Де моя графа?

— Васю, ти коня на скаку
зупиниш?

— Ні-і.

— А... до хати, що горить, увійдеш?

— Ні-і.

— Ось за що я тебе, Васю, поважаю, за те, що ти не баба.

Популярний анекдот

Усе змішалося
в нашому домі…

Фінансовий статус владно розвів нас по різних соціальних групах. Перепад у рівні життя роз’їдає і стару дружбу, і кровні стосунки, і колишнє сусідство. І вже зовсім не бачать сторонні очі, як гроші змінюють стосунки в сім’ї.

Традиційні рівняння «чоловік дорівнює глава і годувальник сім’ї» і «дружина дорівнює господиня, плюс мати, плюс трудівниця» за нових життєвих умов змінилися. Варіанти такі: головним годувальником стала дружина, а чоловік відповідає за господарство й дітей, годувальниками є обоє, а діти й господарство існують «у вільному режимі», годувальник — чоловік, а жінка категорично лише дружина, мати і господиня. Кожна з нас може назвати й інші проміжні варіанти.

Особливо мені здається цікавим варіант-перевертень: жінка зуміла адаптуватися до умов «дикого ринку» швидше від чоловіка і почала заробляти більше за нього. Явище це, як свідчить статистика, не таке вже рідкісне. Чи змінюються при цьому стосунки між подружжям? Чи усвідомлюють вони, що почали грати на сімейних підмостках інші ролі? І як тепер звучить їхній діалог? Жінки, які погодилися поговорити зі мною на цю тему, мають вищу освіту, вийшли заміж по коханню, народили по дитині, працювали відповідно до отриманого у вузі диплома, але потім настали дев’яності роки з тотальною невиплатою зарплат, скороченнями і безробіттям...

Хто годувальник сім’ї?

— Ми з чоловіком втратили роботу практично одночасно, у нашому проектному інституті відбулися великі скорочення, — розповідає Світлана — А в нас дитина... Я вирішила «перекваліфікуватися» на дрібного підприємця: знайомий привозив речі з Москви, а я продавала на ринку. Втрата інженерного статусу мене анітрохи не хвилювала, та й який із мене інженер, а ось чоловік сподівався на інститут до останнього. Потім усе-таки теж пішов звідти, й ми разом торгували з рук, потім зайнялися човниковим бізнесом, тепер ось оптовим.

Звичайно, відтоді як чоловік розпочав допомагати мені в бізнесі, йому стало морально легше — він знову став заробляти гроші й начебто б знову став главою сім’ї. В усякому разі у власних очах і в очах дитини. Проте за природою він не бізнесмен, немає в нього ні чуття, ні вміння розмовляти з людьми, ні рішучості. Без мене він «прогорить» відразу, а я на ринку вже загартувалася «як сталь». Однак я панічно боюся, що, маючи перед очима приклад батька, син у майбутньому теж не зможе утримувати свою сім’ю. Коли чоловік показує сину, що чоловік має нести на собі відповідальність за родину, і при цьому наводить як приклад себе, я це тільки підтримую. Та й яка, по суті, різниця. Головне, щоб у сім’ї був статок.

Олена, співробітник банку. До перебудови викладала у вузі, захистила дисертацію:

— Мій чоловік на кілька років старший за мене. Коли я, закохана по вуха студентка, вийшла за нього заміж, він уже працював у режимному інституті, вважався талановитим фізиком. У нас народилася дочка. Усе було чудово... А потім у його інституті стали затримувати й без того урізану зарплату... Був моторошний період, коли протягом майже півтора року чоловік фактично нічого не отримував. Він ходив на роботу, залишався «класним», як він казав, фізиком, але приносив крихти. А дитина ж росла...

А я якось одразу відчула, що старому життю настав кінець, і почала шукати нову роботу. Зрештою повезло, за протекцією університетської подруги взяли в банківську сферу. Спочатку було дуже тяжко — і нову справу потрібно освоювати, і дитина на руках, і господарство. Все це як і раніше залишалося на мені. А років через два почала пристойно заробляти, та що там, фактично я одна стала утримувати сім’ю. Чоловік сприйняв цю ситуацію немов так і потрібно і продовжував «гратися» у свою фізику. Заради злагоди в сім’ї я нічого йому не казала, але якось зважилася й взяла собі та дочці путівки на Середземне море, а чоловіку навіть не запропонувала. Власне кажучи, на нього і грошей би не вистачило.

Він змовчав. Так усе й пішло. Завдяки мені матеріально все налагодилося, але про колишнє кохання немає й згадки. Напевно, мені, щоб кохати чоловіка, насамперед потрібно ним захоплюватися.

— Я зараз теж фінансово незалежна від чоловіка, — каже Тетяна, масажистка. — Він завідує спортивною базою, і його заробітку вистачає лише на їжу. У принципі, щоб почувати в чоловікові главу сімейства, мені цілком досить, щоб він приносив додому гроші хоча б на їжу. Приблизно таку ж суму вкладаю до сімейного бюджету й я. А про інші свої прибутки я не доповідаю. І не збираюся цього робити, надто вже важкою працею дістаються мені гроші. Доводиться їздити з ранку до вечора в різні кінці міста, клієнти бувають такі примхливі. І морально, і фізично це важка робота. Не те, що видавати спортінвентар... Звичайно, я б хотіла бути не просто заміжня, але жити за чоловіком, але як є, так є.

Щоб не створювати зайвих проблем, я просто приховую від чоловіка свої особисті дорогі покупки. Не кажу йому, що купила щось нове, а одягаю, начебто це в мене вже було. А якщо купую щось уже зовсім помітне, приміром шубу, то кажу, що подарували батьки. У мене з’явилася заначка!

Гроші чи діти?

Надто часто жінки не можуть зараз покластися на чоловіка, який поруч. Тому попри незавидні позиції на ринку праці — жінок першими звільняють із роботи і останніми на неї приймають — вони наполегливо шукають місце під сонцем. Як свідчить статистика, вони частіше й охочіше, ніж представники чоловічої статі, проходять через необхідність перекваліфікації. Переучуються на користувачів ПК, бухгалтерів, гувернанток, продавців, няньок, секретарів-референтів, перукарів, швачок. Без усякого переучування вони ідуть із низьких бюджетних зарплат до сфери обслуговування, торгівлі й у сітьовий маркетинг.

Сімейні ролі явно трансформувалися, але, схоже, самі учасники це не дуже усвідомлюють. У всякому разі, у судженнях моїх знайомих про сучасну сім’ю чимало суперечливого, старі стереотипи наклалися на новий життєвий досвід поза всякою логікою. Судіть самі, здебільшого і чоловік, і дружина переконані, що якщо жінка працює повний робочий день, то в цілому це негативно позначається на сім’ї. Чоловіки навіть частіше, ніж дружини, вважають, що жінкам потрібно повернутися в сім’ю. При цьому більшість чоловіків і майже всі жінки вважають, що жінкам потрібно бути фінансово незалежними! Дозвольте, і як же це можна сполучити? І ще — світлий образ чеховської «душечки» привабливий для більшості чоловіків незалежно від їхньої спроможності бути главою сім’ї, а жорсткі, логічні й самодостатні (тобто ринкові) жінки їм не симпатичні.

У цій ситуації є, по-моєму, дуже тривожний бік. Всі мої співрозмовниці, жінки цілком репродуктивного віку, заявили, що за нинішніх умов не збираються більше заводити дітей. Ось вона ціна необхідності завойовувати місце «під сонцем». Так, Світлана, Тетяна і Олена успішно «вписалися» у ринок, мають відносний матеріальний добробут, так чи інакше зберегли сім’ю. Однак усі вони заплатили за це втратою жіночності в найширшому значенні цього слова, насамперед тим, що кожна з них відмовилася від колишньої мрії народити ще одне, а то й двоє дітей. Ледь я завела розмову про дітей, як вони хором вигукнули: «А хто тоді зароблятиме?»

Питання часто стоїть саме так — народити дитину чи працювати. І все частіше жінки вибирають роботу. Як показало опитування студенток одного з харківських вузів, якщо виникне проблема вибору «робити аборт чи ні», моральними настановами мають намір при цьому керуватися лише чверть із них, для інших було вирішальним «прагнення зробити кар’єру», «матеріальні труднощі» або «поведінка партнера в цій ситуації».

Скарлетт — це я?

Усі знають роман «Віднесені вітром». Якщо хтось і не читав його, то вже знаменитий голлівудський хіт з Вівьєн Лі та Кларком Гейблом у головних ролях бачили і запам’ятали всі. Екранізація прийшла до нас вчасно — паралелі між американським романом і нашим реальним життям повністю прозорі.

Скарлетт О’Хара прийняла виклик і розпочала свою війну за виживання. Як усі пам’ятають, раз по раз життя ставило її в сумнівне становище, і вона «пускалася берега» — обдурювала, зраджувала, плювала на громадську думку. І перестала-таки голодувати, як і заприсяглася в зруйнованій жителями півночі Тарі, стала справжньою буржуазкою. Якою ціною? Втрати всіх моральних устоїв. Для читачок це не так важливо — Скарлетт, попри все, є для нас романтичною постаттю. Те, що ми її за муки полюбили, — це й так зрозуміло. Однак, мабуть, найбільше боготворимо за фантастичне вміння виживати. «Виживання будь-якою ціною!» — адже нині це й наш девіз.

Мабуть, життєстійкість — це така ж специфічна жіноча якість, як любов до дітей і почуття відповідальності за них?

* * *

Я тобі скажу, хлопче, кожний повинний жити за своєю графою.

Жінка — у графі «жінка». Розумієш, не чоловік, не кінь, не начальник-матюгальник, а жінка. І нехай у цій графі робить все, що хоче: народжує, не народжує, свариться, мириться, цілується. Однак у графі «жінка».

У графі «чоловік» — чоловік. Не баба, не дитина, не боягуз, не брехун поганий, не утриманець при сім’ї, а чоловік. Ось нехай там і вирішує, і керує, і справу заводить, і гроші заробляє, і не прикидається, що їх заробити не можна в графі «чоловік».

Коли кожний живе у своїй графі, вони й менше перетинаються, і живуть краще і довше».

Здогадуєтеся, хто це написав? Так, Михайло Жванецький.