Де закінчиться наш світ і почнеться майбутній

Перший мегаетап розвитку будувався на захопленні матеріального, тоді саме це було головним ресурсом, за який велися війни. Земля, золото і тому подібне вабили жадібних завойовників. У відповідь були вибудувані кордони територій, щоб на нашу землю не міг ступити чужий без нашого на те дозволу. Але вони не дуже захищали, оскільки діяло право сильного, який і виявлявся правим.

Другий мегаетап, що почався вже в нас на очах, став спрямовуватися на захоплення інформації, аби з її допомогою правити світом і, відповідно, матеріальними цінностями. Тим паче в цей період треба продавати товари з допомогою реклами та паблік рілейшнз, нав'язуючи споживачеві його потребу в них. Це стало одним із базових механізмів розвитку капіталізму. Якщо ззовні нічого забрати не можна, доводиться переходити до інтенсивного розвитку всередині.

Третій мегаетап виростає з насиченості інформацією. Інформації багато, -можливостей у мізків мало. Тим більше що до інформації з царством правди на чолі на рівних додалася дезінформація з простору, в якому панує постправда. Дезінформація, доти насичена фейками тощо, була попелюшкою. Тепер вона поступово підвелася й посіла своє напівзаконне місце поруч із інформацією. У світі стало дві королеви -інформація й дезінформація. І кожен знайшов королеву, яка відповідає йому та його інтересам.

До речі, надмір інформації першими чітко побачили розвідувальні структури, що мали гори даних, серед яких було важко докопатися до потрібного на той момент зерна істини. 11 вересня стало прикладом, коли все було відомо заздалегідь, але ніхто не звертав на це уваги. Агент ФБР, наприклад, повідомляв про дивну групу, яка вчиться тільки злітати, але не вчиться садити літак. Тепер робота з big data нарешті дозволила окремим інститутам держави й суспільства на кшталт розвідки, військових, поліції розібратися зі своїми монбланами інформації. Президентські вибори Трампа і Брекзит теж ілюструють можливості "соціальної фізики" з управління іншими. Це на Заході. На Сході Китай створює сьогодні систему відстеження всіх і вся, експериментуючи спочатку на своєму уйгурському анклаві, де відстеження електронного зв'язку фіксує навіть... зневажливе ставлення до мандаринської мови.

Велика кількість інформації породила свої проблеми на рівні не тільки держав, а й людини. Так виникла боротьба за увагу як третій мегаетап, що посилилася, в тому числі, й із приходом дезінформації. У минулому були "люди світу", потім з'явилася "правда світу", тепер ми потрапили в оазис "неправди світу". І цей "оазис" серйозно підживлюється дедалі більшою роллю не роботи, а дозвілля, де набрав сили віртуальний світ. Саме в ньому працюють як режисери телесеріалів, так і політтехнологи політиків. Що стосується України, ці два потоки зійшлися на виборах президента.

Як бачимо, тепер до фізичного простору, де були цілі першого мегаетапу, інформаційного простору, де були цілі другого, додався віртуальний простір третього мегаетапу.

Віртуальність була й на перших двох етапах - у вигляді релігій, що виникли на першому мегаетапі, ідеологій, що виникли на другому, де люди віддавали свої життя "придуманому" кимось. Ю.Харарі взагалі вважає оперування вимислом головною рисою, яка відрізняє світ людини від світу тварин. Вимисел у вигляді релігій або ідеологій дозволяв поєднувати великі масиви людей, чого не можуть зробити тварини.

До речі, релігії, ідеології, економіки досить часто в історії змінюються, і наступна з них оголошується єдино правильною. Це доводить, що перед нами щоразу новий інструментарій вишиковування нас для ходьби колоною. Без нього ми не будемо захищати свою обгороджену ділянку території від інших, які марширують під прапором іншої релігії, ідеології, економіки, що є головним завданням влади. Скільки ресурсів і людських життів витратив Радянський Союз, на побудову комунізму, де мало жити наступне покоління радянських людей, аби потім усе кинути й почати будувати капіталізм, де, знову, буде жити лише наступне покоління, бо побудоване на пострадянському просторі поки що мало придатне для нормального життя!

Цікаво, що зникнення кордонів територіальних та ідеологічних, яке вже відбулося й відбувається у світі, не може слугувати прикладом вирішення проблем уваги, оскільки увага має індивідуальний, а не колективний характер, як перші дві проблеми.

Віртуальний продукт у вигляді фільму, серіалу чи Гаррі Поттера, маючи комерційні, а не ідеологічні завдання, вільно проходить через територіальні кордони. Тільки окремі країни на кшталт Ірану або Китаю ще продовжують суворо ставитися до "чужого". Що стосується Ірану - це боротьба за свою релігію, Китаю - за свою ідеологію.

Росія сьогодні все ще може закрити фільм "Смерть Сталіна" для показу на своїй території, але це вже релікти ідеологічної боротьби, оскільки віртуального потоку вже не зупинити. Росія також створює свій власний мікс інформаційного й віртуального в передачах новин, і особливо в політичних ток-шоу, а також у кінопродукції, що іменується "патріотичною". Але все це працює переважно на людей старших поколінь. Молодь, швидше, полюбила протести, які цілком можуть стати молодіжною модою.

У боротьбі за увагу завжди перемагатиме віртуальність, бо хоч телесеріали, хоч фейки, хоч конспірологія - зроблені так, аби врахувати уподобання і бажання людини, а реальність часто їм суперечить.

Загалом, виходить, що глобальних процесів уже не зупинити так, як це можна було зробити в минулому. Такий комунікативний інструментарій, як Інтернет, руйнуватиме спроби зупинити час в окремо взятій точці простору. Новий політичний час однак настає, хоч би як із ним боролися.

Однак точно так само гряду й новий час іншого типу вже для всіх, -людину замінить постлюдина. Ю.Харарі, наприклад, вважає, що смартфон у постлюдини вже міститиметься в тілі. Сьогодні машини краще грають у Го і швидше складають кубик Рубіка. Британський футуролог Дж.Лавлок називає таку епоху "новаценом". Кіборги, як він їх називає, будуть створювати себе самі, а люди зникнуть із обличчя Землі, оскільки кіборги думають у десять тисяч разів швидше й зможуть запрограмувати себе та своїх нащадків за межами людського розуміння. У гіпотезі інших футурологів, людей усе-таки збережуть, оскільки машини зрозуміють, що їм потрібне органічне життя для підтримання на планеті температури для проживання. Хоча, якщо людина буде потрібна тільки для підтримання температури, навряд чи таке життя можна буде назвати щасливим. Можна порівняти його з життям корови: якщо корова дає молоко, то людина даватиме тепло. Трохи непоетично для homo sapiens...

Лавлок також придумав свій спосіб охолодження планети з допомогою соцмедіа за рахунок скидання в космос "непотрібної інформації": "Я уявляю гігантські передавачі, що стоять на полюсах і передають спам, непотрібну рекламу, банальні розваги та дезінформацію. Який чудовий спосіб підтримання прохолоди!".

Сьогодні ми щосили спішимо у невідомість, підштовхуючи одне одного, однак майбутнє необов'язкове виявиться таким хорошим, як нам мріється.