною. Влада не цінує того, що робить наше товариство, хоча використовує результати нашої праці як належне.

У 2003 році, в 70-ті роковини Голодомору, наші краєзнавці розробили заходи по Києву, запропонували КМДА поставити пам’ятні хрести в колишніх селах, що ввійшли в межі Києва після 1933 року. Опитавши очевидців, встановили місця, куди в тому чи іншому селі звозили померлих від голоду, і яких втрат зазнало село. Деякі районні адміністрації поставили такі хрести, а деякі спохопилися тільки тепер, у 75-ті роковини трагедії.

У 2003 році прем’єр-міністр В.Янукович очолював оргкомітет із відзначення 70-х роковин Голодомору. По суті, тодішній Кабмін не провів жодних значимих заходів. На той час «Меморіал», за фінансової підтримки діаспори, уже видав 900 комплектів плакатного варіанта експозиції «Забуттю не підлягає». Я письмово звернувся до секретаріату президента Л.Кучми з пропозицією безплатно розповсюдити нашу експозицію у кожному районі України. Ми віддали на кожний район України по одному комплекту експозиції. Мало того, науковці Канади і Америки переклали її англійською, і ми видали ще 150 комплектів цією мовою. Вони розійшлися по діаспорах, музеях, ВНЗ багатьох держав світу. Міністерству закордонних справ України віддали 70 комплектів. У тих державах, де визнали Голодомор, — це була перша така виставка. Діаспора профінансувала, а ми видали, на жаль, лише 200 альбомів (у форматі А3) про цю виставку англійською та українською мовами, а текстові пояснення п’ятьма: іспанською, французькою, англійською, українською і російською. 100 альбомів віддали тим, хто проплатив (діаспорі), і 100 альбомів — МЗС, щоб передали до офісів іноземних представництв у Києві.

«Меморіал» спільно з Лігою українців Канади (Інститут Святого Володимира) брав участь у створенні фільму «Між Гітлером і Сталіним. Україна у Другій світовій війни». Отримали право представляти фільм в Україні, який демонстрували в Будинку кіно, на Першому, 5-му каналах. Зі спонсорами зробили 3000 касет, і знову через секретаріат президента безплатно передали кожній області по 60—80 примірників.

У 2002 році ми видали книжку професора Юрія Шаповала «Україна: XX століття. Події і факти в контексті важкої історії» і професора Володимира Сергійчука «Симон Петлюра. Невідомі листи з Парижа». Обидві також безплатно передали шкільним бібліотекам. Видані нами книжки «Голодова катастрофа в Києві» і «Сталінським курсом» через бібліотеку ім. Лесі Українки розіслали в усі бібліотеки Києва. По кількох роках роботи наших науковців в архівах ми видали торік збірник документів «Український хліб на експорт: 1932—1933 рр.». І знову за розпорядженням секретаріату президента обласні бібліотеки безплатно отримали по 60—80 книжок. Ми робимо копії фільмів для шкіл, виступаємо у школах, вищих навчальних закладах.

— Київський «Меморіал» брав активну участь в ухваленні закону про Голодомор-геноцид 1932—1933 років…

— Коли ухвалювали закон, «Меморіал» передав народним депутатам 450 книжок про Голодомор. Під час парламентських слухань наша виставка експонувалася в приміщенні Верховної Ради.

— Це та робота, яку повинна вести держава, державні органи… Чи всі кола у владних коридорах ви пройшли?

— Нещодавно я зустрічався з віце-прем’єром І.Васюником. Він каже, що треба передати «Меморіал» до комунальної власності. Можливо, він пожартував? Я певен, якби ми це зробили (а це неможливо юридично, бо «Меморіал» — то громадська власність, люди все робили своїми силами без допомоги держави), то за тиждень-два тут був би не музей, а гральні автомати чи ресторан.

Працівники київського «Меморіалу» консультували фільм «Технологія геноциду-голоду» — найпотужнішу стрічку на таку болісну для українців тему. Телеканали «1+1», Перший канал, ICTV готували на базі «Меморіалу» передачі і про УПА, і про Голодомор. Зараз тут над новим фільмом про Голодомор 1932—1933 років працює Фонд «Україна-3000». Зібрано бібліотеку та архів документів, зокрема понад 30 томів матеріалів Комісії Конгресу США. Буде дуже прикро, якщо десяту річницю своєї плідної роботи задля майбутніх поколінь київський «Меморіал» ім. Василя Стуса зустріне в такому невизначеному стані. Влада просто зобов’язана зробити важливий крок назустріч.

Всі статті Сергій Махун

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар

Всього коментарів: 0

Текст містить неприпустимі символи

Залишилось символів: 2000

Авторизуйтесь, щоб мати можливість коментувати матеріали

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі