Дбати, реставровувати, приваблювати — чи споглядати й чекати?

У 2007 році стародавня Теребовля на Тернопіллі відсвяткувала ювілей — 910-ліття першої письмової згадки про місто в Іпатіївському літописі. У «Повісті минулих літ» читаємо: «Прийшли Святополк Київський, і Володимир Мономах, і Олег, і брат його Давид, і Василько Ростиславич, правнук Ярослава Мудрого… Зібралися князі в Любечі на раду для влаштування миру і сказали один одному: «Для чого губимо Руську землю, самі між собою влаштовуючи розбрат?(…) І хай кожен володіє вотчиною своєю: Святополк — Києвом, Володимир Мономах — Переяславом, Олег-Черніговом, Василько — Теребовлею». Але край князівським міжусобицям на цьому не було покладено. Давид зі Святополком почали підозрювати, що Василько зазіхає на їхні землі. Скориставшись його приїздом у Київ, вони запросили Василька на іменини Святополка. А там закували в дубові окови, повезли в містечко Білгород. Конюхи та вівчар Святополків Василька Теребовльського осліпили…

І все ж туристи у стародавній Теребовлі бувають — проїздом. Слушною є думка міського голови: включити Теребовлю в туристичні маршрути з відвіданням замків у навколишніх селах Буданові, Долині, Струсові, Микулинцях, релігійного центру у Зарваниці та Підгорянського монастиря. Але де ж зупинитися, коли в самій Теребовлі — жодного готелю чи мотелю? Лише один підприємець виявив бажання збудувати готельно-розважальний комплекс із рестораном, конференц-залом та іншими зручностями. Недавно міська рада підтримала його, давши згоду на збір матеріалів для передачі земельної ділянки в оренду.

Знайомі керівники турис­тичних фірм у Тернополі влучно жартують: туристи Тере­бовлю не оминають. Її оминає туристична інфраструктура. Краще не скажеш.