Дедалі молодша Франція на тлі дедалі старішої Європи

Пристрасні й запальні французи (попри всі спроби заперечити їхній пріоритет у цій царині) здавна приваблювали жителів інших країн, які прагнуть долучитися до всепоглинаючої атмосфери романтики й поетичності. Нині лави легіонів такого романтичного туристичного десанту поповнилися чиновниками як із сусідніх європейських, так і з далеких азіатських країн. Прогулявшись садками й сквериками, заповненими не дозвільними пенсіонерами, а ватагами лементуючих дітлахів, численні командировочні вирушають у різні інстанції з’ясовувати фінансові й бюрократичні передумови побудови раю відтворення населення в окремо взятій європейській країні. Звичайно, на цей час Франція демонструє не найвищі показники народжуваності в Європі: у цьому її все ще випереджає католицька Ірландія з 1,99 дитини на кожну жінку, не кажучи вже про американські 2,01. Проте решта країн світу, в яких приріст населення давно вже подолав нульову позначку й стрімко опановує від’ємні величини, докладають чималих зусиль, щоб вивчити саме французький досвід, який дозволяє не тільки мати по 1,94 дитини на кожну жінку, а й не протиставляти народження дітей успішній самореалізації в особистому і у фаховому житті цієї кожної жінки.

Моллі Мур, яка висвітлює зазначену проблему для The Washington Post, досить авторитетно заявила, що цей соціальний феномен пояснюється не тільки легендарною французькою пристрасністю, бо французи уславилися не тільки в царині альковних насолод, а й відсутністю навіть натяку на святенництво у широкій пропаганді засобів контрацепції, серед іншого й за шкільною партою та за сімейним обідом. Не менш складно списати новоспечений «французький парадокс» і на релігійні заборони, з огляду на відому всім легендарну світськість французького суспільства. Ба більше, лише іммігрантами з Африки й Азії феномен французького бебі-буму пояснити не вдасться, бо саме в родинах корінних французів мати двох, трьох і навіть чотирьох дітей вважається нормою.

При цьому не слід забувати, що саме Франція — перша європейська країна, яка ще сто років тому зіштовхнулася з проблемою недостатнього відтворення населення. Відтоді кожен національний уряд, незалежно від політичної спрямованості, пропонує все нові й нові заходи для того, щоб для кожної французької жінки народження дитини, а особливо другої і навіть третьої, не перетворювалося на акт самопожертви. Нинішній французький уряд дійшов висновку, що досягнутий рівень народжуваності все ще залишається недостатнім і за цим показником Франції доведеться наздоганяти й переганяти Америку. Отже, максимального стимулювання заслуговує народження третьої дитини. Оскільки ж основними претендентками на президентську посаду у Франції нині називають двох жінок, ця тенденція явно тяжіє до посилення.

Коротенько досягнення французької сексуальної революції можна звести до такого: жінка, яка народила дитину, до досягнення нею трирічного віку може сама вирішувати, продовжувати їй працювати чи йти в декретну відпустку. Весь цей час за нею зберігається її попереднє місце роботи з гарантованою заробітною платнею. Протягом першого року вона може одержувати декретні — причому за третю дитину їй платитимуть удвічі більше, ніж за другу й першу. Понад те, кожну дитину французький уряд забезпечує безплатним дитячим садком або яслами. Оскільки ці заклади нині переповнені, держава виділяє по 200 доларів на місяць на оплату послуг няньки для дітей, котрі позбавлені державної опіки.

До того ж ще істотні знижки (40 відсотків) як для дітей, так і для їхніх батьків на транспортні витрати, відвідини всіляких культурних заходів, сімейні подорожі тощо. Інакше кажучи, як зазначає Маркіза-Тереза Летабліє, директор Дослідницького центру при службі зайнятості, якщо в більшості європейських країн перед жінкою стоїть питання: або діти, або робота, то французькі жінки можуть мати і перше, і друге.

Ось, наприклад, денний розклад 35-річної Аксель де Бардейрак, менеджера однієї з провідних телекомунікаційних компаній, матері чотирьох дітей (її молодшим двійнятам ще не виповнилося й року). Мешкає вона в передмісті Парижа (це, до речі, теж одна з останніх французьких тенденцій — переселятися в співтовариства сімей із маленькими дітьми). Нині вона працює чотири дні на тиждень таким чином, щоб устигнути на п’ятигодинний поїзд, який за десять хвилин домчить її в дитячий садок по близнят (за утримання двох малюків вона платить 670 доларів на місяць). У неї ще залишається вдосталь часу, щоб забрати старших дітей — шести й восьми років, за яких вона платить ще 75 доларів на місяць. Якщо ж у дітей виникають якісь проблеми зі здоров’ям, першим на сигнал тривоги реагує їхній сімейний педіатр. Улітку працююча мама має 36-денну оплачувану відпустку, а також можливість відправити своїх дітей у літні табори, вартість перебування дитини в яких становить від 65 центів до 12 доларів на день — залежно від рівня прибутку батьків. На покупки Аксель витрачає виключно віртуальний час — замовляє все через Інтернет.

Прикметно, що європейські стандарти, які дозволяють жінці поєднувати фахову діяльність і сімейне життя, обговорювалися у французькому місті Страсбурзі на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи. Правда, в їх основу було закладено Лісабонську стратегію економічного розвитку Євросоюзу. Причому і там, і там наголошувалося, що саме на жінку лягає основний тягар догляду як за малолітніми дітьми, так і за старими родичами. І ці обставини найчастіше суперечать інтересам її фахового й матеріального зростання. Зате саме в інтересах європейського співтовариства є:

— забезпечення державним доглядом 33 відсотків дітей у віці до трьох років і 90 відсотків дітей шкільного віку;

— гарантія адекватності заробітної плати чоловіків і жінок, при якій вибір особи, котра доглядала б за дітьми й старими родичами, не має гендерного характеру;

— розвиток структур, які полегшують догляд за особами, що потребують додаткового догляду (малолітніми дітьми, старими, інвалідами та ін.);

— заохочення чоловіків брати на себе деякі фінансові й кар’єрні зобов’язання у період декретної та післядекретної відпусток;

— надання комерційним фірмам гарантій того, що стимулювання народження дітей співробітниками фірми не завдасть фірмам фінансових збитків;

— урахування при розрахунку пенсійних пільг періодів догляду як за старими, так і за малолітніми домочадцями, незалежно від статі, котра доглядає, з особливим упором на неповні сім’ї;

— вжиття заходів для того, щоб робота з надання послуг малолітнім і старим домочадцям була престижною як із фінансового, так і з соціального поглядів;

— розробка системи стимулювання зусиль комерційних фірм, спорямованих на те, щоб їхні співробітники виконували свої сімейні зобов’язання, а також суміщали сімейні і професійні зобов’язання.

Тим, хто не вірить у дійовість таких простих і доступних заходів, слід поїхати у Францію, і тоді їм стане зрозуміло, чому в цій країні можна не боятися за показники дітонароджуваності.